ГЕНЕЗА ЛІБЕРАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В КАНАДСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ (КІНЕЦЬ XVIII – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)



Название:
ГЕНЕЗА ЛІБЕРАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В КАНАДСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ (КІНЕЦЬ XVIII – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження проблеми, окреслюються мета та основні завдання, об’єкт та предмет, а також методи дисертаційного дослідження, сформульовано положення наукової новизни, теоретичне та практичне значення роботи.

 Перший розділ дисертаційного дослідження «Засадничі принципи та основні етапи генези лібералізму як політичного вчення» присвячено дослідженню витоків та загальної генези ліберальної політичної теорії, у контексті якої розвивалася і ліберальна політична традиція у Канаді.

У підрозділі 1.1 «Джерела та історіографія дослідження проблеми» проаналізовано та надано характеристику праць, присвячених темі дисертаційного дослідження. Визначено, що використану літературу можна розподілити на такі категорії: теоретичні праці  європейських, американських та канадських ліберальних мислителів, теоретичні праці консервативних, соціал-демократичних та комунітаристських мислителів, що справили вплив на канадську ліберальну політичну думку, праці канадських науковців, присвячені дослідженню політичної думки у цій країні, дослідження українських вчених в галузі теорії та історії політичної науки, в тому числі і ліберальної теорії. Джерельну базу дослідження становлять політичні та правові документи, в яких знайшов своє відображення розвиток канадської ліберальної політичної традиції. Серед теоретичних праць, які відносяться до першої категорії, важливо відзначити твори А. Бурасса, Л. Гобгауза, Л. Діона, І. Канта, У. Кимліки, У. Кінґа, Дж. Локка, Дж. Міля, Ш.-Л. Монтеск’є,   Дж. Роулза, А. Сміта, П. Трюдо. Серед консервативних теоретичних праць важливо відзначити насамперед праці Е. Бьорка, Дж. Ґранта, Л. Ґру. До праць соціал-демократичного напрямку, що вплинули на становлення канадської ліберальної політичної традиції, відносяться Ріджайнський маніфест Федерації Кооперативної Співдружності, створений під впливом ідей британських фабіанців та їх канадського послідовника Дж. Вудсворта, а також ідеї квебекських неонаціоналістів 1940-х–1960-х рр., таких, як Ж.-М. Леже, А. Лорендо тощо. Серед комунітарних теорій необхідно відзначити праці канадського соціального філософа Ч. Тейлора. Серед праць вітчизняних науковців в галузі теорії та історії політичної науки було досліджено праці А. Гальчинського, В. Заблоцького, А. Круглашова, Ю. Левенця,  М. Михальченка. Серед досліджених юридичних документів, в яких знайшла своє відображення канадська ліберальна політична традиція, автор спирався насамперед на Квебекський Акт (1774), Конституційний Акт (1791), Акт про Британську Північну Америку (1867), Конституційний Акт (1982). Серед важливих політичних документів важливо відзначити Квебекські резолюції (1864), а також федерально-провінційні угоди у Міч-Лейк (1987) та Шарлоттауні (1992).

Проаналізовано ступінь дослідженості предмету роботи. Визначено, що у вітчизняній політичній науці досі не було встановлено цілісного концептуального бачення розвитку ліберальної політичної традиції в Канаді.

У підрозділі 1.2. «Становлення класичної ліберальної теорії» простежено  витоки ліберального вчення у часи античності, середньовіччі та Ренесансі. Античний філософ Епікур наголошував насамперед на здатності людини самостійно вибудовувати життя згідно із власним уявленням про особисте благо, а також на договірному, твореному самими індивідами характері походження основних правил міжлюдських взаємин та держави. Здобутком середньовічної традиції, що спричинив вплив на становлення ліберальної теорії, був принцип рівності людей перед Богом, незалежно від місця у суспільній ієрархії. Притаманні епосі Ренесансу антропоцентризм, ідеї десакралізації суспільно-політичного життя та здатності людини до вільної самореалізації в суспільстві знайшли відображення у працях      Л. Валли та Дж. Піко делла Мірандола. Водночас, ці мислителі були лиш предтечами становлення ліберального вчення, і його остаточне оформлення як цілісної політичної теорії відбулося у часи Просвітництва.

Автором здійснено комплексне дослідження становлення класичного ліберального вчення в його політико-правовому, соціально-етичному та соціально-економічному аспектах. Визначний вплив на становлення політико-правової основи класичного лібералізму справила теорія Т. Гоббса. Політичним мислителем, що обґрунтував пріоритет захисту невід’ємних прав індивіда та необхідність обмеження державної влади відповідно до нього, був засновник класичної ліберальної політичної теорії Дж. Локк. Власне засади конституціоналізму, що визначили конкретні механізми обмеження державної влади, були викладені у працях Ш.-Л. Монтеск’є. Проблемі реалізації позитивного аспекту свободи людини у суспільстві, засадам республіканізму була присвячена творчість Ж.-Ж. Руссо, яка справила суттєвий вплив на праці І. Канта. Творчості цього філософа автором було приділено увагу, оскільки вона становила соціально-етичну основу лібералізму, обґрунтувала автономію морального індивіда, визначила його обов’язки перед собою і суспільством. Засади класичного соціально-економічного лібералізму, тобто ідеї забезпечення державою рівності усіх учасників ринку перед законом, умов вільної економічної ініціативи, захисту нею приватної власності як основи найефективнішого економічного ладу, були розкриті у політекономічній теорії       А. Сміта.

У підрозділі 1.3 «Розвиток ліберальної політичної теорії у новий та новітній періоди» досліджено розвиток лібералізму у ХІХ–ХХІ ст. у контексті суспільно-політичних трансформацій тих часів.

В умовах, коли прагнення втілити політичний ідеал, заснований на ідеї правління загальної волі, призвело до численних жертв у період Французької Революції, ліберальні політичні теоретики Дж. Міль та А. де Токвіль переосмислили теоретичні набутки попередніх часів та наголошували на необхідності подолання цілковитої залежності індивіда від державної влади, відстоювали насамперед негативний аспект свободи індивіда та необхідність впровадження збалансованого представницького врядування. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., коли соціально-економічна нерівність набула загрозливого характеру для реалізації на практиці громадянського рівноправ’я, ліберальна політична думка обґрунтувала необхідність посилення ролі держави у соціально-економічній сфері задля впровадження соціальних реформ та реального забезпечення правової рівності у суспільстві. Ідеї соціально-реформаторського лібералізму простежуються у працях Дж. Міля та досягають свого розвитку у теоріях Т. Ґріна, Л. Гобгауза, Дж. Кейнса та Дж. Роулза. У другій половині ХХ ст., коли надмірне втручання держави в соціально-економічну сферу призвело до зростання корупції та виникнення економічної кризи, неоліберальна економічна та політична думка в особі Ф. фон Гаєка та М. Фрідмана звернулася до поєднання ідеї мінімального державного втручання, притаманного класичній ліберальній економічній теорії, з ідеєю нерозривності економічної та політичної свободи у суспільстві. Автор дослідження доходить висновку, що ці віхи розвитку ліберальної теорії не заперечували базових засад ліберального вчення, сформульованих ще у добу Просвітництва.

У висновках першого розділу підсумовується дослідження автором розвитку ліберального вчення від доби Просвітництва до сучасності, наголошується на внутрішніх передумовах лібералізму, що дозволяють йому належно реагувати на виклики різних етапів розвитку людства.

У другому розділі «Канадська ліберальна політична думка: теоретична основа та визначальні чинники розвитку» досліджується теоретична складова канадського лібералізму в контексті її взаємозв’язку з набутками світової ліберальної політичної теорії та умовами і особливостями суспільного-політичного розвитку Канади.

У підрозділі 2.1 «Генеза ліберальної політичної думки в Канаді у період колоніальної залежності країни» розглянуто процес виникнення і становлення канадського лібералізму в контексті світової ліберальної традиції та поступове набуття ним своїх особливих рис. Визначальний вплив на становлення канадської ліберальної політичної думки у цей період спричинила ліберальна традиція метрополії, проблема гармонізації відносин між англо- та франкомовними спільнотами, а також необхідність формування єдиного економічного комплексу канадського домініону і пошук противаги впливу США з метою збереження окремішньої політичної ідентичності канадського суспільства. У першій половині ХІХ ст., коли постала проблема неефективності політичного правління в колоніях Британської Північної Америки, такі канадські ліберальні діячі, як Дж. Гау та         У. Макензі обгрунтовували необхідність впровадження представницького врядування за британською конституційною моделлю, обгрунтовуючи це важливістю захисту індивідуальних прав вільних людей, їх здатнісю самостійно нести відповідальність за своє життя. Важливість поєднання захисту невід’ємних індивідуальних прав з гармонізацією відносин між англо- та франкофонною спільнотами відстоювали Р. Болдуїн та Л.-І. Лафонтен. Це стало ознакою появи характерної риси канадської ліберальної політичної традиції – поєднання пріоритету індивідуальних прав з колективними, диференційованими за групами правами. Іншими важливими рисами канадської ліберальної політичної традиції, що виявилися у колоніальний період розвитку країни, були: неприйняття республіканізму та радикальних методів боротьби за незалежність країни, виправдання елітизму як важливої складової представницького врядування, прихильність до принципу вільної торгівлі на внутрішньому ринку задля формування єдиного економічного комплексу об’єднаних колоній. Ці риси знайшли відображення у політичному світогляді Р. Болдуїна та Л.-І. Лафонтена, У. Лор’є,      Е. Райєрсона. Теоретичною основою формування цього світогляду стали праці таких мислителів, як Дж. Локк, Дж. Міль, Ш.-Л. Монтеск’є, А. Сміт, А. де Токвіль.

У підрозділі 2.2 «Становлення канадського соціально-реформаторського лібералізму та ліберального культуралізму у першій половині XX століття» розглянуто процес набуття канадською ліберальною течією у міжвоєнний період специфічних рис соціально-реформаторського лібералізму, який поєднав у собі базові засади лібералізму з вимогами захисту прав незаможних верств та трудових колективів. Визначено, що протягом Першої Світової війни ідея здобуття країною суверенітету перестала бути у Канаді лише набутком ліберальної течії. Водночас, внаслідок повоєнної соціально-економічної кризи у країні набула впливу соціал-демократична течія. В таких умовах канадська ліберальна думка, якій історично не був притаманий надмірний індивідуалізм, обґрунтувала ідею обмеженого втручання держави в економічну та соціальну сферу, що знайшло відображення у теоретичній спадщині ліберального мислителя та державного діяча того часу діяча У. Кінґа. В поглядах У. Кінґа відобразилися не тільки ідеї «нового лібералізму», запропоновані британськими мислителями Л. Гобгаузом та Дж. Мілем, які з ліберальних позицій обґрунтували важливість посилення ролі держави у житті суспільства, але й особлива риса власне канадської ліберальної політичної думки, а саме зближення позицій лібералізму та соціал-демократії.

У підрозділі також досліджено особливості розвитку ліберальної політичної теорії у Квебеку, яка, з одного боку, була невід’ємною складовою загальнканадської ліберальної політичної традції та спричинила визначний вплив на її розвиток, з іншого – зберігала свої специфічні риси, визначені передовсім її французьким корінням. Квебекська ліберальна традиція у першій половині ХХ ст. перетворилася на синтез концепцій французьких мислителів-персоналістів та соціально-реформаторського лібералізму Л. Гобгауза, Дж. Міля та У. Кінґа. Важливу роль як для квебекського, так і для загальноканадського лібералізму відіграли ідеї політичного та культурного плюралізму, сформульовані квебекським мислителем А. Бурасса, які лягли у основу концепції ліберального культуралізму в Канаді. Основою цих ідей є право кожної етнічної, мовної, релігійної спільноти країни на збереження своєї ідентичності, способу життя та спадщини предків, якщо це не суперечить вільному індивідуальному саморозвитку та забезпеченню подібних прав інших спільнот.

Лібералізм Квебеку сприйняв від загальноканадського такі риси, як визнання британських традицій парламентаризму та конституціоналізму за оптимальний для вільного індивідуального саморозвитку лад, неприйняття радикалізму та тиранії більшості. Завдяки його впливу представники інших культурних спільнот також стали прагнути зберегти свою окремішність, що перетворило Канаду на «мозаїку» багатьох культур. У франкомовному суспільстві квебекський лібералізм відіграв роль модератора між консервативною, націоналістичною та соціал-демократичною течіями. Внаслідок цього, а також своєї здатності до інтеграції у загальноканадську ліберальну традицію, він став з’єднуючою ланкою між Квебеком та Канадою у цілому, чинником збереження їх політичної єдності.

У підрозділі 2.3 «Розвиток ліберальної політичної теорії в Канаді у повоєнний період» розглянуто розвиток канадського лібералізму після Другої Світової війни, коли він зазнав впливу комунітаризму, який наголошував на ідеї збалансування прав індивідів та інтересів громади. Відповідно до комунітарної концепції, розробленої у працях Ч. Тейлора, мотивація до збереження суспільства, яке забезпечує самореалізацію своїх членів, має випливати з відчуття вільним індивідом свого морального обов’язку належності до суспільства та добровільної участі у загальних справах, що стосуються його збереження. Ч. Тейлор наголосив на визначальній ролі культурного середовища у формуванні схильності індивіда до певних почуттів, естетичних смаків, моральних та релігійних цінностей. Діалог та взаємодія з іншими, за Ч. Тейлором, є головним чинником формування самостійних поглядів індивіда та його самореалізації. В умовах багатокультурного канадського суспільства такі погляди корелювали як з особливими рисами розвитку канадської ліберальної течії, так і з концепцією А. Бурасса.

Гармонійне поєднання лібералізму з комунітарними підходами було здійснене у працях сучасного канадського ліберального теоретика У. Кимліки – автора концепції ліберального культуралізму, яка примирила засади лібералізму з комунітарною ідеєю «політики визнання». Водночас, концепція В. Кимліки зазнала впливу і сучасної ліберальної інтелектуальної традиції у США, зокрема, концепції справедливості Дж. Роулза.

Відповідно до концепції ліберального культуралізму, ліберально-демократичні держави мають підтримувати не тільки найширший обсяг громадянських та політичних прав, але й різноманітні специфічні для кожної групи права та політику, спрямовану на визнання відмінних ідентичностей та потреб етнокультурних груп. Як більшість, так і національні меншини мають прийняти толерантну, плюралістичну концепцію націотворення, що передбачає мовну та інституційну інтеграцію без обов’язкового сприйняття індивідом релігії, традицій та стилю життя інших.

У висновках другого розділу стверджується, що, дотримуючись базових засад лібералізму, канадська політична думка обґрунтувала такі особливі риси канадської політичної традиції, як заперечення надмірного індивідуалізму та радикалізму, важливість обмеженого втручання держави в соціально-економічну сферу та ідею поєднання невід’ємних індивідуальних прав з диференційованими за групами правами за умов дотримання пріоритету перших.

Третій розділ «Реалізація ліберальної теорії у політичному процесі в Канаді» присвячений дослідженню процесу реалізації набутків канадської ліберальної політичної думки.

У підрозділі 3.1 «Канадська ліберальна політична течія у часи колоніальної залежності країни» розглянуто діяльність канадських ліберальних політиків ХІХ – початку ХХ ст. та свтоглядні засади цієї діяльності.

В основу канадської ліберальної думки в цей час було закладено ідеї розвитку британської конституційної моделі та забезпечення правової рівності жителів колоній Британської Північної Америки. Проте, через відміності у суспільному житті Канади від Британії та США, теорія і практика лібералів Канади в деяких питаннях набула особливих рис, які загалом можна схарактеризувати як розширення базового для лібералів поняття індивідуального, за яким окремі колективи стали розглядатися як індивідуальні складові більшого цілого. Права цих складових вважалися пріоритетними відносно цілого. Через це канадські ліберали тих часів були послідовими прихильниками ідеї поступової автономізації і подальшого суверенитету Домініону. Вони взяли на себе роль модератора у царині відносин англо- та франкофонів, шукали шляхів до порозуміння всіх етнічних та мовних спільнот Канади. Тобто канадські ліберали стверджували примат національної особливості перед наднаціональним колективом, але намагались вирішувати проблему саме шляхом гармонізації, еволюції та захисту прав індивіда в межах колективу.

Реалізацією таких положень стали утворення окремої франкомовної провінції Квебек та збереження у ній французького цивільного права, впровадження федерально-провінційних міжурядових конференцій, що стали механізмом прийняття консенсусних політичних рішень загальносуспільного значення.

При цьому канадські ліберали вважали за необхідне збереження успадкованих від Британії традицій та інституцій. Наслідком такого підходу стало поступове здобуття Канадою свого суверенітету. Прискорення цього процесу відбулося по Першій Світовій війні. У міжвоєнний період ліберальні уряди У. Кінґа завершили процес поступової суверенізації країни.

У підрозділі 3.2 «Канадська ліберальна політична течія у часи незалежності країни» досліджено вплив канадської ліберальної думки на діяльність канадських ліберальних урядів від часу здобуття країною суверенітету. Саме в ці часи виявилася така специфічна риса канадської ліберальної політичної традиції як прихильність до соціальних реформ, яка набула популярності в умовах схильного до колективізму канадського суспільства. При цьому тогочасний лідер лібералів У. Кінґ виступав не лише як практик розбудови соціальної держави, але й як теоретик соціального лібералізму.

У повоєнний період етнополітичні та соціально-реформаторські аспекти діяльності канадських ліберальних урядів збереглися. В умовах культурної багатоманітності Канади та надання великого значення соціальній фунції держави в канадській ліберальній теорії остаточно закріпилась ідея примирення верховенства прав індивіда з колективними правами.

У повоєнний період Канада зазнала нових етнокультурних викликів, таких як посилення сепаратистських тенденцій у Квебеку, зростання імміграції та етнонаціонального розшарування. У 1960-х рр. ліберальний уряд Л. Пірсона актуалізував ідею рівноправного партнерства двох найбільших етномовних спільнот у вигляді концепції кооперативного федералізму. Сприйняття англомовними канадцями ідеї культурної окремішності Квебеку спричинило прагнення інших культурних спільнот до такої ж окремішності. Важливість захисту колективних прав таких спільнот була обґрунтована ще на початку ХХ ст. квебекським лібералом А. Бурасса. Ця концепція знайшла свій розвиток у ідеях У. Кимліки, Ч. Тейлора та П. Трюдо. Її втілення розпочалося наприкінці 1960-х рр., коли викликом для єдності країни стала «Тиха революція» у Квебеку та етноренесанс.

 Закладання в Канаді основ соціальної держави розпочалося ще в міжвоєнний період. Проте дійсно суттєві кроки до переходу на позиції соціального лібералізму Ліберальна партія Канади здійснила у часи Другої Світової війни. Поєднання суто ліберальних та соціально-реформаторських підходів стало характерною рисою діяльності таких ліберальних прем’єр-міністрів Канади, як У. Кінґ, Л. Пірсон та П. Трюдо

У другій половині ХХ ст. відбулася зміна зовнішньополітичного курсу країни у зв’язку із посиленням її узалежнення від США. Ця проблема стала загрозою для національного суверенітету країни. Втім, через поглиблення американо-канадської економічної та наукової інтеграції, зростання терористичних загроз для обох країн нинішні канадські уряди, як ліберальні, так і консервативні, дотримуються курсу, спрямованого на зближення Канади та США.

У висновках третього розділу підсумовано шлях реалізації канадської ліберальної політичної думки в документах та рішеннях політичної еліти країни. Визначний вплив на цей процес спричинили розвиток ліберальної політичної думки в Канаді та світі, а також внутрішні та зовнішні умови розвитку канадського суспільства на різних історичних етапах.



Гальчинський А. С. Лібералізм: уроки для України: науково-популярне есе / А. С. Гальчинський. – К.: Либідь, 2011. – 288 с.

Заблоцький В. П. Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія / В. П. Заблоцький. – Донецьк: Янтра, 2001. – 368 c.

Круглашов А. М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова / А. М. Круглашов. – Чернівці: Прут, 2000. – 488 с.

Левенець Ю. А. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): монографія / Ю. А. Левенець. – Львівський Національний Університет імені Івана Франка. – К.: Стилос, 2001. –  584 с.

Михальченко М. Трансформаційні вектори лібералізму / М. Михальченко // Політичний менеджмент. – 2011. – № 4(49). – С.177179.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины