РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ КЕРІВНИКІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ (друга половина XX ст. – початок XXI ст.) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі дисертації – „Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми розвитку управлінської культури керівників загальноосвітніх шкіл у вітчизняній педагогічній теорії (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.)” – схарактеризовано методологічну й джерельну базу дослідження, обґрунтовано періодизацію розвитку теорії управлінської культури керівників загальноосвітніх шкіл у вітчизняній педагогічній теорії (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

На підставі аналізу філософської (В. Лекторський, А. Ішмуратов, П. Йолон, С. Кримський, І. Пригожин, І. Стенгерс, І. Блауберг, В. Садовський, Е. Юдин та ін.), наукознавчої (Б. Старостин, В. Кізіма, Е. Мамчур, Н. Теппер, М. Розов та ін.) історико-педагогічної літератури (О. Адаменко, М. Богуславський, Л. Ваховський, О. Сухомлинська, Є. Хриков, О. Ясько та ін.), досліджень у галузі теорії управління (Ф. Тейлор, Е. Мейо, Д. Коул, Є. Березняк, В. Бондар, Б. Кобзар, В. Маслов, В. Пікельна, В. Сухомлинський, Є. Хриков та ін.) окреслено основні методологічні підходи до проведення дослідження, які узагальнено в таких положеннях: управлінська культура розглядається як цілісне багатоаспектне явище з певною ієрархічною структурою; управлінська культура як явище педагогічної дійсності знаходиться в постійному розвитку, взаємозв’язках та взаємодії з іншими явищами; у процесі розвитку управлінської культури моменти переходу кількісних змін у якісні характеризують певну етапність цього процесу; аналіз предмета дослідження здійснюється у взаємозв’язку розвитку уявлень про управлінську культуру з практикою її реалізації в процесі управління; урахування взаємозалежності розвитку управлінської культури як прояву часткового в контексті загального – розвитку теорії управління; процес розвитку управлінської культури розглядається як саморозвиток; з’ясування шляхів розробки досліджуваного феномену – емпірично-індуктивний, теоретичний аналіз і моделювання.

Визначення особливостей і характерних рис розвитку управлінської культури керівників загальноосвітніх шкіл на кожному етапі досліджуваного періоду потребувало розробки методики опрацювання джерельної бази. У розділі обґрунтовано застосування комбінованої вибірки джерел, за якої на різних етапах дослідження використовувалися різні схеми відбору елементів генеральної сукупності. У ході дослідження було поєднано методи суцільного, монографічного, вибіркового аналізу з методом основного масиву, поєднані кількісний та якісний аналіз.

Особливу увагу було приділено роботам відомих науковців – провідних фахівців у галузі теорії управління (Є. Березняк, В. Бондар, Б. Кобзар, В. Маслов, В. Пікельна, В. Сухомлинський, Є. Хриков та ін.), що дозволило з’ясувати особливості розвитку уявлень про управлінську культуру керівників загальноосвітніх шкіл у досліджуваний період, визначити етапи та внутрішню логіку цього процесу. У розділі визначено критерії для проведення періодизації розвитку уявлень про управлінську культуру: вплив соціально-економічних умов; зміна загального стану педагогічної науки; особливості розвитку школознавства як науки; характер протиріч у розвитку теорії управління; наявність видатних школознавців-теоретиків та директорів-практиків, наукових шкіл і центрів; зміна організаційних форм науки, включення у науковий обіг нових історико-педагогічних джерел; формування наукових шкіл; наявність системи спеціалізованих дослідних школознавчих установ; особливості системи підготовки й перепідготовки керівників загальноосвітніх шкіл; характер науково-комунікативних зв’язків.

Наведені критерії дозволили виокремити три етапи розвитку уявлень про управлінську культуру керівників ЗНЗ у межах досліджуваного періоду: перший – накопичення емпіричного наукового матеріалу (сер. 50-х – сер. 80-х років ХХ століття); другий – визначення та осмислення окремих елементів управлінської культури керівників шкіл (друга пол. 80-х років – 90-і роки ХХ століття); третій – орієнтація на культурологічний підхід у дослідженні проблем управління (початок ХХІ століття) та формування сучасних уявлень про управлінську культуру керівника ЗНЗ.

