АНАРХІЗМ ЯК ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНА ТЕЧІЯ: СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ



Название:
АНАРХІЗМ ЯК ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНА ТЕЧІЯ: СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У “Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, аналізується ступінь розробленості проблеми та виокремлюються нові аспекти та проблеми, які будуть розглянуті, формулюється мета і задачі дослідження, визначається його об’єкт, предмет, методологічна база, розкривається наукова новизна положень, що виносяться на захист, з’ясовується теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також вказуються основні форми апробації результатів дисертаційного дослідження та фіксується структура роботи.

Розділ перший – “Теоретико-методологічні аспекти дослідження анархізму” – структуровано за двома підрозділами і присвячено загальним положенням сутності анархізму, розвитку його напрямів у суспільному житті.

У підрозділі 1.1. “Походження та сутність анархізму як ідейно-політичної течії” досліджено основні моменти прояву анархізму, його вплив на суспільство, а також відображено анархістські ідеї у працях класиків та науковців політичної думки. З’ясовано, що анархізм є ідейно-політичною течією, якій характерна не вимога негайної ліквідації будь-якої влади, а прагнення до максимально можливої свободи людей за рахунок звуження центральної влади до мінімуму. Ідея анархізму пропонує створити суспільство, в якому не вся влада, а тільки влада політична повністю відсутня або носить формальний характер. Анархізм пропонує побудувати суспільство на самоорганізації без посередництва держави або політичної влади. Дана течія має теоретичні орієнтири, що впливають на особистість та формують у ній індивідуальну самостійність не тільки для подолання значних перешкод на шляху до свободи, а й на встановленні солідарних, гуманістичних відносин між особистостями у вільному та справедливо влаштованому суспільстві на анархічних традиціях. Крім того, в еволюції політичних ідей анархізму, можна побачити крайню проекцію як лібералізму, так і соціалізму, а різні течії анархічної думки можуть поєднуватися з цими політичними вченнями залежно від того, як розставлені акценти.

Роздуми щодо сутності анархізму містяться у багатьох теоретичних доробках науковців та дослідників. До них віднесено представників західноєвропейської теоретичної думки М. Штірнера, Дж. Маккея (у розвитку анархічного індивідуалізму), М. Неттлау (у сферах дослідження анархізму та соціалізму), В. Годвіна (у політичній філософії анархізму), П.Ж. Прудона (у побудові федералізму), Е. Реклю (у географічному напрямі анархізму), Б. Таккера (в ідеології індивідуального анархізму), Е. Малатеста (у поглядах анархічного комунізму). Значна увага приділена російським науковцям, які теоретично обґрунтували та доповнили своїми ідейними програмами витоки анархізму, а саме: П. Кропоткіну (обґрунтування біосоціологічного закону про взаємну допомогу), М. Бакуніну (ідеї бездержавного суспільства та колективної власності), О. Боровому (світогляд анархо-гуманізму), В. Белашу, П. Аршинову, В. Воліну (ідейно-політичні програми анархо-комунізму), М. Митрохіну, С. Ударцеву (політична та правова теорія анархізму), В. Пустарнакову. Досліджено з точки зору сучасного відображення течії анархізму праці російських науковців, які розкривають періоди радянської перебудови, а також розвиток напрямів анархізму на початку 90-х років XX століття. В сучасній політичній науці цій темі присвячені роботи О. Цвєткова, Д. Рубльова, П. Рябова, О. Шубіна, В. Дамьє. Беруться до уваги сучасні напрями анархізму, їх походження, відмінність, прихильність з боку суспільства.

В українській політичній науці виокремлено декілька комплексних підходів аналізу присвячених специфіці функціонування ідейно-політичної течії анархізму. Зокрема, це дисертаційні дослідження О. Лебеденка, О. Бабічевої, В. Чопа, О. Хромової. Також використовувалися наукові праці Ф. Кирилюка, В. Солдатенка, В. Савченка, В. Волковинського, О. Тимкова, С. Семанова. Крім того, відіграють роль ряд публікацій, монографій та невеликих статей щодо аналізу теоретичних аспектів анархізму таких науковців як В. Верстюка, А. Тимощука, О. Скирди, М. Боровика, В. Іваненка, А. Голуба та ін.

На основі проведеного аналізу зазначається, що наведені тлумачення течії анархізму не розкривають повністю її багатогранну внутрішню сутність. Висловлюється припущення, що причина великої кількості тлумачень поняття анархізму криється в складній внутрішній будові течії, що розглядається, пов’язана зі схильністю багатьох авторів розкривати зміст анархізму, відштовхуючись від одного з компонентів її структури, а також залежить від впливу об’єктивних історичних обставин.

У підрозділі 1.2. Ідейна еволюція анархізму та його відгалужень в умовах революційних суспільно-політичних змін” – аналізуються різні підходи до розкриття сутності анархічних напрямів. Зокрема, обґрунтовується їх побудова та значимість у вирішенні ідейних цілей під час революційних суспільно-політичних змін.

Наголошується, що найбільш впливовим напрямом в анархізмі, з яким свого часу асоціювалася майбутня побудова бездержавного суспільства є анархічний комунізм. Для цього напряму важливо, щоб власність на землю, природні ресурси і засоби виробництва повинні бути поставлені під взаємний контроль місцевих громад, об'єднаних на федеральних началах для вирішення різноманітних завдань спільно з іншими громадами. Деякі анархісти поєднували анархічний комунізм із колективним анархізмом, а деякі вважали за доцільне розмежовувати ці дві течії, акцентуючи увагу на волі особи або сім'ї користуватися ресурсами, необхідними для життя, яке зовсім не означає право власності на засоби, що необхідні іншим. Вказується, що течія анархо-синдикалізму пропонує через “загальний страйк” експропріювати власників капіталу та, в свою чергу, забезпечити трудящим оволодіння промисловістю та управлінням. Анархо-синдикалісти прагнуть створити відносно ефективну функціонуючу демократичну систему управління. Виокремлено особливості традицій індивідуалістичного анархізму, одна з яких бере свій початок від “розумного егоїзму” німецького філософа Макса Штірнера, а інші – від ідей видатної плеяди американських мислителів XIX століття, що доводили, захищаючи свою власну автономію для загальної користі, об'єднуючись з іншими людьми, створюючи найбільш сприятливі умови для розвитку особистості.

У роботі досліджується еволюція етапів становлення анархічної теорії в політичній свідомості у класичному та посткласичному періодах. Визначається, що в результаті кризи класичного анархізму, яка вплинула багато в чому на практичну неспроможність анархістів, сталася свого роду “мутація” анархічної політичної свідомості, в результаті чого утворився посткласичний анархізм. Класичний і посткласичний анархізм, що історично змінили один одного, тісно взаємозв'язані. Вони певний час розвиваються паралельно, мають змістовну структурну, методологічну, генетичну, практико-політичну специфіку. Наголошується, що теоретичні положення класичного, а тим більше, посткласичного анархізму не в значній мірі протистояли негативним впливам існуючої влади, а спроби вирішувати завдання мирним і природнім шляхом, призвели до занепаду анархічної думки в XX столітті. Підкреслюється, що головним об'єктом заперечення анархізмом державної влади, повинен був стати вагомий важіль практичної та ідеологічної діяльності прибічників посткласичного анархізму, які, в свою чергу, виявилися неспроможними відстояти свої ідейно-політичні погляди на суспільство.

Розділ другий “Провідні ідеї теоретиків західноєвропейського та російського анархізму в контексті розвитку світової політичної думки” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню основних ідей класиків західноєвропейського та російського анархізму.

У підрозділі 2.1. Розвиток класичного західноєвропейського анархізму в XIX столітті (В. Годвін, М. Штірнер та П.Ж. Прудон)розглядаються ідейно-політичні, соціологічні та гносеологічні побудови західноєвропейського анархічного світогляду. Показано, що європейські мислителі формували ідеї про абсолютно вільну особистість та її значення в суспільстві без влади над нею. Класики анархізму акцентують ідейно-політичні погляди на ідеальну державу, в якій вільна особистість і громадськість будуть взаємодіяти, а також взаємозбагачувати один одного.

Констатовано, що теоретики, полемізуючи один з одним, впадаючи в протилежні однобічні крайності, здійснюють так званий “розподіл праці” в розгляді представлених перед ними проблемах, пов'язаних із людиною. Їх платформою є детальна розробка анархічних ідей, створення вчення про вільне суспільство, що гармонійно поєднує інтереси осіб, які відкидають “казармову” регламентацію. Проявляється своєрідна політична розробка анархічних побудов особової проблематики, заперечення зовнішнього тиску на людину, критика держави та капіталістичного суспільства, що поневолює людську особистість. Відмічається невідчужуваність свободи і суверенітету особи, ідея про нерозривний зв'язок, існуючий між свободою і рівністю, між особистим і загальним початком у майбутньому анархічному суспільстві.

У підрозділі 2.2. Формування ідейно-теоретичного підґрунтя анархізму представниками російської суспільно-політичної думки (М. Бакунін, П. Кропоткін та О. Боровий) проаналізовано ідейно-теоретичні погляди російських мислителів, осмислено їх основні положення анархістських традицій в житті суспільства.

Обґрунтовано думку, що ідейно-політичні погляди родоначальників російського анархізму були радикальними за формою, але в більшій мірі конструктивними за змістом. Їх ідеї носили критичний характер, спрямований на руйнування старих політичних систем організації влади і управління. В їх теоретичних положеннях аналізуються досягнення загальних благ, внутрішній стан особистості, її свобода та інтереси, а також морально-етичні цінності, що властиві певному суспільству. Соціально-політична влада, на думку російських мислителів, спирається на силу волі особистості, колективу, суспільства, тому вона розглядалася ними як здатність впливати на окремо взяту особистість і групу людей за допомогою певного переконання. Політична влада державного управління спирається на економічну силу певних соціальних прошарків суспільства, вона розглядалася анархістами вже як можливість, дана не кожному, а тільки “обраним”, як привілейоване право “небагатьох”, що володіють автономними ресурсами влади (власність або капітал), що й дозволяє управляти поведінкою та діяльністю “низів” суспільства за допомогою прийняття владного рішення. Держава для теоретиків російської анархічної думки є збройний опір, що застосовується проти громадськості. Державність походить від політичної бюрократії, яка одна має монопольне право на управління всім суспільством за допомогою наявних в її розпорядженні автономних ресурсів влади, спеціально створеного апарату примусу, засобів політичного та репресивного впливу.

Виявлено, що основоположники російського анархізму пропонували програмні ідеї, які були спрямовані не стільки на руйнування держави та ліквідації в ній політичної влади, скільки на їх переосмислення для громадянського суспільства. Цьому повинно було сприяти відновлення зв'язку між суспільством та державою, щоб остання стала відображенням волі для своїх громадян. Для цього необхідно реформувати було виборчу систему, перейти від адміністративно-територіального (авторитарного) до виробничо-територіального (демократичного) принципу організації влади. Теоретики анархізму бажали дати членам суспільства можливість не тільки голосувати (реалізовувати своє індивідуальне право), але й висувати своїх представників (висловлювати колективну волю) із числа тих людей, які їх оточують, живуть з ними і працюють, знають їхні потреби та інтереси. Стверджується, що головна мета анархістів полягала в зміні політичних відносин, в налагоджуванні кардинальних змін у взаєминах між людьми в різних сферах суспільства. Важливим було бажання перейти від силових і примусових заходів вирішення суспільних проблем до договірних, шляхом прийняття компромісних угод та пошуку спільного консенсусу. Для цього повинна панувати воля народу, а не окремих представників від держави.

Розділ третій “Тенденції анархістської думки в XX-XXI століттях” структуровано за двома підрозділами, і присвячено аналізу анархістських ідейно-політичних поглядів в Україні на початку ХХ століття та дослідженню сучасних течій анархізму.

У підрозділі 3.1. Поширення ідейно-політичних поглядів анархістів в Україні на початку XX століттяпроаналізовано спробу створити анархістами в Україні окрему республіку та впровадити в ній анархічне суспільство, що стало новим поштовхом до розвитку вільного демократичного управління. У тяжкій політичній обстановці, в якій опинилася Україна на початку XX століття, махновцям вдалося привернути до себе увагу мас населення та створити нове соціальне життя на принципах анархізму. В результаті такої неординарної політики виник своєрідний ринковий “соціалізм”, який задовольняв інтереси частини робітників і більшості селян. У цей період формувалася чітка ідейно-політична програма анархізму, яка була розрахована на загальнонаціональний масштаб революції. Сама ідеологія була заснована на анархо-комуністичних принципах із прагматичним досвідом лідерів руху. Але спроба Н. Махно побудувати суспільство без гноблення і деспотизму виявилася невдалою. Відмінною рисою ідейно-політичних поглядів Н. Махна, які вплинули на процес формування та подальший розвиток махновського руху, був своєрідний підхід до анархізму, що виразився у виборі методів та засобів для досягнення його ідеалу, які не зовсім відповідають класичному анархізму – стало характерною рисою політичної практики Н. Махна.

Товариський продуктообмін, побудований на ідеї анархо-комунізму, поєднувався зі стихійним ринковим товарообміном. Створення “вільних батальйонів” Повстанської армії були організовані на анархічних принципах добровільності, виборності та товариської самодисципліни. Анархічні комуни поєднувалися з індивідуальними селянськими господарствами. Та все ж, об'єктивні умови не дозволили анархістам Гуляй-Поля побудувати ні комунізму в економіці, ні анархізму в політичній сфері суспільного життя. Але сам факт устрою “вільних Рад”, став фактичним втіленням основ базисної селянської демократії, заснованої на самоврядуванні трудящих. В умовах остаточної перемоги над державою, в ході соціальної революції, ініціатива трудящих мас дозволила б приступити до побудови анархічного комунізму. Але здобути цю перемогу не вдалося.

Розвиток ідейно-політичних поглядів Н. Махно в еміграції, пов'язаний зі спробою теоретичного обґрунтування практики махновського руху. Залишаючись прихильником повстанства, як найбільш ефективного методу досягнення анархічного ідеалу, побудова “вільних Рад”, як найбільш придатної форми суспільного устрою, з урахуванням існуючих реалій, нейтралістських принципів анархістської організації, Н. Махно висуває нові тези, які б дозволи уникнути в майбутньому помилок, допущених під час революції. Він заявляє про необхідність створення анархістської організації партійного типу, підкреслює всю важливість створення в майбутньому єдиного революційного фронту. Всі теоретичні положення знайшли своє відображення в “Організаційній Платформі Загального Союзу анархістів”. “Платформісти” створили теоретичну базу для течії анархізму, що поєднує в собі нові ідеї та концепції, які не відповідають традиційній теорії класичного анархізму. Дана “Платформа” визначила новий хід процесу еволюції анархізму.

Підкреслено, що махновський рух не був малопомітним військовим епізодом у міжусобній війні, як стверджували радянські науковці. Завдяки ідейному керівництву гуляйпольських анархістів та розробленню ними політичних програм дій, повстанський рух в Україні, на чолі з Н. Махно, зіграв вирішальну роль у розвитку анархізму.

У підрозділі 3.2. Особливості розвитку сучасних течій анархізму визначаються та аналізуються особливості розвитку течій анархізму в умовах соціально-політичних змін наприкінці ХХ століття.

З’ясовано, що відродження анархічного руху наприкінці XX століття, відбувалось в переосмисленні багатьох теоретичних положень анархізму, шляхом внесення до них нових теорій. В цей період виникають нечисленні анархістські організації та групи у великих містах країн СНД. Постійно прагнучи до возз'єднання один з одним, вони швидко змінюють назви, об'єднуються, знову розколюються, а на початку XXI століття сконцентрувалися в декількох лібертарних об'єднаннях. На теперішній час анархістські організації відстоюють агітаційно-пропагандистську позапарламентську дію.

Встановлено, що сучасна побудова анархічних ідейно-політичних поглядів залишається незмінною. Анархісти, як і колись, є противниками створення “анархічних партій”, заперечують партію як форму політичної організації. Вони до партійного життя ніколи не прагнули, обираючи для себе головними інструментами впливу на політичне життя профспілки або організації. Будь-який сучасний ідейно-політичний анархічний рух складають: а) люди; б) ідеологія, яка їх об'єднує; в) ресурси, якими вони володіють. Анархічний рух, висловлюється за кардинальні зміни в суспільстві, може заявити про себе в політиці будь-коли страйками, багатотисячними демонстраціями, “вибухом“ громадянського протесту. Для того, щоб політична ідеологія анархістського руху існувала в сучасному суспільстві, повинно створитися середовище інтелектуалів, які б відмовились від кар'єри та подвійного життя.

Підсумовується, що відбувається формування нового анархістського середовища у світі, яке характеризується нерішучістю у прийнятті рішень. Реалізація ідей сучасного анархізму залежатиме: по-перше, від волі окремих особистостей, від того, наскільки вони захочуть та зможуть присвятити значну частину свого життя активізації анархістської альтернативи; по-друге, щоб рух повністю знову втілився в політичне життя, необхідна дієва маса людей, світогляд яких сформований був на ідеях та цінностях анархізму.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины