ЕВОЛЮЦІЯ ЖІНОЧОГО ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА В КОНТЕКСТІ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовуються актуальність і новизна теми дисертації, визначено її об’єкт та предмет, сформульовані мета й завдання, розкрито теоретичні та методологічні основи дисертаційного дослідження, розгля­дається джерельна база, подаються характеристика основних використаних методів, практичне значення й апробація одержаних результатів.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні та концептуальні засади дослідження ґендерного аспекту політичного лідерства» – на основі використаної джерельної бази розглядаються еволюція та сучасні підходи до визначення статусу жінки у філософсько-політичному процесі світового та вітчизняного наукового дискурсу.

У першому підрозділі – «Теоретичні та концептуальні засади ґендер­ного аспекту політичного лідерства: ретроспективний аналіз» – проаналізовано концептуальні засади соціально-рольового статусу жінки від античних часів до сучасності.

В античній філософії з’являються перші спроби осмислення жіночої сутності, її природи, місця в суспільстві. Такі спроби визначення жіночого статусу представлені в роботах Платона та Аристотеля. В цей період формуються мізогіністичні принципи, які згодом трансформуються і відтворюються у філософії середньовіччя.

В епоху Відродження з’являються публікації присвячені «жіночому питанню». Н. Макіавеллі у своїх працях стверджує, що жінки не належать до політики самі по собі, але, завдяки своїм спроможностям у приватній сфері, допомагають чоловікам, коли ті прибиваються до приватної царини, відпочити від громадського, державного життя. До того ж були оприлюднені перші трактати Х. де Пізан і К. Агріпи, які описували несправедливе ставлення до жінок з боку суспільства. У своїх утопіях Т. Мор і Т. Кампанелла зображують ідеальну державу й ідеальне місто, в котрих суспільство розвивається на засадах майже рівних гендерних можливостей і прав.

Значний розвиток світової політичної думки спостерігається в епоху Просвітництва. Вперше розглядаються питання про можливості розвитку жіночих інтелектуальних здібностей, про жіночу освіту. Завдяки працям Дж. Локка, Т. Гоббса, А. Сміта, Дж. Мілля – в Англії; Ш.-Л. Монтеск’є, Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Б. Констана, А. де Токвіля – у Франції; Б. Франкліна, Дж. Медісона – у США; І. Гумбольдта – у Німеччині (цей перелік не може претендувати на вичерпність та самодостатність) було сформовано нову політичну ідеологію, яка структурувала подальший розвиток цивілізованого суспільства – лібералізм. М. Уоллстонкрафт у своїй книзі «Виправдання прав жінки» (1792) проводить аналіз правового статусу жінок й доводить, що право на освіту є найважливішим у лібе­ральному суспільстві.

ХІХ – початок ХХ століть називають часом «першої хвилі фемінізму». Ліберальний фемінізм заклав концептуальні основи юридичної і політичної рівності, котрі розвивались у ХХ ст. У 1848 р. було прийнято перший програмний документ жіночого руху «Декларація почуттів». Декларація піднімала такі важливі питання, як рівноправність жінок у правах власності, у шлюбі, у вільному виборі професій, в отриманні повноцінної освіти і т. д. У 1949 р. виходить у світ книга С. де Бовуар (1908–1986) «Друга стать», в якій вона з феміністичної точки зору аналізує особливості функціонування жіночого начала в культурі.

До сучасної феміністської ідеології належать такі автори, як: Л. Ірігаре, Ю. Крістева, Е. Сікс, Д. Батлер, Р. Брай-дотті, Е. Гросс та інші. Головне значення феміністських концепцій полягає у тому, що їх основою є обґрунтування жіночої суб’єктивності.

Ідеологія фемінізму як історично зумовлений феномен, що від часу свого виникнення постійно еволюціонує і самовдосконалюється, і як неповторне явище сьогодення становить собою вагомий внесок у відмову від практик бінарного мислення і в розуміння визначальної ролі та місця жінок у суспільно-політичному розвитку.

Другий підрозділ – «Методологічні засади дослідження жіночого політичного лідерства» – присвячено систематизації основних теоретико-методологічних засад дослідження ґендерних аспектів лідерства у політичному процесі.

