РОЗГЛЯД СПОРІВ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИМИ СУДАМИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність та ступінь наукового розроблення проблеми; визначено мету й задачі роботи, об’єкт і предмет дослідження, його методологічну основу, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про їх апробацію та здійснені публікації.

Розділ 1 “Загальна характеристика господарських спорів, що виникають у сфері інтелектуальної власності” складається з трьох підрозділів, які присвячено дослідженню поняття та особливостей господарських спорів, що виникають у сфері інтелектуальної власності, причин їх виникнення, а також основ їх класифікації.

У підрозділі 1.1 “Поняття та особливості господарського спірного правовідношення у сфері інтелектуальної власності” проаналізовано зв’язок поняття “господарський спір у сфері інтелектуальної власності” з ключовими поняттями “спір”, “правовий спір”, “господарський спір”.

Визначено, що структуру господарського спору у сфері інтелектуальної власності становлять такі елементи, як об’єкт, предмет, суб’єкти, зміст спору.

Підкреслено, що на визначення сутності та особливостей об’єкта й предмета аналізованих спорів вливає обсяг правової охорони спірного об’єкта права інтелектуальної власності та його специфічний характер, що розкривається в нематеріальній природі, подвійному змісті, індивідуальному характері, специфічному порядку володіння та використання в господарській діяльності.

Зазначається, що суб’єктами аналізованих спорів переважно є суб’єкти прав інтелектуальної власності. При цьому безпосередній зв’язок таких спорів з господарською діяльністю обумовлює обмеження кола їх можливих суб’єктів та виключення з їх числа фізичних осіб – авторів (творців), результати творчості (об’єкти права інтелектуальної власності) яких не використовуються під час здійснення господарської діяльності ні самими авторами (творцями), ні іншими суб’єктами з (або без) їх дозволу. Зміст спору відображає об’єктивний вираз спірних правовідносин, розкриває їх суть, причини та наслідки. Автором виокремлено характерні риси господарських спорів у сфері інтелектуальної власності, які відрізняють їх від інших господарських спорів.

За результатами проведеного дослідження надано авторське визначення поняття “господарський спір у сфері інтелектуальної власності”, яке формулюється як підвид господарських спорів, особливий вид спірного (конфліктного) правовідношення, в основі якого лежать протилежні інтереси суб’єктів господарювання, уповноважених органів чи установ, що виявляються у процесі набуття, визнання, збереження чи відновлення прав інтелектуальної вланості для використання їх у господарській діяльності з метою задоволення приватноправових інтересів суб’єктів господарювання (переважно майнового характеру) та публічно-правових інтересів суспільства.

У підрозділі 1.2 “Причини виникнення господарських спорів у сфері інтелектуальної власності” визначено, що причинами господарських спорів у сфері інтелектуальної власності є конкретні обставини, що виникли під час використання сторонами в господарській діяльності об’єктів права інтелектуальної власності та сформували конфліктну ситуацію між ними стосовно чинності й належності прав на об’єкти права інтелектуальної власності, пов’язані з ними обов’язки.

Зазначено, що причини виникнення господарських спорів у сфері інтелектуальної власності можна поділити на два види: ті, що зумовлено діями неправомірного характеру (правопорушенням), особливістю яких є наявність прав інтелектуальної власності тільки в однієї сторони спору, і ті, що викликані правомірними діями суб’єктів спору, які характеризуються наявністю прав інтелектуальної власності в обох сторін спору. Виділено причини, які маючи форму неправомірних дій за своєю суттю не можуть бути визнані такими, а також дії, неправомірний характер яких виявляється з часом.

Особливістю господарських спорів у сфері інтелектуальної власності є необов’язковість для їх виникнення існування матеріальних відносин між їх суб’єктами, а також їх здатність обумовлюватись правопорушенням, що може бути вчинене в подальшому, зважаючи на що обґрунтовано доцільність внесення змін до ГПК України, спрямованих на забезпечення захисту прав інтелектуальної власності від можливих подальших порушень.

У підрозділі 1.3 “Класифікація господарських спорів у сфері інтелектуальної власності” на підставі ознак, особливостей та правового регулювання виділено основні критерії класифікації господарських спорів у сфері інтелектуальної власності, до яких віднесено: характер об’єкта права інтелектуальної власності, права на який виступають предметом спору; вид способу захисту; правовий зв’язок суб’єктів спору та підстав, на яких використовується спірний об’єкт.

За першим критерієм класифікації виокремлено дві групи господарських спорів: спори стосовно прав на об’єкти промислової власності й спори щодо прав на об’єкти авторського права та суміжних прав. Спори першої групи класифіковано на види, до яких віднесено спори щодо використання в господарській діяльності комерційних позначень, об’єктів патентного права, нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності та доменні спори; серед спорів другої групи виділено спори з авторських договорів і спори про порушення авторського та (або) суміжних прав і компенсації. За правовою природою об’єктів промислової власності, права на які є предметом спору, види спорів першої групи класифіковано на підвиди, серед яких, відповідно до підстав виникнення спору та потенційних вимог сторін, виділено окремі типи спірних правовідносин.

Згідно з другим критерієм, аналізовані господарські спори класифіковано на спори про визнання прав або обов’язків стосовно об’єкта права інтелектуальної власності (спори про кваліфікацію) та спори про порушення прав.

Використовуючи третій критерій класифікації, серед господарських спорів у сфері інтелектуальної власності виділено договірні та позадоговірні спори.

Розділ 2 “Процесуальні засади розгляду господарськими судами спорів у сфері інтелектуальної власності” містить три підрозділи, у яких проаналізовано критерії підвідомчості та підсудності господарських спорів, що виникають у сфері інтелектуальної власності, визначено особливості суб’єктного складу господарських судових проваджень у справах з вказаних спорів.

У підрозділі 2.1 “Розмежування юрисдикції між господарськими судами та іншими органами, уповноваженими вирішувати спори, що виникають у сфері інтелектуальної власності” досліджено сутність юрисдикційного та неюрисдикційного порядку вирішення господарських спорів у сфері інтелектуальної власності, а також з урахуванням матеріалів правозастосовної практики виділено й проаналізовано критерії розмежування юрисдикції між господарськими судами та іншими органами, уповноваженими вирішувати вказані спори.

Встановлено, що використання суб’єктного критерію розмежування юрисдикції господарських та загальних судів не забезпечує врахування характеру закладеного в аналізовані правовідносини інтересу. Зважаючи на наявність у вказаних спорах і приватноправових, і публічно-правових інтересів, наголошено також і на недостатній ефективності використання як критерію розмежування юрисдикції господарських та адміністративних судів поділу спірних правовідносин на приватноправові та публічно-правові.

Обґрунтовано, що перспективним шляхом вирішення проблем розмежування юрисдикції судових органів є створення системи органів спеціалізованого патентного судочинства, за умови віднесення до їх відання всіх спорів, що виникають у сфері інтелектуальної власності, а також спорів, які стосуються недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності та вирішуються за участю Антимонопольного комітету України. Організацію роботи вказаних органів запропоновано здійснити на основі розподілу території України на судові округи, здійсненого за результатами проведення аналізу загальної кількості судових справ, які виникають з питань інтелектуальної власності та вирішуються в порядку цивільного, господарського й адміністративного судочинства в окремих адміністративно-територіальних одиницях (областях).

Проблемні питання розмежування юрисдикції господарських та адміністративних судів у спорах у сфері інтелектуальної власності за участі органів ДСІВ України в умовах існуючої судової системи пропонується вирішувати відповідно до виділення з таких спорів тих, що стосуються чинності прав на правоохоронні документи, які засвідчують права інтелектуальної власності, і тих, що стосуються скасування рішень про повну або часткову відмову в реєстрації об’єкта права інтелектуальної власності.

Обґрунтовано, що спори першого типу є спорами про визнання того, чи є суб’єкти володільцями прав інтелектуальної власності, тобто є спорами про право між суб’єктами-позивачами та володільцями патентів (свідоцтв), які необхідно вирішувати в порядку господарського судочинства.

Як критерій розмежування юрисдикції за другим типом спорів запропоновано використовувати класифікацію причин відмови в наданні правової охорони на такі, що зумовлені наявністю прав інтелектуальної власності третіх осіб, і такі, що не пов’язані з правами інтелектуальної власності конкретно визначених суб’єктів (абсолютні). Оскільки за наявності підстав першої групи в спорі протиставляються права та інтереси не тільки суб’єкта, якому відмовлено в реєстрації об’єкта права інтелектуальної власності, та ДСІВ України, а й суб’єкта-власника прав на протиставлений об’єкт, такий спір переходить у площину регулювання цивільного або господарського права, та повинен розглядатись за правилами відповідного судочинства. Водночас, оскільки за наявності підстав другої групи у спорі беруть участь лише суб’єкт-позивач, якому відмовлено в реєстрації заявленого об’єкта, та ДСІВ України, у таких спорах має місце не визнання прав інтелектуальної власності суб’єкта господарювання суб’єктом владних повноважень, а тому в основі таких спорів лежить публічно-правовий інтерес, що зумовлює необхідність їх розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Підрозділ 2.2 “Процесуально-правовий статус осіб, які беруть участь у розгляді господарських справ зі спорів у сфері інтелектуальної власності внаслідок своєї юридичної заінтересованості” містить загальну характеристику учасників господарського судового провадження у справах зі спорів у сфері інтелектуальної власності як учасників господарського процесу, які для захисту прав інтелектуальної власності та пов’язаних з ними інтересів реалізують надану їм господарську процесуальну правосуб’єктність через участь у розгляді в порядку господарського судочинства судових справ, що виникають зі спорів стосовно вказаних прав (інтересів). Відповідно до процесуально-правового статусу, мети участі й виконуваних у судовому процесі функцій учасників вказаних судових проваджень класифіковано на осіб, які мають юридичну заінтересованість у судовому процесі та беруть участь у справі, захищаючи свої або інших осіб права (інтереси), та осіб, які беруть участь у судовому процесі без власної юридичної заінтересованості відповідно до виконання покладених на них обов’язків чи у зв’язку з іншими обставинами, з метою сприяння діяльності господарського суду у вирішенні спору.

До осіб, які беруть участь у справі, захищаючи свої або інших осіб права (інтереси), унаслідок юридичної заінтересованості в судовому процесі, віднесено сторін спору, третіх осіб та прокурора.

Визначено, що позивачами в аналізованій категорії судових справ можуть виступати суб’єкти господарювання – суб’єкти прав інтелектуальної власності (суб’єкти, які набули прав інтелектуальної власності внаслідок реєстрації прав у встановленому порядку; роботодавці; суб’єкти, які набули прав інтелектуальної власності внаслідок прийняття спадщини; суб’єкти, які набули прав відповідно до договору;; суб’єкти господарювання, які відповідають вимогам ГПК України, права інтелектуальної власності яких на момент звернення до суду не були визнані у встановленому порядку; установи та органи державної влади). Діяльність таких осіб під час розгляду господарськими судами аналізованої категорії спорів спрямовано або на доведення факту вчинення відповідачем дій, які визнаються порушенням прав інтелектуальної власності позивача, або на доведення наявності підстав для припинення правової охорони, наданої об’єкту права інтелектуальної власності відповідача, чи визнання такої охорони недійсною.

Відповідачами у справах з господарських спорів у сфері інтелектуальної власності можуть виступати суб’єкти господарювання (володільці прав інтелектуальної власності; суб’єкти, які здійснюють управління правами інтелектуальної власності; особи, які використовують об’єкт права інтелектуальної власності, права на який належать позивачу, унаслідок чого, на думку позивача, порушують такі права) та уповноважені установи й органи державної влади. Метою процесуальної діяльності вказаних осіб у аналізованих судових провадженнях є доведення правомірності використання ними об’єктів права інтелектуальної власності та відсутність дій, що порушували б права інтелектуальної власності позивача чи третіх осіб, або доведення відповідності належного їм об’єкта прав інтелектуальної власності умовам надання правової охорони.

Зроблено висновок про те, що характерною рисою суб’єктного складу аналізованих судових проваджень є поширена участь у судовому розгляді кількох відповідачів, що зумовлено залученням до розгляду таких справ ДСІВ України.

Автором виділено та охарактеризовано основні форми зловживання процесуальними правами під час розгляду господарськими судами спорів у сфері інтелектуальної власності, до яких віднесено фіктивні судові процеси, звернення до суду з удаваними позовними вимогами, використання наданих прав для здійснення впливу, спрямованого на процес судового розгляду та вирішення спору.

Досліджено особливості процесуального статусу організацій колективного управління авторськими та (або) суміжними правами, проаналізовано особливості участі в судовому розгляді господарських справ зі спорів у сфері інтелектуальної власності третіх осіб та прокурора.

У підрозділі 2.3 “Процесуально-правовий статус осіб, які сприяють здійсненню правосуддя при розгляді господарськими судами справ у сфері інтелектуальної власності” досліджено процесуально-правовий статус учасників аналізованих судових проваджень, які, беручи участь у судовому процесі, сприяють вирішенню спорів, не маючи при цьому власного інтересу: судових експертів, представників сторін і третіх осіб, посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних й інших органів.

Наголошено на особливій ролі судових експертів, необхідність залучення яких до судового розгляду справ аналізованої категорії зумовлено особливостями правової природи об’єктів права інтелектуальної власності, доказової бази, правового регулювання сфери інтелектуальної власності.

Визначено, що граничним моментом заявлення відводу судовому експерту при проведенні експертиз з інтелектуальної власності у господарських справах повинен виступати початок проведення таких експертиз.

Аналіз правозастосовчої практики дав можливість дійти висновку, що проблемні аспекти участі судових експертів у розгляді господарськими судами спорів у сфері інтелектуальної власності пов’язані з нечіткою межею між спеціальними знаннями та питаннями права, що зумовлено комплексною й інтеграційною природою об’єктів права інтелектуальної власності, проблемою використання спеціальної літератури та затребування судовими експертами матеріалів заявок про реєстрацію об’єктів права інтелектуальної власності.

Для вирішення вказаних проблем автором запропоновано: враховуючи специфіку досліджуваних об’єктів, нерозривний зв’язок спеціальних знань експерта із спеціальними джерелами інформації, відмінність судової експертизи у вказаних справах від патентної експертизи, нормативно закріпити можливість використання під час проведення експертного дослідження спеціальної літератури шляхом доповнення абзацу другого підпункту 2.3.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень реченням такого змісту: “Обмеження, встановлені даним підпунктом, не поширюється на використання під час експертного дослідження спеціальної літератури”; оптимізувати порядок одержання матеріалів заявок про реєстрацію об’єктів права інтелектуальної власності шляхом закріплення юридичної можливості звернення судових експертів безпосередньо до ДСІВ України.

Обґрунтовано доцільність введення інституту спеціаліста в господарський судовий процес для спрощення та скорочення строків розгляду справ зі спорів у сфері інтелектуальної власності, за умови чіткого розмежування компетенції спеціаліста та судового експерта, законодавчого закріплення відповідальності спеціаліста.

Наголошено на доцільності та запропоновано можливі шляхи залучення до розгляду господарських справ у сфері інтелектуальної власності як представників сторін осіб, які мають не тільки юридичні знання, а й знання у сфері інтелектуальної власності, науково-технічну підготовку, до яких належать представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені).

Зазначено на важливості залучення до перекладу під час розгляду господарськими судами спорів у сфері інтелектуальної власності осіб, які, крім загальних знань іноземної мови, є обізнаними в спеціальній термінології у сфері інтелектуальної власності, а також необхідності законодавчого визначення їх процесуально-правового статусу.

Розділ 3 “Порядок розгляду господарськими судами спорів у сфері інтелектуальної власності та виконання їх рішень” складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджено порядок та процесуальні особливості розгляду господарськими судами окремих категорій справ зі спорів у сфері інтелектуальної власності, порядок та особливості виконання судових рішень у вказаних справах.

У підрозділі 3.1 “Дії господарського суду з підготовки до судового розгляду справи із спору у сфері інтелектуальної власності” проаналізовано особливості й наголошено на важливості правильного та своєчасного вчинення господарським судом дій з підготовки до судового розгляду справ зі спору у сфері інтелектуальної власності.

Зважаючи на особливості доказової бази, що використовується при розгляді господарськими судами спорів у сфері інтелектуальної власності, обґрунтовано доцільність доповнення нормативно закріпленого переліку дії суду з підготовки справ до судового розгляду такими, що спрямовані на забезпечення технічної можливості дослідження під час судового розгляду доказів – матеріальних носіїв, що відображають та фіксують нематеріальні об’єкти права інтелектуальної власності.

Зроблено висновок про недоцільність вирішення під час підготовки до розгляду справ аналізованої категорії питань стосовно призначення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності.

У підрозділі 3.2 “Розгляд і вирішення господарськими судами спорів у сфері промислової власності” проаналізовано процесуальні особливості розгляду та вирішення господарськими судами спорів, що виникають у сфері промислової власності.

Досліджено особливості предмета доказування, доказової бази, суб’єктного складу проваджень у господарських справах зі спорів стосовно прав на комерційні позначення (торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення), у тому числі доменних спорів та спорів стосовно прав на конкуруючі комерційні позначення; об’єкти патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки); нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності, а також спорів стосовно встановлення права попереднього користувача об’єктом права інтелектуальної власності.

На підставі здійсненого аналізу розроблено низку пропозицій, спрямованих на удосконалення процесуального порядку розгляду господарськими судами справ зі спорів у сфері інтелектуальної власності та підвищення ефективності захисту відповідних прав суб’єктів господарювання, а саме: встановити граничний строк для реалізації права на звернення до суду первинного володільця позначень для товарів і послуг для скасування реєстрації тотожних знаків, здійснених його агентами (представниками); законодавчо закріпити можливість визнання недійсними реєстрацій знаків для товарів і послуг, зареєстрованих агентами (представниками), які втратили такий статус; доповнити ГПК України положеннями, спрямованими на запровадження непозовного господарського провадження, для забезпечення суб’єктам господарювання можливості реалізації ст. 25 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, та ефективного розгляду спорів про визнання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою; законодавчо визначити дефініції понятійного апарату, що використовується під час встановлення права попереднього користувача на об’єкт промислової власності.

У підрозділі 3.3 “Розгляд і вирішення господарськими судами спорів у сфері авторського та суміжних прав” проаналізовано процесуальний порядок та особливості розгляду господарськими судами справ зі спорів стосовно авторського та (або) суміжного права.

Як відмінна риса вирішення спорів у сфері авторського і (або) суміжних прав у порядку господарського судочинства виділено більш спрощений у порівнянні з цивільним судочинством процес доказування наявності авторських і (або) суміжних прав, оскільки суб’єкти господарювання не є первинними суб’єктами вказаних прав.

На підставі аналізу правозастосовчої практики зроблено висновок, що серед спорів у сфері авторського і (або) суміжних прав, що вирішують господарські суди, більшість становлять спори, у яких беруть участь організації колективного управління. Відмічено тенденцію до збільшення кількості господарських справ зі спорів про протиправне використання аудіовізуальних творів програм організацій мовлення, спорів про порушення авторських і (або) суміжних прав у мережі Інтернет.

Автором критично оцінюються пропозиції законодавчого закріплення можливості нотаріального засвідчення доказової інформації з мережі Інтернет щодо авторських і (або) суміжних прав суб’єктів господарювання. Як найбільш ефективний спосіб дослідження вказаних доказів виділено дослідження доказів у місці їх знаходження під час судового розгляду.

У підрозділі 3.4 “Особливості виконання рішень господарського суду у справах зі спорів у сфері інтелектуальної власності” на підставі аналізу законодавчого регулювання та правозастосовчої практики досліджено особливості виконання рішень господарських судів у справах зі спорів у сфері інтелектуальної власності.

Зроблено висновок, що виконання рішень господарського суду в аналізованих справах, у яких боржником виступає ДСІВ України, ускладнюється внаслідок неправильного визначення уповноваженого органу державної виконавчої служби, специфікою правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, припинення чинності правовстановлювального документа на об’єкт права інтелектуальної власності до завершення провадження в судовій справі та винесення судового рішення або до виконання такого рішення. Обґрунтовано доцільність внесення змін до спеціального законодавства стосовно обов’язковості опублікування відомостей про визнання правоохоронного документа на об’єкт права інтелектуальної власності недійсним, незалежно від здійснених раніше щодо нього офіційних публікацій.

Для удосконалення процедури виконання судових рішень у справах з доменних спорів про порушення прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет обґрунтовується необхідність законодавчого закріплення можливості припинення делегування прав інтелектуальної власності на доменне ім’я суб’єкту-порушнику та передачі такого імені законному володільцю прав інтелектуальної власності.

З метою удосконалення правового регулювання порядку здійснення повороту виконання у господарських справах, пов’язаних з чинністю прав на об’єкти права інтелектуальної власності, обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення порядку відновлення чинності прав інтелектуальної власності, припинених на виконання в подальшому скасованих рішень господарського суду