ВИХОВАННЯ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У СИСТЕМІ СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблеми, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, теоретико-методологічну основу та методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження, особистий внесок здобувача, публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – „Виховання лідерських якостей майбутніх учителів як психолого-педагогічна проблема” – на основі вивчення наукової літератури розкрито теоретичні основи виховання лідерських якостей майбутніх учителів та студентського самоврядування загалом, охарактеризовано критерії, показники та рівні вихованості лідерських якостей майбутніх учителів у системі студентського самоврядування.

Проблема лідерства є однією з найактуальніших у філософських працях та психолого-педагогічних дослідженнях. Теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи становлять положення теорій лідерства та виховання лідерських якостей у колективі (Р. Кричевський, Б. Паригін, А. Петровський, Л. Уманський, А. Лутошкін, О. Чернишов та інші).

Вивчення наукових доробків вітчизняних та зарубіжних учених дає підстави стверджувати, що дослідники по-різному визначають сутність понять „лідер” та „лідерство”. Наприклад, лідер – авторитетна для членів групи особистість, яка завжди займає активну життєву позицію; лідерство – явище активного провідного впливу особистості – члена групи – на групу загалом (Р. Кричевський, Л. Уманський). Лідерство – один із процесів організації та управління малою соціальною групою, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни (Б. Паригін).

Аналіз теоретичних та емпіричних досліджень проблеми лідерства дав змогу визначити лідера як визнаного члена групи, який, використовуючи притаманні йому лідерські здібності та якості, обирає оптимальне рішення для досягнення групової цілі; а лідерство – як процес реалізації позитивного впливу лідера групи на її членів під час досягнення групових цілей.

Лідерство набуває певних ознак відповідно до середовища розгортання. Так, лідерство серед студентів обумовлюється такими якостями молодої людини: ініціативність, товариськість, контактність, комунікабельність, чуйність, доброзичливість, широкий соціально-інтелектуальний кругозір та ерудиція, готовність прийти на допомогу товаришеві. Провідні місця також посідають зовнішня привабливість, фізична сила і спритність.

Лідерські якості як сукупність характеристик особистості, які допомагають їй займати позицію лідера в групі, виявляються в організаторських здібностях, умінні здійснювати значний вплив на поведінку і настрій людей, бути прикладом для наслідування. Оскільки професія вчителя є однією із найбільш складних і відповідальних, то вимагає від особистості високого рівня вихованості лідерських якостей (Н. Мараховська, Н. Семченко).

З’ясовано: якщо майбутній учитель має високий рівень вихованості лідерських якостей, він може на партнерських засадах продуктивно взаємодіяти із школярами, колегами і класними колективами. Відповідно, виховання лідерських якостей є стрижневим напрямом підготовки майбутнього вчителя, оскільки значною мірою детермінує його професійну майстерність.

Виховання лідерських якостей майбутніх учителів інтерпретуємо як організований і цілеспрямований розвиток особистісних характеристик (активності, ініціативності, рішучості, самостійності, комунікативних, організаторських, рефлексивних умінь), необхідних для успішної педагогічної діяльності.

На основі аналізу концептуальних положень про самоврядування як джерело виховання самостійності та громадянського становлення особистості (Є. Бєлозерцев, П. Каптєрєв, В. Коротов, А. Макаренко, С. Шацький) у дисертаційній роботі актуалізовано ідею, що виховання лідерських якостей та діяльність студентського самоврядування – тісно взаємопов’язані. Студентське самоврядування у вищих педагогічних навчальних закладах неможливе без прояву лідерських якостей його учасників. Система студентського самоврядування – це практична школа лідерства, середовище виховання гами особистісних якостей, необхідних кожній людині в подальшій професійній діяльності.

