ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ОХОРОНА ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК ТА ПРОМИСЛОВИХ ЗРАЗКІВ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і задачі дослідження, його теоретична та методологічна основа, наукова новизна, практичне і теоретичне значення одержаних результатів, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ І “Генезис правової охорони торговельних марок та промислових зразків” структурно складається із 3 підрозділів, присвячених висвітленню питання визначення сутності, значення та особливостей і розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Досліджуються історичні передумови становлення правової охорони торговельних марок та промислових зразків. Здійснюється огляд законодавства України про торговельні марки та промислові зразки, характеризується його сучасний стан та перспективи розвитку в умовах глобальних світових тенденцій розвитку сфери інтелектуальної власності.

Підрозділ 1.1. “Торговельні марки та промислові зразки як об’єкти права інтелектуальної власності та поняття їх охорони” присвячено висвітленню правової природи, особливостей та значення охорони інтелектуальної власності, визначенню ролі та місця правової охорони торговельних марок та промислових зразків в системі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності, уточненню понятійно-категоріального апарату у цій сфері.

Автором аналізуються наукові підходи до розуміння сутності інтелектуальної власності як правової категорії. Автором визначено, що проблема різного розуміння юридичної природи інтелектуальної власності характерна не тільки для наукової сфери. В положеннях різних нормативних актів діючого в Україні законодавства використовуються одночасно дві взаємовиключні теорії інтелектуальної власності (пропрієтарна теорія та теорія виключних прав), колізії, які виникають з цього приводу ускладнюють правильне застосування законодавчих норм на практиці. Для правильного розуміння та застосування нормативних актів у сфері інтелектуальної власності є необхідним подолання протиріч та досягнення повної узгодженості між законодавчими актами. Незважаючи на існування протилежних позицій щодо сутності інтелектуальних прав автор виділяє те, що інтелектуальна власність все ж таки має спільні риси із правом власності на матеріальні об’єкти. Поряд із цим специфіка права інтелектуальної власності зумовлена нематеріальним характером його об’єктів, подвійністю правової природи інтелектуальної власності, а також особливостями змісту правомочностей уповноваженого суб’єкта.

В межах підрозділу автором розглядається питання співвідношення термінів „охорона” та „захист” інтелектуальної власності, аналізуються існуючі наукові думки і позиції з цього приводу, в результаті дослідження дисертантом робиться висновок, що ці поняття є різними за своїм юридичним змістом. В той же час, автором вбачає підстави для висновку про те, що, зазначені категорії співвідносяться як загальне та спеціальне.

Автором розкривається питання системи правових принципів правової охорони інтелектуальної власності, до якої входять як галузеві принципи цивільного права, що поширюються на відносини, пов’язані із творчою діяльністю, принципи господарського права, як основні засади використання об’єктів інтелектуальної власності в господарській діяльності, принципи інституту інтелектуальної власності, специфічні принципи, властиві правовій охороні об’єктів промислової власності, зокрема торговельних марок та промислових зразків.

У підрозділі 1.2. “Еволюція правової охорони торговельних марок та промислових зразків” розглядаються історичні етапи становлення правової охорони торговельних марок та промислових зразків, робиться спроба визначення історичного етапу виникнення господарсько-правової охорони торговельних марок та промислових зразків.

Торговельна марка як один із найпопулярніших сьогодні об’єктів інтелектуальної власності має тисячолітню історію, однак лише з початком промислової революції і розвитком конкуренції знак як засіб індивідуалізації, починає виконувати роль сучасної торговельної марки. Дослідження історичного розвитку торговельної марки дає змогу здійснити умовний поділ генезису правової охорони даного об’єкту інтелектуальної власності на певні етапи. На відміну від торговельних марок, поява правової охорони промислових зразків тісно пов’язана із зростанням індустріалізації і широким запровадженням технології масового виробництва, коли виникає потреба у пошуку більш дієвих засобів для привернення уваги покупців до продукту.

В результаті дослідження історичного розвитку торговельної марки та промислового зразка можна сказати, що необхідність появи витоків та подальшої еволюції правової охорони кожної із цих правових категорій покликана потребами суспільства у певний визначений період часу. Беручи до уваги те, що фактична реалізація майнових прав на торговельні марки та промислові зразки здійснюється у відносинах господарсько-правового характеру, можна сказати, що це і обумовило потребу виникнення правової охорони вказаних об’єктів інтелектуальної власності.

Підрозділ 1.3. дисертації отримав назву „Правове регулювання торговельних марок та промислових зразків” та присвячений проведенню комплексного аналізу національного господарського законодавства у сфері охорони торговельних марок та промислових зразків, виявлення колізій та пошук шляхів їх вирішення. В підрозділі характеризується національне законодавство про торговельні марки та промислові зразки, визначається його відповідність міжнародним нормам галузі інтелектуальної власності, аналізуються результати гармонізації української законодавчої бази до законодавства Європейського Союзу в межах загальних інтеграційних процесів.

У системі законодавства про інтелектуальну власність можна виділити певну структуру, ланки якої складають нормативні акти, кожен з яких займає своє місце в системі за принципом ієрархії, що виражається у підпорядкуванні актів різного рівня та юридичної сили. Ієрархія положень законодавства в застосуванні їх до відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності визначається частиною 2 статті 154 Господарського кодексу України. Господарські відносини розмежовуються із майновими та особистими немайновими відносинами, які регулюються Цивільним кодексом України. Господарські відносини також мають майновий і немайновий характер та можуть виникати, у тому числі, на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності, як це передбачено цивільним законодавством. Загальними в питанні першочерговості застосування визнаються положення Цивільного кодексу, проте вони мають застосовуватись із врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом та іншими законами.

Окремо автор зупиняється на питанні термінології. Сучасне українське законодавство не містить єдиного уніфікованого терміну для позначення ідентифікації товарів та послуг. У зв’язку із прийняттям Цивільного кодексу України, в силу пункту 3 Перехідних та Прикінцевих положень кодексу, законодавцем мали б бути внесені зміни до діючих на той час в державі нормативно-правових актів для приведення їх положень у відповідність до норм кодексу. Із зазначеного можна зробити висновок, що в системі національного законодавства пріоритет мають норми саме Цивільного кодексу, а отже, перевага має надаватись терміну „торговельна марка”. Немає єдності у застосуванні того чи іншого терміну для ідентифікації товарів та послуг в юридичній та економічній літературі. Так, поряд із законодавчо закріпленими поняттями „торговельна марка” та „знак для товарів і послуг” науковцями застосовуються терміни „товарний знак”, „торговий знак”, „логотип”, „бренд”, „фабричний знак” тощо.

Розділ ІІ “Використання торговельних марок та промислових зразків як об’єкт господарсько-правового регулювання” складається з трьох підрозділів, у яких результати інтелектуальної діяльності (торговельні марки та промислові зразки) характеризуються через призму господарсько-правового дослідження.

У підрозділі 2.1. „Господарсько-правова характеристика об’єктів торговельних марок та промислових зразків” розглядається суть та правова природа об’єктів, що можуть за відповідно до вимог законодавства визнаватись торговельними марками та промисловими зразками, здійснюється аргументація переваг кумулятивної правової охорони на такі об’єкти інтелектуальної власності в господарській діяльності.

Якщо торговельна марка покликана дати споживачам можливість відрізняти товари (послуги), позначені маркою, від однорідних товарів (послуг) конкурентів, функціональним призначенням промислового зразка є забезпечення естетичної зовнішньої привабливості виробу для споживача з метою підвищення його ринкової вартості. Дисертант досліджує питання правової природи промислового зразка, як особливого об’єкту інтелектуальної власності, в якому поєднуються художня та технічна складова. У силу останнього у світі склалися дві різні системи охорони промислових зразків. За пер­шою промислові зразки охороняються норма­ми авторського права, за другою – нормами патентного права. Законодавство України виходить із позиції віднесення промислових зразків саме до об’єктів науково-технічної творчості, ставлячи їх в один ряд із винаходами та корисними моделями.

В роботі досліджується питання визначення сутності торговельної марки та промислового зразка нормами вітчизняного та міжнародного законодавства, критеріїв надання їм правової охорони. Автором розглядається також питання можливості вибору виду правової охорони інтелектуального об’єкту в якості торговельної марки або промислового зразка. В межах підрозділу автором досліджується проблема зіткнення прав на торговельні марки та промислові зразки.

Підрозділ 2.2. отримав назву „Права інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки у господарській діяльності”. У підрозділі, здійснюється дослідження суб’єктів господарювання як суб’єктів прав на торговельні марки та промислові зразки, системи належних їм прав, що виникають в сфері господарювання.

Як було визначено в попередніх розділах, право інтелектуальної власності має характерні для нього специфічні об’єкти, специфічні права на які, в свою чергу, виникають у специфічних суб’єктів певними, визначеними законом способами. Висвітлення складу та статусу суб’єктів прав інтелектуальної власності займає важливе місце в питанні визначення змісту правомочностей на інтелектуальні об’єкти, оскільки для різних груп таких суб’єктів характерний різний склад та обсяг інтелектуальних прав. У підрозділі автором аналізується особливості правового статусу суб’єктів права інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки. Українське законодавство не дає визначення поняття суб’єкта права інтелекту­альної власності, обмежуючись лише зазначенням окре­мих груп таких суб’єктів у відношенні до закріплених за ними прав інте­лектуальної власності. Українське законодавство дозволяє фізичним особам, що не мають статусу підприємця, поряд із юридичними особами, що здійснюють підприємницьку діяльність отримувати свідоцтво про право власності на знак для товарів і послуг. Але саме за використання торговельної марки в господарській діяльності забезпечується реалізація її основного призначення як засобу індивідуалізації товарів (послуг). Отже, якщо зареєстрована торговельна марка не буде використовуватись в господарському обороті, вона не виконуватиме свої функції (індивідуалізації, рекламну та функцію гарантії якості продукту). Автором наведено додаткову аргументацію на користь позиції згідно з якою майнові права на торговельні марки та промислові зразки можуть належать лише суб’єктам господарювання.

При розкритті питання правомочностей на торговельні марки та промислової зразки автор безпосередньо зупиняється на з’ясуванні юридичної сутності поняття „правомочність”, досліджує зміст поняття „виключне право”, визначає специфічні риси майнових прав на торговельні марки та промислові зразки, досліджує строковий та територіальних характер таких прав, та інші законодавчі обмеження, приділяє увагу праву авторства на промисловий зразок, досліджує наукові позиції стосовно співвідношення права авторства та права на авторське ім’я.

У Підрозділі 2.3. „Використання торговельних марок та промислових зразків у господарській діяльності” автор досліджує правову сутність, природу специфіку відносин, в сфері яких відбувається практичне використання торговельних марок та промислових зразків, їх види, суб’єктний склад. Автором обґрунтовується, що відносини щодо використання торговельних марок та промислових зразків мають господарсько-правову природу. Адже, по-перше, фактичне використання суб’єктами майнових прав на визначені об’єкти інтелектуальної власності може здійснюватися лише в сфері господарювання, в процесі безпосереднього виробництва та реалізації товарів, надання послуг, що мають вартісний характер та цінову визначеність. По-друге, особа, яка здійснює використання таких об’єктів, повинна мати статус суб’єкта господарювання – юридичної особи, господарської організації, або фізичної особи-підприємця. По-третє, реалізація майнових прав щодо використання торговельних марок та промислових зразків має здійснюватись лише у сфері господарських відносин, оскільки саме господарська діяльність обов’язково передбачає господарське використання майна (майнових прав). Метою комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності є отримання прибутку або досягнення інших економічних і соціальних результатів, що відповідає змісту сутності комерційної господарської діяльності. Здатність досліджуваних об’єктів приносити прибуток в процесі використання прав на них в господарській діяльності і дозволяє розглядати їх в якості товару.

В межах підрозділу дисертант досліджує спеціальні договірні конструкції щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, визначені законом, аналізує обов’язкові умови таких договорів. Визначає особливості дії принципу свободи договору у відносинах з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Законодавчі обмеження свободи сторін стосовно укладення договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності особливим чином пов’язані із специфікою відповідного інтелектуального об’єкту. Автором установлено необхідність вдосконалення положень Цивільного кодексу України щодо реєстрації договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Запропоновано внести зміни цього кодексу та передбачити обов’язкову реєстрацію всіх видів договорів, які стосуються розпоряджання майновими правами на торговельні марки та промислові зразки.

Розділ ІІІ дисертації „Господарсько-правовий захист прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки” містить 3 підрозділи у якому досліджуються проблеми порушення прав на торговельні марки та промислові зразки у господарській діяльності, господарсько-правова відповідальність за порушення цих прав та специфіка захисту прав на торговельні марки та промислові зразки у порядку господарського судочинства.

У підрозділі 3.1. «Порушення прав на торговельні марки та промислові зразки у господарській діяльності» автор на підставі аналізу законодавчих норм, з урахуванням особливостей господарських відносин, визначає природу, причини та специфічні риси порушень прав на торговельні марки та промислові зразки у господарській діяльності, умови та особливості кваліфікації незаконних дій суб’єктів як порушення прав на торговельну марку. Окрім того, встановлює коло найбільш розповсюджених видів незаконного використання прав на досліджувані об’єкти в господарській діяльності, розкриває їх зміст. Специфіка порушення права інтелектуальної власності в тому чи іншому випадку обумовлює настання окремого виду юридичної відповідальності (цивільної, господарської, адміністративної, кримінальної).

Підрозділ 3.2. «Господарсько-правова відповідальність за порушення прав на торговельні марки та промислові зразки у господарській діяльності» присвячений дослідженню сутності господарсько-правової відповідальності у цій сфері, зокрема автор визначає характерні риси такої відповідальності. В межах підрозділу розглядаються наукові підходи щодо визначення сутності такої правової категорії як юридична відповідальність, здійснюється загальний огляд видів відповідальності, що може наставати внаслідок порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності (цивільно-правової, кримінально-правової, адміністративно-правової). Визначаються способи захисту інтелектуальних прав, передбачені нормами цивільного та господарського законодавства.

На сьогодні у правовій літературі домінуючою залишається позиція за якої за порушення прав інтелектуальної власності наступає цивільно-правова, адміністративно-правова, кримінально-правова відповідальність. Але на підставі проведеного дослідження дисертант доводить, що за певних обставин, відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності набуває ознак господарсько-правової відповідальності. Для юридичного підтвердження такої позиції автор з’ясовує, що являє собою господарсько-правова відповідальність, її підстави, особливості відносин, в яких така відповідальність може реалізовуватись, визначає види і особливості господарських санкцій як специфічних засобів впливу на правопорушника в господарських правовідносинах. За результатами дослідження визначено особливості господарсько-правової відповідальності, що настає за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.

В переважній більшості випадків позитивних результатів у відновленні порушених прав суб’єктів інтелектуальної власності та відшкодуванні заподіяних збитків може бути досягнуто лише із застосуванням засобів державного примусу шляхом звернення до компетентного органу держави. У Підрозділі 3.3. дисертаційного дослідження автор зосереджує увагу на питанні судового розгляду справ про порушення прав, що витікають із охоронних документів на торговельні марки та промислові зразки, аналізує право на звернення до господарського суду, визначає особливості судового захисту прав на торговельні марки та промислові зразки. На основі актів судової практики, автор визначає коло спорів, розгляд яких входить до компетенції господарського суду, досліджує питання розмежування підвідомчості господарських спорів у сфері інтелектуальної власності, а саме спорів предметом яких є визнання недійсними охоронних документів на торговельні марки та промислові зразки, та спорів щодо порушень прав на торговельні марки та промислові зразки суб’єктів господарювання. Автор наводить аргументацію акцесорного характеру актів органів господарського судочинства з питань вирішення господарських спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, зокрема, прав на торговельні марки та промислові зразки, наголошує на тлумачному характері та визначає місце зазначених актів у системі джерел права інтелектуальної власності.