ЛЮДИНА ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЛЮДИНА ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, охарактеризовано ступінь наукової розробленості теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості щодо публікацій та апробації основних положень дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження людини як об’єкта соціальної політики» – розглянуто поняття та сут­нісні ознаки соціальної політики, концептуальні підходи до її дослідження. Здійснено політологічний аналіз змісту соціальної політики у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі.

Зосереджуючись на визначенні змісту і сутності соціальної політики, необхідно відзначити внесок таких класиків світової політичної думки, як Аристотель, Дж.Локк, Н.Макіавеллі, Т.Мор, Т.Кампанелла, Т.Гоббс,
Ж.-Ж.Руссо, Є.Бентам, Ш.Фур’є, І.Кант, Г.Гегель, Л. фон Штайн, Т.Джеф­ферсон та ін. Визначальний вплив на проблематику даного дисертаційного дослідження справили концептуальні підходи щодо розуміння соціальної політики у працях зарубіжних дослідників, зокрема Р.Баркера, Б.Дікона, Г.Еспінг-Андерсена, Р.Макінтайра, Ч.Лебо, У.Лоренца, О.Тоффлера, Ф.Хоффера та ін.

Дослідженню різноманітних аспектів соціальної політики присвячено значну кількість наукових праць, проте не існує єдиного уніфікованого підходу щодо трактування її сутності та засад формування. Соціальна політика визначається як багатогранний процес і складне суспільне явище, а об’єкт і предмет соціальної політики є нелінійними, багатоаспектними, ситуативно-системними. Аналіз наукової літератури свідчить, що проблемі формування соціальної політики в умовах демократизації, визначення її об’єкта присвячена значна кількість наукових робіт. Проблема розгля­дається багатьма вітчизняними науковцями, зокрема, І.Алєксєєнко, В.Бабкіним, О.Бабкіною, О.Березовською-Чміль, Б.Бєлобровим, С.Бре­харею, М.Головатим, В.Горбатенком, В.Гошовською, О.Дороніним, О.Івановою, Н.Громадською, Л.Ільчуком, В.Котигоренком, А.Крупником, Е.Лібановою, Л.Лойко, М.Михальченком, В.Смолянюком, М.Розумним, Ф.Рудичем, Т.Семигіною, П.Шевчуком, О.Шубою та ін. Теоретико-мето­дологічний аналіз сутності соціальної політики та її складових міститься у працях російських дослідників, зокрема, Н.Волгіна, І.Григор’євої, Н.Лапі­ної, В.Парамонова, Т.Сидоріної, С.Смирнова, А.Стребкова, Н.Тихонової, О.Шкаратана та ін.

Проблеми формування соціальної держави досліджували О.Бермічева, В.Гошовська, Д.Єрмоленко, Н.Гринчук, В.Корнієнко, О.Панкевич, А.Сіленко, О.Скрипнюк, В.Скуратівський, А.Супруненко, Ф.Шульженко, Л.Четверікова, В.Яковлєва, І.Яковюк та ін. Проблемі соціально-правового регулювання соціальної сфери у своїх дослідженнях приділяють увагу Н.Варламова, М.Давидова, Ю.Дмитренко, І.Магновський, Ю.Нікітін, Ж.Пустовіт, М.Самченко, А.Селіванов, А.Строган, І.Ярошенко та ін.

Особливого значення набувають дослідження, які містять елементи комплексного аналізу громадянського суспільства і соціальної держави, їх взаємодії, міри реалізації соціально-політичних прав і свобод громадян. У даному контексті викликають інтерес праці вітчизняних дослідників В.Баркова, Е.Гансової, О.Кіндратець, Ю.Корнілова, В.Скомаровського, В.Співака, а також російських науковців В.Мілецького, М.Пікуліна, А.Нагайчука та ін. Окремі аспекти «людського виміру» і гуманізації полі­тики аналізують І.Воронов, С.Григор’єв, В.Ладиченко, В.Сокуренко та ін.

Проте дослідження проблеми становлення людини як об’єкта соціаль­ної політики, формування соціальної політики в людському вимірі в політичній науці є недостатнім.

Соціальна політика вітчизняними науковцями визначена як суспільний феномен, що поєднує в собі різноманітні, багатофакторні складові: конституційно-правові, інституціональні, управлінсько-регулятивні, само­регулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні, комунікативні тощо. Зазначене обумовлює багатоаспектність соціальної політики як суспільного явища і дозволяє виділяти вузьке і широке її розуміння. У вузькому розумінні соціальна політика – це цілеспрямована діяльність, що має за мету здійснення соці­ального захисту, створення умов для формування безпечного соціального середовища. Соціальна політика в такому аспекті становить собою комп­лекс заходів, спрямованих на формування соціальних стандартів, забезпе­чення взаємодії суб’єктів соціально-політичного життя щодо формування соціальної безпеки людини і суспільства. У широкому розумінні соціальна політика – це система цілеспрямованої діяльності суб’єктів, що сформу­валась у суспільстві на певному етапі його розвитку, здійснюється на основі певних принципів і засад, спрямована на забезпечення опти­мального функціонування та розвитку соціальних відносин.

Метою соціальної політики є не тільки задоволення соціальних потреб людини, а й створення умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття соціального потенціалу людини, її самореалізації. На формування соціальної політики впливають економічні, політичні, демографічні, культурні, соціальні та ін. чинники, які визначають якість і ефективність суб’єктно-об’єктних відносин у межах формування й реалізації соціальної політики держави. На ефективність і якість соціальної політики впливають активність її акторів, зовнішні умови, наприклад, глобалізаційні та трансформаційні процеси в політичному житті тощо.

Соціальна політика формує соціальні індикатори якості життя насе­лення. У такий спосіб визначається індекс розвитку людського потенціалу, що виражається через чотири базові показники: тривалість життя, доступність і рівень освіти, рівень доходів населення та рівень активності участі людини у політичному житті. У більшості випадків метою соціальної політики є досягнення соціальної стабільності, забезпечення достатнього життєвого рівня та добробуту громадян. У цьому контексті важливим кроком у розбудові української державності є реалізація ідеї соціальної держави. Розбудова держави такого типу сприятиме розв’я­занню низки суперечностей у площині взаємодії людини і держави як об’єкта і суб’єкта соціальної політики.

Реформування системи вітчизняного соціального законодавства з позицій становлення і розвитку України як правової і соціальної держави потребує втілення єдиного підходу щодо усвідомлення та забезпечення гідного рівня життя людини, її гідності як засадничого принципу еволюції політичного процесу на сучасному етапі. Змістовна специфіка соціального законодавства має відповідати не лише потребам суспільного розвитку країни, а й об’єктивним показникам її економіки. Важливим напрямком оптимізації процесу політико-правового регулювання соціальних відносин є вдосконалення нормативної бази забезпечення гідного рівня життя кожної людини, розширення можливостей участі людини у політичному житті не тільки як об’єкта політики, але і як її суб’єкта.

У другому розділі – «Концептуальне обґрунтування людського виміру соціальної політики» – розкрито суб’єктно-об’єктні детермінанти забезпечення соціальної політики, політико-правові основи її формування, проаналізовано людський вимір соціальної політики як нового етапу демократизації суспільного життя в Україні.

Особливістю сучасного етапу українського державотворення є допов­нення інституційних та функціональних проблем забезпечення ефективної реалізації завдань соціальної політики проблемами гуманістичного характеру, оскільки людина як об’єкт й одночасно індивідуальний суб'єкт соціальної політики головною цінністю дедалі більше вважає самореа­лізацію власного соціального потенціалу. У зв’язку з цим при визначенні базових засад людського виміру соціальної політики необхідно врахову­вати наступні особливості її формування:

– соціальна політика – це важлива сфера соціальної діяльності, що перебуває під впливом людини; соціальну політику доцільно розглядати як систему цілеспрямованої діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, сукупність принципів, норм, правил, рішень і дій, спрямованих на забезпечення оптимального функціонування та ефективного розвитку процесів соціального буття;

– мета соціальної політики сучасної демократичної держави полягає у формуванні та реалізації соціальних потреб людини і суспільства, забез­печенні їх соціальної безпеки. Водночас при формуванні необхідних гуманістичних характеристик соціальної політики слід опиратися на науково-теоретичні знання про соціально-політичну життєдіяльність людини та використовувати їх на практиці;

– на ефективність соціальної політики впливає рівень політичної культури людини-громадянина як суб’єкта й об’єкта соціальних відносин. Результатом якісних змін має стати формування активістського типу політичної культури суспільства, який характеризується не лише цікавістю громадян до загальних параметрів функціонування політичної системи, але й активною орієнтацією людини як суб’єкта соціальної політики на особисту участь у її здійсненні.

Соціальна політика в сучасному політичному житті розробляється і реалізується без активної участі громадян, які переважно погоджуються на роль «споживача» чи «спостерігача». Це уможливлюють: низький рівень культури політичної участі населення; значний вплив держави на процеси регулювання і фінансування соціального сектору; недостатній рівень публічності дій інститутів політичної вади у соціальній сфері; пригнічений морально-психологічний стан частини населення, що потребує соціальної підтримки; недостатній рівень інвестицій у соціальну сферу з боку недержавних громадських організацій тощо.

Реалії сучасного політичного життя українського суспільства окрес­люють проблему визнання й утвердження людини як активного суб’єкта і відповідального об’єкта політики у соціальній сфері, визначають потребу максимального наближення держави до людини. Повноцінним політичним (у тому числі соціальним) суб’єктом громадянин може бути лише у демократичному суспільстві, де створено необхідні умови для самореалі­зації людини та надано широкі політичні права, свободи і можливості для задоволення і захисту своїх потреб та інтересів.

Більшість громадян сучасної України позиціонують себе за залишково-інертним принципом, що негативно впливає на процеси стабілізації суспільно-політичного життя, утвердження демократичних цінностей, вирі­шення конфліктних ситуацій. А отже, для посилення суб’єктного потен­ціалу особистості необхідним є не тільки зовнішньо-демократичні умови, але й певні індивідуальні характеристики: темперамент, сила волі, рівень розвиненості політичної свідомості й політичної культури, а також соціаль­ні риси: соціальний статус особи, її місце в професійній і соціальній ієрархії.

Досвід розвитку соціально-політичної сфери в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть показує, що в умовах зміни політичних еліт, модернізації політичної системи та формування стратегій розвитку основним завданням має стати вирішення проблем, пов’язаних з потребами і прагненнями людей, подолання кризових явищ у соціальній сфері, формування активістської свідомості людини.

Порівняно з іншими сучасними демократичними країнами, ситуація щодо участі людини у вирішенні соціальних питань в Україні має здебільшого негативне забарвлення. Досвід країн пострадянського простору, включаючи Україну, вказує на те, що відкритим залишається питання ефективного і справедливого балансу між державною діяльністю та участю людини у розв’язанні соціальних проблем, врегулюванні соціальних потреб і запитів суспільства. Реальні механізми демократичної участі продовжують бути малодоступними для населення. Для зміни ситуації на краще у взаємодії між людиною і державою у сфері соціальної політики необхідно керуватися такими принципами, як: законність, гума­нізм, демократизм, соціальна справедливість, політичний плюралізм, враховуючи виявлені недоліки на майбутнє. Людський вимір соціальної політики формується під впливом нового етапу демократизації суспільних відносин.