Історію розвитку студентського самоврядування, його філософські, педагогічні й організаційні аспекти досліджували українські (Т. Бондар, Т. Буяльська, М. Гриньова, Л. Жалдак (Маценко), О. Невмержицька, К. Потопа, В. Радул, М. Сметанський, Р. Сопівник, Г. Троцко, С. Черкасова, Л. Шеїна) й російські (Н. Бугаєнко, Л. Варламова, А. Воробйова, А. Давидова, Л. Загайтова, І. Єжукова, Н. Шафігулліна, Л. Шигапова) вчені. Водночас аналіз літератури свідчить про недостатнє використання можливостей вищих навчальних закладів
у вихованні лідерських якостей майбутніх учителів, недостатню кількість практичних рекомендацій з виявлення лідерів серед студентів та роботи з ними.

Систему студентського самоврядування визначено як цілісний структурний механізм, який дозволяє студентам шляхом самоорганізованої діяльності брати участь у керівництві справами свого колективу у взаємодії зі всіма органами управління вищим навчальним закладом, захищати власні права та інтереси, сприяє гармонійному розвитку особистості майбутнього фахівця, виховуючи лідерські якості, соціальну активність.

Студентське самоврядування як системне утворення поєднує провідні сфери життєдіяльності студентської громади вищого навчального закладу, усі його структурно-організаційні рівні: групу, потік, факультет, інститут, гуртожиток, вищий навчальний заклад; має різноманітні організаційні форми (сенат, уряд, парламент, старостат, студентський деканат, рада, студентське наукове товариство тощо) та відповідне нормативно-правове регулювання.

Аналіз теоретичних джерел та власні дослідження дали змогу виокремити такі суперечності в розвитку студентського самоврядування: теоретично-методичні (між потребою викладацького та студентського колективів вищих навчальних закладів у наукових знаннях з основ студентського самоврядування і нестачею теоретико-методичної та навчальної літератури з цього питання, відсутністю концепції розвитку студентського самоврядування), юридичні (між прагненням осіб, які навчаються (студентів, аспірантів, докторантів, клінічних ординаторів), до законодавчого гарантування своїх прав та обов’язків і відсутністю чіткого нормативного регулювання студентського самоврядування), економічні (між потребою в дієвому студентському самоврядуванні, організації різноманітних заходів та відсутністю матеріальних ресурсів для реалізації соціальних проектів силами студентів), педагогічні (між необхідністю тактовної педагогічної участі викладачів у студентському самоврядуванні та недостатнім розумінням педагогами сутності суб’єкт-суб’єктних гуманістичних відносин), організаційні (між необхідністю чітко організованої діяльності студентів на основі самоврядування і необґрунтованістю організаційних умов, що забезпечують ефективність діяльності органів студентського самоврядування) та особистісні (між юнацькими максималістськими прагненнями студентської молоді та зневірою більшості студентів щодо можливості вирішити актуальні проблеми через студентське самоврядування).

Для подолання вищеназваних суперечностей автором розроблено проект Концепції розвитку студентського самоврядування в Україні. Цей документ ставить за мету розвиток цілісної системи студентського самоврядування шляхом реалізації таких виховних завдань: забезпечення сприятливих умов для розвитку органів студентського самоврядування; виховання лідерських якостей, організаторських здібностей, соціальної активності та відповідальності учасників студентського самоврядування; розвиток адекватного уявлення про місію, цілі та завдання органів студентського самоврядування в академічній громаді вищого навчального закладу; виховання умінь командної роботи; неформальна освіта лідерів студентського самоврядування.

Проект Концепції окреслює шляхи розвитку студентського самоврядування,
а саме: розроблення та удосконалення нормативно-правової бази системи студентського самоврядування; формування науково-теоретичних та методичних засад розвитку студентського самоврядування; активізація підтримки студентського самоврядування адміністраціями вищих навчальних закладів, органами державної влади та місцевого самоврядування; удосконалення механізмів функціонування системи студентського самоврядування; інформаційна підтримка розвитку студентського самоврядування.

Відповідно до положень проекту Концепції розвитку студентського самоврядування в Україні доведено, що особливістю системи студентського самоврядування вищого педагогічного навчального закладу є адекватність його роботи цілям, змісту та структурі самої педагогічної діяльності. Студентське самоврядування доповнює, розширює та поглиблює знання майбутніх учителів, здобуті в процесі професійної підготовки, сприяє інтеграції аудиторних занять і позааудиторної виховної роботи в єдиний педагогічний процес.

