ОРГАНІЗАЦІЯ І ТАКТИКА РОЗСЛІДУВАННЯ СЛУЖБОВИХ ПІДРОБЛЕНЬ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію, впровадження та публікації.

Розділ 1 «Криміналістична характеристика службового підроблення» складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджується службове підроблення, наводиться його криміналістична характеристика, розкриваються її елементи.

У підрозділі 1.1 «Службове підроблення в системі службових злочинів» окреслено місце злочину, передбаченого ст. 366 КК України, серед злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг;  злочинів проти правосуддя, вчинених службовими особами; військових службових та інших злочинів, які вчиняються службовими особами. Статистичні дані та результати вивчення матеріалів кримінальних справ свідчать, що питома вага службових підроблень у структурі службових злочинів складає 40,9 %, а кожний другий службовий злочин вчиняється або приховується службовим підробленням.

При аналізі класифікацій службових злочинів, які містяться в науковій  літературі, з урахуванням криміналістичних ознак службового підроблення запропоновано виокремити цей злочин у самостійний вид. При цьому систему службових злочинів складатимуть: 1) службові зловживання і перевищення влади; 2) службові підроблення; 3) хабарництво; 4) халатність.

Вивчення й узагальнення слідчої та судової практики дало змогу віднести до елементів криміналістичної характеристики службових підроблень способи вчинення злочину, особу злочинця, предмет злочину та його типову «слідову картину».

У підрозділі 1.2 «Способи вчинення службових підроблень» обґрунтовано, що особливістю вчинення службових підроблень є поєднання у способі злочину декількох діянь, що складає систему злочинної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Способи вчинення службових підроблень тісно пов’язані зі способами їх підготовки та приховування і складають єдиний механізм злочинної діяльності службових осіб.

Вибір злочинцями способу підробки документів обумовлюється такими чинниками: видом документа (функціональним призначенням, формою носія інформації); наявністю й характером обов’язкових реквізитів (бланку суворої звітності, печатки, штампа); умовами документообігу; способом, за допомогою якого планується використати документ, що також впливає на якість підроблення; злочином, у механізмі якого їх планується використати.

У підрозділі розкрито складові способу службового підроблення: підготовку, безпосереднє вчинення та приховування.

Способи службового підроблення корелюють із видами підробки документів: це матеріальна (підчистка, травлення, дописка, додруковування, монтаж частин документа, підробка штампів, печаток та підписів) та інтелектуальна, повна (84,6 %) і часткова (15,4 %) підробки. Серед службових підроблень переважає складання і видача документів, зміст яких не відповідає дійсності (інтелектуальна підробка –     70,4 %). Підробка реквізитів, бланків документів, зміна окремих його частин тощо (матеріальна підробка) виявлена у 29,6 %. У сучасних умовах способи службових підроблень характеризуються використанням можливостей комп’ютерної, копіювально-розмножувальної техніки, засобів оперативної поліграфії.

При розгляді способів матеріальної підробки автор дисертаційного дослідження зупинився на сучасних виявах: монтажі (механічному, електронному, комбінованому), підробці відбитків печаток, штампів, підробці підписів (технічній, інтелектуальній).

У підрозділі 1.3 «Особа злочинця» констатовано, що поняття «службова особа» у криміналістичному значенні є ширшим, ніж «посадова особа», що пов’язано з особливостями застосування законодавства України, у тому числі й стосовно кримінальної відповідальності та відповідної кваліфікації дій винних осіб. Також зазначено, що службова особа, яка приховує злочин за допомогою службового підроблення, має вищий ступінь суспільної небезпеки, ніж посадовець, який не вдається до маскування злочинної діяльності в такий спосіб.

Найпоширенішими мотивами службових підроблень є матеріальна вигода, кар’єризм, приховування недоліків по службі. Мета злочину пояснюється результатами підроблення.

У зв’язку з особливостями механізму службових підроблень поширеним є вчинення злочину групою осіб. Відповідальність співучасників визначається, виходячи з мотивів, мети і змісту злочинних дій, у тому числі й за сукупністю злочинів.

Суб’єктом інтелектуальної підробки є лише посадовець, уповноважений на складання відповідного документа або ведення офіційних реєстраційних книг, журналів, реєстрів. В іншому випадку відбувається матеріальна підробка.

У підрозділі 1.4 «Предмет і типова «слідова картина» службових підроблень» зазначається, що предмет злочинних посягань при службовому підробленні складають документи (у 96,8 % випадках – офіційні). При розслідуванні службових підроблень практично значущою є класифікація документів залежно від їх призначення та змісту на нормативні, розпорядчі, контрольні та інформаційні.

Розкриваються різні аспекти терміна «документ», які мають значення під час розслідування службових підроблень (техніко-криміналістичне, кримінально-процесуальне розуміння, документи як письмові та речові докази, інші документи (ч. 2 ст. 65 КПК України)).

«Слідова картина» службового підроблення відбивається на самому документі у вигляді різноманітних ознак, притаманних певному способу виготовлення матеріалів і реквізитів документа, або змін, що до них вносяться. У зв’язку з цим об’єктами експертних досліджень є реквізити, матеріали, технічні засоби для виготовлення документів та набуті сліди (предметів і речовин, рук, біологічні та мікрооб’єкти).

Автором дисертаційного дослідження висвітлюються способи підробки документів при вчиненні службових підроблень: підчистка, травлення, дописка, додруковування, наведено їх ознаки (сліди). Серед ознак типової «слідової картини» злочину є підробка підписів, відтисків печаток і штампів.

У розділі наведені кореляційні залежності між предметом злочину й суб’єктом службового підроблення, способом підроблення та зв’язку злочинця з предметом злочину.

Розділ 2 «Організація розслідування службового підроблення» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто комплекс питань щодо порушення кримінальної справи й обставин, які підлягають встановленню при виявленні службових підроблень, висунення версій та планування розслідування, організації подолання протидії розслідуванню осіб, які вчинили службові підроблення.

У підрозділі 2.1 «Особливості порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають встановленню при розслідуванні службових підроблень» на підставі вивчення слідчої і судової практики та результатів опитування слідчих наведено приводи і підстави для початку проведення досудового розслідування про службове підроблення, розглянуто перелік обставин, які підлягають встановленню в цій категорії справ.

Приводами для проведення досудового розслідування про службові підроблення були: матеріали ревізії, інших документальних перевірок діяльності підприємства, установи, організації (61,2 %); безпосереднє виявлення органом дізнання або слідчим факту підроблення (24,4 %); повідомлення службових осіб (12,1 %); повідомлення, опубліковані в пресі (2,3 %).

До підстав для початку проведення досудового розслідування про службове підроблення віднесено: а) встановлення підробки документів; б) виявлення фактів завищення обсягу і вартості робіт; в) виявлення безтоварних операцій; г) неправильне визначення кількісних і якісних показників при відпуску матеріальних цінностей; д) порушення правил оформлення документів, що дають змогу фальсифікувати показники майна та ін.

У підрозділі детально проаналізовано такий засіб дослідчої перевірки як ревізія, розкрито підстави її призначення, наведено види, особливості організації проведення, визначено аспекти взаємодії з контролюючими та оперативно-розшуковими підрозділами.

Автор доводить, що обставини, які підлягають встановленню, – поняття ширше, ніж предмет доказування. Під час розслідування службових підроблень потребують доказування обставини, передбачені ст. 91 КПК України (загальні), та інші, які їх конкретизують і є необхідними для всебічного, повного та об’єктивного дослідження елементів складу злочину – службового підроблення (спеціальні). У підрозділі детально розкрито спеціальні обставини, які підлягають встановленню.

У підрозділі 2.2 «Висунення версій та планування розслідування» досліджено процес висунення версій та особливості планування у справах про службові підроблення.

Автор дисертаційного дослідження аналізує позиції науковців (О.М. Васильєва, Л.Я. Драпкіна, Л.П. Дубовицької, В.О. Коновалової, О.М. Ларіна, І.М. Лузгіна, В.Г. Лукашевича, Г.М. Мудьюгіна, В.М. Сущенка, В.Ю. Шепітька) щодо поняття версій та їх видів. Це в поєднанні з узагальненням емпіричної бази, дало змогу запропонувати типові версії, які висуваються під час розслідування службових підроблень, а саме: а) службовою особою вчинено службове підроблення для скоєння іншого злочину (64,1 %); б) службове підроблення є способом приховання тривалої злочинної діяльності (51,3 %); в) службова особа допустила помилку в документі (14,2 %); г) підробка документів вчинена особою, яка не має статусу службової (25,6 %).

Окремо наголошено, що при виявленні службових підроблень необхідно висувати й перевіряти версії про вчинення службовою особою інших злочинів, пов’язаних з підробкою документів (привласнення або розтрата майна, хабарництво, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо). При цьому розкрито сутність уявного моделювання при перевірці версій.

Зазначено особливості планування розслідування службових підроблень: а) включення низки організаційних заходів початкового етапу розслідування (ознайомлення з характером діяльності підприємства, особливостями ведення бухгалтерського обліку; підбір ревізорів та інших спеціалістів; організація перевірок, ревізій, інвентаризацій; опечатування документів, предметів, майна; виявлення об’єктів, які потрібно дослідити та ін.); б) планування одночасної перевірки висунутих версій про зв’язок службового підроблення з іншими злочинами; в) урахування заходів з подолання протидії розслідуванню з боку службових осіб; г) планування за окремими злочинними епізодами, способами злочинної діяльності, версіями; д) планування розслідування слідчо-оперативною групою.

У підрозділі 2.3 «Організація подолання протидії розслідуванню осіб, які вчинили службові підроблення» розглянуто способи протидії розслідуванню з боку службових осіб та запропоновано заходи щодо їх подолання.

На підставі вивчення слідчої та судової практики до найбільш поширених способів протидії розслідуванню службових підроблень з боку посадовців віднесено: а) відмову видати з підприємства документи або предмети, які витребовуються слідчим; б) обмеження доступу слідчого до необхідної йому інформації; в) відмову надати зразки для порівняльного дослідження; г) здійснення «тиску» на слідчого через корупційні зв’язки у правоохоронних органах або органах влади й управління; д) повідомлення про незнання незаконного характеру документа при його підписанні; е) заперечення винагороди або іншого корисливого мотиву при вчиненні фальсифікації документів; є) протидію розслідуванню за допомогою захисника (штучне затягування строків слідства, недопустимий вплив на свідків, підготовка низки клопотань за надуманими підставами тощо).

Організаційними заходами з подолання протидії розслідуванню службових підроблень є: а) блокування «тиску» на слідчого з боку корумпованих працівників правоохоронних органів та посадовців органів влади й управління; б) зворотний вплив на підозрюваного, який здійснює протидію, з метою переконання його в неправильності обраної позиції та нейтралізації спроб протидії слідству; в) звернення до спеціальних підрозділів (внутрішньої безпеки, по боротьбі з організованою злочинністю та ін.) для фіксації протиправного впливу на хід розслідування і його усунення; г) прогнозування можливих способів протидії розслідуванню, планування та своєчасне вжиття заходів щодо їх подолання; д) тактично грамотне проведення слідчих дій зі збереженням таємниці досудового слідства; е) ретельне вивчення нормативно-установчих документів підприємства для уникнення необґрунтованих відмов щодо отримання об’єктів або доступу до інформації, потрібної для встановлення істини у справі; є) створення й діяльність слідчо-оперативної групи.

Розділ 3 «Тактика проведення окремих слідчих дій під час розслідування службових підроблень» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито особливості тактики таких слідчих дій як виїмка, обшук, огляд документів, допит, очна ставка, призначення експертиз під час розслідування службових підроблень.

У підрозділі 3.1 «Тактика виїмки, обшуку та огляду документів» розкриваються тактичні особливості слідчих дій, що найчастіше проводяться у справах про службові підроблення: виїмки (96,7 %), обшуку (56,1 %), огляду документів (100,0 %).

Підготовка до виїмки має важливе значення як для результативності цієї слідчої дії, так і для своєчасного отримання суттєвих доказів, уникнення їх знищення. Автором запропоновано поділяти документи, які вилучаються під час виїмки, на три групи: 1) ті, що відносяться до діяльності підприємства, визначають його організаційно-правовий статус; 2) бухгалтерські документи; 3) інші документи.

У підрозділі зазначено, що організація обшуку при розслідуванні службових підроблень має планований характер і включає: а) попереднє проведення комплексу оперативно-розшукових заходів з метою встановлення місць можливого зберігання об’єктів пошуку; б) підготовку процесуальних документів, підбір спеціалістів та інших учасників слідчої дії; в) інструктаж працівників, які проводитимуть обшуки;                 г) передбачення тактичних прийомів, які будуть застосовуватися під час обшуку.

Під час обшуку у справах про службові підроблення, як правило, використовується раптовість та одночасність проведення («груповий обшук»), що виключає можливість приховання від слідства, знищення або фальсифікації об’єктів, які мають доказове значення.

Встановлено, що стадіями огляду документа при розслідуванні службового підроблення є: 1) дослідження реквізитів документа; 2) вивчення змісту документа, мети його оформлення й відповідності чинним нормативно-правовим актам; 3) застосування спеціальних технічних засобів для виявлення ознак матеріальної підробки документа; 4) зіставлення документа з іншими документами, які стосуються однієї й тієї ж операції або низки подібних із певного фінансово-господарського питання, у тому числі з екземплярами, які є в інших службових осіб, та копіями документів; 5) оцінка результатів огляду, формування висновків; 6) процесуальне оформлення слідчої дії.

У підрозділі 3.2 «Тактика допиту та очної ставки» досліджено тактичні прийоми проведення цих слідчих дій під час розслідування службових підроблень.

Запропоновано рекомендації щодо застосування тактичних прийомів при допиті свідків, підозрюваних і обвинувачених, а також послідовність допиту осіб у справі: 1) особи, які викрили або сприяли викриттю злочину; 2) свідки, які володіють інформацією про службову діяльність підозрюваного; 3) особи, які залучені до справи як спеціалісти або експерти; 4) особи, яким був призначений підроблений документ; 5) знайомі та родичі підозрюваного; 6) підозрюваний.

Для подолання протидії з боку підозрюваного у службовому підробленні вказано на поетапну підготовку і проведення його допиту, що включають організаційно-тактичні заходи, пов’язані з визначенням виду та моменту застосування тактичних прийомів, послідовністю складових елементів проведення допиту, видом фіксації показів.

Доведено, що ефективним засобом викриття підозрюваного (обвинуваченого), який дає неправдиві свідчення, є проведення очних ставок (46,8 %) між ним і свідками, спеціалістами, іншими співучасниками, які сприяють розкриттю злочину. Під час таких очних ставок доцільним є пред’явлення доказів та використання інших тактичних прийомів допиту.

Зроблено проміжний висновок про те, що труднощі в розслідуванні службового підроблення виникають при вчиненні злочину групою осіб і наявністю протидії розслідуванню. Для вирішення таких слідчих ситуацій ефективним є застосування тактичної операції, що включає: а) правовий аналіз системи дій суб’єкта з використанням підробки документів; б) отримання інформації шляхом проведення допитів, виїмок, обшуків, оглядів документів та предметів; в) проведення очних ставок із пред’явленням документів, що свідчать про підробку, роз’яснення їх доказового значення; г) отримання консультацій і висновків спеціалістів з питань, що не вимагають експертного дослідження.

Підрозділ 3.3 «Особливості призначення судових експертиз» присвячено розгляду специфіки експертиз, які призначаються під час розслідування відповідних злочинів.

Формами використання спеціальних знань при розслідуванні службового підроблення є: проведення ревізій; отримання довідок (консультацій) у спеціалістів; проведення слідчих дій із залученням спеціаліста; науково-технічний супровід слідчих дій; призначення експертиз (78,8 % вивчених кримінальних справ); допити експертів і спеціалістів.

Ефективність проведення експертних досліджень прямо пов’язана з повнотою збору всіх необхідних об’єктів та матеріалів; правильним вибором моменту призначення експертизи; чітким визначенням предмета експертизи й обсягу завдання; узгодженістю слідчого та експерта щодо формулювання запитань.

У роботі запропоновано рекомендації щодо одержання зразків для порівняльного дослідження. Досліджено види експертиз документів (техніко-криміналістична, почеркознавча, судово-економічна, бухгалтерська, комп’ютерно-технічна та ін.), об’єкти, які надаються експертові на дослідження, перелік питань, що можуть вирішуватися. Розглянуто нові дослідження, які дають підстави встановити факт підробки документів з голограмами, – експертизу голографічних захисних знаків. Визначено, що матеріальну підробку документів переважно встановлює техніко-криміналістична експертиза, в окремих випадках – почеркознавча, а інтелектуальну – судово-економічна, судово-бухгалтерська, почеркознавча.