ЛЮДИНА ЯК ОБ’ЄКТ І СУБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, стан наукового досліджен­ня проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, методологічні засади дисертації, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, подано характеристику її апробації.

Перший розділ – «Теоретико-методологічні детермінанти осмислення людини як учасника суб’єкт-об’єктних відносин в умовах глобального інформаційного простору» – присвячений аналізу складного механізму взаємодії людини й інформаційного простору в площині суб’єкт-об’єктних відносин, пов’язаних з інформаційною політикою.

У підрозділі 1.1. – «Теоретичні здобутки політичної науки в осмисленні ролі людини в умовах трансформацій інформаційної політики» – дослідже­но наукове осмислення фундаментальних проблем людини в інформа­ційному просторі в його соціальних та особистісних вимірах. Стверджу­ється, що нові підходи вимагають розширення філософського та політич­ного інструментарію за рахунок включення у філософсько-антропологічний дискурс понять і концептів суміжних галузей знань, зокрема, психології, політології, філософії, державного управління. Вплив нових засобів масової комунікації на світові процеси настільки визначальний і могутній, що спонукав до перегляду дефініції сучасних розвинутих суспільств з «постіндустріальних» на «інформаційні суспільства»; у ХХІ ст. постало нове середовище для життєдіяльності людини.

Серед дослідників вирізняються два ключові підходи до розгляду інформаційного суспільства, місця і ролі людини в умовах глобального інформаційного простору: концепція постіндустріалізму, що визначає новий етап розвитку суспільства як постіндустріальний (Д. Белл, А. Турен, А. Етціоні) і концепція власне інформаційного суспільства (Е. Тоффлер, Й. Масуда, Дж. Нейсбіт, Дж. Бенігер, З. Бжезінський, М. Маклюен, М. Кастельс, А. Урсул, А. Ракітов та інші). Більшість концепцій інфор­маційного суспільства переважно представляють прогнозовану модель розвитку суспільства (Ф. Ферраротті, У. Дайзард, А. Глюксман, Р. Курцвейл, А. Гіденс, У. Бек, Ф. Уебстер, Т. Роззак, Д. Іванов та ін.).

Україна нарівні з іншими державами бере участь у створенні єдиного інтелектуального та емоційного кібернетичного простору. Відтак, природ­ним є інтерес українських дослідників до комплексу складних викликів, що породжені інформаційним суспільством. Зокрема, політологічні аспекти проблеми досліджують В. Александрук, О. Ануфрієва, І. Балинський, В. Бебик, О. Берегова, Ю. Бондар, І. Воронов, В. Горбатенко, Л. Губерський, М. Дмитриченко, О. Дмитренко, О. Дубас, О. Зернецька, Є. Камінський, О. Картунов, В. Кулик, О. Маліс, О. Маруховський, М. Мойсеєв, В. Нікітін, І. Поліщук, Б. Потятиник, Г. Почепцов, О. Соснін, С. Телешун.

При цьому вагомі здобутки українських дослідників залишають широке поле для продовження наукового пошуку, зокрема щодо об’єкт-суб’єктної взаємодії людини та інформації.

У підрозділі 1.2. – «Методологічні аспекти дослідження взаємодії людини та інформації: суб’єкт-об’єктні взаємини» – глобалізація розгля­дається як складний і суперечливий процес будівництва світу шляхом створення глобальних інституціональних структур і глобальних культурних форм, які вироблені або перетворюються глобально доступними засобами.

Автор доводить, що глобальність новітньої світомоделі не лише має відомі переваги, але також таїть у собі реальну загрозу нівелювання людини як автономного завершального світу в собі. У глобалізованому світі в порівнянні з іншими ресурсами набуває пріоритетного значення інформація. Інформаційний простір набув планетарного характеру, де основне місце посідає системне поєднання людина-техніка. Людина в цьому співвідно­шенні відіграє роль об’єкта формування, який зазнає впливу інформаційного середовища.

Сформована сучасною техногенною цивілізацією людина є деперсона­лізованою. Порушення особистісної ідентифікації, психологічна примітив­ність є, таким чином, не просто наслідками, але ключовими умовами техногенного порядку існування, які постають у масових масштабах як єдина умова відтворення техногенного суспільства.

Неоднозначність та невпорядкованість в інформаційній сфері ставлять людину в умови, коли вона, з одного боку, інкорпорується в новий світ, а з іншого – відстоює свою національну, духовну, світоглядну, внутрішню автентичність. Відтак необхідно знайти розумний баланс між інформа­ційними технологіями, мас-медіа і цінностями гуманізму, оскільки в суспільстві все виразніше відчувається потреба переходу від «кількісного ідеалу» епохи масового споживання до розуміння «якості життя» як головної загальнолюдської цінності.

На основі проведеного аналізу доведено, що особистість як суб’єкт і об’єкт інформаційної політики повинна орієнтуватися в правилах і механізмах функціонування інформаційного суспільства. Тільки за таких умов вона стає повноправним суб’єктом інформаційної політики. Об’єктивні чинники суб’єктивності особистості впливають на неї як позитивно (фор­муючи її активність), так і негативно (насильно включаючи її в інформаційні процеси в умовах, коли вона є недостатньо підготовленою).

Другий розділ – «Трансформації людського виміру інформаційної політики» – розкриває проблеми тенденцій розвитку інформаційного суспільства, особливостей його сприйняття та маніпулятивних технологій, що спрямовуються на людину в умовах глобалізації інформаційних потоків.

У підрозділі 2.1. – «Типологія об’єктів та суб’єктів інформаційної політики» – досліджені і класифіковані суб’єкти і об’єкти інформаційної політики як обов’язкові елементи відносин, які перебувають у постійному взаємозв’язку та взаємозалежності; при цьому кожен із них має тільки йому властиві ознаки. Типологічне обґрунтування об’єктів та суб’єктів інформаційної політики сприяє більш чіткій структуризації системи складних взаємовідносин в царині інформаційного простору, з’ясуванню можливостей управління наявними в суспільстві інформаційними потоками і ресурсами, реагуванню на нові виклики та загрози, що повсякчас виникають, і дозволяє розкрити зміст політичної діяльності та способу мислення, вибору стратегій, які можуть загальмувати чи, навпаки, приско­рити суспільно-інформаційний процес. Суб’єкт інформаційної політики спроможний творити інформаційні процеси, брати участь у суспільному житті й творити життя самостійно. Об’єкт політики – це об’єкт впливу та маніпулювання, який окреслює потенційний простір для дій, в рамках якого діє суб’єкт. Ґрунтовно розглянуто людину в інформаційному просторі як об’єкт та суб’єкт інформаційної політики, а також суб’єкт-суб’єктні відносини в інформаційній політиці в умовах техногенної цивілізації. З позицій філософської антропології вивчається феномен відчуження людини та пропонуються шляхи його подолання.

Автор зазначає, що комплекс взаємодії в системі об’єкт-суб’єктних і суб’єкт-суб’єктних відносин в інформаційному просторі обумовлює необ­хідність вироблення та реалізації послідовної державної інформаційної політики, спрямованої, з одного боку, на захист законних прав і свобод особи в царині інформації, а з іншого – забезпечення дотримання впорядко­ваних і законодавчо визначених правил і норм функціонування інших учасників інформаційних відносин.

У підрозділі 2.2. – «Маніпулятивний вплив інформаційної політики на людину та політичні засоби його подолання» – зазначається, що в сучас­ному світі обсяги інформації, які спрямовуються на людину, є настільки неосяж­ними, що людина, врешті-решт, є все менше поінформованою, виникає складність виділення нею з цілого потоку інформації потрібної. Також особистість постає перед викликами зміни людської свідомості шляхом інформаційного впливу: некритичне сприйняття реальності; неадекватне розуміння ситуації; байдуже ставлення до подій; залежність від отримання нових порцій інформаційного подразнення.

Аналізуються два основні види інформаційної маніпуляції людиною: ситуативна маніпуляція свідомістю й поведінкою людей та планомірна маніпуляція. Мас-медіа стають одним з найактивніших і найефективніших засобів формування суспільних подій.

Чим більшим є власний досвід індивіда, тим більш адекватною буде його відповідь на «інформаційну атаку». В суб’єкт-об’єктних відносинах на рівні «людина – інформація» активну роль відіграють також система цінностей, норми і мотивації особистості, її когнітивний досвід.

Відтак, інформація використовується в сучасному глобалізованому світі з маніпулятивними цілями. Причому маніпуляція інформаційними потоками за допомогою засобів масової комунікації здійснюється з небаченим дотепер розмахом. Причина цього криється в тому, що, з одного боку, мас-медіа є одним з найактивніших і найефективніших засобів формування громадської думки, а з іншого – в незрілості громадянського суспільства.

У підрозділі 2.3. – «Інформаційне суспільство як ідеалізований варіант формування майбутнього» – визначено, що в умовах інформаційного суспільства існують серйозні ризики перетворення глобалізованої особи­стості на пасивного споживача, який не здатний і не встигає сприймати й критично осмислювати увесь спектр інформації. Як наслідок – маніпуляція людською свідомістю; глобалізація руйнує людську особистість, котра стає заручником інформаційного простору, втрачаючи свою національну іден­тичність, культурну традицію.

Існує нагальна потреба знайти раціональний баланс між інформаційними технологіями, мас-медіа і цінностями гуманізму, оскільки в суспільстві все виразніше відчувається потреба переходу від кількісного ідеалу епохи масового споживання до розуміння якості життя як головної загально­людської цінності.

Сучасне інформаційне суспільство в умовах глобалізації має ґрунтува­тися на демократичних цінностях, що стимулюють розвиток людини, як то вільний обмін інформацією та знаннями, взаємна толерантність і повага. Ефективне партнерство між суб’єктами глобального інформаційного прос­тору, включаючи політичне співробітництво, також є ключовим елементом раціонального розвитку інформаційного суспільства. Важливим в цьому контексті є не лише стимулювання переходу до сучасного інформаційного суспільства, але також і створення можливостей для реалізації очевидних економічних, соціальних і культурних переваг такого суспільства. При цьому зазначені переваги можуть бути ефективно використані лише за умови сталого розвитку людських ресурсів, здатних відповідати вимогам інформаційної цивілізації, та досягнення соціального партнерства.

Глобальне інформаційне суспільство при цьому неспроможне створити для особистості такі передумови, які б дозволили їх в однаковій мірі задовольняти як прагматичні (матеріальні, комунікативні тощо), так і духовні запити. Відтак, людина змушена вибудовувати систему пріоритетів, зосереджуючись на досягненні більш значущих для неї у конкретний момент життєво важливих цілей, приносячи в жертву чи ігноруючи досягнення інших.

Зазначене є логічним, але зовсім не фатальним, наслідком урізноманіт­нення прагматичної концепції людського світогляду в умовах взаємодії особистості з інформаційним полем, оскільки примат пріоритетності матері­ального для одних урівноважується прагненням до динамічного розвитку внутрішнього світу інших. Невловима реальність, якою є буття особистості, постійно кидає виклик у вигляді подолання цієї суперечності й вимагає від суб’єкта інформаційної політики зберігати обрану ним спрямованість, правильно і своєчасно робити вибір. В іншому випадку деталі й окремі сегменти інформаційного простору можуть спотворити цілісну картину буття і завадити усвідомленню особистістю значення і цінності для неї різних аспектів особистого та суспільного життя.

Автор висловлює гіпотезу, що сучасні утопічні моделі майбутнього інформаційного суспільства мають розглядатися й оцінюватися через призму універсальної комунікації, що прогнозує порозуміння та спілкування культур. Висловлена гіпотеза є певним внеском до нової парадигми розвитку суспільства, спрямованої на пошуки шляхів виходу людини і людства із кризи індивідуальних та суспільних цінностей.

Третій розділ – «Основні напрями забезпечення національної іден­тичності в умовах глобалізації інформаційної політики» – присвячений розгляду проблеми суттєвого впливу глобальної інформації на соціальні та культурні чинники трансформації особистості.

У підрозділі 3.1. – «Контраверсійність впливу інформаційної політики на визначальні ознаки національної ідентичності» – зазначається, що в період глобалізації процеси пошуку і захисту ідентичності не лише не втрачають актуальності, а навпаки – набувають визначального значення для суспільства в цілому і для окремої особистості зокрема. Проблематика ґенези сучасної людини, зокрема збереження її ідентичності, проявляється у фрагментації та відчуженості особистості від реального світосприйняття. Щоб подолати цю відчуженість, одні соціальні прошарки створюють субкультурні групи, інші ж, навпаки, прагнуть подолати це відчуження, застосовуючи політичні механізми. З іншого боку, особистість, якій не вдається реалізувати себе в повсякденному житті, прагне реалізувати свій потенціал у віртуальному просторі.

В цьому просторі постає принципово нова модель людини глобального суспільства – людина-файл (homo file). Нomo file трактується як такий тип людини, яка керується гедоністичними прагненнями та ескапізмом, цінує квазісвободу самовираження, віддає перевагу хаотичності навколишнього світу інформації, який творить нову реальність.

На кожному темпоральному відтинку перед кожною нацією, кожною особистістю постають нові виклики. Йдеться про кризу ідентичності: фіктивний, віртуальний світ руйнує історичну тяглість, нав’язуючи людині проблематику сьогодення, уніфікується культурна поведінка цілих народів і континентів, стираються вразливі межі оригінальних рис тої чи іншої нації, що послідовно екстраполюється на світосприйняття кожного її представ­ника. Виникає нова якість соціального, культурного і політичного життя, що невідворотно справляє свій вплив на творення нових парадигм суспільного розвитку, які включають в себе економічні, соціальні, політичні, екологічні й культурні фактори.

Для розвитку національної ідентичності важливо забезпечити збере­ження мовних, культурних та національних цінностей, які відповідно до умов глобалізації впливають на відкритість та доступність для проникнення інших культурних традицій.

У підрозділі 3.2. – «Роль освіти у формуванні й збереженні національної ідентичності в умовах глобалізованої інформаційної політики» – стверджу­ється, що освіта є складовою кризових явищ і викликів, а з іншого стає трансформаційним агентом, носієм змін і викликів, продукує нову реаль­ність, нові соціальні відносини, виступає механізмом формування й відтво­рення людського потенціалу, його життєдіяльності. Сфера освіти, що най­більшою мірою визначає рівень розвитку людини, стає загальнонаціональ­ним пріоритетом в різних країнах світу, в тому числі й в Україні.

У світі відбувається активне формування глобального освітнього простору й ці трансформації спонукають освіту сконцентруватися на особистісних потребах людини, її ціннісних вимірах щодо пізнання світу. Призначення сучасної освіти полягає, найперше в тому, щоб створити для особистості такі умови, завдяки яким вона мала б можливість набувати соціально значущих компетентностей, збагачуватись глибокими загально­культурними надбаннями людства, розвивала свої загальнолюські й спеці­альні здібності й задатки, виявляла здатність адекватно реагувати на динамічні виклики в особистому, соціальному і професійному житті.

Боротьба і конкуренція у сфері створення ідеалів є каталізатором такого розвитку світу, в рамках якого важливим у царині суспільно-політичного життя є витворення інноваційного ідеалу homo educatus (людини освіченої). Людині – активному суб’єкту інформаційного суспільства – притаманні динамічність, пошук, дослідження, ініціативність, свобода комунікації. Епоха інформаційної революції потребує людини, яка буде в меншій мірі пов’язана з негнучкими ідеологіями і зможе гуртувати навколо себе окремих осіб і групи однодумців, зацікавлених у загальному добробуті країни, творенні відкритого суспільства, діалозі та консолідації. У цьому контексті роль освіти як важливого інтегрального чинника зближення культур зростатиме, адже через систему освіти формується людська свідомість: світоглядні образи, які спираються на досягнення науки, логіку мислення, зорієнтовані на повсякчасне оновлення знань.

Необхідність своєчасного і правильного реагування на виклики епохи вимагає утвердження нової парадигми освіти, що в якості головної мети передбачає розвиток людської особистості як абсолютної цінності. Щоб встигати за вимогами часу, освіта у перспективі також має стати глобальною.