ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ (НА ПРИКЛАДІ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, зазначено особистий внесок автора, подано інформацію про апробацію і впровадження результатів роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Державне управління зайнятістю населення як науково-теоретична проблема” – проаналізовано сучасний стан наукової розробки теми, концептуальні основи дослідження державного управління зайнятістю населення, інституційні, організаційно-правовові аспекти здіснення політики зайнятості. Проаналізовано та уточнено категоріальний апарат дослідження. З’ясовано методи, принципи, інструменти державного управління зайнятістю населення. Проаналізовано зарубіжний досвід вирішення проблем зайнятості та його застосування в Україні.

Світова теорія накопичила багатий теоретичний досвід наукових розробок і практичних рекомендацій з проблем управління зайнятістю. Їх сутність була обґрунтована у працях Дж. Келінса, А. Маршалла, В. Петті, А. Пігу, А. Сміта, М. Туган-Барановського, Ф. Хайєка, М. Фрідмена та багатьох інших дослідників. Спираючись на них, вітчизняна наукова думка постійно зверталась до питання здійснення органами державного управління процесам зайнятості в Україні.

Внаслідок аналізу наукових рефлексій проблем управління зайнятістю населення за тематикою, підходами та напрямками виділено вісім груп досліджень:

1. Узагальнюючі дослідження, які відображають процес формування і здійснення політики зайнятості в Україні  та підтверджують, що найбільш ефективні результати досягаються при системному та багатомірному аналізі всіх факторів, які впливають на зміст політики зайнятості населення (К. Зайцева, Ф. Заставний, С. Корецька, Л. Костровець, Е. Крилова, М. Кузьмін).

2. Дослідження сутності змін і характеру тенденцій процесу зайнятості населення, які в кількісному та якісному аспектах детермінуються демографічними, соціально-економічними факторами (Г. Баланда, Е. Бойченко, І. Гнибіденко, С. Калініна).

3. Дослідження змісту діяльності органів державного управління по здійсненню політики зайнятості населення в Україні шляхом аналізу динаміки проблем ринку праці та шляхів їх розв’язання (А. Ачкасов, С. Бандура, О. Валевський, І. Гафуров, Л. Григор’єва, Г. Зелінська). Ці дослідники обґрунтувують необхідність визначення ключових проблем зайнятості, їх реальних вирішення шляхом реалізації державних програм зайнятості населення.

4. Вивчення механізмів державного регулювання зайнятості населення, зокрема аналізу формування і реалізації механізмів на рівні держави та регіонів (О. Бражко, В. Васильченко, Я. Діденко, Т. Заяць, В. Іванов, І. Сай, Л. Старовойтова, М. Хромов).

5. Дослідження комплексу та окремих аспектів організаційного і нормативно-правового забезпечення політики зайнятості населення, підвищення ролі державної служби зайнятості на ринку праці в сучасних умовах економічного розвитку країни, впровадження нових технологій (О. Гулевич, О. Кравченко, Ю. Маршавін, Т. Мельниченко, В. Пастухов).

6. Дослідження відносин роботодавців і держави та їх вплив на стан процесу зайнятості населення (І. Бочаров, В. Деркач, О. Кучерява, Г. Леліков, А. Чемерис).

7. Дослідження ролі різних гілок центральної і місцевої влади у вирішенні питань соціального захисту на ринку праці (О. Грішнова, В. Ковалинський, Е. Лібанова, О. Макарова, П. Шевчук).

8. Аналіз та адаптація до українських реалій міжнародного досвіду вирішення проблем зайнятості населення (В. Афонін, А. Барсуков, І. Білоус, В. Вантух, В. Вегеря, С. Козинський, Л. Лучкіна, Т. Мотренко, О. Таршина).

Аналіз наукової літератури засвідчує вдосконалення методологічного апарату шляхом введення до наукового обігу нових понять, принципів і підходів, уточнення існуючих, визначилися нові, однак спостерігаються значні відмінності у тлумаченні змісту категорій, що визначають сутність зайнятості та політики зайнятості. Порівняльний аналіз теоретичних підходів до проблем зайнятості та державного управління втіленням політики зайнятості свідчить, що не всі науковці приділяють достатню увагу питанням методології державного управління зайнятістю.

Стратегія відбору матеріалу для якісного аналізу основних аспектів предмету дослідження визначила специфіку залучення джерел, які виступають переважно у вигляді офіційних документів. Це, насамперед, законодавчі акти України, закони та постанови Верховної Ради України, укази Президента України, розпорядчі документи Кабінету Міністрів України, аналітичні та статистичні матеріали Мінпраці та соціальної політики України, Державного центру зайнятості, Державного комітету статистики України, Івано-Франківської обласної та районних державних адміністрацій, Головного управління статистики Івано-Франківської області, Івано-Франківського обласного та районних центрів зайнятості, інші інструктивні та нормативно-правові документи. Із цих документів є можливість відстежити процеси та механізми прийняття рішень з багатьох питань державної політики зайнятості. Істотним доповненням дисертаційного дослідження цікавими, унікальними фактами, які не завжди були зафіксовані в документах, становлять матеріали українських періодичних видань. У сукупності вони допомагають розкрити багатоаспектну діяльність органів державного управління щодо регулювання ринку праці та вирішення проблем зайнятості населення. Використано і фактичний матеріал, отриманий автором особисто внаслідок опрацювання залучених ним джерел.

Важливими джерелами вивчення питань державного управління процесом зайнятості населення в Івано-Франківській області були праці вітчизняних учених та інших дослідників, у яких з наукових позицій обґрунтовується потреба системного управління зайнятістю населення та подається значний фактичний матеріал щодо її здійснення в Україні.

Враховуючи весь спектр вiдносин, якi відображаються в змiстi поняття “зайнятiсть”, автор визначає її як сукупнiсть економiчних, правових, соцiальних, нацiональних та iнших вiдносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими мiсцями та їхньою участю в суспiльно кориснiй дiяльностi, що приносить їм заробiток або дохід. У предметній площині дослідження зміст поняття “державне управління зайнятістю населення” визначається як форма цілеспрямованого впливу держави на дану сферу з використанням принципів системності, комплексності та пріоритетності, які дозволяють обгрутовувати управлінські рішення, спрямовані на підвищення ефективності політики зайнятості.

Оскільки сутність реалізації державного управління зайнятістю як важливої управлінської функції виявляється тоді, коли вона набуває характеру управлінських дій, здатних вирішувати наявні проблеми суспільства і держави, значна увага в розділі приділена з’ясуванню положень, що власне розуміються під політикою в даному контексті. Доведено, що державна політика зайнятості виконує специфічну функцію поєднання й узагальнення економічної та соціальної політики держави, детермінує ієрархію цілей та завдань регулювання макроекономічних пропорцій та cприяння соціальному розвитку і зростанню добробуту населення. Саме політика зайнятості надає визначеності системі пріоритетів державного втручання в економіку та соціальну сферу країни, дає змогу обґрунтовано розрізняти цілі державного управління та засоби їх досягнення. Державне управління зайнятістю має декілька рівнів: загальнодержавний, (макрорівень), регіональний і локальний. Але всі рівні державного управління зайнятістю об’єднані єдиною концепцією зайнятості, яка відображає обраний тип економічного розвитку.

Велике не тільки теоретичне, але й практичне значення для вироблення законодавчих, програмних документів державного управління процесом зайнятості населення у всіх сферах його діяльності має опрацювання теоретичних підходів і подальше вдосконалення сутності та змісту механізму державного управління зайнятістю населення. Механізм державного управління зайнятістю населення визначається автором як спосіб дій суб’єкта управління (органів державного управління), який ґрунтується на базових принципах і функціях, які мають забезпечувати за допомогою адекватних методів і засобів ефективне функціонування системи державного управління для досягнення поставленої мети.

Серед головних функцій державного управління зайнятістю населення виділені такі:

– визначення мети і завдань державного управління зайнятістю населення;

– формування стратегії, поточних і довгострокових програм зайнятості;

– координація інтересів всіх суб’єктів державного управління процесом зайнятості;

– стимулювання процесів соціально-економічного розвитку для вирішення проблем зайнятості;

– моніторинг і аналіз результатів державного управління зайнятістю;

– контроль.

Оскільки зайнятість населення є проблемою багатогранною, комплексною, то всі структури державного управління тією чи іншою мірою задіяні у розробці та виконанні національної політики зайнятості населення, Державної і регіональних програм зайнятості.

З’ясовано, що здійснення державного управління зайнятістю повинно будуватися за принципами: підпорядкованості вимогам розвитку суспільства та економіки; пріоритетності заходів, які забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві; створення економічних умов для належного рівня добробуту людей; усунення або мінімізації нерівності щодо одержання та збереження роботи, рівня життя, що виникає з причин інвалідності, сімейних обставин й інших об’єктивних факторів тощо.

Проведений аналіз доводить, що важливе значення для підвищення ефективності державного управління процесом зайнятості населення має застосування адаптованого до українських реалій зарубіжного досвіду вирішення проблем зайнятості. Загалом, роль держави у вирішенні проблем зайнятості є провідною і визначальною, але водночас ця сфера діяльності вимагає зваженості, наукового прогнозування, довгострокового програмно-цільового обґрунтування. У розвинених країнах ефективна діяльність служб зайнятості обумовлена їх державним статусом, відповідним підпорядкуванням органам влади, наявністю штату висококваліфікованих спеціалістів. Проте в умовах ринкової економіки це не заперечує появі різних приватних (недержавних) установ сприяння зайнятості.

Проблема адаптації зарубіжного досвіду до українських умов досить складна. У зв’язку з цим важливо зрозуміти загальні, досить універсальні процеси, не забуваючи про особливості застосування цього досвіду при вдосконаленні державного управління зайнятістю. Bраховуючи світовий досвід і беручи його до уваги, необхідно розробляти свою, адаптовану під складні українські умови політику зайнятості населення. Управління процесом зайнятості населення в Україні має враховувати, насамперед, особливості вітчизняного ринку праці, які відрізняються від аналогічних аспектів зарубіжних країн. Тому неприпустимо сліпо копіювати успішні зарубіжні моделі політики зайнятості.

Другий розділ – “Діяльність органів державного управління із здійснення регіональної політики зайнятості” – присвячений аналізу проблем зайнятості населення на ринку праці Івано-Франківської області, особливостей формування і реалізації програм зайнятості в регіоні та державного управління зайнятістю населення в гірських районах.

Аналіз здійснення державної політики зайнятості населення в Івано-Франківській області свідчить про поступову перебудову діяльності органів державного управління у вирішенні питань зайнятості та безробіття: від надання державних послуг населенню у пошуку бажаних робочих місць на початку 90-х рр. 20 ст. до збереження існуючих та створення робочих місць, коли в інтересах ринку праці органами державного управління області здійснювалось цільове надання підприємствам дотацій, кредитів і податкових пільг, які були спрямовані на підтримку та розвиток виробництва в пріоритетних галузях. Зокрема, встановлено, що на регіональному рівні заходи підтримки фермерства, індивідуального та малого бізнесу в багатьох випадках здійснюються більш ефективно, ніж на загальнодержавному.

Значна увага приділена аналізу особливостей формування та реалізації програм зайнятості населення. В них обґрунтовуються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, економічного та організаційного механізмів їх забезпечення (рис 1). Розроблені на основі цих методів, заходи та програми мають конкретних виконавців, терміни виконання, певну систему контролю, відповідне фінансове і матеріально-технічне забезпечення та визначену взаємодію різних органів.