Проблема жінки та політики, яка розвивається на засадах ґендерного підходу, є абсолютно новою для пострадянських країн. Ця проблематика активно починає свій розвиток у 70-ті роки під впливом феміністської психології. В традиційних дослідженнях психології ґендерного аспекту лідерства сформовано наступні теоретичні напрями:

1) теорії, які розроблялись у рамках традиційних парадигм (когніти­візму, біхевіоризму, фрейдизму);

2) теорії, згідно з якими відмінності між лідерами різних статей є проявом гендерних взаємовідносин;

3) класичні концепції політичного лідерства (з урахуванням гендеру);

4) гендерні теорії політичного лідерства;

5) праці, які не мають чіткої теоретичної основи і розглядають причини гендерних диспропорцій лідерства в контексті статевої дискримінації.

Проблематика жіночого лідерства в різних сферах функціонування українського суспільства протягом останніх 20 років набуває дослід­ницького інтересу в працях вітчизняних науковців. Правові аспекти цієї проблематики стали об’єктом наукових розробок С. Берези, О. Даш­ковської, І. Кресіної, К. Левченко, І.Оніщенко, Н. Оніщенко, Т. Мельник, С. Плотян, О. Ярош та ін. Ґендерні перетворення в суспільно-політичних процесах української держави визначені у працях І. Ворчакової, О. Галанець, Л. Гонюкової, І. Грабовської, І. Жеребкіної, Л. Кормич, С. Оксамитної, З. Тимошенко, Л. Трофименко, В. Фесенко. Ґендерні аспекти державної служби детально розроблені такими науковцями, як: Т. Василевська, Н. Грицяк, О. Іваницька, Б. Кравченко, О. Кулачек, М. Пірен та ін. Історіографічні оцінки висвітлення ролі жіноцтва у сучасному політичному житті України докладно представлені в дослі­дженнях Т. Орлової. Своє ставлення до проблеми ґендерного рівноправ’я висловили Р. Губань, В. Каспрук, В. Костицький, Т. Марценюк та ін.

Проте, незважаючи на значну кількість публікацій ґендерного спрямування, проблема жіночого політичного лідерства залишається недостатньо висвітленою. Нез’ясовані теоретико-методологічні аспекти, недостатньо окреслені концептуальні засади, вагомим недоліком постає відсутність чітко сформованого визначення ролі та місця жіночого політичного лідерства в сучасній державі.

У другому розділі – «Ґендерний вимір політичного процесу в умовах демократизації українського суспільства» – досліджується державний механізм забезпечення ґендерної рівності у процесі прийняття рішень та на основі емпіричних даних проведено аналіз ґендерного складу державних органів влади.

У першому підрозділі – «Державний механізм забезпечення участі жінок у процесі прийняття рішень» – з’ясовано, що нормативно-правове регулювання ґендерного напряму політики є необхідною, але недостатньою умовою для її реалізації. Процес формування і реалізації ґендерної політики в Україні потребує здійснення системи політико-правових та організаційних заходів. Необхідно зосередити увагу на вдосконаленні та застосуванні інноваційних методів розвитку ґендерної політики в Україні, які відповідають міжнародним нормам і національним традиціям, шляхом інтегрування ґендерного мейнстрімінгу в усі галузі суспільного життя.

Ґендерна політика держави є основним елементом у механізмі підготовки жінок-політичних лідерів. Для досягнення ґендерної рівності необхідне впровадження наступних заходів: моніторинг та адаптація національного законодавства до встановлених міжнародних та європейских норм з подолання дискримінації жінок в усіх її проявах та викорінення насильства у сім’ї; підвищення статусу жінки в суспільстві шляхом позитивних дій по збільшенню репрезентації жінок у владних структурах усіх рівнів; створення необхідних соціально-політичних умов для реалізації політичної активності українських жінок; подолання стійких ґендерних стереотипів, з метою підвищення політичної культури населення України.

У другому підрозділі – «Жіноче політичне лідерство у контексті ґендерної асиметрії політичного процесу України» – з’ясовано, що проблема ґендерної асиметрії політичного процесу України зумовлена рядом причин, які слід з’ясовувати як у минулому, так і у сьогоденні. Безперечно що тут діє комплекс різних за своїм характером джерел та часу виникнення негативних факторів.

На основі аналізу ґендерного складу Верховної Ради України з 1990 р. до 2007 р. з’ясовано, що відсотковий показник кількості жінок-народних депутатів в Україні, порівняно з розвиненими демократичними країнами, має низький рівень і потребує запровадження дієвих механізмів подолання ґендерного дисбалансу в забезпеченні прав та можливостей обох статей у політичному процесі, а також досягнення в доступному для огляду майбутньому паритетної демократії в українській державі.

На основі аналізу емпіричних даних з’ясовано основні чинники, які стоять на заваді утвердженню ґендерної рівності та реалізації лідерських якостей жінок в українському суспільстві. До них належать:

1. Комерціалізація виборчого процесу. Жінка-політик, яка бере участь у виборчих процесах повинна володіти достатнім фінансовим капіталом для гідної передвиборної боротьби з конкурентами політиками-чоловіками. Через відсутність матеріальної забезпеченості жінка-кандидат не може забезпечити гідної політичної реклами, використання сучасних виборчих технологій для побудови виграшної виборчої кампанії.

2. Стереотипи національної свідомості. Трансляція ґендерних стереотипів із покоління в покоління зумовлює панування патріархальних поглядів на соціальний статус жінки.

3. Відсутність політичного досвіду. Перша жінка-політичний лідер в Україні з’явилась у другій половині 1990-х років. Й надалі випадки жіночого політичного лідерства залишаються поодинокими. Низький відсоток представленості жінок у сферах рекрутування політичних лідерів позбавляє отримання навичок політичного діяча.

4. Низький рівень ґендерної культури. Державна ґендерна політика через декларативний характер своїх заходів не виправдала очікуваних результатів. Проблеми, пов’язані з ґендерними перетвореннями, залишаються актуальними й надалі. Йдеться про наявність ґендерної асиметрії в державних органах влади, розрізнений і слабо представлений жіночий рух, ґендерно-нечутливу політику політичних партій, недостатнє висвітлення ґендерних проблем з боку ЗМІ.

Враховуючи вищезазначене, варто визнати, що українські жінки постають заручниками соціально-політичних обставин, які мають вагомий вплив на політичну активність. Кризові явища у країні та в політиці зокрема, які супроводжували розбудову української держави, позбавили українських жінок можливостей для політичної самореалізації наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Це негативний фактор, який сприяв уповільненню запровадження та реалізації паритетної демократії в Україні.

Отже, реалізація жіночого потенціалу в усіх галузях суспільства покликана сприяти поліпшенню становища жінок у країні. Активна участь жінок у розбудові української державності призведе до розвитку громадянського суспільства та української державності на демократичних засадах. Завдяки комплексним реформаторським заходам, спрямованим на ґендерні перетворення в українському суспільстві має сформуватися ґендерна політична культура населення, яка дозволить подолати історичні стереотипи щодо другорядного та упередженого ставлення до жінок.

У третьому розділі – «Жіноче політиче лідерство в сучасній Україні: проблеми формування» – проаналізовано чинники, умови та особливості формування жінок-політичних лідерів у сучасному українському політичному процесі. Визначено негативні ознаки впливу на формування жіночого політичного лідерства та запропоновано шляхи їх подолання.

У першому підрозділі – «Становлення жіночого політичного лідерства в процесі ґендерних перетворень» – доведено, що формування жіночого політичного лідерства це проблема, яка набуває актуальності внаслідок розвитку політичних процесів на засадах демократії. Попри законодавче забезпечення ґендерної рівності, на практиці відсутній механізм з реалізації жінкою лідерських якостей у політичному процесі України на початку ХХІ ст. Іншими словами, в політичній сфері життєдіяльності українського суспільства панує дискримінація за ознакою статі. Задля зменшення, а згодом її подолання постає необхідність розробки детального механізму (з урахуванням інституційних, структурних і особистісних факторів) подолання проблеми фактичного усунення жінок від керівних посад у органах державної влади. Метою збільшення кількісного складу жінок при владі та в політиці є врахування жіночих інтересів при розробці національного законодавства, модернізації різнихх галузей державної політики та реформуванні усіх сфер життєдіяльності суспільства.

Мажоритарна і пропорційна виборча система із закритими списками не призвели до суттєвого збільшення жінок у виборних органах влади. У зв’язку з цим доцільно запропонувати додаткові зміни до виборчого законодавства, а саме запровадження пропорційної системи з відкритими виборчими списками та системи квотування на рівні списків кандидатів з вимогами законодавчого встановлення розміру квоти для кожної статі (у нашому випадку 30%), чергування жінок і чоловіків у списках, контролю й відповідальності за виконання зазначених вимог.

Важливого значення в сучасних умовах набуває розробка комплексних заходів щодо включення ґендерного питання у діяльність політичних партій, їх виборчі програми, підвищення обізнаності членів партій із проблемою ґендеру. Необхідно законодавчо закріпити мінімальний розмір партійного квотування в українських політичних партіях. Крім того, сприяти збільшенню жінок-членів партій, розробляти механізми з формування та реалізації їх лідерських позицій на керівних посадах структур партій і запровадження внутрішньопартійної ґендерної демо­кратії.

На відміну від політичних партій, громадські жіночі організації мають у своєму розпорядженні широкий спектр заходів із рекрутування жінок-лідерів, при цьому не обмежуючись географічними, політичними, економічними та соціальними рамками. Співпраця українських жіночих громадських організацій між собою задля досягнення ґендерної рівності в суспільстві, в політиці, в економіці надасть можливість для заснування потужного жіночого руху, який, у свою чергу, справлятиме вплив на прийняття рішень з урахуванням жіночих інтересів. Скоординована робота українських громадських організацій і співпраця з міжнародними організаціями та обмін з ними досвідом з питань встановлення ґендерного паритету, враховуючи особливості культури та традицій держав з усталеною демократією та держав перехідного типу, сприятиме розробці дієвих заходів та накопиченню досвіду реалізації жінками своїх прав. Трансляція механізмів запровадження ґендерної рівності в широкі українські маси сприятиме підвищенню ґендерної культури населення та дозволить поступово подолати упереджене ставлення до жінок-політиків.

У другому підрозділі – «Реалізація жіночого політичного лідерства в контексті політико-економічних та соціокультурних проблем» – розглядається реалізація механізмів формування жіночого політичного лідерства, що передбачає низку перетворень в українському суспільстві. Складність української ситуації у сфері розвитку жіночого політичного лідерства полягає у відсутності дієвих заходів по залученню жінок до політичних процесів в Україні. Встановлення партійного квотування для України є єдиним способом збільшення кількісних показників перебування жінок при владі. До того ж, розширення можливостей політичної участі жінок надасть їм необхідний досвід політичної діяльності, створить умови для реалізації жіночого потенціалу.

Політична культура українського електорату та історичні чинники української державності зумовлюють «політичний патріархат» у парла­менті, уряді, партіях, державних інститутах. У дійсності ступінь, в якій жінкам-лідерам доводиться керуватись «чоловічими» або «жіночими» моделями поведінки, значною мірою визначається тим, якою є культура тієї чи іншої політичної або громадської організації. В українському суспільстві домінують патріархальні устої та ґендерні стереотипи, у відповідності з якими політика – «не жіноча справа», процедури виборів все більше комерціалізуються та стають недоступними для жінок, більшість діючих жіночих лідерів відомі лише у вузьких колах свого професійного оточення. Жінкам не вистачає публічності, у них є різноманітний досвід соціальної роботи, але не вистачає досвіду політичної діяльності, вміння створювати стійкі команди та підтримувати одне одного, знаходити компроміси та неординарні рішення.

Жіночі неурядові організації – це одна з основних шкіл рекрутування жінок-політичних лідерів. Навчально-психологічні заходи жіночих громадських організацій змушують жінок повірити в свої сили і відстоювати свої інтереси як на рівні сімейних відносин, так і на державному рівні.