ПАРЛАМЕНТСЬКІ ТА ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРЧІ КАМПАНІЇ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПАРЛАМЕНТСЬКІ ТА ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРЧІ КАМПАНІЇ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, окреслено мету і завдання, визначено предмет та об’єкт дослідження, а також методологічну основу роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне і практичне значення, апробацію результатів дослідження, структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження виборчого процесу» здійснено огляд наукових публікацій із проблематики дисертаційного дослідження, проаналізовано існуючі наукові підходи до вивчення стратегії і тактики виборчої кампанії, а також простежено еволюцію політико-правового забезпечення виборчих кампаній в Україні.

Підрозділ 1.1. «Класичні та сучасні наукові підходи до вивчення виборчого процесу» містить системний аналіз джерельної бази дослідження. Розглянуто фундаментальні наукові праці з обраної тематики. Автор порівняв різні точки зору на ключові питання, проаналізував як вітчизняну, так і зарубіжну політологічну джерельну базу. Аналізуючи питання теоретичного опрацювання вказаної проблеми, автор посилається на праці таких представників зарубіжної політичної науки як Ф. Гоулд, А. Ковлер, С. Лісовський, А. Лукашов, Є. Малкін, А. Понідєлко, Д. Стокме, Є. Сучков, Т. Уайт та ін.

Дослідження феномену виборчої кампанії є прикладом різноманітних підходів та поглядів, які склалися в світовій політичній науці, основними серед яких є соціологічний (П. Лазарсфельд), комунікативний (Г. Лассуел, Дж. Клаппер, С. Ленарт), соціально-психологічний (А. Кемпбелл), раціонально-інструментальний (Е. Доунс, М. Фіоріна), маркетинговий (Й. Шумпетер, П. Бурдьє). Кожна із зазначених теоретичних моделей зосереджує свою увагу на конкретній системі детермінант електоральних уподобань громадян, зокрема: належність до соціальної групи зв’язку зі ЗМІ та міжособистісному спілкуванні (комунікативна), партійна ідентифікація (соціально-психологічна), раціональна поведінка індивіда (раціонально-інструментальна), маніпулятивні теорії електоральної поведінки (маркетингова).

Значний інтерес представляють вітчизняні політологічні наукові дослідження, присвячені розгляду виборчих процесів. До проблеми визначення категорії «виборча кампанія» з наукових позицій підходять такі вчені як М. Афанасьєва, В. Бебик, М. Варій, С. Денисюк, І. Душин, Г. Зурабян, Т. Іванова, В. Кафарський, І. Коваль, І. Кресіна, К. Луценко, О. Мазур, В. Мейтус, В. Наумов, О. Новакова, Є. Перегуда, О. Петров, В. Полторак, І. Поліщук, М. Примуш, В. Ребкало, А. Романюк, С. Рябов, О. Салтовський, О. Хімченко, Ю. Шведа, Г. Щедрова та ін.

Виборчі технології як елемент виборчої кампанії досліджують Н. Барна, В. Бебик, Д. Видрін, О. Вишняк, К. Ващенко, Е. Золотухін, В. Коляденко, Л. Кочубей, Н. Лікарчук. В. Луговська, А. Нальотов, Д. Наріжний, О. Петров, А. Пойченко, В. Полторак, Г. Почепцов, О. Приходько, Р. Старовойтенко, О. Хромець, Є. Юрченко, Ю. Яковлєва.

Вивченням питань, які стосуються особливостей перебігу виборчих кампаній на рівні регіонів, займаються І. Буркут, В. Бурдяк, М. Бучин, А. Ключкович, М. Колесников, А. Круглашов, О. Литвиненко, Ю. Лупей, В. Марчук, А. Романюк, Л. Скочиляс, М. Токар, Ю. Якименко.

Проблеми регіонального виміру політичного процесу висвітлюються і в дисертаційних дослідженнях В. Бусленка, І. Доцяка, О. Кукарцева, Т. Кучеренко, Г. Макарова, В. Маркітантова, Д. Наріжного, В. Семенова, В. Середи, Т. Татаренко, Ю. Тищенко, Л. Приходченка. Регіональні особливості виборів в західноукраїнських областях детально аналізують М. Гуйтор, Т. Мадрига, Ю. Остапець.

Отже, аналіз наукових джерел з проблематики дисертаційного дослідження дозволяє стверджувати, що різноманітні аспекти виборчих кампаній знайшли віддзеркалення в роботах українських і зарубіжних авторів. Однак, варто відзначити недостатність наукових розробок з питань вивчення регіонального виборчого досвіду, зокрема відсутність комплексного аналізу виборчих кампаній у межах Західноукраїнського регіону. Тому й постала необхідність наукового дослідження даної проблеми.    

У підрозділі 1.2. «Еволюція політико-правового забезпечення виборчих кампаній в Україні» розглянуто еволюцію політико-правової бази проведення парламентських і президентських виборів в Україні в часовому проміжку від 2002 р. до 2010 р.

Відзначено, що в цьому контексті для української практики вже стала закономірною схильність до зміни виборчого законодавства напередодні чергової виборчої кампанії. При цьому зазначені зміни найчастіше носять деструктивний характер, оскільки приймаються поспіхом і в інтересах конкретної політичної сили чи кандидата. Проаналізовано основні політико-правові характеристики законів України, згідно з якими здійснювалися парламентські виборчі кампанії в 2002-2007 рр. Визначено, що зміна змішаної виборчої системи на пропорційну мала більше політичні, ніж раціонально-наукові обґрунтування, а отже, трансформація вітчизняної виборчої системи здійснювалася в кон’юнктурних інтересах. Перехід до пропорційної системи відбувався під гаслами наближення України до європейських виборчих стандартів, що проявлялося в потужній промокампанії на підтримку зазначених нововведень (з постійним акцентом на позитивних аспектах пропорційної та недоліках мажоритарної і змішаної виборчих систем).

Автором доведено, що пропорційна система має як свої позитивні, так і негативні характеристики, які проявилися під час парламентських виборчих кампаній 2006-2007 рр. і в більшості випадків так і не були виправлені: це –відсутність рівномірного представництва регіонів у депутатському корпусі; наявність «жорстких» виборчих списків; постійні проблеми зі списками виборців (причина – недосконалість Державного реєстру виборців); непрофесійність членів виборчих комісій регіонального і місцевого рівнів; питання прозорості виборчого фінансування; проблема рівних можливостей суб’єктів виборчого процесу; необхідність введення мажоритарної складової.

Проаналізовано позитивні та негативні політичні аспекти Закону України «Про вибори Президента України» в редакціях 2004 і 2009-2010 рр. У цьому контексті особливо важливими є питання, навколо яких відбуваються жорсткі політичні протистояння, що з часом вирішуються за допомогою кулуарних домовленостей. Зокрема, згадані виборчі закони мали цілу низку дискусійних положень, що призводило до електоральних суперечностей та напруженого ходу президентських виборів.

Серед суперечливих норм виборчого законодавства відзначаються такі: принцип рівних прав і можливостей усіх суб'єктів виборчого процесу, який на практиці так і не був реалізований (масове і організоване використання адміністративного ресурсу, існування великої кількості «технічних» кандидатів, фактичне домінування одних кандидатів над іншими за рахунок їх політичного і соціального статусу, кадрових, медійних і владних можливостей); строки проведення виборчої кампанії; питання, пов’язані з функціонуванням окружних та дільничних виборчих комісій (мінімальний та максимальний склад, відповідний освітній та професійний рівень членів виборчих комісій); прийняття рішень про позбавлення права присутності на засіданні комісії відповідного рівня; невизначеність механізму взаємодії між органами, які мають право вносити зміни до списку виборців; можливість внесення змін до списків виборців у день голосування за рішеннями відповідних органів; неузгодженість правил здійснення передвиборчої агітації; відсутність у громадських організацій права здійснювати спостереження за виборами.  

Другий розділ «Методологія дослідження політичних аспектів електоральних процесів» присвячений питанням аналізу методологічних аспектів і понятійно-категоріального апарату дослідження.

У підрозділі 2.1. «Методологічні аспекти дослідження» розкрито наукові методи дослідження, на які спирався автор у розробці дисертаційних матеріалів, а також чітко визначаються межі застосування кожного із зазначених методів та їхня роль загалом для успішного розв’язання наукової мети та завдань.

Системний метод використано при розгляді тенденцій, що становлять процес формування виборчої стратегії і тактики провідних політичних сил в Україні, а також указаний метод надав можливість встановити взаємозв’язок між функціонуванням стратегії і тактики виборчої кампанії як в загальнонаціональному, так і регіональному контексті. Структурно-функціональний метод дозволив розкрити сутність виборчої кампанії та її основних складових.

Порівняльний метод застосовано при дослідженні основних наукових категорій дослідження, а також виборчих процесів в Україні на регіональному рівні та еволюції вітчизняного виборчого законодавства. Біхевіористський метод зорієнтований на дослідження поведінки виборців під час електоральних циклів 2002-2010 рр. Методи аналізу й синтезу дали змогу з’ясувати причини, особливості, загальні тенденції розвитку виборчих процесів (зокрема стратегії і тактики виборчих кампаній) сучасної України в контексті виборчої практики західних областей України. Інституціональний метод передбачає оцінку політичних інститутів на основі національного та світового досвіду.

У роботі використані соціологічні методи, серед яких можна виділити метод аналізу документів – традиційний (неформалізований) аналіз (дослідження матеріалів регіональних ЗМІ, програмних документів партій). За допомогою вказаних методів проаналізовано зміст, особливості, характерні риси, результати виборів. Вибрані методи дозволили комплексно охарактеризувати об'єкт та предмет дослідження, з'ясувати зміст і функції поставлених проблем.

У підрозділі 2.2. «Понятійно-категоріальний апарат дослідження» розглянуті та визначені базові наукові категорії дисертації, серед яких: виборча кампанія, стратегія виборчої кампанії, тактика виборчої кампанії. Виділяються основні підходи до розуміння кожної з вищезазначених категорій, їхні види та принципи практичної реалізації.

Виборча кампанія – особливий організаційний процес, для якого характерні специфічні технології, що вимагають залучення великої кількості найрізноманітніших ресурсів (організаційних, фінансових, інформаційних і кадрових), а також професійних виборчих команд, консультантів та іміджмейкерів.

Стратегія виборчої кампанії – концептуально-змістовна частина виборчої кампанії, яка покликана відповісти на запитання: «Що треба робити?» і «Що саме необхідно донести до виборців, щоб вони проголосували за кандидата (партію)?».

Тактика виборчої кампанії – комунікативна складова виборчих технологій, що дає відповідь на запитання: «Як, у якій формі та в якій послідовності слід донести до виборців необхідну інформацію, щоб вони проголосували за відповідного кандидата?» 

У результаті аналізу понятійно-категоріального апарату автором представлено власне визначення поняття «виборча кампанія на регіональному рівні», суть якого полягає у практичному здійсненні комплексу виборчих процедур та підходів, пристосованих до електоральної специфіки конкретного регіону та спрямованих на досягнення максимальних позитивних результатів для певних політичних сил (кандидатів).

У третьому розділі «Специфіка виборчих стратегій на регіональному рівні» окреслено особливості застосування та характерні риси стратегії виборчих кампаній (на прикладі західних областей України), а також визначено основні фактори, які впливали на ефективність використаних під час виборчих кампаній зазначеного періоду електоральних стратегій.

У підрозділі 3.1. «Електоральна характеристика Західноукраїнського регіону» розкрито електоральну специфіку цього регіону.

Західноукраїнський регіон – унікальний і відмінний від інших українських регіонів, що зумовлено історичними й політичними обставинами і проявляється в пріоритетних для більшості його мешканців цінностях та ідеалах, серед яких найважливішими є: закріплення національні ідеї, національних інтересів України та ідей української націонал-демократії у політичній свідомості громадян; домінуюча роль у політичному світосприйнятті духовних і національних пріоритетів, моральних цінностей, націоналістичних стереотипів, християнських ідеалів; одностайність у схваленні європейського вибору України; приглушені ксенофобські настрої у поєднанні з глибоко закоріненими антиросійськими культурно-духовними та ідейно-політичними позиціями; європейські політичні й культурні орієнтації, що ґрунтуються на високому рівні релігійності населення, міцних сімейно-родинних зв’язках, психології приватного господарювання і підприємництва; міцні традиції консолідації на національних засадах.

Автор дослідив і виявив, що електоральні симпатії в цьому регіоні чітко поділені по лінії поділу «місто – село», про що свідчить така закономірність: віддалені сільські райони більше орієнтуються на консервативні національно-демократичні та націоналістичні кола, тоді як в обласних центрах і прилеглій окрузі виявляються порівняно більші симпатії як до ліберальних, так і до радикальних українських політичних сил. На практиці це реалізувалося в суттєвій перевазі голосів у системі координат «місто – село» за співвідношенням «Ю. Тимошенко – В. Ющенко», а також у формі меншого відсотка голосів, відданих за національно-демократичних кандидатів (В. Ющенко, Ю. Тимошенко) в місцях компактного проживання представників національних меншин (румунів – в Чернівецькій, угорців – у Закарпатській областях) та у віддалених районах  північно-західних областей (Рівненська, Волинська), де був високий рівень довіри до чинної влади. Зокрема це підтверджує електоральна статистика 2002 р. – отримані «Нашою Україною» та блоком Юлії Тимошенко голоси виборців у згаданих областях (Чернівецька – 46,27 % і 7,25 %, Закарпатська – 36,50 % і 4,39 %, Рівненська – 54,80 % і 9,91 %), Волинська – 57,55 % і 13,31 %).

Для цього регіону характерні виборчі стратегії, чітко зорієнтовані на національно-свідомий електорат, а тому незмінно охоплюють відповідні структурно-змістові елементи (питання національної історії, мови і культури, пошук ворогів та зрадників, ставка на харизматичних прозахідних лідерів).

У підрозділі описуються з’ясовані автором основні фактори, які впливали на ефективність використаних під час виборчих кампаній зазначеного періоду стратегій і тактик. Це – передусім особистісні чинники (постійно домінуючі електоральні орієнтації на особистості політичних лідерів), значно меншою мірою – фактори впливу, чітко зорієнтовані на політико-ідеологічні та партійно-структуровані засади. Найвагоміші виборчі кампанії – у політичних сил національно-демократичного, прозахідного спрямування, найслабші – у лівих та проросійських.

Починаючи з 2006 р., спостерігається активізація прихильників Партії регіонів і поступове нарощування її «потужностей» у регіоні, що свідчить про ризиковане (але цілком виправдане) заходження на «чуже електоральне поле», пристосування до будь-яких умов роботи. Зокрема, це проявляється у розширенні мережі партійних організацій, збільшенні кількості членів та прихильників партії, а також у зростанні кількості голосів, отриманих цією політичною силою під час виборчих кампаній 2007 р. – 9,12 %, 2009-2010 рр. – 17,95 %.

У підрозділі 3.2. «Порівняльна характеристика виборчих стратегій основних політичних  гравців під час парламентських виборчих кампаній 2002-2007 рр. та президентських виборчих кампаній 2004-2010 рр.» здійснено порівняння виборчих стратегій основних політичних гравців під час парламентських виборчих кампаній 2002-2007 рр. та провідних кандидатів під час президентських виборів 2004 і 2009-2010 рр. Серед таких основних політичних гравців на парламентських виборах: «За Єдину Україну!», «Наша Україна», КПУ, СДПУ(о), БЮТ, СПУ (2002 р.); Партія регіонів, БЮТ, «Наша Україна», СПУ, КПУ (2006 р.); Партія регіонів, БЮТ, «НУ-НС», КПУ, Блок Литвина (2007 р.).

Зазначені політичні сили здійснювали свої виборчі стратегії на засадах масовості, мобілізації прихильників, використання всіх можливих засобів. Одним із найважливіших стратегічних засобів у цих виборчих кампаніях була передвиборча програма, роль якої зросла до рівня загальнонаціональної програми розвитку.

Також проаналізовано виборчі стратегії провідних кандидатів під час президентських виборчих кампаній: В. Ющенка, В. Януковича, П. Симоненка, О. Мороза, А. Кінаха (2004 р.); В. Януковича, Ю. Тимошенко, С. Тігіпка, А. Яценюка, В. Ющенка, В. Литвина, О. Тягнибока, А. Гриценка (2009-2010 рр.). З’ясовано, що абсолютна більшість цих кандидатів проводили свої виборчі кампанії, виходячи за межі допустимого, беручи на озброєння принцип винятковості, своєї відмінності від інших кандидатів, часто різко конфліктуючи (взаємні обвинувачення, наклепи, сприяння навмисному розколу електорату тощо).

Як свідчить багаторічна виборча практика, Західноукраїнський регіон – електоральна база політичних партій і блоків національно-демократичного спрямування. Зважаючи на це, успіх зазначених політичних сил у цьому регіоні був завжди гарантований. За період від 2002 до 2010 р. особливих (радикальних) змін у політичних уподобаннях західних українців не відбулося, окрім збільшення популярності Ю. Тимошенко і БЮТ (2002 р. – 11,5 %, 2007 р. – 48,03 %) на тлі стрімкого падіння авторитету В. Ющенка і «Нашої України» (2002 р. – 57,5 %, 2007 р. – 28,59 %), що було цілком передбачуваним і закономірним явищем. Відбувся перехід голосів більшості західноукраїнського електорату від одних «націонал-демократів» до інших.

Для цього регіону характерні ті виборчі стратегії, які чітко зорієнтовані на національно свідомий електорат, а тому незмінно містять такі структурно-змістові елементи: звернення до актуальних (з точки зору більшості жителів західноукраїнських областей) питань національної історії (роль Західної України в загальноукраїнській історії, питання ролі та статусу учасників визвольних змагань та національних героїв); акцентування уваги виборців на проблемах української мови та культури; постійне протиставлення Заходу і Сходу; пошук ворогів (як внутрішніх, так і зовнішніх), відповідальних за усі негаразди держави; ставка на харизматичних прозахідних лідерів (В. Ющенка, Ю. Тимошенко); активна співпраця з громадськими організаціями (часто створеними під конкретну політичну силу для конкретної виборчої кампанії) і релігійними структурами (УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП).     

У четвертому розділі «Практичне здійснення тактики виборчих кампаній на регіональному рівні» охарактеризовано специфіку практичного здійснення тактики виборчих кампаній регіонального рівня (на прикладі західних областей України) і проаналізовано основні тактичні методи роботи з виборцями.

Підрозділ 4.1. «Сучасні тенденції формування тактики виборчих кампаній» присвячений аналізу проблем формування виборчої тактики в сучасних умовах. Питання вибору ефективних тактичних засобів залежить, передусім, від специфіки конкретно взятої політичної сили (кандидата), а саме: обсягу ресурсів, виборчого стилю, потенційного електорату.     

Західноукраїнські області – особливий в електоральному плані регіон, оскільки його електорат особливо цінує «живе» спілкування, «народницький» стиль виборчої кампанії, що засновані на увазі до проблем пересічних виборців. Виділено чіткий перелік стандартних тактичних засобів, що характерні для цього регіону, зокрема: залучення до роботи у виборчих штабах місцевих перевірених фахівців, великі агітаційно-пропагандистські кампанії, виборча «мобілізація» відомих в областях регіону особистостей. Зазначені засоби ґрунтувалися на масових заходах (зустрічі, мітинги, демонстрації, презентації, концерти) та створенні агітаційних (друкованих, аудіо- або відео-) матеріалів на підтримку кандидата (політичної сили).

Сучасні тенденції у розвитку виборчої тактики характеризуються посиленням маніпулятивних технік впливу на електоральну поведінку (зростання ваги іміджевої, ідеологічної складової, передвиборнчих гасел, інформаційного впливу на формування політичних уподобань громадян) та поступовим зниженням рівня застосування  адміністративного ресурсу. Наявність конфліктних тем (зовнішньополітичні пріоритети виборців різних регіонів України, ставлення до російської мови), тем загрози й небезпеки зумовила появу нових прийомів виборчої боротьби (використання технік маніпулювання почуттями й емоціями виборців, апелювання до підсвідомості людини).

Визначено, що регіональний рівень зазначеної кампанії характеризувався зосередженням уваги на загальнонаціональній проблематиці при проведенні агітаційних заходів. Аналіз діяльності місцевих штабів у Західноукраїнському  регіоні показав, що їх основне завдання полягало в комплектуванні виборчих дільниць, організації зустрічей лідерів політичних партій та блоків з мешканцями регіону, забезпеченні призначення спостерігачів для спостереження за виборчим процесом, що доводить про централізований характер діяльності учасників передвиборних змагань.

У підрозділі 4.2. «Тактичні складові парламентських виборчих кампаній 2002-2007 рр.» розглянуто еволюцію тактичних засобів впливу на електорат, які за останнє десятиліття стали більш різноманітні й оригінальні, часто ґрунтуються  на новітніх технічних досягненнях (залежно від фінансових можливостей політичних гравців).

Політичні сили-переможці використовували поряд з традиційними засобами (різноформатні друковані матеріали, публікації і ефіри в ЗМІ) новітні засоби впливу на електорат (через засоби мережі Інтернет, масові пропагандистські кампанії із використанням новітніх технологічних засобів тощо).

Тактика виборчих кампаній у зазначений період у цьому регіоні реалізовувалася в доволі стандартному, «традиційному» вигляді, який враховує електоральну специфіку регіону порівняно з іншими регіонами і спирається на охоплення максимально можливої кількості потенційних виборців. У зазначених виборчих кампаніях основна ставка робилася: на місцевих фахівців (до штабної роботи залучалися перевірені партійні функціонери, для масової                агітаційної-пропагандистської роботи – партійні низи і низькооплачувані аматори з числа знайомих і навіть родичів); потужну агіткампанію як в місцевих, так і загальноукраїнських ЗМІ (у місцевих ЗМІ – майже цілковите засилля «своїх» кандидатів у поєднанні з частковим чи повним ігноруванням «чужих»); залучення до активної виборчої кампанії відомих в областях регіону особистостей – передусім представників культури і мистецтва, науки і виробництва (різке протиставляння одних відомих прихильників іншим – за схемою «хто кращий», що сприяло поглибленню внутрішньо регіональних суперечностей і активному пошуку «внутрішніх» ворогів).       

У підрозділі 4.3. «Технології президентських виборчих кампаній 2004-2010 рр.» проаналізовано політичні технології, які використовували кандидати під час президентських виборів. З’ясовано, що президентські вибори – найвитратніші за рівнем мобілізованих фінансових та людських ресурсів і завжди зводяться до різкого протистояння за найвищу посаду в державі, переростаючи у своєрідні «виборчі війни». 

Серед основних тактичних методів роботи з виборцями в західноукраїнських областях слід відзначити такі: зустрічі політико-партійних діячів і відомих місцевих особистостей з потенційними виборцями; робота партійних агітаторів у людних місцях (скупчення великої кількості людей) у партійних наметах відповідного кольору; проведення кампанії «від дверей до дверей» (рознесення наочної агітації за місцем проживання потенційних виборців); створення агітаційних (друкованих, аудіо- або відео-) матеріалів на підтримку кандидата (політичної сили) та їх практичне використання в ЗМІ; ключова роль не партійної належності, а типового набору кліше кандидатів: «лівий»; «правий», «міцний господарник», «східняк», «бандерівець», «без певної політичної позиції»; «борець за правду» проти «нечесної» влади, «опозиціонер» тощо, що свідчить про перевагу в електоральних симпатіях мешканців цього регіону національних принципів та підходів до вибору «правильного» кандидата.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Колоденко Олена Володимирівна Диференційовані програми санаторно-курортної реабілітації хворих на ішемічну хворобу серця з супутніми захворюваннями після хірургічної реваскуляризації міокарда» (клініко-експериментальне дослідження)
Желясков Василь Якович Теоретичні і методичні засади підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах до професійної комунікативної взаємодії
Даниленко Олександр Борисович Система неперервної професійної підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах
Тимків Надія Михайлівна Теорія і практика підготовки фахівців нафтогазової галузі у технічних університетах України (кінець ХХ – початок ХХІ століття)
Коренева Інна Миколаївна Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів біології до реалізації функцій освіти для сталого розвитку