ПАРЛАМЕНТАРИЗМ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: ФАКТОРИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПАРЛАМЕНТАРИЗМ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: ФАКТОРИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми, мета й задачі дослідження, визначаються об’єкт, предмет, теоретико-методологічні основи дисертації, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, апробація її результатів.

Розділ перший «Парламентська система влади у Великобританії як предмет політологічного дослідження» присвячено аналізу наукових досягнень вітчизняних та зарубіжних вчених у дослідженні британського парламентаризму, розгляду сучасних теоретико-методологічних підходів до британського парламентаризму, його еволюції, поняття, сутності.

У підрозділі 1.1 «Наукові досягнення вітчизняних та зарубіжних вчених у дослідженні британського парламентаризму» зазначається, що найбільш впливовою на наукову думку залишається тритомна праця англійського єпископа В. Стеббса «Конституційна історія Англії з найдавніших часів до кінця XV ст.». У роботах Дж. Адолфуса, Дж. Гіффорда, Т. Маколея, Ф. Метланда, Г. Трайла, Дж. Тревельяна відображена думка про те, що поява британського парламентаризму пов’язана з різновидом станово-представницьких зборів, властивих для середньовічного суспільства.

Наукові роботи Дж. Деррі, Й. Крісті, Л. Неміра, О. Тормана присвячені розгляду політичної боротьби у парламенті. У працях англійського дослідника A. Полларда британський парламентаризм аналізується як орган класової гармонії нації під верховенством короля.

Сучасні британські дослідники Н. Геш, Дж. Кеннон, Дж. Кларк А. Харві, та ін. намагаються розробити єдиний теоретичний критерій в оцінці політичної ролі, успіхів і невдач торі та вігів.

Першим провідним британським фахівцем, що приділяв значну увагу концептуальній стороні досліджень, був Роберт Маккензі – автор фундаментальної праці «Британські політичні партії».

У радянський й пострадянський час вивченням окремих аспектів партійно-політичної системи, її модернізації на прикладі Великобританії займалися такі російські дослідники як В. Горбик, І. Городецька, А. Громико, І. Жигалов, Н. Капітонова, Г. Остапенко, С. Перегудов, Н. Степанова та ін., українські дослідники – Х. Голинська, А. Георгіца, Ю. Дереваль, Л. Кривенко, Р. Мартинюк, Н. Прозорова, А. Романюк, С. Рябов, Ю. Тодика, О. Фісун, В. Шаповал та ін.

Аналіз еволюції ліберальної та консервативної думки, інших напрямків політичної теорії, що містить концептуальні підходи, застосовні до аналізу сучасної історії провідних партій Великобританії, досліджено у роботах Т. Алексєєвої, К. Гаджієва, О. Галкіна, П. Рахшміра, В. Согріна.

Теми змін у Консервативній партії та в ідеології британського консерватизму, політики урядів торі розробляли А. Громико, С. Перегудов, А. Самаріна, І. Стрижeва, В. Студєнцов, К. Худолей та ін.

У підрозділі 1.2 «Сучасні теоретико-методологічні підходи у дослідженні британського парламентаризму» зазначається, що дисертаційне дослідження проводилось за допомогою сукупності загальнонаукових підходів і конкретно-наукових методів теоретичного засвоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню завдання дослідження взаємодії виборчої та партійної систем Великобританії, які є складовими чинниками партійно-політичної системи будь-якої демократичної країни та можливим застосуванням її на сучасному українському політичному просторі. Політологічний підхід був корисним у виявленні політичної сутності виборчої та партійної системи Великобританії та її суб’єктів, головним чином провідних партій країни. В рамках цього підходу партія виступає одним з найголовніших механізмів розподілу владних ресурсів у суспільстві, будучи ланкою вертикального зв’язку народу і держави, що бере участь практично у всіх фазах політичного процесу.

Завдяки історичному методу були визначені критерії, що дозволяють відмежовувати представницькі системи середньовіччя та нового часу, систему парламентського представництва від органів станово-корпоративного представництва: повна й остаточна інституціоналізація парламенту в рамках політичної системи як представницький орган законодавчої влади, тобто узаконене визначення його місця, кола повноважень, співвідношення з іншими владними органами; створення відповідного механізму формування парламенту: розподілу виборчих округів і їхніх квот на виборах депутатів, формування електорату та ін.

У підрозділі 1.3 «Парламентська система Великобританії: еволюція, поняття, сутність» дисертант дійшов висновку, що в останній чверті ХХ – першій декаді ХХІ ст. партійно-політична система Великобританії еволюціонує від мажоритарної (вестмінстерської) до плюралістичної (консенсусної) моделі демократії. Традиційна вестмінстерська модель завжди передбачала політичне домінування тої чи іншої партії у парламенті, наявність однопартійного уряду з достатньо розмитими рамками гілок влади через те, що цими гілками, як правило, керували або однопартійці, або прихильники тієї чи іншої правлячої партії. За мажоритарною системою чітко проглядалась традиційна політична культура протистоянь двох загальнонаціональних партій. Головною домінантою цих відносин виступає суверенітет парламенту з провідною роллю нижньої палати. На останніх виборах до парламенту 2010 р. простежується коаліційний характер державного управління, чітке розмежування гілок влади, в яких можуть засідати представники чи прихильники різних партій країни. Партійна конкуренція має багатовекторний спектр. Суверенітет парламенту носить чітко виражений збалансований характер. У такій ситуації політична еліта Британії поступово відходить від лобіювання інтересів суто «своїх» виборців і здебільшого приділяє увагу механізмам консолідації різних верств населення з поєднанням інтересів як індивіда, так і соціальних груп. Традиційна британська двопартійна система давно вже не є такою на загальнонаціональному рівні і перетворилася на систему «двох з половиною партій», де між консерваторами та лейбористами займають чинне місце ліберал-демократи. На місцевому і наднаціональному рівні консерватори і лейбористи вже не є основними виразниками інтересів британської спільноти. Тут вже протягом останніх років панує багатопартійна система, яка в принципі відповідає плюралістичній моделі демократії. Сьогодні ці істотні зміни продовжують розвиватися, формуючи при цьому нове «політичне обличчя» Великобританії.

Висновки до розділу 1. За результатами наукових досягнень зарубіжних та вітчизняних дослідників були визначені критерії, що дозволяють відмежовувати представницькі системи середньовіччя й нового часу, систему парламентського представництва від органів станово-корпоративного представництва.

Використані системний, системно-функціональний та компаративістський методи дозволяють простежити еволюцію партійно-політичної системи Великобританії і стверджувати, що традиційна Вестмінстерська модель демократії Британії дедалі стає предметом дослідження істориків, а плюралістична (консенсусна) модель, характерні ознаки якої простежуються в країні за останні роки, стає предметом дослідження політичних експертів. Відповідно до цієї моделі країна вимушена в політичному плані змінюватися і формувати вже новий «політичний образ», за яким немає місця національним, класовим та соціальним обмеженням, а натомість є політична багатовекторність, відмова від індивідуальних примх та пошук порозуміння з різними соціальними верствами сучасного британського соціуму, від якого залежатиме майбутнє тієї чи іншої політичної партії, яка зараз вже не є «масовою», а скоріше за все електорально-професійною організацією.

Розділ другий «Модернізація партійно-політичної системи Великобританії» присвячено розгляду особливостей партійної системи Великобританії та процесу ідеологічної трансформації політичних партій, який має значний вплив на демократичні перетворення.

У підрозділі 2.1 «Особливості партійної системи Великобританії» відзначається, що сьогодні Великобританія не вписується в тезу «п’ять націй під однією короною». Величезна кількість мігрантів з усього світу становить вагомий аргумент у виборчих кампаніях країни, оскільки політики балотуються у місцях їх компактного проживання. У зв’язку з цим у партійно-політичній системі Великобританії відбуваються певні зміни у конфігурації британської спільноти, тобто, провідні партії країни, як складові частини цієї системи, перестали асоціюватися з певними соціальними класами, національними прошарками суспільства, а стали орієнтуватися на більш широку коаліцію мультикультурного прошарку населення країни.

Все це певною мірою підірвало стабільний статус біпартійної системи Великобританії. Втрата стійкої позиції головного політичного гравця серед провідних партій (лейбористів та консерваторів) привела їх до поглядів на коаліційний характер правління, який сьогодні простежується у сучасному британському парламенті. Стало припустимим звертатися за допомогою до третіх партій, щоб утримати владу. Не дивлячись на те, що Британії вдалось зберегти свій двопартійний характер, щоправда лише на загальнонаціональному рівні, однак, ця система втратила свій стійкий характер. А це, у свою чергу, приводить до поступової втрати електоральної підтримки лейбористів та консерваторів і зміцненню політичних позицій третіх та малих партій.

У підрозділі 2.2 «Ідеологічна трансформація політичних партій Великобританії та її вплив на демократичні політичні процеси» зазначається, що сьогодні у політичному житті, після виборів 2010 р. продовжує існувати політична концепція «третього шляху», яка змушена адаптуватися під стрімкі зміни у британському суспільстві, надати європейській інтеграції новий імпульс розвитку та визначити непросту політичну дилему «Британської Європи» чи «Європейської Британії». Об’єднуючим фактором тетчеризму і «нового лейборизму» є те, що сучасні консерватори та лейбористи взяли на озброєння принципи соціального ринку, коли держава передбачає певні соціальні гарантії для британського суспільства (виплата пенсій і закріплення їх до коливання інфляційних процесів, виплата коштів безробітним, соціальні пільги малозабезпеченим сім’ям тощо). Однак, на думку сучасних представників обох партій, держава мусить не лише надавати соціальні гарантії, а й працевлаштовувати безробітних громадян, надаючи при цьому певні пільги роботодавцям за працевлаштування. Крім того, обидві партії відмовились сьогодні від лозунгу «Британія для корінних британців», враховуючи сьогодні фактор мультикультурності. Сучасне реформування обох партій призвело до поглибленої демократизації у прийнятті рішень. І, найголовніше, обидві партії відкинули в минуле такі ознаки як класовість, соціальність, національність, перетворившись тим самим з масово обмежених партій в електоральні професійні партії, до яких свої голоси надають виборці Великобританії, виходячи зі ситуаційних уподобань, а не класової чи соціальної приналежності.

У підрозділі 2.3 «Малі» партії у політичній системі Великобританії» аргументується, що малі партії Великобританії відіграють не менш важливу роль у політичному житті країни, ніж провідні партії (лейбористи, консерватори). Вони надають стійкість партійної моделі «системи двох з половиною партій», тому що Консервативна та Лейбористська партії, на думку сучасних політологів, є партіями «великих приходів», тобто є політичними організаціями зі значною ідейною амплітудою. Одночасно, мажоритарна система виборів виступає в якості обмеженого бар’єра, який за суттю змушує внутрішньопартійні фракції залишатися під одним дахом. Обмежений допуск до великої політики з боку малих партій не дає британському парламенту багато різних політичних голосів, і важливим тут є те, щоб на лівому та на правому флангах партійно-політичної системи Великобританії існували альтернативні політичні організації для політиків, які є незручними для партій «великого приходу». Головним, на думку «великих» партії, є те, щоб малі партії були достатньо компактними і не змогли притягнути на свою сторону значну кількість їх прихильників.

Крім того, малі партії додають певний динамізм партійно-політичній системі Британії. Так, вони більш є мобільними на відміну «великих» партій, відкриті до взаємодії з іншими політичними силами. Вони можуть критикувати політику провідних партій з більш жорстких позицій, надаючи увагу певним недолікам і протиріччям партій «великого приходу». Дуже часто ці партії будують свою діяльність навколо другорядних проблем з точки зору традиційної двопартійної системи: національних, європейських, екологічних і т. ін. Вони виступають в якості непоганого індикатора змін настроїв у суспільстві, їх зростання або зменшення сигналізує про вдачі або певні помилки партійно-політичної системи країни.

Висновки до розділу 2. Донедавна домінуюча мажоритарна модель демократії (вестмінстерська), яка є невід’ємною частиною партійно-політичної системи Британії за останні 7 років (після 2005 р.), за окремими параметрами поступилася плюралістичній (консенсусній), тобто у своїх підрівнях партійно-політична система Великобританії перейшла від двопартійної до багатопартійної, а на загальнонаціональному – до системи двох з половиною партій.

Малі партії додають певний динамізм партійно-політичній системі Британії. Так, вони є більш є мобільними на відміну «великих» партій, відкриті до взаємодії з іншими політичними силами. Вони можуть критикувати політику провідних партій з більш жорстких позицій, додають увагу певним недолікам і протиріч партій «великого приходу».

Розділ третій «Розвиток парламентаризму в Україні в контексті досвіду Британського парламентаризму» присвячено розгляду становлення та розвитку сучасної української партійно-політичної системи, перспектив становлення українського бікамералізму через призму британського досвіду.

У підрозділі 3.1 «Становлення та розвиток сучасної української партійно-політичної системи» зазначається, що, не дивлячись на досить сталий вік української нації, багатопартійне будівництво української держави зіткнулося з такими проблемами як досить низький рівень політичної культури суспільства, відсутність сталих традицій багатопартійності, незавершеність процесу соціальної диференціації суспільства, нестабільне виборче законодавство.

Парламентські вибори 2002, 2006 та 2007 рр. засвідчили, що на політичній арені залишилися лише декілька потужних партій (блоків партій). Разом з тим ціла низка проблем залишається до сьогодні. По-перше, це закриті списки, які викликають недовіру з боку української спільноти. По-друге, український парламент істотно відхилився від свого головного політичного завдання – побудови соціальної держави, а натомість займається лобіюванням бізнес-інтересів конкретних осіб і, нарешті, по-третє, відсутність політичної толерантності призводить до частих парламентських потрясінь, які паралізують роботу органу законодавчої влади України.

У підрозділі 3.2 «Бікамералізм в українському політичному дискурсі» зазначається, що різноманітні ідеї щодо створення двопалатного парламенту в Україні усередині діючих партій мають сьогодні набагато більше опонентів, ніж прихильників. Це питання в публічних політичних дискусіях та напрацюваннях виникало ще набагато раніше початку первинних конституційних процесів зразка 1995-1996 рр.

Дисертант вважає, що чинна модель формування парламенту довела свою безперспективність. Нинішня система представництва перебуває у стані кризи, в ній наявні тенденції деградації та паралічу здатності до консолідованого прийняття рішень.

Але запровадження в Україні двопалатного парламенту бачиться неможливим без формування цілісної концепції національного бікамералізму, яка б відповідала високим вимогам українського суспільства до вдосконалення механізмів держави та ґрунтувалася б на кращих здобутках західноєвропейської правової думки. У цьому сенсі українська юридична та політична наука мають бути на крок попереду практики, а її теоретико-методологічні здобутки мають кореспондуватись із відповідними дослідженнями у державах-учасницях ЄС, для яких бікамералізм став позитивною політико-правовою реалією сьогодення. 

Висновки до розділу 3. В Україні складається картельна партійна система, де ключові рішення приймаються, скоріше, як таємнича змова, а не як наслідок публічного консенсусу. Тільки через запровадженням виборчої моделі «відкритих списків» цю проблему можливо вирішити лише частково. Звідси одна із головним причин доцільності впровадження бікамералізму –необхідність обмеження партійного диктату і розвиток політичного простору, який би не був пов'язаний зі свавіллям партійної олігархії. У цьому полягає очевидна перевага позапартійної верхньої палати парламенту.

У Висновках викладено основні результати дисертаційного дослідження.

Аналіз ступеня розробленості проблеми засвідчив, що в Україні наукові праці, що торкалися проблем британського парламентаризму, носять вузький та епізодичний характер, які присвячені політичному минулому Великобританії ніж сучасному та майбутньому цієї країни, а також політичної доцільності застосування деяких її політичних інститутів у контексті українського політичного сьогодення. Таким чином, доцільно комплексно підійти до етапів формування і подальшої модернізації політико-партійної системи Великобританії.

Визначено, що британські політичні партії в якості інституту політичної системи сформувалися у своєму сучасному вигляді не раніше XIX ст. Політична система досягла високого рівня диференціації й спеціалізації, за яким увесь комплекс напрацювань та реалізації політичних рішень зміг втілитися силами декількох постійно діючих колективних суб’єктів, які займали різні платформи, в тому числі й ідеологічні. З часом сума електорату розрослась настільки, що владні структури у подальшому не змогли ігнорувати його волю, і тому були змушені слідувати його вимогам та очікуванням. У партій з’явилися позапарламентські масові організації у вигляді місцевих мереж партійних відділень та рядового членства. На зміну протопартій-фракцій, аристократичних угрупувань, політичних клубів та інших непостійних елітарних установ прийшли сучасні політичні партії, які у своїй сукупності та взаємодії виступають в якості центрального елемента партійно-політичної системи, яка, у свою чергу, відіграє роль важливого ланцюга політичної системи суспільства. У зв’язку з цим партійно-політична система визначається як система стійких взаємовідносин політичних партій, які забезпечують представництво та реалізацію волі електорату завдяки органам державної влади. Майже все XX століття вони представлялися як «масові бюрократичні партії», орієнтовані на свою членську базу не менше, ніж на електорат. У «масових бюрократичних партіях» домінувала ланка середніх і вищих функціонерів, професійних політиків.

Та в останній чверті ХХ й на початку ХХІ ст. намітилися істотні зміни у Вестмінстерській партійно-політичній системі, яка здебільшого починає відходити у політичне минуле країни, в той час, коли плюралістична (консенсусна) модель остаточно ще не сформувалася в цій країні, хоча й почала проявляти свої певні ознаки.

За допомогою політологічного та історичного методів зроблено певну класифікацію головних політичних партій Великобританії, за якою до категорії «масова» найбільше належить Лейбористська партія з яскраво вираженим класовим характером і виникнення з ініціативи знизу, то до категорії «кадрової» найбільше належить Консервативна партія, яка будувалася зверху вниз. Партія ліберал-демократів в цьому сенсі займає проміжну позицію. Стосовно місцевих партій, як правило, національного та соціального ґатунку, то вони почесно займають другорядні позиції на загальнонаціональних виборах, хоча на місцях та за межами країни вони найчастіше виступають в якості домінуючої політичної сили.

Системний, структурно-функціональний та порівняльний методи дозволяють цілком і детально розглянути певні еволюційні зміни у партійно-політичній системі за останні десять років, за якими Вестмінстерська партійно-політична система притерпіла певних змін на загальнонаціональному рівні, перетворившись з двопартійної на систему двох з половиною партій, яка є на сьогодні остаточно незавершеною, та на місцевому, де вона практично зникла, віддавши пальму першості багатопартійній системі.

Таким чином, у британській політичній системі спостерігається певне зрушення британської вестмінстерської моделі демократії, заснованої на принципі суверенітету парламенту й неписаній конституції, убік плюралістичності й еволюції партійно-політичної системи, включаючи її двопартійне ядро, убік багатопартійності, де впливали й продовжують впливати численні фактори. Серед них: конституційні реформи лейбористів, що містять перший етап реформування палати лордів, деволюція й застосування нових систем голосування на різних електоральних рівнях; пов'язаний з цим розвиток і консолідація регіональних партійно-політичних систем; адаптація до положень Акту про реєстрацію політичних партій (1998), Акту про права людини (1998), Акту про політичні партії, референдуми й вибори (2000), Акту про свободу інформації (2000) та ін.; зміцнення практики використання інституту референдуму. Свою роль грають зовнішні фактори, наприклад, поступове поширення юрисдикції ЄС на територію Великобританії, у першу чергу приєднання до Європейської конвенції про права людини (1998), досвід роботи британських політиків у Європарламенті.

Окремої уваги заслуговує трансформація ідеологічного підґрунтя провідних британських партій, за якою зникли такі обмежувальні стереотипи як «корінна нація», класова приналежність, пріоритетність «білих» британців, соціальне протиборство різних верств населення, індивідуалістичний егоїзм, та натомість їм прийшли такі механізми політичної боротьби як політична багатовекторність партії, політична та правова рівність всіх громадян країни, їх політична відповідальність перед країною, державне партнерство у розв’язанні гострих соціальних питань, політика мультикультуралізму, яка шукає компроміс між індивідуалістичним егоїзмом та інтересами різних за соціальними, національними та расовими ознаками груп, загальна побудова соціальної «держави добробуту» та ін.