З’ясовано, що сформованість педагогічних умінь відображає рівень оволодіння професійно значущими якостями, визначає розвиток педагогічної майстерності майбутніх учителів. Тобто, функціонування системи студентського самоврядування стає фактором цілеспрямованого виховання, формування та розвитку всієї сукупності професійних здібностей учителя-вихователя. Уміння взяти на себе відповідальність за досягнення групових цілей, мети колективу – домінанти лідерства, які кристалізуються під час діяльності майбутніх учителів у системі студентського самоврядування.

Орієнтуючись на результати досліджень І. Беха, М. Гриньової, І. Зязюна, Л. Кравець, О. Леонтьєва, А. Лутошкіна, А. Макаренка, В. Радула, С. Рубінштейна, Л. Уманського, уточнено зміст когнітивного, емоційно-ціннісного, професійно-діяльнісного, саморегуляційно-рефлексивного критеріїв вихованості лідерських якостей майбутніх учителів у системі студентського самоврядування.

Показниками когнітивного критерію є знання про лідерство (домінуючі лідерські якості, сучасні теорії та стилі лідерства, формальне та неформальне лідерство, закономірності розвитку колективу (команди), особливості організаторської діяльності) та знання про студентське самоврядування (мета, завдання, принципи, функції, організаційні форми студентського самоврядування, правова та економічна основа його діяльності, механізми впливу студентського самоврядування на якість освіти майбутніх учителів, захист прав осіб, які навчаються).

Показниками емоційно-ціннісного критерію є мотиви (прагнення удосконалювати життя колективу, розбудовувати виховне середовище; потреби у самореалізації; інтереси; бажання допомагати іншим, бути членом єдиної команди; прагнення бути лідером у самоврядуванні) та ціннісні орієнтації (гуманістична спрямованість, усвідомлення значущості майбутньої професійної діяльності).

Показниками професійно-діяльнісного критерію вихованості лідерських якостей є лідерські вміння (уміння впливати на оточуючих, їхню поведінку), комунікативні вміння (уміння продуктивно спілкуватися з іншими студентами, готовність легко вступати в контакт й вести продуктивний діалог), організаторські вміння (здатність майбутнього вчителя швидко й ефективно застосовувати на практиці організаторські знання, діяти з урахуванням певної ситуації, що склалася,
й набутого в студентському самоврядуванні досвіду) та вміння впливати на послідовників (уміння розв’язувати конфліктні ситуації в студентському самоврядуванні, регулювати відносини, створювати позитивний мікроклімат, конструювати взаємозв’язки та взаємовідносини в студентському середовищі).

Показниками саморегуляційно-рефлексивного критерію є здатність до самопізнання (пізнання своїх лідерських, комунікативних та організаторських умінь; передбачення результативності діяльності), самоаналіз та аналіз діяльності інших (усвідомлення та аналіз власних думок, почуттів, емоційних переживань, вольових прагнень інших осіб, аналіз власної лідерської діяльності: здатність виокремлювати складники, визначати сутність її компонентів; зіставлення бажаних та реальних результатів), адекватна самооцінка (уявлення про себе як лідера та майбутнього педагога, оцінка цього уявлення, самооцінні критичні судження, оцінка бажаних і досягнутих результатів), самоконтроль (здатність контролювати власну лідерську та організаторську діяльність в студентському самоврядуванні, досягати поставлених цілей; усвідомлення правильності своєї діяльності) та саморегуляція (цілепокладання, моделювання, планування, оцінювання власної лідерської та організаторської діяльності майбутніми вчителями у студентському самоврядуванні, уміння бачити кінцеву мету діяльності, самостійно знаходити оптимальні шляхи її досягнення).

За допомогою вищезазначених критеріїв і показників охарактеризовано рівні вихованості лідерських якостей майбутній вчителів – високий, середній та низький.