У другому розділі дисертації – „Особливості й тенденції розвитку управлінської культури керівників загальноосвітніх шкіл у вітчизняній педагогічній теорії (друга половина ХХ ст. – початок ХХ ст.)” – проаналізовано розвиток уявлень про управлінську культуру керівників ЗНЗ у вітчизняній педагогічній науці в Україні в досліджуваний період, виявлено його особливості й чинники впливу, визначено зміст, форми, методи формування й розвитку управлінської культури керівників ЗНЗ.

Установлено, що в 50 – 80-і рр. ХХ століття зусилля науковців були спрямовані на дослідження кількох аспектів проблеми управлінської культури особистості керівника школи: зв’язок між діловими якостями керівника й ефективністю навчально-виховного процесу; позиція керівника в системі міжособистісних відносин у педагогічному колективі; оптимальні форми й методи керівництва професійним становленням молодих вчителів, прийоми передачі передового педагогічного досвіду, місце і роль у цьому процесі керівників школи; обсяг знань і вмінь, необхідних директору школи; дидактичний аспект діяльності керівника школи. Ці проблеми вирішувалися, зазвичай, з позицій системно-функціонального підходу в межах існуючої парадигми управління.

Доведено, що розвиток управлінської культури керівників ЗНЗ і уявлень про неї науковців детермінований кількома чинниками, серед яких головним була трансформація парадигми державного управління.

Під час панування командно-адміністративної системи основними ознаками управлінської культури керівників ЗНЗ стали такі: відповідальність керівника за стан справ, дисциплінованість у виконанні вказівок вищих органів керівництва, виявлення авторитарного стилю керівництва, прагнення до максимальної централізації управління, унітарності, жорсткого обліку та контролю.

Аналіз наукових джерел показав, що основними чинниками, які впливали на розвиток управлінської культури керівників ЗНЗ у сер. 50-х – сер. 80-х років XX століття, були: науково-технічна революція; стагнація та бюрократизація державного управління; криза середньої освіти; поступове усвідомлення необхідності врахування ролі „людського чинника” в діяльності будь-якої державної установи.

З’ясовано, що в досліджуваний період на розвиток уявлень вітчизняних науковців про управлінську культуру керівників ЗНЗ значний вплив здійснили дослідження низки вчених, серед яких виділяються В. Сухомлинський і М. Черпінський. Вплив В. Сухомлинського визначався відповідністю його поглядів (зокрема й на управління школою) глобальним тенденціям розвитку світової педагогіки – руху до гуманізму, до демократизації педагогічного процесу. Він заклав фундамент сучасного розуміння багатьох педагогічних явищ і феноменів (зокрема й управлінської культури). Дослідження М. Черпінського були спрямовані на впровадження наукової організації праці в школі й проводилися в межах панівної на той час педагогічної парадигми.

Установлено, що в другій половині 80-х – 90-х роках ХХ століття розвиток уявлень українських науковців про управлінську культуру керівників загальноосвітніх шкіл ще не набув усталеного та оформленого в наукові дефініції вигляду. Так, не виявлено спеціальних досліджень щодо сутності управлінської культури керівників шкіл, крім окремих робіт без розкриття сутнісних характеристик та аналізу структури (В. Гончарова, Д. Румянцева, В. Шаркунова). Проте основні ознаки культури управління школою висвітлено в роботах Л. Онищук, яка розглядає культуру управлінської діяльності керівника школи через навчально-інформаційну культуру в контексті професійної характеристики, рівня психологічного, соціального й професійного розвитку, системи цінностей, управлінського досвіду. Аналіз наукових джерел та педагогічної практики свідчить про суперечності в аспекті понятійно-категоріального апарату проблеми, що пов’язано, на нашу думку, як зі складністю самої управлінської діяльності, так і з визначенням цінностей педагогічної системи школи.

Але в той же час, українські школознавці впритул підійшли до вирішення цієї важливої проблеми зі зміною парадигми управління в освіті ‑ з адміністративно-командної на гуманістично-демократичну. І цей процес знайшов своє відображення в наукових розвідках українських вчених (В. Бегей, Є. Березняк, Д. Румянцева, В. Гончарова, О. Косинська, Т. Рабченюк тощо). Дослідження сутності післядипломної освіти керівників шкіл, функцій управління школами, особливостей управління навчальними закладами різних типів та багатьох інших важливих питань школознавства, крім прямих результатів дослідження, давали ще й непрямі – у вигляді накопичення наукового матеріалу для дослідження проблем управлінської культури керівників ЗНЗ. Особливо вплинув на уявлення науковців про управлінську культуру керівників шкіл процес „менеджеризації” управлінської діяльності в загальноосвітній школі.

У ході наукового пошуку доведено, що внутрішніми чинниками, які впливали на розвиток управлінської культури керівників шкіл в Україні, з початком „перебудови” (друга половина 80-х років ХХ століття) були: трансформація системи народної освіти в бік демократизації й плюралізму; відкриття науковцям доступу до раніше невідомих їм (або заборонених) джерел наукової інформації і, як наслідок, розширення методологічної бази школознавчих досліджень.

Зовнішніми чинниками впливу на розвиток управлінської культури керівників ЗНЗ визначено такі: загальносвітові трансформації, зумовлені глобалізаційними процесами; значне поширення нових освітніх технологій, сучасних засобів інформації та комунікації; здобуття Україною державної незалежності (1991 р.); процес переходу до ринкових відносин в економіці; зміни в суспільно-політичному устрої; прискорення розвитку демократичних інститутів у державному управлінні.

У 90-і роки ХХ століття інтенсифікується процес зміни управлінської парадигми, у зв’язку з чим формується новий погляд на сутність процесу управління загальноосвітніми навчальними закладами, який розглядається як багатогранне та універсальне явище, як особливий вид людської діяльності в умовах перманентної трансформації навколишньої дійсності. У цьому контексті управлінську культуру як нову стратегію управління, зорієнтовану на інноваційний розвиток навчального закладу, розглядали В. Лазарев, В. Сергєєва.

Аналіз сучасних школознавчих досліджень (Є. Хриков, Т. Сорочан та ін.) дозволив зробити висновок, що управління навчальними закладами починає розглядатися не з позицій „концепції впливу”, а з позиції „концепції створення умов”. Саме в цей період набуває поширення нове розуміння діяльності керівника ЗНЗ як менеджерської, що детермінувало необхідність дослідження специфічного виду менеджменту – педагогічного. Ці дослідження вирішували важливе завдання – сприяти зміні менталітету директорського корпусу з адміністративно-командного на менеджерський. У 90-і роки ХХ століття й на початку ХХІ століття формується новий підхід до управлінської діяльності як до професіональної, що був наслідком тенденції до „менеджеризації” діяльності керівників ЗНЗ.

Основними формами розвитку управлінської культури керівників ЗНЗ у досліджуваний період були різні види підвищення кваліфікації (курси, факультети післядипломної освіти тощо) та самоосвіта. Проблеми післядипломної освіти керівників ЗНЗ стали в 90-і роки предметом дослідження Л. Даниленко, М. Дарманського, Г. Дмитренка, І. Жерносєка, С. Крисюка, В. Маслова, В. Олійника, В. Пікельної, Н. Протасової, В. Пуцова, П. Худомінського та ін.

Аналіз наукової літератури показав, що на уявлення українських школознавців про управлінську культуру керівників загальноосвітніх навчальних закладів у цей період впливало поширення демократичних процесів у суспільстві. Це було пов’язано із загальною тенденцією до демократизації державного управління в країні.

2000-і роки характеризуються застосуванням культурологічного підходу до аналізу, інтерпретації, розуміння різних сторін управління освітнім закладом. Аналіз досліджень виявив інтерес науковців до визначення сутності поняття „управлінська культура керівників шкіл” (І. Бойко, В. Болгаріна, Л. Васильченко, Б. Гаєвський, М. Головкова, А. Губа, Г. Єльникова, Г. Колесников, С. Королюк, А. Коробченко, О. Лебідь, І. Мамаєва, О. Мармаза, В. Мельник, Л. Орбан-Лембрик, Ю. Палеха, І. Прокопенко, Т. Пономаренко, Г. Фокіна, О. Ярковой та інші). У працях українських учених-управлінців 2000-х років чітко простежується думка про те, що потрібно формувати свою, вітчизняну модель менеджменту, запозичуючи лише той досвід зарубіжного менеджменту, який може ефективно використовуватися в Україні.

З’ясовано, що розуміння сутності поняття „управлінська культура керівників шкіл” у науці є досить суперечливим. Більшість дослідників поділяють думку, що управлінська культура – це якість, притаманна керівнику школи як особистості. Розбіжності ж у розумінні цього поняття стосуються питань його супідрядності більш загальним щодо визначення сутності управлінської культури керівника ЗНЗ та формулювання його дефініції через традиційне (класичне) розуміння культури, з погляду компетентнісного підходу тощо, питань складників цього явища (як сукупності різних видів культури, як набору відповідних компетентностей, за сферами діяльностей керівника тощо).

У ході дослідження виявлено, що основними чинниками, які визначали розвиток управлінської культури керівників ЗНЗ в Україні на початку ХХІ століття, були: глобалізаційні (необхідність глобальної зміни освітньо-управлінської парадигми в напрямі гуманізації та демократизації; потреба в широкому впровадженні інформаційних технологій в управлінську діяльність, необхідність неперервності освіти; вимога орієнтації на активну пізнавальну діяльність, необхідність орієнтації освітнього процесу та управлінської діяльності на особистість учня); соціально-економічні (необхідність пристосування управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом до нових соціально-економічних умов, перш за все, до умов ринку надання освітніх послуг; гнучкого реагування на швидку трансформацію кадрового потенціалу; спрямування українського суспільства до духовного відродження та розвитку; необхідність деідеологізації управлінської діяльності в ЗНЗ); педагогічні (необхідність усебічної гуманізації, гуманітаризації й демократизації освітнього процесу; втілення в педагогічний процес нових технологій навчання й виховання, зокрема ‑ інформаційних; необхідність установлення тісних інтеграційних взаємозв’язків між загальноосвітніми й вищими навчальними закладами I – IV рівнів акредитації; поява нових типів шкіл різної форми власності та необхідність узагальнення досвіду управління ними).

Узагальнення поглядів дослідників у галузі теорії управління дозволило зробити висновок, що провідною тенденцією розвитку управлінської культури керівників ЗНЗ в Україні в досліджуваний період була гуманізація процесу управління загальноосвітніми навчальними закладами. Школознавці вивчали широке коло питань, які стосувалися різних аспектів управлінської культури керівників шкіл: формування управлінської культури й дослідницьких умінь керівників загальноосвітніх навчальних закладів у системі післядипломної педагогічної освіти (В. Бepeкa, Л. Васильченко, Р. Вдовиченко, М. Дробноход, Л. Каращук, С. Королюк, А. Кузьмінський, В. Маслов, В. Мельник, В. Олійник Н. Протасова В. Пуцов Т. Сорочан та ін.), питання компетентності керівника загальноосвітньої школи, зокрема – правової компетентності керівників навчальних закладів у системі післядипломної педагогічної освіти тощо.

Доведено, що основними шляхами формування управлінської культури керівників ЗНЗ у досліджуваний період українські школознавці вважали післядипломну освіту, навчання в резерві (стажування) та самовиховання. Інтерес науковців до проблем післядипломної освіти в цей період був спричинений поширенням у світі та в Україні концепції „навчання протягом усього життя”. Проведений у дослідженні аналіз наукових праць українських школознавців дозволив визначити гуманізацію, менеджеризацію, інноватизацію, технологізацію, професіоналізацію як основні тенденції розвитку управлінської культури керівників загальноосвітнього навчального закладу.

Перспективою подальших досліджень у цьому напрямі вбачаємо розробку теорії професійної підготовки керівників ЗНЗ до управлінської діяльності в системі післядипломної освіти.