ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь наукової розробки проблеми, розкриває її зв’язок з науковими програмами та темами, визначає мету, завдання, предмет і об’єкт, а також методи дослідження, наукову новизну, практичне значення, апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження мовної політики» дисертант аналізує вітчизняну та зарубіжну наукову літературу з питань концептуалізації мовної політики.

У роботі досліджено процеси зародження та розвитку мовної політики, що дало змогу автору дійти висновку про те, що реальної актуальності у науці та політиці мовна сфера набуває наприкінці XVIII  - на початку ХІХ ст. Мовні проблеми, насамперед у Європі, були актуалізовані у Новий час, коли відбувалася індустріальна революція. Теоретичне осмислення цих процесів здійснювалося первинно філософами нових індустріальних країн – Англії, Нідерландів, Німеччини. З’являється концепція природних прав людини (Дж. Локк), яка, по суті, містить весь перелік прав, на яких базувалися перші й базуються сучасні демократичні суспільства. Такі права і свободи належать кожній людині незалежно від її соціального походження, вони є невід’ємними.

Автором проаналізовано наукові праці з питань мовної політики різних історичних періодів. Термін «мовна політика» розглядається в науці у контексті  двох різних векторів. Перший – дослідження мовної політики як комплексу заходів, спрямованих на мовний розвиток (введення в мову нових норм або збереження старих, уніфікація та стандартизація мовних норм, розробка алфавітів для неписемних народів, реформування орфографії і пунктуації, очищення лексичного запасу від слів іншомовного походження тощо). Таку мовну політику ще називають мовним будівництвом, або корпусною мовною політикою. Другий вектор – тлумачення мовної політики як складової національної політики держави, метою якої є зміна або збереження розподілу мов у дво- або багатомовному суспільстві, вплив на статус мов тощо. За такого підходу мовну політику ще називають статусною мовною політикою, або національно-мовною політикою. Вона ґрунтується на певному теоретичному та ідеологічному обґрунтуванні, традиційних для певного суспільства поглядах на національне питання.

Аналіз різних визначень поняття «мовна політика» дав автору змогу виокремити низку важливих ознак, сформулювати сутнісні характеристики цього поняття: по-перше, будь-яка політика - це свідома, цілеспрямована діяльність, покликана здійснювати цілеспрямований вплив на об’єкт регулювання, по-друге, будь-який вплив передбачає наявність суб’єкта, що здійснює даний вплив. До суб’єктів належать держава, міжнародні організації, громадські та політичні об’єднання, наукові установи, представники політичної, економічної, інтелектуальної, творчої еліти. Відповідно вплив, який здійснюється суб’єктом, обов’язково повинен бути спрямований на певний об’єкт, яким є мова, мовці, мовні групи, мовна ситуація.

Узагальнюючи погляди представників різних галузей наук, автор пропонує дефініцію, яку використано у даному дослідженні: мовна політика – це обумовлений її змістом комплекс засобів управлінського впливу на мовні відносини з метою досягнення певних завдань та реалізації управлінських цілей: консолідацію суспільства, забезпечення прав та інтересів людини і громадянина, соціальних та етнічних груп.

На думку автора, передумовою мовної політики є мовна ситуація. Остання, по суті, є вихідною точкою формування та здійснення державної мовної політики. У дослідженні дисертант спирається на визначення Г. Мацюк мовної ситуації  як способу забезпечення комунікативних потреб за допомогою взаємодії форм однієї мови чи кількох мов, що функціонують на означеній території, в означеному соціумі, у межах конкретного адміністративно-політичного утворення та в конкретний історичний період. Таке визначення максимально коректно відображає сутність даного явища та містить вказівку на час та місце, які є обов’язковими передумовами самого явища, передбачає ситуацію як одно-, так і багатомовності, тобто взаємовідносини використовуваних на певній території різних мов чи різних мовних варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умови функціонування мови, сферу і середовище вживання мови, форми її існування.

У роботі доведено, що мовна політика має суттєву етнополітичну складову та є однією з найважливіших категорій сучасної політології. Вона повинна розв’язувати широке коло політичних завдань: забезпечення політичної стабільності, консолідація нації, солідарність населення та збереження етнокультурного, мовного розмаїття. Вплив суспільства на мову обмежується впливом на взаємовідносини мов у багатомовній державі й впливом на нормативно-стилістичну систему мови, термінологію, графіку й орфографію у суспільствах одномовних. Суспільство має дуже обмежені можливості впливати на зміну структурних рівнів мови.

У другому розділі «Формування і реалізація мовної політики у зарубіжних країнах» автором проаналізовано досвід окремих зарубіжних країн, зокрема Західної Європи, США і Канади.

У роботі доведено положення про те, що Сполучені Штати Америки дотримуються норм одномовності. Це підтверджується низкою ознак: 1) низькі очікування рівня володіння другою мовою; 2) низький рівень цінності мов іммігрантів; 3) постійний наголос на необхідності розмовляти англійською мовою. Детально проаналізувавши історичні передумови формування мовної політики у США, автор стверджує, що лояльне ставлення до етнічних меншин та мовний консенсус багато в чому є результатом історичних обставин формування та становлення США як незалежної держави. Адже саме іммігранти збудували країну та забезпечили їй процвітання. Багатьма своїми досягненнями країна завдячує вдалому симбіозу етносів, що переселилися до США з усіх куточків світу.

Автор зазначає, що в Канаді центральним питанням мовної політики є поєднання двох видів прав – групових та індивідуальних. Етнічні меншини, відчуваючи реальну загрозу асиміляції, більш прихильні до ідеї отримання особливих групових, або колективних, прав на відміну від тих громадян, хто не відчуває загрози для своєї мовнокультурної цілісності.

У дисертації визначено основні відмінності правового регулювання мовної політики в Канаді та США. В Канаді вона здійснюється на підставі конкретних законодавчих актів про мову, в той час як правовою основою мовної політики у США є положення Конституції, що гарантують загальні громадянські права. В Канаді дії федерального уряду багато в чому пояснюються його статусом арбітра у вирішенні конфліктних ситуацій між двома основними мовними групами країни, тоді як у США федеральний уряд виступає насамперед у ролі гаранта індивідуальних громадянських прав. Загалом на рівні масової свідомості Канада сприймається як двомовна країна, а США – одномовна.

Аналіз досвіду державної мовної політики країн Північної Америки та Західної Європи дав змогу дисертанту віднести їх до двох різних груп: одномовних та багатомовних. Способи реалізації мовної політики у США (незважаючи на відмінності у сфері правового регулювання) дуже подібні до способів, які використовуються у мовній політиці Франції. Це пов’язано з тим, що в обох країнах домінування певної мови продиктовано метою досягнення найвищого рівня політичної інтеграції та максимального залучення мовців до суспільного життя.

Проаналізувавши мовну ситуацію та мовну політику Бельгії, автор констатує, що попри всі політичні угоди, яких було досягнуто протягом кількох останніх десятиліть, і механізми, котрі було створено, щоб надати більшої автономії мовним спільнотам та регіонам, у країні  залишається низка чутливих мовних питань. Більше того, федералізація держави, національної території та національної спільноти призвела до подальшого поділу бельгійських інституцій і  процесу фрагментації через відсутність контактів між людьми по обидва боки мовного кордону та бажання вивчати й спілкуватися «іншою» мовою (особливо серед франкомовних мешканців). Медіа і шкільна освіта також великою мірою посприяли появі двох громадянських суспільств і двох політичних та соціальних культур, що вплинуло на результат парламентських виборів у 2010 р. Слабким моментом бельгійської федеральності є та обставина, що кандидати до федерального парламенту й уряду обираються лише у своїх регіонах і лише виборцями від окремої мовної спільноти, а не всіма бельгійцями. А це означає, що вони відстоюють на федеральному рівні лише політичні питання своєї спільноти і не діють в інтересах усієї нації. Це спричинило розкол, який нині переживає Бельгія. Тобто загрозою цілісності країни є відсутність національного електорату на федеральних виборах, що може призвести у найближчому майбутньому до появи конфедерації, розпаду на дві держави.

Мовна ситуація в Канаді, Бельгії, Естонії та Латвії, на думку автора, є наочним підтвердженням того, що ситуація багатомовності є неприродною, вимушеною і тимчасовою. Будь-яка багатомовна ситуація прагне до ситуації одномовності, що відбувається в Естонії та Латвії. Приклад Канади та Бельгії свідчить про те, що у ситуації, коли титульна нація не в змозі асимілювати національні меншини та нав’язати їм свою мову, культуру та цінності, виникають гострі політичні кризи та соціальна напруга, що можуть стати передумовою розпаду країн на декілька мономовних незалежних держав. Мовні ситуації Канади і Бельгії підтверджують, що реальної двомовності, коли більша частина населення вільно володіє двома мовами, практично не існує. Все зводиться до того, що населення країни розподіляється на декілька груп, кожна з яких володіє однією мовою, і лише одна група -  декількома мовами, беручи на себе місію мовного вирівнювання.

У третьому розділі «Перспективи розвитку державної мовної політики в Україні: політичний і правовий виміри» автором здійснено аналіз нормативно-правових засад мовної політики в Україні та визначено перспективи та напрями її розвитку.

У роботі доведено, що мовна ситуація в Україні належить до постколоніального типу та має всі його відповідні ознаки. Як свідчить  світовий досвід, постколоніальні ситуації є найскладнішими, оскільки колоніальні адміністрації запроваджували мову колонізаторів як мову діловодства та освіти, всіляко сприяючи її поширенню, водночас різними способами блокуючи та обмежуючи розвиток мов місцевого населення. Саме тому більшість постколоніальних країн успадкували складні дво- або багатомовні ситуації, розв’язання яких вимагає значних зусиль адміністрацій незалежних держав.

Автор визначає, що реформування державної мовної політики в Україні має відбуватися у декілька етапів. На першому етапі необхідно сформулювати цілі та основні завдання мовної політики з урахуванням основних  міжнародно-правових документів та світового досвіду, розробити концепцію державної етнонаціональної політики та мовної політики як її складової. На цьому етапі політична та наукова еліти України повинні вирішити завдання мовного вибору, який згідно з певним набором критеріїв буде оптимальним. На думку автора, Україна повинна йти шляхом визнання єдиної державної української мови, яка має стати мовою міжетнічного спілкування всередині держави. Державна мовна політика України обов’язково повинна впливати на мовну ситуацію та мовні норми. Саме тому на першому етапі особливо важливе  мовне прогнозування. Другим етапом реалізації державної мовної політики в Україні повинні стати активна законодавча робота, розробка та прийняття основоположних нормативно-правових документів, покликаних регулювати статус мов та мовні відносини (насамперед  Закон про статус мов, а також низка галузевих законів, у яких будуть реалізовані концептуальні засади функціонування мов, закріплені у Конституції та спеціальному законі).

Дисертант визначає недоліки чинного в Україні законодавства про мови, а також низки законопроектів, покликаних його замінити: дублювання самої концепції та структури Закону «Про мови в Українській РСР», через що в проектах упущені такі важливі моменти, як визначення політико-правових категорій, що використовуються у мовному законодавстві; слабо врегульовані такі важливі сфери функціонування мови, як мова судочинства, діловодства та документації, визначення юридичної сили документів залежно від мови їх виконання;  мови теле- та радіо простору; визначення структури державних органів, відповідальних за впровадження мовної політики; відповідальність за порушення мовного законодавства. Тобто на практиці бачимо тільки чисельні спроби модифікувати застарілу конструкцію, яка насправді потребує докорінних змін. Насамперед у новому законі необхідно сформулювати чіткий категоріальний апарат, що дасть можливість внести ясність у правовому полі, яке регулює мовні відносини. Також у законі повинні бути відображені принципи державної мовної політики, ключовим з яких буде «обов’язковість володіння громадянами України державною мовою». Суть даного принципу повинна зводитися до широких зобов’язань держави забезпечити кожному громадянину можливість, незалежно від віку, статі чи національної приналежності, безкоштовно вивчати державну мову. Закон має передбачити чітку систему державних органів, відповідальних за здійснення державної мовної політики, а також визначити орган, що здійснюватиме нагляд за дотриманням норм закону (наділивши його при цьому широкими повноваженнями щодо притягнення до юридичної відповідальності). Функцію реалізації державної мовної політики слід надати Кабінету Міністрів України, наділивши цей орган спеціальними повноваженнями у сфері регулювання мовних відносин. До реалізації мовної політики в Україні повинні залучатися не тільки органи державної влади, а й громадськість, через активні та незалежні громадські організації, рухи, творчі об’єднання, проведення громадських слухань, освітніх семінарів з метою підвищення престижу державної мови тощо. 

            У роботі доведено, що державність української мови є фактором суверенітету і національної безпеки держави. Ідеї конституційного закріплення двомовності не сприятимуть політичній стабілізації в Україні; політичні спекуляції навколо мовних проблем зумовлені культурологічним чи етнокультурним контекстом, проблеми розвитку української мови як державної слід вирішувати шляхом державної інституціоналізації, вдосконалюючи державно-управлінський механізм формування та реалізації мовної політики. В Україні доцільно запровадити дворівневу систему реалізації мовної політики: загальнонаціональний рівень, де регулювання здійснюється Кабінетом Міністрів України та іншими органами центральної виконавчої влади, та регіональний рівень, на якому основні завдання покладені на місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Оскільки в Україні антагоністичність за мовним критерієм виникла саме в регіонах, то автор пропонує, щоб на регіональному рівні завдання з реалізації державної мовної політики формувалися залежно від мовної ситуації регіону. Так, у східному та південному регіонах країни на першому місці повинна стояти статусна мовна політика, тоді як у західних і центральних областях більшу увагу слід приділити корпусній мовній політиці. На цьому ж етапі в Україні необхідно здійснити ревізію ратифікованих міжнародно-правових документів та їх коректну імплементацію в національне законодавство. Зокрема, необхідно прийняти новий Закон України «Про ратифікацію Європейської Хартії про захист регіональних та міноритарних мов». Прийняттю даного документа має передувати проведення всеукраїнського перепису населення, який визначить чисельність національних меншин, що проживають в Україні, а також перелік регіональних та міноритарних мов, що знаходяться під загрозою зникнення. У новій редакції ратифікаційного закону із списку регіональних або міноритарних мов необхідно вилучити російську мову, як таку, що не відповідає критеріям Хартії, та деякі інші мови, помилково віднесені законодавцем до міноритарних.

Третій етап пов'язаний з мовним будівництвом та зусиллями державної влади й громадськості, спрямованими на впровадження та розвиток державної української мови. Ступінь сприйняття населенням таких нововведень буде свідченням ефективності здійснюваної політики та прямо впливатиме на мовну ситуацію.

Дисертант доводить, що реалізовувати в Україні плюралістичну модель мовної політики недоцільно. Ця позиція ґрунтується на висновку, що ситуація дво- або багатомовності у суспільстві не є типовою і, як показує світова практика, у більшості випадків розвивається у напрямку переходу до повної одномовності. Саме тому, в умовах двомовного суспільства, яким на сучасному етапі є українське, між українською та російською мовами відбувається постійна конкуренція. Зокрема, йдеться про конкуренцію комунікативної потужності та конкуренцію престижності мов у соціумі, результатом чого стане витіснення однієї мови з різних сфер суспільного вжитку. Процес прямого або опосередкованого, поступового або прискореного витіснення однієї мови  із суспільного вжитку, від якого застерігають науковці, є процесом закономірним і навіть у певному сенсі еволюційним (перемогу здобувають комунікативно та функціонально потужніші мови). Тому ефективна державна мовна політика не ставить за мету зупинити такі процеси, основною метою такої політики є управління даними процесами.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины