ПОЛІТИЧНА ПРОПАГАНДА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, аналізується ступінь розробленості проблеми та виокремлюються нові аспекти та проблеми, які і будуть розглянуті, формулюється мета і завдання дослідження, визначається його об’єкт, предмет, методологічна база, розкривається наукова новизна положень, що виносяться на захист, з’ясовується теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також вказуються основні форми апробації результатів дисертаційного дослідження та фіксується структура роботи.

Перший розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження політичної пропаганди та громадської думки» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Ступінь наукової розробленості проблеми та основні методи дослідження» зазначається, що політична пропаганда знаходиться у дослідному полі багатьох суспільствознавчих наук: політології, історії, соціології, психології, журналістики, лінгвістики тощо.

Найбільший внесок у розробку означеної проблематики склали дослідження пов’язані з політичною комунікацією: представників американської чікагської наукової школи (1920-ті – 1980-ті рр.): П.Лазарсфельда, Г.Лассвелла, Р.Мертона; інших зарубіжних фахівців: Е.Аронсона та Е.Пратканіса, В.Брауна, О.Гнатюка, М.Грачьова, Т.Грінберг, П.Гуревича, Л.Дооба, М.Дюверже, У.Ліпманна, В.Левитського, Ю.Лукашиної, І.Панаріна, Х.Хесса, В.Шульце-Вехсунгена; українських вчених: Л.Васильєвої, С.Демченко, Т.Джиги, В.Королька та О.Некрасової, М.Кравчука, А.Куліша, Б.Кухти, К.Луценка, Н.Лютко, М.Обушного, Л.Павлюка, Г.Почепцова, О.Семченка, М.Скуленка, В.Шедякова, І.Шовкуна, О.Чемшита, Н.Яковлєвої та інших.

Важливим науковим доробком слугують праці здійснені на стику наук: Х.Арендт, М.Бабака, В.Бебика, Е.Бернейса, О.Бойка, Н.Волковского, А.Гогуна, Н.Дейвіса, Х.Дженкінса, Д.Дуцик, Ж.Еллюля, О.Заславської, С.Кара-Мурзи, А.Кочеткової, С.Московічі, М.Назарова, А.Окорокова, В.Розіна, Л.Фещенко, Е.Хермана та Н.Чомскі, Г.Штромайєра та інших.

Серед джерельної бази представленої дисертації було використано численні праці ідеологів та політичних вождів, які у своїй практичній діяльності безпосередньо займалися політичною пропагандою, а окремі думки та досягнення з даної царини відображені на сторінках власних робіт: Е.Гадамовського, Й.Геббельса, А.Гітлера, М.Горбачова, В.Леніна, Г.Плеханова, А.Розенберга, Й.Сталіна, Л.Троцького.

Окремо слід відзначити дослідження присвячені різноманітним аспектам формування громадської думки: В.Бортнікова, Н.Войтович, С.Гришанової, І.Жданова, В.Набруска, Ю.Якименко та інших.

Попри це, сьогодні відсутні комплексні дослідження теми політичної пропаганди як засобу формування громадської думки. Залишаються недостатньо розробленими питання функціонування політичної пропаганди за різних типів політичних режимів. Зокрема, чітко не визначені характерні ознаки, що відрізняють пропаганду в умовах демократії від подібного у недемократичних режимах. Потребують аналізу форми, засоби та технології (особливо інноваційна складова) пропаганди у політичних процесах в Україні тощо.

Для досягнення мети та завдань представленої дисертації було використано такі методи дослідження: системний, структурно-функціональний, моделювання, описовий, історичний, хронологічний, порівняльний, біхевіоріальний, соціологічні (інтерв'ювання, анкетування) та методи параметричної статистики.

У підрозділі 1.2. «Основні наукові підходи до визначення понять «політична пропаганда» та «громадська думка»» розкрито сутність обох вказаних термінів.

Становлення сучасного інформаційного суспільства та нових політичних реалій передбачає активну взаємодію акторів політики (зокрема партій та їхніх кандидатів) з соціумом. Завдяки інструментам політичної впливу переконуючого характеру вони пристосовують членів суспільства до власних вимог, здійснюють цілеспрямоване формування громадської думки – одного з проявів масової суспільно-політичної свідомості; точки зору певної, структурно означеної спільноти людей на конкретні події, проблеми, рішення держави, політичних, громадських інституцій.

Подібні вольові відносини дають можливість суб’єктам впливу «примушувати» об’єкти діяти необхідним для себе чином. Актори політики у своїй діяльності переважно користуються ненасильницькими засобами політичного впливу, які мають переконуючий потенціал і дозволяють ефективно досягати поставлених цілей. Серед таких розрізняють основні: агітацію, комунікацію, маніпуляцію, рекламу, паблік рілейшнз (PR) та пропаганду. Проте саме остання є пріоритетним інструментом політичного впливу, оскільки використовується найбільш широко і є інтегральним вираженням згаданих вище категорій, включаючи в себе їх окремі ознаки.

У дисертації розкрито основні ознаки притаманні цьому виду діяльності та роз’яснено, як дане політологічне поняття співвідносяться з суміжними категоріями. Політичну пропаганда можна визначити як діяльність, що передбачає системне поширення, поглиблене роз'яс­нення соціально-політичних, економічних, правових поглядів, ідей, теорій та забезпечує фор­мування у суспільстві певних настроїв, закріплення у свідомості громадян тих чи інших цінностей, орієнтацій, уявлень з метою максимального розширення кола прибічників відповідної ціннісної систе­ми. Основні положення розділу свідчать, що політична пропаганда є пріоритетною складовою в діяльності будь-якої партії, її креативним інструментом у реалізації політики. Вона визначальна за формування громадської думки, яка не з’являється спонтанно, а створюється внаслідок складного, варіативного процесу розбудови суспільних настроїв, уявлень, цінностей, орієнтацій у свідомості громадян.

У підрозділі 1.3. «Політична пропаганда в системі масових комунікацій» продемонстровано основні теоретичні моделі і схеми інформаційного впливу суб’єктів політики (зокрема партій і їх кандидатів) на маси, що базуються на засадах теорії комунікації.

Акцентована увага приділяється «лінійній» або «односпрямованій» та «нелінійній» або «дворівневій» комунікаційним моделям. Подібні моделі дозволяють розкрити механізми передачі інформації у соціумі, які безпосередньо пов’язані з пропагандою, оскільки та використовує аналогічні канали та засоби для трансляції в маси поглядів, ідей і т.п.

Політична пропаганда повсякчас змінює духовну картину світу, що відбувається завдяки текстуальним, графічним, вербальним, аудіо та відео формам переконання. Одночасне використання декількох форм реалізації пропаганди та максимальної кількості комунікаційних каналів дозволяє викликати ефект резонансу, який здатний вивести адресат зі стану рівноваги, тобто змінити або скорегувати його установки у напрямку, що потрібен адресантові. Цьому сприяють засоби масової інформації (ЗМІ) та засоби масової комунікації (ЗМК), в тому числі високотехнологічні.

Другий розділ «Вплив політичної пропаганди на формування громадської думки за різних типів політичних режимів» складається із двох підрозділів і присвячений розгляду основних тенденцій розвитку політичної пропаганди у світі, її технологічній еволюції.

У підрозділі 2.1. «Політична пропаганда в умовах авторитарних та тоталітарних режимів» проаналізовано застосування означеної діяльності у недемократичних режимах, внаслідок чого визначено характерні функціональні особливості подібного типу пропаганди.

Недемократична політична пропаганда є потужним, необмеженим і надзвичайно ефективним інструментом впливу. Успіхи подібної діяльності зумовлюють перш за все такі характеристики: тотальність, безперервність, масовість, націленість (на макрогрупи), авторитарність, централізм та мережева розгалуженість, монопольність, цензурованість, емоційність (негативна), науковість, сакралізована міфологічність, однобічний вплив.

Дослідження особливостей недемократичної пропаганди реалізованої у візуально-графічних матеріалах здійснено через розгляд вибірки типових політичних плакатів Третього Рейху (n=12), завдяки власній методиці структурного аналізу. Вона передбачає: а) зонування графічного полотна на три зони: - S (суперіорна або верхня), - I (інтеріорна або нижня), - M (медіальна або середня), що допомагає виокремити ключові структурні елементи плакату; б) безпосередню оцінку механізмів впливу політичної пропаганди згідно біхевіоріальних реакцій, виявлених підчас опитування респондентів (n=35), та внаслідок статистичного опрацювання отриманих результатів. В цілому це дозволяє підійти до сформування універсальної методики оцінки будь-якої графічної продукції, що має неабияку актуальність.

Було з’ясовано, що з 35 опитаних осіб 75,8 % зупиняли свою увагу на об`єктах медіальної зони, 16,6 % - на об`єктах суперіорної зони, а 7,6 % - на об`єктах інтеріорної зони. Глядачі, перш за все, звертають увагу на графічні складові. Текстуальний компонент (гасла, підписи), що розташований найчастіше в зонах -S та -I, відіграє допоміжне значення у ретрансляції пропагандистської інформації.

Респондентам також було запропоновано розподілили плакати за власними преференціями: «від найгіршого до найкращого». Відповідно до отриманих результатів нами побудовано ранжирувальний ряд, де у відсоткових значеннях представлено прихильність опитаних до вказаних графічних матеріалів. Зазначимо, що жоден плакат із запропонованої вибірки не отримав абсолютного (100 %) сприйняття серед глядачів, як і не був повністю відторгнутий. Максимально позитивна оцінка представленої політичної продукції досягала 45,5 %, максимально негативна - 63,6 %.

Опитані концентрували свою увагу в конкретних точках полотна, що досягалося спеціальними технологіями та механізмами впливу на глядача: ай-стоперами, фейс-білдінгом, протиставленням, брендінгом. Важливе значення у побудові графічної продукції відіграє кольорова гама. Нами встановлено, що комбінації червоних, чорних, синіх, білих та жовтих кольорів є найбільш привабливими для глядачів. В той же час яскраво зелені (салатові) та яскраво жовті кольори приводять до розсіювання уваги. Подібний вплив мають і полотна виконані в комбінації тьмяних фарб.

Визначено, що суттєво нівелюють персуазивний ефект незв`язані із зображенням гасла, орфографічні помилки, надмірна деталізація текстуальною складовою.

У підрозділі 2.2. «Політична пропаганда в умовах становлення і функціонування демократичних режимів» проаналізовані особливості означеної діяльності у демократичних режимах та виявлено її базові ознаки.

Демократична політична пропаганда є впливовим інструментом організації думок та поведінки людей в інформаційному та громадянському суспільстві, де її ресурс спрямовується на досягнення значущих цілей, підтримання суспільного порядку та убезпечення його від хаосу. Її реалізації повинна узгоджуватися з правовими нормами та морально-гуманістичними критеріями, та забезпечується такими характеристиками: конкурентоспроможність, короткостроковість, націленість (на мікрогрупи), упізнаваність, децентралізованість, мережева розгалуженість, плюралістичність, нецензурованість, емоційність (позитивна/негативна), раціональність, інтерактивність.

В роботі представлені приклади політичної пропаганди як з країн зі «сталими демократичними традиціями» (Німеччина, США, Франція тощо), так і з країн «молодих демократій» (Польщі, Росії тощо).

Розвинувши концепцію двосторонньої комунікації, уточнено визначення поняття «політична пропаганда» як персуазивно-інформаційна діяльність з поширення політичних ідей, думок, програм, установок, що відбувається на основі взаємовідношення двох сторін. В такій двосторонній взаємодії суб’єкт і об’єкт можуть мінятися ролями, наприклад, коли суспільство починає активно впливати на партії (що повсякчас трапляється в умовах існування громадянського суспільства).

Зворотні зв’язки суспільства з партіями на практиці реалізуються у пропаганді через її безпосередню оцінку в пресі, серед громадськості, у спеціальних опитуваннях населення (в тому числі й ініційованих самими партіями); завдяки пропозиціям та рекомендаціям щодо її покращення, які надходять знизу; через провадження суспільством контрпропаганди.

Тож існування механізмів зворотного зв’язку, інформаційного обміну в діалоговому режимі, аж ніяк не ускладнює поширення політичної пропаганди в маси, а навпаки сприяє її вдосконаленню, освоєнню нових способів впливу, покращенню персуазивних механізмів. Тому в перспективі сучасної науки та політичної практики лежить створення інноваційних, уніфікованих методів відкритої або прихованої взаємодії, пошуку прогресивних шляхів комунікації зі застосуванням політичної пропаганди.

Використовуючи структурний метод дослідження, вироблено модель виборчої пропагандистської кампанії, реалізація якої здійснюється у двох вимірах - горизонтальному та вертикальному. Запропонована модель дає змогу наочно уявити специфіку провадження подібного впливу на суспільство, покроково спланувати роботу адресанта пропаганди стосовно адресату та виявити практичні недоліки та недопрацювання такої діяльності безпосередньо на кожному етапі.

Третій розділ дисертації «Особливості політичної пропаганди в сучасній Україні» складається із двох підрозділів.

 У підрозділі 3.1. «Форми та засоби політичної пропаганди» розглянуто двадцятирічний досвід еволюції політичної пропаганди в Україні. Порівнюючи виборчі кампанії між собою, проаналізовано видозміну комунікативних засобів взаємодії акторів політики із суспільством, їх специфіку у формуванні громадської думки. Виявлено технологічні особливості означеної діяльності. Запропоновано власну періодизацію політичної пропаганди на вітчизняному політичному просторі, що складається з трьох етапів:

·  1989–1997 – становлення виборів на багатопартійній основі. Суб’єкти політики здобули інформаційний простір для боротьби за виборця та можливість апробування змагальних технологій для формування власного електорату. Проте такий персуазивний вплив ґрунтувався здебільшого не на технологічній основі, а презентації окремих лідерів, людей-символів. Політична пропаганда стає масовим, але хаотичний, несистемний, непродуманий засобом управління суспільством;

·  1997–2000 – зростання ролі партій у політичних процесах України, їх кількісне збільшення. В умовах зростаючої виборчої конкуренції відбувається пошук нових комунікаційних засобів з електоратом, в тому числі, із залучення іноземного досвіду та зарубіжних спеціалістів. Персуазивний вплив з поодиноких особистісних презентацій змішується в технологічну площину. Політична пропаганда з хаотичної і несистемної діяльності поступово перетворюється на осмислений, цілеспрямований, варіативний інструмент впливу на соціум;

·  2000–2011 – активізація пропагандистських процесів за рахунок впливу на соціум у міжвиборчі періоди. Персуазивна діяльність у своїй реалізації особливо інтенсифікується, набуває послідовності та системності, кожна кампанія продовжує попередню, що ефективно посилює взаємодію партій та суспільства. Політична пропаганда перетворюється на високотехнологічний засіб політичного впливу, який максимально мобілізує наявні ЗМІ та ЗМК для трансляції власного контенту в маси. Продовжується залучення іноземного досвіду роботи, окремих інноваційних технологій, діалогових підходів до політичної комунікації.

Ранні періоди застосування політичної пропаганди у процесах формування громадської думки засвідчили перевагу вербальних методів масового переконання (мітинги, масові походи, виступи на колективних зібраннях), які активно доповнювалися текстуальними методами впливу (опозиційна преса, саморобні транспаранти, «летюча агітація») та поодиноким графічним. Мало уваги приділялося оформленню цих матеріалів, здебільшого спрацьовував принцип: «головне кількість, а не якість».

Подальша інформатизація політичного простору України стимулювала партії та блоки освоювати радіо- та телепростір. Так громадськості було презентовано аудіовізуальні форми впливу: від монологів лідерів політсил чи багатогодинних висвітлень своєї програми до складних, динамічних відеороликів, сюжетних відеоілюстрацій, фільмів, теледебатів, інтерактивних форм політичної комунікації через «ток-шоу», телеконференції, аналітичні програми.

Проявилася тенденція пошуку неосвоєних та незалежних інструментів комунікації з суспільством. Такими стали різні форми міжособистісної взаємодії (безпосередні контакти з виборцями, кампанії «від дверей до дверей», опертя на «агентів впливу» у суспільних мікросередовищах, ін.), а також високотехнологічні засоби політичного переконування (SMS-реклама, електронна пошта, системи миттєвого обміну повідомленнями (ICQ, Skype, iChat тощо) та інші засоби Інтернету). Це дозволило вийти на якісно новий рівень спілкування партій та суспільства, посиливши ефективність, масовість та конкурентність політичної пропаганди.

У підрозділі 3.2. «Інноваційні технології політичної пропаганди» в контексті виборчих змагань, референдумів, громадських акцій розглянуто основі пропагандистські засоби та технології, використовувані у процесах формування громадської думки. Проаналізувавши різноманітні технології переконуючого впливу виявлено основні з них: протиставлення (демократи/комуністи, схід/захід, свій/чужий); стереотипізації (творення стереотипів «бандерівця», «москаля», «ворога народу»); міфотворчості (формування у свідомості мас міфів на знакові теми «державника з твердою рукою», «НАТО», «євроінтеграція», «ОУН-УПА» тощо); емоціосемантичні техніки з негативним відтінком (залякування, насаджування страху та ненависті, попередження, погрози); уподібнення (виготовлення матеріалів в «радянському» стилі або маскування їх під бренди рейтингових політичних формацій); іміджмейкерство (через синтез брендінгу, гасел, звернень до національно-патріотичних тем та атрибутів); дискредитації (маніпулювання фактами та цифрами з метою нищення іміджу опонента або викривлення образу певної події, явища, процесу); ідеалістичні спекулювання (на патріотичних настроях, ностальгії за радянською минувшиною, тезі про однопартійність, «ідеалах Майдану») та інше.

Політичні сили, які знаходяться при владі спрямовують всі зусилля на збереженні своїх позицій та відстоюванні власних здобутків. Їх опоненти проводять перманентну жорстку наступальну кампанію на позиції супротивника. На основі цього можна запропонувати дихотомічну типологію політичної пропаганди залежно від стратегії боротьби за владу: захисна або консервативна; атакуюча або реформаційна.

Візуально-графічні форми реалізації політичної пропаганди є найбільш поширеним та варіативними у діяльності українських політичних акторів. Задля виявлення особливостей їх впливу на суспільство, на основі власної методики структурного аналізу було досліджено вибірку типових графічних матеріалів (n=21), які використовували у політичній пропаганді українські партії за період 2004–2010 рр. Означену продукцію були подано для розгляду несистематичній репрезентативній вибірці респондентів (n=40).

Проведений аналіз підтвердив, що увага адресатів політичної пропаганди концентрується переважно на середній зоні загального графічного полотна: на великих деталях, яскравих кольорах, обличчях лідерів. При поверхневому, поспішному огляді плакатів погляд зупиняється на медіальниій зоні більше (75 %), ніж при детальному (67 %). В останньому випадку глядач цікавиться допоміжними елементами плакату (гаслами, текстами, логотипами тощо), що розташовуються у верхній (15 %) та нижній (18 %) зонах.

Потужний атрактивний потенціал (80–100 % концентрації уваги глядача) продемонстрували графічні матеріали виконані за допомогою технік: протиставлення, фейс-білдінг (емоціосемантичні маніпуляції через обігравання виразності обличчя своїх лідерів, облич дітей), уподібнення, апеляція до емоцій (через залякування), нетрадиційна колористика (поєднанні яскравих барв, чергуванні смуг несумісних кольорів).

Деконцентрація електоральної уваги відмічена у плакатах, що реалізовані завдяки поєднанню деяких кольорів (наприклад, помаранчевого та темно-червоного) або використанню монохромного кольору, із перенасиченістю полотна елементами брендінгу (повторення тотожних логотипів партії, гасел, цифр, знаків тощо), поєднанню відразу кількох виражених, рівнозначних атрактантів. У підсумку це приводить до розосередження глядачів та їх заплутування і навіть до простого ігнорування подібних зразків.

Відповідно до преференцій респондентів побудовано ранжирувальний ряд, де у відсоткових значеннях продемонстровано позитивне/негативне ставлення глядачів до конкретних графічних матеріалів. Відзначимо, що жоден з плакатів не здобув абсолютної підтримки, як і абсолютного заперечення.