ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретико-методичні засади конкурентоспроможності» розкрито зміст економічних понять конкуренції та конкурентних переваг і на їх основі сформульовано методичні засади визначення конкурентоспроможності окремих підприємств, регіонів, національних економік в цілому. Охарактеризовано підходи до трактування поняття конкуренції та її видів; проаналізовано ступінь прояву конкурентної боротьби за різних моделей ринку. Узагальнено світовий досвід розробки та використання методик оцінювання й порівняння конкурентоспроможності національних економік.

Погляди різних вчених щодо визначення поняття конкуренції, які наводяться в науковій літературі, умовно розділено на три напрямки: визначення конкуренції як поведінки, як структурної характеристики та як функціональної характеристики.

Конкурентоспроможність національної економіки є результатом взаємодії всіх суб’єктів економічних відносин у країні (товару, підприємства, галузі, регіону), її формування відбувається завдяки поєднанню та реалізації їх інтересів.

Вищезазначене дозволило визначити конкурентоспроможність національної економіки як «рівень розвитку країни, що характеризує її здатність забезпечити такі умови господарювання, за яких вітчизняні виробники випускають продукцію здатну перемагати у конкурентній боротьбі на світових ринках за умов забезпечення сталого розвитку». На відміну від існуючих, дане визначення охоплює роль усіх рівнів (товар, підприємство, галузь, регіон) у формуванні конкурентоспроможності національної економіки.

Найпрогресивнішими методиками визначення конкурентоспроможності національних економік визнано ті, якими керуються Світовий економічний форум (WEF), Міжнародний інститут управління бізнесу (IMD) та Європейський Союз.

За методологією WEF вплив факторів на розвиток конкурентоспроможності різний на різних стадіях розвитку країни. Глобальний індекс конкурентоспроможності (GCI) визначається за формулою: