ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ПРОЗОРОЇ ТА ВІДКРИТОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

         У Вступі подається загальна характеристика роботи, обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються предмет, об’єкт, мета і задачі дослідження, його методологія, розкриваються наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, надаються відомості про апробацію результатів дослідження та їх публікації.

В першому розділі «Теоретико-методологічні засади електронного урядування» висвітлено стан наукових теоретичних розробок політологічного, філософського і соціологічного напрямків щодо сутності «електронного урядування» та «відкритості» і «прозорості влади».

У підрозділі 1.1 «Передумови створення електронного урядування в контексті загальносвітових трансформаційних процесів та концепцій управління», зазначено, що безпрецедентне за масштабами стрімке розповсюдження ІКТ в світі стало основою для появи нових форм суспільного розвитку, і на кінець ХХ ст. стає очевидним, що інформатизація – неминучий та загальний період розвитку людської цивілізації, період переосмислення ролі інформації, способів її виробництва, переробки, використання та збереження.

В останній час у світі відбувається перехід від індустріального суспільства до суспільства інформаційного.

Розглядаючи інформаційні тенденції, автором дисертаційного дослідження розглянуто теорії та концепції, які внесли найвагоміший вклад в розуміння інформації в сучасному світі. Цій проблемі присвячені роботи зарубіжних теоретиків: Д. Белла, М. Вершиніна, В. Іноземцева, М. Кастельса, Й. Масуди, Л. Сморгунова, Є. Стиріна, Е. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстара. Значний внесок у розробку і формування концепцій інформаційного суспільства зробили й вітчизняні дослідники В. Даніл’ян, О. Дубас, А. Колодюк, В. Недбай, Г. Почепцов, А. Сіленко, О. Соснін, В. Скалацький, Д. Яковлев та ін.

Аналізуючи праці зарубіжної та вітчизняної наукової думки, встановлено, що єдиних підходів до визначення та функціонування інформаційного суспільства немає, але концепція інформаційного суспільства почала активно застосовуватися в соціальній практиці і проектах, спрямованих на впровадження ІКТ у різні сфери життєдіяльності суспільства.

Визначено, що сучасне суспільство створює нові способи і принципи управління, й останнім часом у світовій політико-управлінській науці з’явилася низка концептуальних моделей організації діяльності органів влади.

New Public Management – це концепція управління, в основі якої покладено методи, запозичені з бізнесу та некомерційних організацій, і яка  слугувала відправною точкою до створення нової інформаційно-технологічної парадигми взаємодії між органами влади, бізнесом та громадянами.

Нова концепція управління «Good Gove
ance» розглядається, як здійснення економічної, політичної та адміністративної влади з метою управління на всіх рівнях, яке будується на основі принципів розподілу влади, народовладдя, виборності та змінюваності вищих посадових осіб, підзвітності інститутів виконавчої влади, верховенства закону, транспарентності, незалежності засобів масової інформації, що надає управлінському процесу демократичну спрямованість.

Визначено взаємозв’язок концепцій New Public Management і Good Gove
ance і формування електронного урядування.

Але електронне урядування потрібно розглядати, швидше, як новий засіб для вирішення, значною мірою, тих же завдань, які ставили концепції New Public Management і Gove
ance. У зв'язку з цим концепція електронного урядування стимулює впровадження нових організаційних моделей, трансформаційних процесів та продовжує колишні реформи.

У підрозділі 1.2. «Концептуальний аналіз основних підходів до понять «електронний уряд» та «електронне урядування» встановлено, що на сьогодні залишаються проблеми в розумінні терміну «електронний уряд» та «електронне урядування».

Визначено, що електронний уряд розглядається, як спосіб організації та розвитку політичної системи держави, а також її відкритості, новий підхід щодо взаємодії державних інститутів і суспільства з метою ефективнішої діяльності уряду, надання кращих публічних послуг.

Електронне урядування – це концептуальний підхід навколо функцій уряду, процес співпраці влади з громадянами за допомогою ІКТ задля збільшення можливостей для громадян.

Визначено, що електронне урядування – цілеспрямований вплив суб'єктів усіх політичних інститутів на різні сфери суспільного життя з використанням інформаційно-комунікаційних технологій для підвищення ефективності публічного управління, спрощення взаємодії між органами влади, а також –держави з громадянами та організаціями.

Крім того, однією з основних ідей впровадження електронного урядування є те, що воно виступає як інструмент розвитку демократії, розглядається як реальний шлях демократизації політичних процесів у суспільстві, що знайшло своє відображення в появі терміну «електронна демократія».

У підрозділі 1.3. «Методологічні підходи до поняття «відкритості» і «прозорості» влади в контексті електронного урядування» відзначено, що прозорість і відкритість влади є основними важелями у побудові демократичного суспільства європейського рівня.

Аналізуючи підходи до відкритості та прозорості влади визначено, що вони тісно пов’язані з сучасними поглядами на теорію відкритого суспільства, як об’єктивний черговий етап його розвитку.

Відкрите суспільство – це суспільство демократичного типу, опорною нормою якого є розвинута економіка, верховенство права, високий рівень політичної культури, свобода, рівність та розвинуті соціальні інститути. Члени відкритого суспільства наділені можливістю свідомо керувати соціальним розвитком та правом доступу до публічної інформації.

Відкритість та прозорість влади – основні вимоги для ефективного її функціонування, яка сформована демократичним шляхом. У разі недотримання таких вимог, суспільний контроль за діями влади є неможливим. А закритість та непрозорість в діяльності органів влади є каталізатором її корупційності, зниженням довіри до неї як збоку громадян, так і міжнародної спільноти.

В роботі доведено, що електронне урядування може розглядатися як інструмент, стимулюючий зміну моделей та розвитку можливостей щодо формування відкритої і прозорої влади.

У висновках до розділу 1 зазначається, що поняття «електронне урядування» є багатоаспектним, але кожне з визначень потрібно розглядати як прикладне рішення, спосіб модернізації вже існуючих структур і відносин, а не як самостійну ідею комплексної трансформації політичної системи.

Відкритість і прозорість влади в контексті електронного урядування є організація електронної взаємодії між суб’єктами політичного процесу, зокрема надання електронних державних послуг з використанням мережі Інтернет та створення і розвиток Інтернет-представництв задля забезпечення доступу громадян до інформації про діяльність публічних органів влади.

У другому розділі «Реалізація засад електронного урядування в сучасному світі» розглянуто основні методичні підходи та практичний досвід із формування електронного урядування.

У підрозділі 2.1 Характерні риси електронного урядування в США та азіатських країнах на досвіді США, Південної Кореї та Сінгапуру підтверджується теза про те, що успіх у створенні електронного урядування можливий за умови підтримки з боку публічних органів влади всіх рівнів і зацікавленості в реалізації цих проектів суб'єктів електронного бізнесу.

Для Сполучених Штатів Америки основна ідея електронного уряду полягає в тому, що електронний уряд виступає як інструмент розвитку демократії, розширення участі населення, а також посилення контролю над державою з боку населення. Ініціатива при цьому йде «знизу – вгору». Процес реформування державного управління за моделлю електронної демократії нерозривно пов'язаний із реорганізацією державних органів і впровадженням технологій інноваційного менеджменту, що повинні підвищити якість державних послуг, зробити їх конкурентоспроможними порівняно з послугами комерційного та некомерційного сектора.

Для Сінгапуру та Кореї головною мотивацією трансформації уряду є прагнення до посилення контролю влади над населенням (відповідно: «зверху –вниз»). Проекти впровадження електронного уряду успішно реалізуються на основі застосування принципів «раціональної бюрократії».

У підрозділі 2.2 «Практики зарубіжного досвіду формування електронного урядування в країнах Європи» відзначено, що розвиток електронного урядування є однією з пріоритетних задач в більшості держав ЄС в межах модернізації державних органів. Цей пріоритет базується на двох основних проблемах: покращення урядових послуг для громадян і бізнесу та організаційної трансформації.

Аналізуючи досвід Європи, було визначено низку факторів, що сприяли успіху впровадження електронного урядування в цих країнах, і, таким чином, зробити висновки стосовно України. Зокрема визначено, що Україні потрібно зосередити увагу на передових проектах, запровадити покроковий підхід із постановкою завдань, спрямованих на здобуття масштабних результатів; користуватись послугами приватного сектору, в якого є необхідний досвід реалізації ІТ-рішень.

У підрозділі 2.3 «Ознаки розвитку електронного урядування в пострадянських країнах» відзначено, що позитивним для України є і досвід країн колишнього Радянського Союзу.

На сьогоднішній день в Казахстані створення електронного урядування вже досягло певних результатів. Портал «електронного уряду» – єдиний ресурс, на якому громадяни Казахстану та гості республіки можуть знайти вичерпну офіційну інформацію про Казахстан, його уряд, законодавство, сплатити податки й штрафи в режимі он-лайн, а також отримати більше 2000 інформаційних послуг, представлених декількома тематичними розділами за сферами життєдіяльності людини. За допомогою реалізації електронного уряду збільшилася кількість інтерактивних сервісів і послуг, стало можливим проведення платежів податків і штрафів.

Аналізуючи досвід Азербайджану, визначено, що однією з проблем, яка властива сучасному етапу, є те, що органи не координують свої дії та створюють внутрішні інформаційні системи, не дотримуючись загальних стандартів. Також різні органи знаходяться на різних стадіях формування електронного урядування: деякі відомства мають або лише створюють сторінку в Інтернеті (знаходяться на стадії інформування), а інші вже знаходяться в стадії інтерактивної взаємодії. Крім того, проекти спочатку технічно реалізовуються, а потім нормативно закріплюються, а не навпаки.

Досліджуючи досвід Росії, визначено, що успішність впровадження системи урядування пов’язано з тим, яким масштабом вона охоплює регіони країни. Готовність регіонів РФ до електронного урядування неоднакова. Визначними факторами розвитку є політична воля керівництва, бюджет регіону, наявність науково-технічних можливостей тощо.

У висновках до розділу 2 зазначено, що реформи щодо впровадження електронного урядування не завжди вирішують, а іноді – й посилюють проблеми державного управління. Очевидно, що це є наслідком відсутності політичної стратегії. Україні необхідно розробити свою або адаптувати одну з існуючих моделей електронного урядування, і лише після цього кроку приступити до планомірної її реалізації в рамках чіткої політичної стратегії, зрозумілої як політичній еліті, так і широким колам населення.

У третьому розділі «Напрями забезпечення відкритості і прозорості влади та можлива політична стратегія розвитку електронного урядування в Україні» надано аналіз можливих планів та заходів, на основі яких може бути розпочато процес формування відкритої та прозорої влади засобами ІКТ.

У підрозділі 3.1. «Публічні послуги в електронному вигляді як запорука відкритості та прозорості влади» визначено ефективність та потенційні переваги впровадження даного виду послуг.

Враховуючи те, що в науковій літературі на сьогодні відсутня класифікація адміністративних послуг у електронному вигляді, автором дисертаційного дослідження пропонується класифікувати адміністративні послуги в електронному вигляді за видами електронного подання, за сферою діяльності, за формою власності, за споживачами, за місцем отримання з точки зору клієнта та з точки зору залучення в електронний сервіс.

В рамках дослідження було проведено соціологічне опитування, що дало змогу визначити проблеми та перешкоди впровадження електронних послуг, а також окреслені шляхи їх розв’язання. Визначено, що проблеми впровадження адміністративних послуг в електронному вигляді потребують комплексного розв’язання.

Обґрунтовується думка, що реалізація проектів електронного урядування може бути частковим рішенням проблеми корупції. Підвищення прозорості та відкритості, наділення громадян функціями контролю роблять електронне урядування одним із найбільш дієвих інструментів антикорупційної політики.

Досліджуючи інформаційну відкритість веб-сайтів органів влади, встановлено, що практично всі веб-сайти перебувають на першому етапі розвитку – інформаційному. Хоча практично і закладено деякі можливості для одностороннього чи двостороннього зв’язку, вони, як правило, не використовуються повною мірою.

В той же час, на прикладі сайтів, що належним чином підтримуються та використовуються, визначено, що суспільний попит на таку інтерактивну форму спілкування з органами влади існує.

У підрозділі 3.2. «Стратегія розвитку електронного урядування» зазначено, що важливим є визначення стратегії розвитку електронного урядування, ключовими питаннями якої є масштабність дій та кількість фінансових ресурсів і управлінських дій.

Встановлено, що для успішної стратегії в цілому потрібні три компоненти: розуміння у політичної еліти (політична воля), сильна підтримка з боку громадян та бізнесових організацій та формування і дотримання послідовності дій.

Електронне урядування є потужним засобом адміністративного реформування. Тому, коли формуються або запускаються проекти та програми з електронного урядування, потрібно аналізувати можливості та існуючу адміністративну структуру. Важливим є не копіювання досвіду інших країн у межах розробки і розвитку електронного урядування. Україні потрібно зрозуміти глобальні тенденції електронного урядування та потенціал ІКТ для встановлення ефективного управління, оцінити можливості розвитку, визначити пріоритетні галузі та розробити власну стратегію розвитку електронного урядування.

Визначаючи пріоритетні стратегії розвитку електронного урядування в Україні, було застосовано метод SWOT-аналізу, який є розповсюдженим підходом, що дозволяє провести спільний аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища. Застосовуючи зазначений метод, вдалося встановити зв'язки між негативними та позитивними рисами, що притаманні розвитку електронного урядування в Україні, а також зовнішніми загрозами і можливостями.

У висновках до розділу 3 зазначається, що одним із напрямів формування відкритої та прозорої влади є переведення адміністративних послуг в електронний вид, що є новим та перспективним видом електронної взаємодії між учасниками політичного процесу.

Однією з конкурентних переваг впровадження електронного урядування є швидке прийняття рішень та їх реалізація. Отже, одним з вагомих чинників успіху електронного урядування в Україні, на думку автора, є швидкий пошук оптимальної стратегії розвитку та стрімкого реагування на зміну зовнішнього «клімату».

У висновках узагальнено результати дослідження. На основі здійсненого аналізу визначено наступне.

Досліджуючи передумови електронного урядування в контексті загальносвітових трансформаційних процесів і концепцій управління, слід зробити висновок про те, що електронне урядування як ідеальна категорія існує і функціонує в межах віртуальної реальності, відображаючи об'єктивні процеси політичного управління сучасним суспільством. Отже, ті моделі управлінської діяльності, які склалися традиційно і діяли впродовж століть, не можна розглядати як базові, аналізуючи поняття «електронне урядування».

Дослідження основних підходів до поняття «електронне урядування» дозволило виділити з них три основних. Відповідно до першого підходу, повноправним елементом у структурі електронного уряду є електронна демократія і участь. Трактується це, як «електронна реалізація узаконених демократичних шляхів або процедур прийняття рішень», на практиці зводячись, в основному, до електронних виборів і електронного голосування.

Другий підхід, який розглядається більшістю представників гуманітарно-соціальної сфери, навпаки, трактує електронне урядування, як частину електронної демократії.

Третій підхід виходить з того, що вектори соціальної дії в цьому випадку різноспрямовані: «електронне урядування» створюється за ініціативою «зверху» і для обслуговування інтересів держави, «електронна демократія», покликана, в першу чергу, відображати інтереси громадян, що утворюють локальні географічні спільноти та, відповідно, створюватися «знизу».

Один із наукових підходів проводить диференціацію між термінами «електронний уряд» і «електронне урядування». Теоретики електронного управління висловлюють думку про перехід від концепції електронного уряду до концепції електронного урядування.

Якщо електронний уряд стосується організаційних відносин, що включають політичну координацію, впровадження політичних рішень та надання публічних послуг, то електронне урядування характеризує відносини між громадянами, урядовими структурами, громадською думкою і обраними офіційними особами. Якщо в центрі концепції електронного уряду лежать поняття: відкритість інформації та надання публічних послуг он-лайн, то нове розуміння містить в собі такі концепти, як співробітництво, участь, координація. Електронне урядування змінює способи, які уряд використовує, маючи справу з громадськістю, а також одночасно це висуває нові вимоги до форм участі з боку громадян. Це породжує певну довіру до того, що електронне урядування, ймовірно, призведе до деяких форм електронної демократії. Таким чином, основними складовими електронного урядування є демократичний процес, відкритий уряд і прозорий механізм прийняття рішень.

Передбачається, що впровадження ІКТ у державне управління дозволить прискорити розвиток економіки, знизити витрати на бюрократичні процедури, підвищити ефективність роботи та продуктивність праці державних відомств, розширити можливості населення у формуванні громадянського суспільства за рахунок поліпшення доступу до різної інформації, створення більш прозорої роботи державних служб, ослаблення бюрократичних бар'єрів.

У той же час, є й інші точки зору, згідно з якими, поняття «електронний уряд», «електронне урядування» інтерпретуються як синоніми.

Дослідження понять відкритості та прозорості в контексті електронного урядування дозволило зробити висновок про те, що відкритість влади – це важливий аспект демократичності не тільки політичного режиму, а й держави. Питання відкритості влади стосується багатьох напрямів функціонування системи державної влади, головним з яких є забезпечення інформаційної відкритості. І одним із завдань держави у цьому зв'язку стає створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне отримання, розповсюдження і використання інформації, як необхідної умови демократичного розвитку. В результаті, в політичній практиці використання нових ІКТ стало невід'ємним елементом володіння інформацією, яка на сьогоднішній день є найважливішим політичним ресурсом як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівні.

Умовою забезпечення прозорості є наявність механізмів розкриття державної інформації, що має на меті визначення того, яка інформація держави підлягає обов'язковому публічному розкриттю, а яка є інформацією з обмеженим доступом – наприклад, тільки для державних органів контролю. Існуюче законодавство поки не вирішує ці завдання повною мірою і повинно бути скориговано в процесі експертної та громадської дискусії.

Відкритість і прозорість діяльності органів влади, відновлення та зростання довіри суспільства до них, як результат впровадження електронного урядування, є одним з важливих політичних досягнень, коли надання ефективних і результативних он-лайнових урядових послуг безпосередньо трансформується у вигляді реального досягнення ідеалів е-демократії. Іншими політичними досягненнями слід вважати підвищення рівня участі громадян та органів влади в інформаційному суспільстві; зростання кількості залучених громадян у демократичні процеси; збільшення результативності та ефективності проведеної політики.

Дисертант дійшов до висновку, що концепція електронного урядування заснована на розумінні громадянами нових можливостей політичного впливу на державну владу через політичні електронні ресурси, а отже – передбачає посилення політичної активності громадян.

Досліджуючи практики електронного урядування в США, Європі і азіатських країнах, автор зробив висновок про відсутність певного єдиного рецепту формування електронного урядування. У кожній країні є своє унікальне середовище, пріоритети та ресурси, з урахуванням яких реалізується ідея електронного урядування.

Політична практика свідчить, що в різних регіонах і країнах світу сформувалися три основні архітектурні моделі, які отримали практичне втілення в Америці, Європі та Азії: американська модель, європейська, якою користуються більшість країн Західної, Центральної та Східної Європи, і азіатська модель, використання якої враховує специфічний стиль управління, тип корпоративної культури і багатопрошаркову систему державного управління, організовану за принципом ієрархічної піраміди.

У результаті дослідження виявлено, що політика країн у галузі електронного урядування. має багато спільного. Всі ці країни прагнуть досягти ефективності та доступності роботи центральних і місцевих органів влади. Зазначені країни об'єднують спроби створити сумісну систему, яка дозволить на рівних засадах брати участь у процесі інформаційної глобалізації.

Американський підхід до організації електронного урядування заснований на економічних критеріях, європейський – на соціальних критеріях і рівні розвитку людського капіталу. Європейський підхід до реалізації електронного урядування надає великого значення політичному потенціалу електронної демократії, яку багато хто вважає можливим вирішенням проблем, пов'язаних з індифирентністю громадян до політики і деградацією демократичних процедур.

У здійсненні проектів електронного урядування державою досягли успіху країни Європейського Союзу і Північної Америки, де уряди мають можливість витратити на дані цілі великі кошти. Як свідчить досвід цих країн, за умов стабільного фінансування та ефективного менеджменту витрачені кошти на влаштування електронного урядування в короткий термін можуть окупитися. При цьому громадяни отримують реальний шанс брати участь у діалозі з владою, впливати на прийняття рішень і висувати власні ініціативи, отримувати детальну інформацію про роботу державних структур і здійснювати контроль за їх діяльністю.

У той же час, стратегії електронного урядування в різних регіонах мають різні підходи в залежності від того, орієнтовані вони на внутрішню або на зовнішню діяльність. Стратегія визначається вищим політичним керівництвом країни та реалізується на рівнях міністерств чи департаментів.

В Україні етап інтерактивної присутності держави в Мережі тільки розпочинається. Здійснюється формальний обмін інформацією між користувачами й урядовими органами.

Зроблено висновок про те, що низький рівень періодичності оновлення інформації, недосконала система навігації по сайту, відсутність системи зворотного зв'язку з населенням перешкоджають популярності електронних ресурсів міністерств і відомств України серед користувачів. Ще гірший стан речей із впровадженням системи електронного урядування на рівні регіональних та місцевих органах влади.

Український проект побудови електронного урядування значною мірою орієнтований на надання інформаційних послуг: бази даних, довідкової інформації, новин і т.д.

Таким чином, Україна потребує стратегії розвитку електронного урядування, метою якої повинні стати: забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади та доступності загальнодержавних інформаційних ресурсів; вдосконалення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування на основі застосування інформаційно-комунікативних технологій.

Однак все це реально здійсненне лише за умови високого рівня розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури. Отже, стратегічною метою інформатизації Україна має стати, як мінімум, подолання технологічної відсталості і, як максимум, – отримання Україною статусу держави-експортера програмних інформаційних продуктів.