На регіональному рівні, після проведення реформи в регіонах «кельтської периферії», сформувалися автономні партійно-політичні системи із власними: електоральними й інституціональними вимірами. Із введенням на регіональних виборах у Шотландії й Уельсі комбінованої системи голосування, на політичній периферії голосно заявив про себе цілий ряд малих партій, які до цього відігравали другорядну роль. У цих умовах Вестмінстер залишився єдиним рівнем, на якому продовжує діяти система двох з половиною партій.

Не дивлячись на те, що багато британських партій займають другорядну політичну позицію у країні, за останні десять років політичних перегонів намітилася тенденція відбору голосів серед загальнонаціональних партій. Так, партії соціального напрямку та британські зелені дуже вдало відбирають голоси у лейбористів, в той час як британські ультраправі переманюють виборців з електорату як лейбористів, так і консерваторів. Склад їхньої виборчої бази є досить колоритним і має представників різних верств суспільства, де левову частину становила молодь, особливо з бідних міських районів, жителі сільської місцевості, а також чимало людей похилого віку.

В Україні, як відомо, процес партійного системоутворення відбувався під значним впливом виборчої системи, яка постійно змінювалася і остаточно ще не набрала стабілізаційного характеру. Мажоритарна система виборів до Верховної Ради України напередодні і в перші роки незалежності не сприяла партійній структуризації і навіть гальмувала її, створювала умови для утворення мультипартійного формату з дрібними, вкрай атомізованими, слабкими партіями. Із введенням у 1997 р. змішаної (мажоритарно-пропорційної) виборчої системи при 4-ох відсотковому бар’єрі для обрання народних депутатів відбулося перетворення атомізованої системи в систему поляризованого плюралізму, про що свідчить те, що в 1998 р. до парламенту потрапило 7 партій та 1 виборчий блок партій. Вже з 2002 р. до українського парламенту потрапили 3 партії та 3 виборчі блоки партій.

Реформа виборчої системи 2004 р. істотно підвищила роль політичних партій у виборчому процесі та взагалі у політичному житті України, роблячи їх чи не єдиним дієвим суб’єктом української політики. Це в стратегічній довгостроковій перспективі мусило подолати ситуацію, коли з великої кількості політичних партій лише деякі цілком відповідали загальновизнаним критеріям, що застосовуються до таких структур.

За рішенням українських парламентаріїв пропорційна система з регіональними списками є занадто ризикованою, тому була запроваджена пропорційна система повного представництва з єдиним загальнодержавним багатомандатним округом. Відтепер вибори народних депутатів України та органів місцевого самоврядування почали проходити за новими «правилами гри». Тобто, право на участь в розподілі депутатських мандатів отримали лише кандидати, включені до списків політичних партій чи виборчих блоків.

Можливо, сьогоднішня позачергова виборча реформа, яка призвела до «реставрації» змішаної (мажоритарної та пропорційної) форми обрання до парламенту та органів місцевого самоврядування призведе до покращення самих виборів та в подальшому істотно підвищить якість роботи вищезазначених державних структур влади. Сьогодні населення у своїй більшості схиляється до голосування за лідерів партій, а також за відкриті партійні списки і недостатньо звертає свою увагу на партійні програми, які мало чим відрізняються одна від одної. Тому в процесі партійного будівництва необхідним є створення саме потужних партій, зі статусом всеукраїнських, які стоятимуть на державницьких позиціях і втілюватимуть у життя свої передвиборні програми.

Розглядаючи проблему розвитку українського бікамералізму та використання британського політичного досвіду, визначено, що впровадження такої системи законодавчої влади передбачає ретельне опрацювання законодавства та експертне обговорення, в процесі яких і потрібно дати відповідь на головне питання: чи потрібен Україні двопалатний парламент? А для цього потрібен консенсус між політичними силами як всередині Верховної Ради, так і між різними гілками влади щодо здійснення цих змін, щоб запровадження бікамералізму в Україні принесло користь не тільки політикам, але й всім громадянам.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины