ПОЛІТИЧНІ ФАКТОРИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ СУЧАСНОГО ІММІГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В США :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступіЕее обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні рамки, окреслено теоретичні й методологічні основи, означено наукову новизну, практичне значення, представлено апробацію результатів дослідження і структуру роботи.

У першому розділі ,,Теоретико-методологічні основи дослідження” висвітлено теоретичні основи дослідження проблеми, узагальнено методологічні аспекти її аналізу, проаналізовано документи та наукові праці закордонних та вітчизняних авторів, які займалися розробкою даної теми. Підрозділ ,,Методологічні засади дослідження” присвячено аналізу основоположних понять мігрантознавства з точки зору різних підходів. Зосереджуючись на вивченні зовнішньої міграції, виокремлено операційні поняття дослідження політичних факторів реструктуризації сучасного імміграційного процесу в США – імміграція та імміграційна політика. Згідно з політологічним підходом у центрі політичного аналізу явищ, пов’язаних з імміграційним процесом, знаходиться держава (як держава-реципієнт, так і держава-донор). Саме держава визначає імміграційну політику та регулює імміграційний процес відповідно до своїх пріоритетів. При цьому виділяють державний і ситуативно-політичний виміри. Говорячи про перший, мають на увазі вплив іммігрантів на соціально-політичний устрій держави та національну ідентичність її громадян, систему внутрішньодержавних відносин, людський потенціал держави. У межах зазначеного виміру вивчають контроль держави над імміграційними потоками і відповідно умови в’їзду та перебування на території національних держав. Тобто у межах державного виміру мова йде безпосередньо про імміграційну політику. Ситуативно-політичний вимір пов’язаний із проблемами національної безпеки і загрозами, до яких можуть призвести неконтрольовані та нелегальні імміграційні потоки. Місце держави в імміграційному процесі в рамках політологічного підходу вивчає теорія політичного реалізму, глобалізаційна теорія тощо. Варто зауважити, що політологічний підхід до вивчення досліджуваної проблеми з’явився порівняно нещодавно і потребує подальших наукових розробок. 

Тривалий період при вивченні феномену міграції традиційно застосовувався економічний підхід, що розглядає міграцію як спосіб перерозподілу робочої сили і наголошує на визначальності економічних факторів при формуванні імміграційних потоків. Серед багатьох існуючих теорій міграції у межах цього підходу найбільш поширеними є неокласична економічна теорія, теорія людського капіталу, теорія подвійного (сегментованого) ринку праці тощо. Однак міграція також є і соціальним феноменом. З такої точки зору її вивчають теорії соціологічного підходу, зокрема теорія міграційних мереж.

Формування імміграційної політики зумовлене цілою низкою чинників внутрішньо- та зовнішньополітичного характеру. Таким чином вона ніби виступає прикладом нероздільного взаємозв’язку між внутрішньою та зовнішньою політикою. Крім того, оскільки імміграційний процес пов’язаний з політичними, економічними, демографічними, етнічними, географічними моментами розвитку держави, а також з її історією, чимало дослідників визнають доцільність використання міждисциплінарного підходу до вивчення даної проблеми.

       У підрозділі ,,Джерельна база та стан наукової розробки теми” проаналізовано використані джерела, які дисертантка вважала за необхідне поділити на групи. До першої групи джерел віднесено національні законодавчі акти, які становлять нормативно-правову базу імміграційної політики США. Серед них виділено два основних документи: ,,Закон про імміграцію”
1965 року та ,,Закон про імміграцію” 1990 року. У процесі дослідження принципів модернізації імміграційної політики США після подій 11 вересня 2001 року було встановлено, що впродовж зазначеного періоду питання імміграції знаходило відображення в усіх важливих законодавчих ініціативах загальнонаціонального значення, таких як, наприклад, ,,Патріотичний закон США” чи ,,Закон про внутрішню безпеку”. Крім того, з метою глибшого аналізу законодавства США, що регулює імміграційний процес, об’єктом уваги стали закони, які стосуються різних аспектів імміграції у США.

       Другу групу джерел складають статистичні дані, інформаційно-аналітичні звіти, матеріали слухань у комітетах Сенату та Палати представників Конгресу США. Особливо цінними з точки зору характеристики структури імміграції до США є щорічники імміграційної статистики (до
2002 року – статистичний щорічник Служби імміграції та натуралізації) й аналітичні записки, підготовлені в рамках Бюро перепису населення.

       У дисертації досить детально проаналізовано стан наукової розробки теми. Варто відзначити, що надзвичайно важливими при дослідженні імміграційного процесу в США є науково-дослідницькі доробки американських науковців. Характерно, що тривалий період роль і місце імміграції у формуванні американської нації окреслювалися переважно в мемуарах, літературних замальовках або в автобіографічних нарисах. У цьому контексті варто згадати твори І. Зангуілла, М. Ентін, Е. Лазарус, Т. Пейна, М. Раваджа, Дж. Адамс,
В. Томаса та Ф. Знанецького, а також дослідження носіїв філософських ідей кінця ХVIII – початку ХІХ століття: Дж. Кревекера, Р. Емерсона, А. Токвіля,
Ф. Тернера. Імміграційний процес і місце імміграції у формуванні національної ідентичності США досліджували М. Хенсен, К. Вітк, О. Хендлін, Л. Адамік,
М. Новак, Н. Глейзер. На ідеологічній основі формування національної ідентичності США, в якій були задіяні іммігранти, наголошував Г. Кон. Теоретико-концепутальним підходам вивчення впливу імміграції на структуру американської нації присвячено напрацювання Г. Каллена, Дж. Дьюї та
Р. Берна. Методологічні основи дослідження міжнародної міграції знаходимо у працях К. Бреттел і Дж. Холліфілд, Ф. Дювеля, М. Каслса, Д. Мейссі,
Дж. Ногль, М. Пайоре, А. Портеса, С. Сассен, Р. Урсуа. Етнополітичні реалії американського суспільства, а також роль та місце іммігрантів у етнічній структурі американської нації проаналізовано у працях Р. Альби, Р. Брубейкера, С. Коула, Л. Дінерштейна, Г. Горера, К. Джопка, М. Мід, В. Смітта, Р. Веколі, В. Варнера. Важливий внесок у вивчення національної ідентичності в контексті імміграційного процесу в США зробили науковці, залучені до написання ,,Гарвардської енциклопедії американських етнічних груп”, а саме: Р. Істерлін, П. Глісен та В. Пітерсон. Дослідженням імміграційної політики США різних періодів і структури імміграції займалися такі американські науковці, як
С. Абрахам, В. Брігс, В. Берк, А. Камарота, Р. Дженкс, А. Портес, К. Хенсен,
Б. Хінг, Р. Уейс, Ч. Шанкс. Показовим є те, що на сучасному етапі імміграція займає провідне місце у працях відомих науковців зі світовим ім’ям, як, наприклад, С. Хантінгтона та П. Бьюкінена.

Дослідженням різних аспектів міграції займається чимало українських науковців, зокрема С. Атаманенко, Я. Кондратьєв, О. Малиновська, Т. Петрова, О. Піскун, Ю. Римаренко, О. Світлов, М. Шульга, Б. Юськів та інші. Аналіз нормативно-правової бази та вивчення практики адміністративно-правового регулювання імміграційного процесу у США мають місце у працях
М. Катеринчука, Н. Тиндик, І. Юхименка. Етнічним аспектам міграційних процесів та особливостям етнонаціональної політики держави присвячений науковий доробок В. Євтуха. Чималий внесок зробили у вітчизняне мігрантознавство дослідники Чернівецького національного університету
ім. Ю. Федьковича – В. Бурдяк, П. Катеринчук, В. Макар, Т. Лупул, О. Сич. Знаними американістами, які досліджують різні аспекти внутрішньої і зовнішньої політики США, є С. Федуняк та В. Фісанов.

Вивченням різних аспектів імміграційної політики США займалися такі російські дослідники, як Ж. Зайончковська, М. Іванов, О. Іванов, А. Коробков, А. Кучеренко, Л. Лебедєва, В. Ніколайчик, В. Тен, С. Філіпов, О. Шамшур. Безпековий аспект імміграції розглядають В. Іноземцев, який значну увагу приділяє методологічним аспектам дослідження, А. Дмітрієв, А. Пономарьова. У напрямі визначення соціально-економічних показників імміграції працюють В. Супян, І. Цапенко, А. Шлепаков. Вивчення імміграції крізь призму етнонаціональних аспектів знаходимо у працях Г. Вайнштейна, К. Гаджиєва,
І. Геєвського, В. Журавльової, М. Лапицького, Т. Таболіної, С. Червонної,
С. Чертіної.

       У другому розділі ,,Становлення політико-правових засад імміграційної політики США другої половини ХХ – початку ХХІ століття” визначено та охарактеризовано основні етапи сучасної імміграційної політики США. Аналіз політико-правової бази дозволив з’ясувати основні зміни в імміграційному процесі США досліджуваного періоду – перехід від рестрикціонізму до лібералізації, а в подальшому до посилення засобів імміграційного контролю.

       У підрозділі ,,Лібералізація імміграційної політики США (1965 – 1990 рр.)” детально проаналізовано основоположні зміни імміграційної політики США, які подекуди і на сьогодні визначають особливості імміграційного процесу. В основі цих змін лежить ,,Закон про імміграцію” 1965 року, що повністю переглянув процедуру прийому іммігрантів до США, розширивши систему преференцій і відкривши в’їзд до США більшій кількості осіб. Річна квота для країн Східної і Західної півкулі визначалася у кількості 170 і 120 тис. осіб відповідно (показово, що Законом від 1978 року кількість віз для країн Східної і Західної півкулі була об’єднана і становила 290 тис. осіб щорічно для обох півкуль; у 1980 році ця кількість була скорочена до 270 тис.). Особливо важливим у вказаному законі стало те, що віднині критерій національного та етнічного походження не враховувався так, як це було до 1965 року (раніше
70% іммігрантських місць відводилося для вихідців лише з трьох європейських країн – Великобританії, Ірландії та Німеччини). Таким чином, вперше в історії імміграційного процесу та імміграційної політики США були скасовані обмеження для імміграції на основі національної приналежності. Це стало початком лібералізації імміграційного процесу в США. Водночас з метою зрівняння становища представників різних етнічних груп у країні та недопущення будь-яких форм дискримінації була започаткована урядова програма ,,позитивних дій”, що передбачала спеціальні умови доступу до соціальних, культурних надбань суспільства, до представництва в органах законодавчої та виконавчої влади тощо для представників етнічних і расових груп населення.

       Зусилля імміграційної політики США у наступні десятиліття були спрямовані на боротьбу з нелегальною імміграцією, масштаби якої зростали. З метою обмеження нелегальної імміграції було прийнято низку нормативно-правових актів, у тому числі й тих, що стосувалися категорії біженців. ,,Закон про імміграційну реформу та контроль” 1986 року, з одного боку, вводив санкції обмежувального характеру щодо нелегальних іммігрантів (особливо, що стосувалося їх працевлаштування) та водночас пропонував для них певне послаблення (положення про легалізацію). Останнє може бути розцінене як один із проявів лібералізації імміграційного процесу. Однак вважаємо, що проведення амністії, яка слідувала за прийняттям згадуваного закону, та надання визначеній категорії осіб статусу шукача притулку, що його регламентував ,,Закон про біженців” 1980 року, мали суттєві недоліки. Вони проявилися в тому, що новоприбулі нелегальні іммігранти покладали надії на здобуття вказаного статусу чи проведення чергової амністії, а тому їх кількість суттєво не зменшилася, незважаючи на те, що це було першочерговим завданням низки законів, прийнятих у 1980 – 1990-х роках.

       У підрозділі ,,Особливості імміграційної політики США у 90-х роках
ХХ століття” досліджено деякі зміни тенденцій імміграційного процесу у США під впливом подій міжнародного життя, як, наприклад, розпад Радянського Союзу та загальні трансформації на постсоціалістичному просторі. Оскільки основою імміграційної політики 90-х років ХХ століття став ,,Закон про імміграцію” 1990 року, то у даному підрозділі значна увага відводиться вивченню основних його положень. Закон суттєво збільшував максимальну межу для імміграції (з 270 тис. до 700 тис. осіб на період з 21 жовтня 1991 року до 21 жовтня 1994 року; імміграційна квота з 1995 року становила 675 тис. осіб). При цьому наголошується, що законом регламентується такий перелік підстав для набуття статусу іммігранта: на основі родинних зв’язків, на основі працевлаштування та на основі різноманітності, виділяючи преференційні категорії на кожну відповідно. Третя підстава передбачала так звану ,,різноманітну імміграцію” і мала на меті забезпечити збільшення етнічної  багатоманітності у країні. Закон чітко регламентував усі положення імміграційного процесу, враховуючи численні поправки, прийняті за останні двадцять п’ять років, і може бути охарактеризований як всесторонній. Інші нормативно-правові акти вказаного періоду носили уточнюючий характер або ж були реакцією на події міжнародного життя, як наприклад, ,,Закон про Панамський канал” чи ,,Закон про імміграцію радянських вчених”.

       Незважаючи на суттєві досягнення процесу лібералізації імміграційного процесу, чимало дослідників вважають, що саме в 1990-і роки в імміграційній політиці США спостерігається часткове повернення до обмежувальних заходів. Це стосується боротьби з нелегальною імміграцією. З огляду на те, що найбільша кількість нелегальних іммігрантів прибувала до США з Мексики, були введені в дію численні програми посилення безпеки та імміграційного контролю в прикордонних з Мексикою штатах. Дані програми здійснювалися у рамках довготривалої стратегії на укріплення безпеки американсько-мексиканського кордону. Також був підписаний договір про кордон з Канадою, що передбачав координацію дій обох країн з метою протидії нелегальній імміграції. Несанкціонована імміграція викликала хвилю обурення в південно-західних штатах, де нелегальних іммігрантів було найбільше. У Каліфорнії, Техасі, Арізоні та Флориді їх вважали тягарем для місцевої економіки, а особливо для платників податків, оскільки нелегальні іммігранти послуговувалися деякими соціальними пільгами. Як результат, ,,Закон про реформу нелегальної імміграції та відповідальність іммігрантів” 1996 року обмежував можливості нелегальних іммігрантів користуватися послугами соціальних служб та продовольчими талонами.

Підрозділ ,,Принципи модернізації імміграційної політики США після
11 вересня 2001 року” присвячено розгляду основних змін, які відбулися в імміграційному процесі США після терористичних актів. З цього моменту особлива увага приділяється саме тим аспектам імміграції, які пов’язані з унеможливленням ймовірності проникнення в країну терористів, членів злочинних організацій, з контролем міжнародних фінансових потоків. Максимальний захист громадян і державних кордонів, а також запобігання нанесення повторних викликів національній безпеці стали одними з основних завдань політики США, у тому числі й імміграційної, безпековий аспект якої у ХХІ столітті став незмінно важливим. Підтвердженням цього може слугувати той факт, що положення, які безпосередньо стосуються імміграційної політики, містяться у четвертому розділі ,,Патріотичного закону США” – ,,Безпека кордонів”, а також у ,,Законі про внутрішню безпеку”. Вагомість питання імміграції підтверджується тим, що всі законодавчі ініціативи, які стали реакцією американського уряду на терористичні загрози, містили положення, що стосувалися імміграційного процесу. Модернізація імміграційної політики США на початку ХХІ століття здійснювалася у таких напрямах: реорганізація органів імміграційного контролю, посилення прикордонної безпеки, а також розробка нових підходів до вирішення проблеми трудової імміграції. З метою підвищення ефективності посилення контролю на кордонах і координації візової політики було створено спільний американсько-канадський прикордонний проект і прийнято Декларацію про ,,розумні” кордони. У напрямі посилення прикордонного контролю почали також активно співпрацювати відповідні служби США і Мексики. Були здійснені інституційні перетворення в імміграційній політиці, що полягали в повному реформуванні органів імміграційного контролю.

       Реформування імміграційного процесу кілька разів ініціював президент Дж. Буш-молодший. Однак запропонований ним законопроект, спрямований на часткове вирішення проблеми нелегальної та трудової імміграції, як і законопроект ,,Про всесторонню імміграційну реформу”, у повному обсязі схвалені не були, що було спричинено розходженнями у поглядах стосовно проблеми імміграції представників як демократичної, так і республіканської партій. Та обговорення імміграційних ініціатив не стали безрезультатними. Як наслідок, ухвалено ,,Закон про безпеку кордонів, економічні можливості та імміграційну реформу”. У політичних і громадських колах гучну реакцію зустріло запропоноване проектом реформи Дж. Буша нововведення щодо охорони безпеки кордонів (,,Закон про безпеку огородження”), що полягало у зведенні стіни на кордоні з Мексикою. Сприйняття закону було неоднозначним і викликало значні дискусії. Ще одне положення проекту реформи передбачало асиміляцію іммігрантів і необхідність продовження реалізації концепції ,,плавильного котла”. Варто зазначити, що характер вказаних ініціатив, як і обмежувальні заходи, регламентовані законами початку ХХІ століття, дають підстави свідчити про те, що період лібералізації імміграційного процесу в США добігає завершення, наступний же набиратиме нових тенденцій.

       У третьому розділі ,,Структура імміграції у США у другій половині
ХХ – на початку ХХІ століття” на основі використання офіційних статистичних даних Служби громадянства та імміграції, а також Бюро перепису населення США охарактеризовано зміну якісних та кількісних параметрів імміграції і простежено закономірності розселення іммігрантів. У підрозділі ,,Кількісний і якісний склад сучасної імміграції у США” показано, яким чином лібералізація імміграційної політики США вплинула на реструктуризацію імміграційних потоків. ,,Закон про імміграцію” 1965 року призвів до істотних змін кількісних та якісних параметрів імміграції. Кількість прибулих іммігрантів до США у 1990-х роках, порівнюючи з 1960-ми роками, зросла втричі. Тим самим імміграція забезпечила 41% приросту населення США. Кардинальні зміни відбулися і в етнічному складі іммігрантів. Якщо у
1960-х роках кількість іммігрантів з Європи, Азії та Латинської Америки становила 33,8%, 12,9% і 38,6% відповідно, то вже наприкінці ХХ століття у структурі імміграції значно почали переважати вихідці з Латинської Америки (всього 47,9%, з них 23,7% складали мексиканці) та Азії (35,2%). Імміграція ж з Європи зменшилася втричі і переважно забезпечувалася за рахунок країн колишніх Радянського Союзу та Югославії, що стало результатом геополітичних змін. Водночас, зростання кількості іммігрантів з Латинської Америки та Азії перш за все зумовлено проблемами економічного характеру, які іммігранти відчувають у країнах свого походження, і бажанням підвищити свій рівень життя та матеріального добробуту. Для імміграції на зламі століть характерним є те, що серед перших десяти країн-донорів не було жодної з європейських країн, які раніше входили до традиційних джерел іммігрантів до США, а також жодної країни з тривалою демократичною традицією. Вказана структура сучасної імміграції має значний вплив на демографічну ситуацію в США, адже для іммігрантів із переважної більшості країн Латинської Америки та Азії характерним є високий рівень народжуваності. Крім того, для іммігрантів із цих регіонів властивою є імміграція на основі сімейних зв’язків (щоправда, за деякими винятками, як, наприклад, Корея і Японія, частково Індія і Китай, в яких імміграція на основі родинних зв’язків та працевлаштування характеризуються майже однаковим рівнем).

У підрозділі ,,Специфіка розселення іммігрантів та осіб іноземного походження по штатах і регіонах США” з’ясовано, що тенденції розселення іммігрантів залежать від географічного розміщення певного штату відносно вектору направленості імміграційних потоків, а також зумовлені закономірностями та умовами освоєння регіону, які визначилися історично. Важливими також є особливості розвитку того чи іншого штату, стан економіки, соціальна ситуація тощо. Так, наприклад, наприкінці ХХ століття чимало іммігрантів почали обирати для поселення південь та захід країни. Це пояснюємо інтенсивним розвитком цих регіонів, а надто розвитком наукоємних галузей, у яких задіяна чимала кількість іммігрантів, які відносяться до преференційної категорії на основі працевлаштування, яку визначає досліджуваний ,,Закон про імміграцію” 1990 року. Крім того, специфіка розселення іммігрантів дуже часто залежить від регіону їхнього походження, адже переважно вони тяжіють до тих регіонів, де проживають представники їхньої етнічної групи. Яскравим прикладом тому є іммігранти з Мексики, які оселяються компактними общинами, створюючи етнічні анклави у південно-західних штатах. Таке компактне поселення доволі часто вважають небезпечним, оскільки вбачають у ньому загрозу можливого витіснення прийдешнім етносом місцевого населення, що певною мірою спостерігається у штатах Каліфорнія і Техас. Крім того, така специфіка розселення може викликати соціальну напругу серед місцевого населення, яке часом сприймає іммігрантів як своєрідне навантаження на місцевий бюджет. Однак варто частково спростувати таке твердження з огляду на те, що імміграція здатна створювати основу для оновлення міської інфраструктури в районах компактного поселення іммігрантів та для розвитку етнічного бізнесу. До того ж вже згадуваний ,,Закон про імміграцію” 1990 року виділяє окрему категорію іммігрантів – інвестори, які хоча і становлять незначну частку від загальної кількості іммігрантів, однак створюють нові робочі місця і сплачують доволі високий податок у місцеві бюджети. Крім того, доволі значною є частка залучення іноземного інтелекту на ринок праці США. Традиційно, найбільше іммігрантів проживають у штатах Каліфорнія, Нью-Йорк, Флорида, Техас. З другої половини ХХ століття у мегаполісах спостерігається змішування етнорасових груп часто у межах одного кварталу, й етнорасова композиція агломерацій зазнає істотних змін. Водночас залишаються штати, в яких расово-етнічний розподіл при розселенні осіб іноземного походження і на сьогодні зберігається.

       У четвертому розділі ,,Місце імміграції у формуванні сучасної національної ідентичності США” значну увагу приділено формуванню національної ідентичності США на тлі імміграції, а також впливу реструктуризації імміграційного процесу у США на зміну етнорасової композиції сучасної американської нації. У підрозділі ,,Політико-ідеологічні чинники формування національної ідентичності США” було висвітлено ті чинники, які стали основою формування національної ідентичності США. Вперше до феномену ідентичності як до значимого елемента суспільного життя звернулися у другій половині ХХ століття саме у США, де зазначений феномен намагалися виокремити з-поміж усього загального спектру, принесеного і запропонованого власне іммігрантами. Вважаємо правильним розглядати перші витоки американської самобутності з моменту проголошення незалежності США. Адже потреба самоідентифікації та самоусвідомлення американцями себе духовною складовою частиною нової політичної єдності, що утворилася, викликала перші спроби пояснити сутність американського національного характеру. Новоутворену націю згуртовувала політична ідеологія, що зводилася до ідеї свободи та рівності, самоуправління на принципі згоди, а також задекларованого права на щастя та безпеку. Американській нації були властиві такі ознаки, як новизна та орієнтованість на майбутнє. Ще одним важливим чинником формування національної ідентичності США стала релігійна приналежність. Показово, що цей чинник виокремився саме на тлі імміграційного процесу. Стрімке зростання кількості іммігрантів-католиків у першій половині ХІХ століття зустріло опір протестантизму і викликало антиіммігрантські настрої. Як реакція на такі тенденції виник рух, відомий під назвою нейтивізм, спрямований на захист протестантизму та англосаксонського елемента у структурі американської нації, в яких вбачався невід’ємний зв’язок з американською долею. Звідси випливає наявність ще одного чинника у формуванні національної ідентичності США – етнічного. Дедалі більш етнічно різнорідним ставав склад іммігрантів, тим важче було інтегрувати їх в американське суспільство. А відтак імміграція виступила своєрідним ґрунтом для появи асиміляційних та інтеграційних концепцій. Зміни в структурі імміграції, а надто зміни її етнічного складу в період лібералізації, спричинили переосмислення орієнтирів та поглядів на етнонаціональний розвиток США, на сутність американської національної ідентичності та особливості подальшого розвитку американської нації. Етнічний чинник пронизує підходи до визначення сутності американського характеру та американської нації, виникненню яких сприяли імміграційні реалії: ,,плавильний котел”, англосаксонський расизм, культурний плюралізм та англоконформізм. Вказані підходи до сутності етнорасової композиції американської нації відрізнялися власне баченням домінанти єдності чи багатоманітності в основі національної ідеї.

       Останній підрозділ ,,Імміграційний фактор етнорасової рекомпозиції сучасної американської нації” присвячено аналізу того, яким чином реструктуризація сучасного імміграційного процесу, перш за все зміна етнічного складу іммігрантів, впливає на зміну етнорасової композиції американської нації. Американське суспільство не лише не виключає, а й передбачає різноманітність культурних елементів, принесених іммігрантами, що дає змогу вести мову про те, що у США розвивається і розвиватиметься культурний плюралізм (pluribus), оскільки існує певний політико-ідеологічний консенсус, закладений в основі єдності американської нації (unum). Зважаючи на те, що в структурі імміграції дедалі інтенсивніше зростає кількість вихідців із Латинської Америки та Азії, які переважно компактно оселяються в регіонах із значним представництвом своєї етнічної групи, виникає загроза етнічної структурованості суспільства. Анклави, створені за етнорасовою ознакою, у результаті напливу іммігрантів і збільшення культурної дистанції між корінним населенням та іммігрантами багатьма дослідниками розцінюються як загроза національній ідентичності. Досліджувані нами ідеї культурного плюралізму передбачають наявність багатьох етнічних груп у межах одного суспільства зі збереженням притаманних їм культурних властивостей. Концепція ,,плавильного котла”, навпаки, передбачає асиміляцію іммігрантів. Та навіть асимілюючись, вони сприймаються невід’ємним, якщо не визначальним елементом, у ,,плавильному котлі”, що тривалий період був детермінантою США як єдиної політичної цілісності. Варто відзначити, що представників неєвропейських народів, більш того, незахідноєвропейських народів, як таких, що беруть участь у творенні образу і суті американця та формують етнорасову композицію американської нації, упродовж тривалого періоду не надто враховували. Це пояснюємо, насамперед, особливістю структури імміграції, що була характерною для США упродовж тривалого періоду у зв’язку з основами імміграційної політики. А тому зі зміною кількісного, а надто якісного складу імміграції, відбувається модернізація етнонаціональних реалій сучасної американської нації. З подальшою інтенсифікацією імміграційних потоків, а особливо зі збільшенням кількості іммігрантів неєвропейського походження, зростатиме роль етнічних груп у соціально-економічному та політичному житті США.