ЗАХІДНІ КОНЦЕПЦІЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ КІНЦЯ ХХ-ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ (ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, аналізується ступінь наукової розробки цієї проблематики, визначається мета і завдання дисертаційної роботи, формулюється об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна отриманих результатів та їхнє теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію результатів та публікації автора за темою дисертації, її структуру та обсяг.

У першому розділі – „Концептуалізація поняття „глобалізація” в західній політичній науці” – висвітлено проблему становлення концепту та сучасних західних концепцій глобалізації, обґрунтовується їхня типологія, розкривається методологія дослідження та сутність основних понять.

Підрозділ 1.1. – „Теоретико-методологічні засади дослідження концепцій глобалізації” – присвячений огляду наукових підходів щодо походження терміну „глобалізація”. Виділено декілька аргументів науковців щодо часу його виникнення. Так, С. Латуш вважає, що даний термін був запроваджений на початку 1990-х, Дж. Бузіно появу терміна пов’язує з кінцем 1950-х років, Вільям Морера звертає увагу на літературу з менеджменту і бізнесу у 1970-х роках. Його появу також пов’язують з іменами американських науковців Р. Робертсона, Дж. Макліна, Т. Левітта. Автором доведено, що термін „глобалізація” епізодично застосовувався впродовж декількох десятиліть, проте лише на початку 80-х рр. він став фігурувати як базовий елемент різних концептуальних побудов. Тому уточнюється специфіка поняття „концепція глобалізації”.

Концепція глобалізації – це обґрунтування глобалізації як явища, процесу, включаючи елементи творчості, інноваційності, суб’єктивності. Узагальнюючи сучасні уявлення про глобалізацію, автор підкреслює, що визначення поняття триває у напрямку узагальнення таких процесів як: посилення взаємозалежності між різними людьми, регіонами та державами; боротьба за встановлення світового порядку; формування єдиного ринкового простору; вільне переміщення товарів, послуг, технологій, капіталів і людей; збільшення кількості та взаємодія міжнародних організацій; послаблення суверенітету національних держав; поява і розвиток транснаціональних систем; розвиток тісних економічних та політичних зв’язків, культурного та інформаційного обміну; зближення стилю життя людей та ін.

Дослідження ґрунтується на принципах системності, спрямоване на удосконалення понятійного апарату та всебічного пізнання об’єктивної реальності. Відзначаючи розмаїття концепцій та підходів щодо тлумачення змісту глобалізації, у роботі звертається увага на проблему визначення витоків концептуалізації поняття „глобалізація”. У результаті проведеного аналізу зроблено висновок, що західні вчені розглядають її як продовження концепції модернізації, постмодернізму, вестернізації або макдональдизації світу, а досліджуючи витоки глобалізації як процесу, явища, сучасні політологи, економісти висвітлюють її як завершальний етап процесу інтернаціоналізації міжнародної економічної діяльності. Але, звичайно, потрібно зважати, якою наукою вивчається досліджуваний процес, явище, феномен, концепт. Автор звертає увагу, що кожний з дослідників трактує його в залежності від власного світогляду.

У підрозділі 1.2. – „Становлення західного концептуального поля глобалізації наприкінці ХХ століття” – обґрунтовується, що увага до поняття „глобалізація” у західних наукових колах демонструє залежність від реальних політичних процесів. Поштовхом до формування теоретичного виміру глобалізації стали суспільно-політичні зміни, такі як: припинення „холодної війни”, розпад біполярного світу, східноєвропейські революції, а насамперед – наявність певного „концептуального вакууму” і потреби в його заповненні.

Таким чином, наукове осмислення новітніх тенденцій світових перетворень, спричинених початком руйнування біполярної системи, обумовлює потребу в аналізі становлення концептуального виміру глобалізації. Відзначено, що при біполярній структурі політичного світу ідеологічні стереотипи визначали принципи обґрунтування світових процесів, які осмислювались за допомогою дослідження глобальних проблем сучасності. Посилення інтересу саме до цієї сфери наукового знання, на думку професора університету Нью-Джерсі Й. Фергюсона, пояснюється тим, що велика кількість теоретиків була захоплена зненацька подіями, пов’язаними з закінченням „холодної війни”. В кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття, з розпадом біполярного світу на зміну так званому „концептуальному вакууму” з’являється у вчених-глобалістів потреба сформулювати своє бачення подальшого розвитку міжнародних відносин.

Саме на межі 1980-1990-х років розробляються перші теоретичні конструкції глобалізації, представлені у збірнику статей „Глобальна культура”, в якому опубліковані праці таких науковців, як: І. Валлерстайн, М. Арчер, Р. Робертсон, М. Фезерстоун, А. Аппадураі, Б. Тернер та інші. Автор акцентує увагу, що з початку 90-х років ХХ століття концепція глобалізації стає ключовою ідеєю світового розвитку і набуває різних інтерпретацій

У підрозділі 1.3. – „Типологія сучасних концепцій глобалізації” –  проаналізовано різноманітні класифікації концепцій глобалізації відповідно до різних критеріїв. Підкреслюється, що міждисциплінарна основа дослідження  дає змогу обґрунтувати багатовимірність предмету аналізу. Якщо класифікувати концепції глобалізації відповідно до галузей знань, в межах яких досліджується це явище, то виділяються політологічні, економічні, культурологічні, соціологічні, історичні, міждисциплінарні концепції глобалізації. За критерієм революційності глобалізаційних змін аналізуються три наукові підходи: гіперглобалісти, трансформаціоналісти та скептики.

Британський соціолог Л. Склер у статті „Теорія і практика у дослідженні глобалізації” вирізняє три конкурентні підходи до розуміння феномена глобалізації, а саме інтернаціональний (зосереджений на державі), транснаціональний (глобалізація як проект світової історії, в рамках якого відбувається боротьба капіталістичного та інших підходів) та глобалістський (капіталістична глобалізація як більш-менш завершений та необоротний проект неоліберального капіталізму). Критерієм поділу він визначає ідею про фундаментальну одиницю аналізу.

З точки зору культурно-цивілізаційного підходу, в дослідженні глобалізаційних процесів і міжнародних відносин виокремлюються такі основні напрямки: західний або євроатлантичний; євразійський; східний; ісламський.

Вітчизняний науковець В. Дударьов в межах українських глобалізаційних досліджень виокремлює такі напрямки: економістський, консервативно-цивілізаційний, протестно-антиглобалізаційний, атлантисько-прагмативістський, синергетико-альтернативістський, конструктивістський методологічний підхід „світового суспільства”.

У другому розділі – „Сучасні західні теоретичні школи дослідження процесу глобалізації”, – який охоплює три підрозділи, визначено, що від обґрунтування змісту глобалізації як багатовимірного процесу залежить вирішення такої проблеми як з’ясування революційності глобалізаційних змін, тобто наскільки глибокі перетворення відбуваються в економіці, політиці, комунікаціях, людських відносинах тощо. Вирішенню цього питання присвячують свої праці вчені, які в західній глобалістиці належать до таких наукових шкіл, за визначенням Д. Гелда, Е. МакГрю та Д. Голдбрайта, як: гіперглобалісти, трансформаціоналісти та скептики, або ж відповідно революційні глобалісти, еволюційні глобалісти та скептики.

У підрозділі 2.1. – „Політико-економічні концепції гіперглобалістів” – проаналізовано погляди Дж. Ная і Р. Кеохейна, К. Омае, Б. Баді, Т. Лоуї, Т. Фрідмана, М. Олброу, М. Дойла. Серед представників досліджуваного підходу є розбіжності у поглядах, які розкрито автором, але загалом вони вважають, що глобалізація – це в першу чергу економічне явище, яке створює новий тип переможців і переможених; глобальна економіка все більше інтегрується; глобальний капітал змушує всі уряди дотримуватись неоліберальної економічної дисципліни, тому політика  стає сферою раціонального економічного управління. Гіперглобалісти передбачають виникнення глобальної цивілізації, глобального громадянського суспільства і появу абсолютно нового світового порядку. Держави, на їхню думку, стають все менш ефективними і слабкими в конкуренції з новими міжнародними суб’єктами.

Гіперглобалісти вважають, що відбувається денаціоналізація економічної і політичної влади. Інтеграція держав у наднаціональні економічні об’єднання стає все більш значною частиною глобалізації. Отже, у поглядах К. Омае і тих дослідників, які їх підтримують, спостерігається, яскраво виражений суб’єктивно-ідеологічний підхід до процесів глобалізації. Вони обґрунтовують свою позицію тим, що більшість економічних процесів, які відбуваються у сучасному світі, пов’язані так чи інакше виключно з діяльністю найбільших суб’єктів міжнародних відносин – ТНК, а відповідно – саме цей фактор, тобто посилення ролі транснаціональних корпорацій, і є головним змістом процесів глобалізації. Зростання ТНК і мереж глобального виробництва створює безкордонну економіку, за якої уряд втрачає владу щодо управління національною економікою. Проте гіперглобалісти розуміють, що національний і транснаціональний капітал мають потребу в державних інститутах і нормах.

У підрозділі 2.2. – „Основні положення концепцій трансформаціоналістів” – досліджено погляди Дж. Розенау, E. Гідденса, М. Кастельса, У. Бека. Трансформаціоналістські концепції глобалізації розглядають її як процес, у якого відсутня чітко фіксована і визначена мета: або повністю інтегрований світовий ринок, глобальне суспільство або глобальна цивілізація. На їхню думку, немає жодного апріорного підґрунтя вважати, що глобалізація повинна розвиватися в одному єдиному напрямі. Слід зауважити, що на думку представників еволюційного підходу, сучасні трансформації не завжди мають позитивний результат, але, враховуючи їхню динамічність, інтенсивність і масштаб, вони є безпрецедентними.

На їхню думку, глобалізація, як прояв трансформаційного розвитку сучасної світової цивілізації, викликала надзвичайну інтенсифікацію світових зв’язків, які перетворюють наш світ в єдиний економічний, політичний та інформаційний простір, а також стала поштовхом для кардинальної трансформації політики загалом і політичних інституцій та соціальних взаємодій зокрема. Політика глобалізації жадає від національної держави координації визначених, раніше незалежних рішень з іншими національними державами і підпорядкування держав інтересам співтовариства. Вчені, які підтримують дану позицію, вимагають від держав і суспільств поступової адаптації до більш взаємозалежного, і в той же час у найвищій мірі нестабільного світу з його неминучими соціальними і політичними змінами, сукупність яких і складає зміст розвитку сучасних суспільств і світового порядку.

Такий підхід цікавий тим, що пояснює процес глобалізації не лише з політико-економічної точки зору, а і належне місце відводить культурним факторам, які безперечно відіграють важливу роль у політичних процесах.

У підрозділі 2.3. – „Скептичний напрям дослідження проблем глобалізації” – автор відзначає, що скептики ставлять під сумнів, що має місце саме процес глобалізації, а не процес ускладнення світового порядку. До того ж в глобалізації виражена наявність протилежних тенденцій: з одного боку, фінансово-економічна діяльність потребує все більшого простору і передбачає відсутність зв’язку з певним місцем, а з іншого, – люди все гостріше відчувають потребу у приналежності до „рідного” середовища, де вони почували б себе як удома.

Глобалізація, на їхню думку, – це міф. Тому скептики вважають, що світ здебільшого продовжує займатися тим самим, що мало місце і до того, оскільки лише незначна частка прибутку країн отримується від зовнішньосвітової торгівлі. Тому поняття глобалізації – це винахід захисників вільної торгівлі, на думку скептиків, які прагнуть знищити державу загального добробуту, і тим самим зменшити державні видатки. Це рух назад, тому що наприкінці ХІХ ст. вже існувала так звана відкрита глобальна економіка. Отже, ставлять під сумнів ідею про унікальність глобалізації як процесу.

Слід враховувати, що більша частина літератури, написана скептиками, розглядає процес глобалізації переважно з економічної або культурної точок зору. На цей недолік вказує і Е. Гідденс в своїй праці „Нестримний світ”, стверджуючи, що глобалізація – це багатогранний та диференційований процес, який знаходить своє вираження не лише в економічній і культурній сферах, а також і в політичній, військовій, інформаційній, соціальній.

У третьому розділі – „Особливості вітчизняних концепцій глобалізації у порівнянні з західними”, – який складається з трьох підрозділів, аналізуються найбільш відомі вітчизняні дослідження теоретичних і методологічних проблем процесу глобалізації, її закономірностей, сучасних глобальних трансформацій, та порівнюються із вищерозглянутими західними концепціями.

У підрозділі 3.1. – „Соціально-економічний напрям досліджень феномену глобалізації в українській глобалістиці” – проаналізовано наукові праці вітчизняних науковців, таких як: О. Білорус, Д. Лук’яненко, О. Скаленко, Ю. Мацейко, О. Зернецька. На думку вищеназваних вчених, поняття „глобалізація” розглядається в позитивному контексті як історичний процес розвитку людства під впливом торгівлі, високих інформаційних технологій, транспортних та фінансових систем, культурних цінностей. З таких позицій її досліджують і західні трансформаціоналісти. Представники вітчизняного соціально-економічного напрямку звертають увагу, що відбувається становлення нової ери глобальної економіки, ноосферної економіки, під впливом високих технологій, міжнародних потоків товарів, послуг; вдосконалення світових комунікацій і транспорту; прискорення процесів виробництва, споживання, кредитування; поширення ідеології конс’юмеризму; стимулювання конкуренції, в якій держави-нації повинні здійснити вибір між глобальною інтеграцією чи локальною самоізоляцією.

Так, як і представники еволюційного підходу в західній науці, українські вчені звертають увагу на явище трансформації державного суверенітету, в тому числі його обмеження для деяких держав, і розширення його меж для інших, а також зниження політичного впливу націй-держав. Загалом, на їхню думку, силова глобалізація є загрозою національному суверенітету. Наголошується, що ця модель глобалізації нав’язується світові Заходом у вигляді концепцій створення „глобального управління”, „світового уряду”, „глобальної держави”, „світового співтовариства”.

Науковці зауважують, що елементи глобалізації існували і раніше, тобто до 80-90 років ХХ століття. Так, як і представники західної скептичної школи, порівнюючи величину потоків торгівлі, капіталів і мігрантів ХІХ ст. і сучасності, українські дослідники зауважують, що перша хвиля глобалізації навіть припиняється в період Першої світової війни. Також українські дослідники солідарні з західними вченими-скептиками, які єдині у твердженні, що глобалізація не супроводжується ліквідацією нерівності між Північчю і Півднем, зауважуючи в свою чергу, що егоїстичні інтереси Півночі, яка майже не виконує своїх зобов’язань по відношення до країн, що розвиваються, і країн „третього світу”, проявляються у контролі процесу глобалізації за допомогою використання сили: політичної, військової, економічної, технологічної, інформаційної.

Представники соціально-економічного напряму досліджень процесів глобалізації в українській глобалістиці відзначають позитивний зміст глобальних змін у житті кожної людини, аналізуючи в той же час негативні ознаки глобалізму як майбутнього світового суспільно-політичного ладу.

Підрозділ 3.2. – „Культурно-цивілізаційний підхід до дослідження процесу глобалізації” – присвячено аналізу теоретичних доробок Ю. Пахомова, Ю. Павленка, С. Кримського, В. Бебика,  О. Шморгуна. На їхню думку, глобалізація дала поштовх до конкуренції економік різних цивілізаційних світів і використання ними свого творчого потенціалу у поєднанні з інтелектом, закладеного у їхніх цінностях культури; адаптації провідних науково-технологічних та соціокультурних форм до власного цивілізаційного ґрунту. Тому для України в умовах формування нової моделі глобалізації важливим є використання фактору цивілізаційної ідентичності під час проведення реформ з метою інтегрування до глобальної системи, а також врахування процесу взаємозв’язку різних систем цивілізаційних цінностей та тенденцій глобалізації для подолання нинішнього інерційного розвитку і зміни його на інноваційний. У зв’язку з цим відомий український вчений В. Бебик наголошує на важливості розуміння культурно-цивілізаційних особливостей тисячолітнього досвіду української цивілізації.

У межах культурно-цивілізаційного підходу, так як і у соціально-економічному напрямку досліджень процесів глобалізації в українській глобалістиці, вивчається проблема посилення некерованості світу в умовах глобалізації внаслідок ослаблення держав-націй. Водночас академік Ю. Пахомов, на відміну від представників західної школи гіперглобалістів, зазначає, що роль держави в сучасному світі повинна не зменшуватись, а навпаки, збільшуватись.

Вітчизняний культурно-цивілізаційний підхід до дослідження процесу глобалізації спрямований не лише на осмислення унікальності цивілізаційних систем, а й усвідомлення сучасного глобального розвитку людства через їхню взаємодію і протистояння, співробітництво і суперництво. Українські вчені, подібно до західних гіперглобалістів, звертають увагу на нерівноправність частин, що утворюють глобальну цивілізацію, а також збільшення розриву між панівним центром – Заходом, найрозвинутішими країнами світ-системного ядра та групою країн, відсталих у своєму соціально-економічному розвитку.

У підрозділі 3.3. – „Протестно-антиглобалістський напрям вивчення глобалізації у вітчизняній науці” – автор звертає увагу на те, що цей підхід характеризується критикою неоліберальної стратегії глобалізації, так званої „глобалізації зверху” (globalization from above), ідеології вільноринкового фундаменталізму. В цілому, даний підхід визначається антинеоліберальним, антиімперіалістичним, антизахідним спрямуванням. Протестно-антиглобалістський напрямок у вітчизняній політико-економічній науці представлений переважно у дослідженнях О. Білоруса, В. Гури та їхніх однодумців.

Глобалізація розглядається ними як проект здійснення прагматичних інтересів розвинутих держав та їхньої потреби поширити абсолютний вплив на ринки товарів інших країн, отримання доступу також до їхніх ресурсів (природних, трудових), збагачення за рахунок інших. Проводиться політика імперіалізму та гегемонізму, нав’язуються конкретні моделі поведінки, поширюється відповідна інформація про відкритість ринків, цінності ліберальної демократії, ідея вестернізації. Відбувається спекуляція бажанням і готовністю країн периферії модернізуватись. Тому висловлюється протест проти всесвітньої експансії капіталу та капіталістичної основи нового світового порядку, які не зважають на цінності людського і соціального розвитку, породжуючи нерівність серед членів світової системи; піддається критиці ліберальна природа політичних цінностей, а також ідея глобального лідерства США.

На відміну від західних скептиків, представники вітчизняного протестно-антиглобалістського напрямку дослідження визнають глобалізацію об’єктивним загальносвітовим структурним процесом, зумовленим технічним прогресом, інформаційною революцією, експансією капіталістичної форми економіки,  інтенсифікацією взаємодії різних світових культур, який має власну логіку і призводить до перетворення світового простору на єдину зону. Але засуджуються форми, методи і шляхи її реалізації.