Студентів із високим рівнем вихованості лідерських якостей характеризує прагнення допомагати іншим студентам (гуманістична спрямованість, альтруїзм), бажання поглиблювати власні знання з лідерства, організаторської діяльності та студентського самоврядування, уміння здійснювати вплив на оточуючих, їхню поведінку, планувати й оцінювати власну лідерську й організаторську діяльність
у студентському самоврядуванні тощо.

Для студентів із середнім рівнем вихованості лідерських якостей характерно переважно нестійке прагнення бути лідером; бажання поповнювати свої знання з лідерства та студентського самоврядування такі студенти проявляють за умов заохочення; у спільній діяльності з товаришами-студентами займають виконавську роль, колективне доручення можуть виконувати з використанням порад та підтримки, критичну самооцінку проявляють рідко, уміють бачити кінцеву мету діяльності в студентському самоврядуванні, але досягти її без допомоги товаришів не можуть тощо.

Студентів із низьким рівнем вихованості лідерських якостей характеризують відсутність прагнення до лідерства та допомоги іншим студентам, нестійка мотивація поповнювати свої знання з лідерства та студентського самоврядування, неусвідомлення значення майбутньої професійної діяльності; сутність лідерства та студентського самоврядування такі студенти розуміють на емпіричному рівні, їхні організаторські уміння мало сформовані, колективне доручення можуть виконати лише під безпосереднім контролем, не вміють доводити розпочаті справи до кінця, шукаючи причину цього в інших студентах.

У другому розділі – „Експериментальна перевірка ефективності методики виховання лідерських якостей майбутніх учителів у системі студентського самоврядування” – представлено зміст констатувального та формувального етапів експерименту; висвітлено методику виховання лідерських якостей майбутніх учителів у системі студентського самоврядування; проаналізовано результати дослідження.

Експериментальною базою дослідження стали Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Луганський національний університет імені Тараса  Шевченка, Волинський національний університет імені Лесі Українки. Експериментальне дослідження проводилось протягом трьох років. На різних етапах експерименту дослідженням було охоплено 438 студентів, 54 викладачі та 31 представник адміністрації факультетів/інститутів вищих навчальних закладів.

Контрольні групи (КГ) утворили студенти 2–4 курсів вищих педагогічних навчальних закладів, в яких функціонує студентське самоврядування, а виховання лідерських якостей здійснюється традиційно. Експериментальна група (ЕГ) об’єднала студентів 2–4 курсів, де забезпечувалася реалізація розробленої автором методики виховання лідерських якостей майбутніх учителів у студентському самоврядуванні.

Для об’єктивного оцінювання рівня вихованості лідерських якостей майбутніх учителів використано різні діагностичні методики: визначення спрямованості особистості (орієнтаційна анкета Б. Басса), діагностика комунікативних та організаторських схильностей (КОС-2), визначення ціннісних орієнтацій (М. Рокич), оцінка організаторських здібностей особистості в рамках організованої групи (Л. Уманський, А. Лутошкін, О. Чернишов, Н. Фетискін), діагностика лідерських якостей (Є. Жариков, Є. Крушельницький); авторські анкети „Самооцінка лідерських якостей майбутніх учителів”, „Студенстьке самоврядування і лідерство”, самооцінка студентів, залучених у систему студентського самоврядування, експертна оцінка, тестування та анкетування студентів, спостереження за діяльністю студентів у студентському самоврядуванні.

Експертами дослідницької роботи стали викладачі-куратори академічних груп, працівники деканатів, заступники деканів з виховної роботи, декани, працівники виховних відділів університетів, проректори з виховної роботи.

На констатувальному етапі експерименту визначено основні недоліки виховання лідерських якостей майбутніх учителів у системі студентського самоврядування: низький рівень мотивації майбутніх фахівців до участі в студентському самоврядуванні; відсутність у багатьох студентів прагнення допомагати іншим; недостатність у майбутніх учителів знань про лідерство, його стилі, сутність та завдання студентського самоврядування; низький рівень комунікативних і організаторських умінь; невміння майбутніх учителів долати труднощі, що виникають у конфліктних ситуаціях зі студентами, викладачами та адміністрацією вищого навчального закладу; недостатність знань і вмінь здійснювати цілепокладання, планування, аналіз, оцінювання та регуляцію власної лідерської діяльності в студентському самоврядуванні.