Функцію суб’єкта соціальної політики в Україні виконують представ­ники владних інститутів та політична еліта. Разом з тим, суб’єктне поле соціальної політики поступово розширюється за рахунок професійних політиків, діяльність яких у сфері соціальної політики пов’язана з лобію­ванням власних суб’єктивних інтересів чи інтересів зацікавлених осіб, груп (фінансово-промислових, представницьких, формальних або неформаль­них), або ж з виконанням владно-службових обов’язків (наприклад, законодавчих, виконавчих тощо). Найчастіше йдеться про реалізацію приватних, суб’єктивних інтересів політичної еліти шляхом вирішення соціальних проблем окремого регіону чи соціального прошарку в період виборчої кампанії з метою формування позитивного іміджу тієї чи іншої політичної сили, лідера тощо. Інтереси і потреби пересічного громадянина залишаються поза увагою і часто не реалізуються на практиці.

Дієвим механізмом формування та практичного втілення багато­суб’єктності соціальної політики є цілеспрямована діяльність органів державної влади та недержавних організацій, що функціонують в рамках громадянського суспільства. Проте в конкретно-історичних умовах, у які потрапила сучасна Україна, утвердження демократичного політичного режиму відбувається з певними деформаціями, які зумовлені повільним формуванням активного наступально орієнтованого громадянського суспільства, відсутністю сформованого середнього класу, низьким рівнем участі пересічного українця у політичному житті, його практичною неможливістю впливати на прийняття політичних рішень та здійснювати контроль за діяльністю влади. Базовими принципами реалізації соціальної політики сучасної демократичної держави є покращення соціального самопочуття громадян, активізація їх соціальної ініціативи та соціального саморозвитку. Принципові зрушення можливі за умов створення належ­ного соціально-економічного, політико-правового, культурно-ідеологіч­ного середовища.

Особливої уваги заслуговує класифікація суб’єктів і об’єктів соціальної політики. Соціальні держави різняться мірою участі держави та грома­дянського суспільства в сфері формування і реалізації соціальної політики. Корпоративістська модель передбачає рівномірний розподіл функцій між державою та громадянським суспільством, активне залучення профспілок, громадських організацій тощо. У ліберальній моделі основним суб’єктом є суспільство (економічно активне населення, орієнтоване на індивідуальну ініціативу й відповідальність). При цьому держава здійснює адміністру­вання реалізації суспільних інтересів. У рамках соціал-демократичної моделі суб’єктами соціальної політики є і суспільство, й держава, які вибудовують відносини у межах формального і неформального соціаль­ного контракту. Патерналістська модель основним суб’єктом цієї політики визнає державу, суспільство ж виступає об’єктом, що формує основні соціальні запити.

У третьому розділі «Соціально-політичні аспекти модернізації сучасної України» – проаналізовано сутнісні характеристики забезпе­чення вітчизняної соціальної політики на сучасному етапі державо­творення. Окреслено основні напрями перетворень у сфері соціальної політики, визначено перспективи наближення соціальної політики до людини в умовах модернізації українського суспільства.

Особливо актуальним у сфері реалізації соціальної політики постає вирішення широкого кола гострих соціальних проблем, попередження соціальних протиріч, зниження рівня соціальної напруги в українському суспільстві. Вирішення соціальних проблем можливе шляхом раціона­лізації діяльності суб’єктів соціальної політики, гармонізації відносин держави і суспільства, максимального наближення цієї політики до людини як об’єкта політичних відносин у задоволенні її першочергових соціальних потреб та реалізації соціальних інтересів.

Індикатором розвитку соціальної сфери є соціальне самопочуття людини, що виражається через стан задоволеності якістю життя, соціальним статусом, рівнем соціальної адаптованості до нових умов, станом здоров’я тощо. Соціальне самопочуття людини визначається мірою задоволення її соціальних потреб, які, у свою чергу, є похідними від наявної в суспільстві системи соціальних благ. Воно також виступає основою для прогнозування соціальних змін та проектування соціальних технологій з питань оптимізації системи управління забезпеченням соціальної безпеки людини й суспільства в цілому.

Якість життя українського суспільства безпосередньо залежить від реалізації соціальної політики. Саме на якості життя населення негативно позначається незавершеність системного реформування соціальної сфери. Дається взнаки традиційне зменшення державних асигнувань на систему охорони здоров’я, освіти та ін. Це зумовлює поширення таких соціальних явищ, як зубожіння населення, погіршення базових показників життя людей, бідність, що призводить до посилення потенціалу соціального незадоволення. Одним з ключових показників досконалості соціальної політики можна вважати добробут населення, рівень людського розвитку, нагромадження людського капіталу тощо. Якість життя пересічного українця значною мірою погіршилася, що негативно впливає на перебіг суспільно-політичних процесів і містить загрозу соціально-економічних збурень. Характер реалізації соціальної політики в Україні є досить суперечливим, а основна проблема її реалізації коріниться в хибному сприйнятті суспільством сукупності соціальних послуг як основного засобу пом’якшення негативних соціальних наслідків розвитку в умовах модер­нізації.

Політичною інтеграційною цінністю, політичним ідеалом і принципом реалізації соціальної політики виступає соціальна справедливість. Втілення принципу соціальної справедливості можливе через пошук нових парадигм суспільного розвитку. Ефективність вітчизняної моделі соціальної полі­тики на сучасному етапі залежить від її здатності максимально розв’язувати соціальні суперечності перехідного періоду, нейтралізувати негативний вплив ринку на великі соціальні групи, пом’якшувати соціальні негаразди і в такий спосіб сприяти соціальній справедливості й інтеграції.

Основними пріоритетами, цілями, завданнями та засадами прискорення соціальних реформ в Україні є: необхідність реалізації фундаментального принципу визнання людини найвищою соціальною цінністю, пріоритет­ність її конституційних прав і свобод; запровадження європейських стандартів соціального захисту та гідного рівня життя для кожного громадянина України, незалежно від його місця проживання; запроваджен­ня державної стратегії надання соціальних гарантій громадянам упродовж усього життя, що передбачає удосконалення державної соціальної політики на засадах запровадження європейських стандартів, підвищення рівня зайнятості населення, зростання заробітної плати; законодавче забезпе­чення цінової стабільності.

До основних напрямів реформування соціальної сфери українського суспільства відносять: удосконалення національної гуманітарної політики, державної житлової політики, сприяння покращенню демографічної ситуації, удосконалення державної соціальної політики у сфері пенсійного забезпечення та ін. До формування нових завдань соціальної політики в сучасних умовах спонукає: проблемний характер трансформації соціальної структури українського суспільства; гальмування процесу становлення середнього класу; зниження соціальної згуртованості громадян, зростаюча поляризація у рівнях доходів населення; деградація моральних цінностей та трудових установок громадян; нерозвиненість відносин, що мають віддзеркалювати демократичний устрій суспільства; зростання розбіж­ностей між проголошеними соціальними правами і практикою їх реалізації. Одним із напрямів реформування соціальної сфери в Україні є необхідність вирішення кола питань щодо збільшення інвестицій у людський розвиток та формування стратегії соціальної безпеки.

Головні напрями перетворень у сфері соціальної політики мають бути спрямовані насамперед на підвищення стандартів життя людини, забезпечення належного рівня її розвитку в демократичній державі. Механізми і форми здійснення соціальної політики за таких умов потребують модернізації. Забезпечити розвиток актуальних напрямків здійснення соціальної політики на сучасному етапі розвитку суспільства неможливо без використання інноваційних соціальних технологій, зокрема соціального моніторингу, соціального планування та прогнозування.

Питання реформування соціальної політики держави перебуває не стільки у площині прийняття нових соціальних стандартів чи нових пільг, а в необхідності вдосконалення існуючої соціальної політики на основі принципів системності, ефективності та справедливості. Соціальна політика в контексті модернізації українського суспільства має бути спрямована на людину, задоволення її соціальних потреб, забезпечення достатнього рівня життя, а, отже, на посилення ролі людини та інститутів громадянського суспільства, їх активної участі у здійсненні соціальної політики держави.

Соціальні виміри процесу модернізації українського суспільства містять у собі небезпеку поширення ризиків соціального характеру, а саме: консервацію низького рівня життя більшості населення, глибоку суспільну диференціацію, поширення психології утриманського способу життя серед незахищених верств населення, низький рівень політичної культури і свідомості, високі темпи поширення безпритульності, безробіття серед працездатного населення, корозію соціальних цінностей тощо.

Успіх модернізаційних процесів у сфері соціальної політики залежить від наступних факторів: підвищення рівня довіри населення до діяльності держави; підвищення рівня інформованості населення щодо підготовки і здійснення соціальних програм; розширення участі населення посеред­ництвом взаємних консультацій державних інститутів та структур грома­дянського суспільства; сприйняття ідеї соціальної держави як необхідної умови подолання взаємного відчуження особистості й держави, держави та суспільства; реалізації концепту соціального діалогу, соціального парт­нерства тощо.

В умовах модернізації українського суспільства наближення соціальної політики до людини виражається через реальну політичну участь, механізми якої у більшості випадків були й залишаються соціально-детермінованими. Наближення соціальної політики до людини в умовах демократизації може бути прискорене через впровадження прозорих політичних методів і засобів, які б дозволили реально змінити становище людини у функціонуванні політичної системи країни. Складність і суперечливість модернізаційного процесу в практичній площині полягає у тому, що за умов слабких демократичних традицій перехідного суспільства, недосконалості національного законодавства, недостатнього рівня політичної, правової та економічної культури населення постає завдання одночасного створення засад громадянського суспільства та правових і соціальних основ державності.

За результатами дослідження сформульовано висновки, які дозволяють системно оцінити досліджувану проблему та, водночас, створюють підґрунтя для подальшого дослідження людського виміру соціальної політики.

1. Соціальний вимір державотворення формується під впливом історичних, економічних, політико-ідеологічних та ін. чинників протягом тривалого часу. Формування і впровадження демократичних засад соціаль­ної політики, орієнтованої на більшість населення, є історичним здобутком переважно країн західної політичної культури. Проте політичні умови ХХІ ст., динаміка цивілізаційного розвитку диктують нові вимоги щодо принципів формування соціально-політичних відносин у сучасних демо­кратичних державах. На шлях демократичного державотворчого процесу Україна остаточно стала після здобуття незалежності, хоча ідеї форму­вання демократичних суспільно-політичних відносин формувалися протягом багатьох століть. Одним із стратегічних векторів утвердження незалежної України є наповнення реальним змістом конституційно визначеної соціальності Української держави.

2. Соціальна політика виступає важливим інструментом забезпечення цілісності й стабільності політичної системи. Значення цієї політики для становлення демократичної держави й забезпечення збалансованого розвитку суспільства полягає в тому, що вона: формує базові напрямки соціальної безпеки держави; оптимізує взаємовідносини між державою та громадянським суспільством; відіграє важливу роль у створенні якісної системи соціального захисту громадян; є індикатором соціальних настроїв суспільства, зокрема формує почуття захищеності в умовах посилення складника непередбачуваності та невизначеності в сучасному політичному житті; впливає на якість міжнародних характеристик держави тощо.

3. У демократичному суспільстві соціальна політика здійснюється у багатосуб’єктному середовищі, а тому її зміст і мета формуються як результат взаємодії держави з суб’єктами громадянського суспільства за принципом ведення постійного діалогу. Політична активність людини як суб’єкта і об’єкта соціальної політики, розвиненість інститутів грома­дянського суспільства, соціальна спрямованість програмних і практичних дій державних інститутів виступають ознаками сучасної соціальної демократичної держави.

4. Повноцінним суб’єктом політики громадянин може бути лише у де­мократичному суспільстві, де створено необхідні умови для самореалізації людини та де їй надані широкі політичні права, свободи й можливості для задоволення та захисту своїх потреб та інтересів. Визначаючи роль людини у якості виключно соціально-політичного об’єкта, є підстави констатувати, що соціальна політика в сучасних умовах розробляється і реалізується без активної участі громадян, які, переважно, не бажають виявляти активності, погоджуючись на роль «спостерігача» чи «споживача».

5. Громадянське суспільство визнано важливим чинником формування стратегії соціальної політики в умовах демократизації політичного життя й забезпечення сталого розвитку українського соціуму. У громадянському суспільстві формуються «горизонтальні» зв’язки демократичної взаємодії між суб’єктами й об’єктами соціальної політики, що створює оптимальні умови для соціальної активності людини, позитивно впливає на розвиток її суб’єктно-об’єктних характеристик, оптимізує роль учасника політичних процесів, що відбуваються у соціальній сфері суспільства. Головними принципами встановлення таких відносин можуть бути взаємовідпові­дальність, раціональна співпраця між суб’єктами соціальної політики, дотримання визнаних світовим співтовариством демократичних принципів, цінностей і свобод, гуманізм, самореалізація особистості, формування і втілення сенсожиттєвих парадигм тощо.

6. Серед головних причин неефективності політико-правових меха­нізмів участі людини в політичному процесі слід назвати недостатню розробленість нормативно-правової бази соціальної сфери, що унемож­ливлює забезпечення достатнього рівня якості життя людини, її соціаль­ного комфорту і соціальної безпеки. Звідси постає необхідність вдоско­налення соціального законодавства з метою створення ефективної і реаль­но діючої системи соціального захисту, «гуманізації» соціальної політики на користь якомога більшої кількості учасників суспільних взаємин.

7. Модель соціальної політики в Україні має ряд особливостей, які залишились у спадок ще з радянських часів. Зокрема, йдеться про низьку культуру політичної участі населення, значний вплив держави на процеси регулювання і фінансування соціального сектору, недостатній рівень публічності дій владних інститутів у соціальній сфері тощо. Реалії сучасного політичного життя свідчать про низький рівень обізнаності населення з концепціями соціального реформування та значний вплив соціально-економічних криз на механізми захисту соціальних прав людини, гарантування її соціальної безпеки. Україна обрала шлях утверд­ження правової і соціальної державності, що зберігає історичний шанс на доповнення модернізаційних проектів, запропонованих політичними «верхами» суспільними ініціативами громадянського суспільства.

8. Модернізаційні процеси сприяють поширенню та підвищенню значу­щості у суспільному житті загальнолюдських гуманістичних цінностей. Основними ознаками модернізації соціальної сфери демократичних держав є: досягнення високого рівня і якості життя людини, становлення потужного середнього класу, соціальний компроміс і злагода, розвиток повноцінного громадянського суспільства, а також використання його можливостей для реалізації соціальних програм, формування соціальних функцій держави та відповідних механізмів їх забезпечення. Поступово ці процеси утверджуються і в Україні, проте їх системне завершення можливе за умови накопичення, інтегративного прояву соціальних напрацювань наступних поколінь свідомих громадян своєї держави.

 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Колоденко Олена Володимирівна Диференційовані програми санаторно-курортної реабілітації хворих на ішемічну хворобу серця з супутніми захворюваннями після хірургічної реваскуляризації міокарда» (клініко-експериментальне дослідження)
Желясков Василь Якович Теоретичні і методичні засади підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах до професійної комунікативної взаємодії
Даниленко Олександр Борисович Система неперервної професійної підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах
Тимків Надія Михайлівна Теорія і практика підготовки фахівців нафтогазової галузі у технічних університетах України (кінець ХХ – початок ХХІ століття)
Коренева Інна Миколаївна Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів біології до реалізації функцій освіти для сталого розвитку