Результати самооцінки та експертної оцінки на констатувальному етапі експерименту засвідчили, що 32,5 % студентів мають низький, 54,8 % – середній і лише 12,7 % – високий рівні вихованості лідерських якостей. Тобто, у межах традиційної системи студентського самоврядування вищого педагогічного навчального закладу в майбутніх вчителів лідерські якості виховані недостатньо.

Розроблена методика виховання лідерських якостей студентів вищих педагогічних навчальних закладів спрямована на виконання таких завдань: створити умови для формування в майбутніх учителів мотивації до участі в студентському самоврядуванні; сприяти оволодінню студентами знаннями про лідерство та студентське самоврядування, набуттю майбутніми вчителями лідерських умінь, розвитку умінь роботи в команді та соціального проектування; спонукати майбутніх учителів до саморегуляції власної організаторської діяльності.

Сутність методики виховання лідерських якостей майбутніх учителів полягає в реалізації молодіжного проекту „Школа місцевого і студентського самоврядування „Лідер майбутнього” (далі – Школа) відповідно до напрямів діяльності органів студентського самоврядування. Методика передбачає комплексне використання принципів (активності, самодіяльності та творчої ініціативи студентів; добровільності, колегіальності, взаємопідтримки, періодичної виборності та звітності; соціально значущої домінанти в діяльності студентського самоврядування; гуманізації та встановлення суб’єкт-суб’єктних партнерських стосунків між адміністрацією та студентським самоврядуванням, між професорсько-викладацьким та студентським колективами), поєднання відповідних форм, методів, технологій навчання і виховання.

За час здійснення дослідження створено Полтавський молодіжний проект „Школа місцевого і студентського самоврядування „Лідер майбутнього”. У 2010 р. Школу закінчило 46 майбутніх педагогів, у 2011 р. – 53, у 2012 р. – 57. Понад
20 студентів – випускників Школи призначено помічниками-консультантами депутатів Полтавської міської та обласної рад.

Метою Школи стало: виховати лідерські якості майбутніх педагогів, надати знання, сформувати уміння, необхідні в діяльності лідера студентського самоврядування. Школа функціонує у позаурочний час із жовтня по червень й створює сприятливі умови для реалізації різних форм і методів роботи: лекцій, тренінгів, бесід, дискусій, рольових ігор, виконання творчих завдань та вправ, розроблення і захисту соціальних проектів.

Школа виконує такі функції: діагностична (визначення схильностей та здібностей майбутніх педагогів, виявлення рівня їхньої підготовленості до реалізації лідерських якостей та індивідуально-психологічних особливостей); виховна (створення умов для розвитку лідерських якостей, соціальної активності, громадянської свідомості, взаємодопомоги, групової єдності); пізнавальна (задоволення інформаційних та інтелектуальних потреб особистості); прогностична (розкриття творчого потенціалу майбутніх педагогів, їхньої готовності до соціально значущої діяльності, саморегуляції лідерської діяльності); компенсаторна (усунення прогалин у знаннях із лідерства, студентського та місцевого самоврядування тощо); адаптивна (навчання самоосвіті, основам самоменеджменту, умінню створювати соціальні проекти).

Навчання у Школі відбувається у два етапи: теоретичний і практичний. Теоретичний забезпечують лекції, семінари, тренінги, диспути, тестування тощо; практичний – стажування в структурних підрозділах виконавчого комітету Полтавської міської ради, співпраця з депутатами в округах, організація та участь у реалізації міських молодіжних проектів, культурно-масових заходів, тематичних ток-шоу, круглих столів, студентських конференцій тощо.

У рамках другого етапу спільно з Національним студентським союзом проведено три всеукраїнських студентських науково-практичних конференції лідерської тематики („Виховання особистісних якостей майбутніх фахівців у системі студентського самоврядування” (Полтава, 2009), „Теорія і практика виховання лідерських якостей особистості у системі студентських самоврядних організацій” (Полтава, 2010), „Лідерство та студентське самоврядування у фаховій підготовці майбутніх спеціалістів” (Алчевськ, 2011). Учасники Школи мали змогу відвідати Верховну Раду України та засідання комітету з питань молодіжної політики, познайомитися з народними депутатами України, обмінятися думками з актуальних молодіжних та освітніх питань. Практичний етап навчання в Школі закінчується триденною діловою грою, під час якої учасники в командах розробляють значущі для місцевої громади соціальні проекти, для реалізації яких залучають усі доступні ресурси.

Порівняння результатів педагогічного експерименту щодо вихованості лідерських якостей майбутніх учителів у контрольних та експериментальних групах засвідчують позитивні зміни за кожним із критеріїв. Студенти ЕГ отримали в результаті проведеної роботи вищі бали порівняно зі студентами КГ: за когнітивним критерієм – 4,25 бала порівняно з 3,4 (різниця – 0,85 бала), за емоційно-ціннісним –4,4 бали порівняно з 3,9 (різниця – 0,5 бала), за професійно-діяльнісним – 4,3 бала порівняно з 3,8 (різниця – 0,5 бала), за саморегуляційно-рефлексивним – 4,0 бала порівняно з 3,3 (різниця – 0,7 бала).

Найбільше зросла кількість балів у ЕГ за когнітивним критерієм. Отже, проведене дослідження засвідчує суттєві зміни в знаннях студентів про лідерство, лідерські якості та студентське самоврядування. У майбутніх учителів пожвавився інтерес до оволодіння різними стилями лідерства, усвідомлення особливостей командної роботи. Якщо перед експериментом студенти сприймали самоврядування як спосіб організації культурно-дозвіллєвої роботи, то після його завершення – уже як механізм захисту власних прав та інтересів, можливість творчої самореалізації, інструмент поліпшення життєустрою студентства, впливу на якість освіти тощо. Саме завдяки змінам у розумінні сутності лідерства, лідерських якостей та студентського самоврядування для майбутніх учителів діяльність у самоврядуванні набула особистісного сенсу. Створення соціальних проектів у командах сприяло усвідомленню студентами значущості власних сил, можливості реалізовувати соціально орієнтовані заходи на рівні вищого навчального закладу, міста та області.

Водночас було виявлено труднощі у студентів, які ціннісно орієнтовані на задоволення власних амбіцій, демонстрування зверхності, проявляють пихатість, зарозумілість. Відзначено, що діяльність у студентському самоврядуванні не приносить таким студентам задоволення, їм важко знаходити спільну мову з оточуючими. Це спонукало таких майбутніх учителів до самовдосконалення, корекції власних особистісних якостей шляхом самовиховання.

Між студентами контрольних та експериментальних груп зафіксовано відчутну різницю за саморегуляційно-рефлексивним критерієм. Так, майбутні вчителі ЕГ виробили в собі адаптивний стиль лідерства відповідно до ситуації. Аналіз, оцінювання та регуляцію власної лідерської діяльності вони здійснюють уже не лише в студентському самоврядуванні, а й у процесі життєтворчості; у їхній діяльності домінують творчі рішення.

Ґрунтуючись на середніх балах самооцінки студентів та оцінок експертів щодо вихованості лідерських якостей майбутніх учителів у системі студентського самоврядування, обчислено усереднений відсоток усіх діагностованих показників. Обчислення проведено для кожного рівня вихованості (табл.).

Після формувального етапу експерименту в середньому високий рівень вихованості лідерських якостей майбутніх учителів зріс від 18,6 % у студентів КГ до 26,0 % у студентів ЕГ усіх задіяних в експерименті вищих навчальних закладів. Динаміка збільшення кількості студентів з високим рівнем вихованості лідерських якостей у КГ становить 5,7 %, а в ЕГ – 14,0 %.