РОЗВИТОК ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В СТРАТЕГІЧНОМУ ВИМІРІ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі дослідження, його предмет і об'єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади європейського економічного співробітництва» проаналізовано теоретичні основи дослідження міжнародного економічного співробітництва країн; розроблено ґенезу розвитку наукових теорій європейського економічного співробітництва країн; визначено сутність організаційно-інституціонального забезпечення регіональної взаємодії країн Європи в стратегічному вимірі.

На сучасному етапі світогосподарського розвитку глобалізація і регіоналізація, як протидіючі тенденції, обумовлюють закономірний розвиток сучасної економіки: будь-які економічні явища або процеси, з одного боку, підлягають дії об’єктивних економічних законів, а з іншого – об’єктивних законів розвитку територіальних систем.

За даних умов необхідною є еклектика усталених теоретичних підходів (теорії розвитку територіальних систем та розміщення продуктивних сил; теорії регіонології; теорії мікро-, і макроінтеграції; теорії інтернаціоналізації і транснаціоналізації виробництва; теорії глобалізації; теорії конкурентоспроможності; сучасних напрямів економічної теорії – економічної синергетики і неоінституціоналізму) до аналізу економічного співробітництва на всіх ієрархічних рівнях.

На основі аналізу відмінних рис глобалізації неоліберального і синергетичного типу зроблено висновок, що участь країни у світогосподарських відносинах, враховуючи реалії сучасної економіки, фактично означає участь у процесах глобалізації. Обґрунтовано, що розробка методологічних питань такої взаємодії має проводитись з урахуванням нового, синергетичного типу глобалізації (багатополярність світового розвитку; примат економіки над політикою; системна раціональність на основі синергетичної парадигми: багатоваріантність моделей державного втручання в економіку зі збереженням механізму ринку; забезпечення цілісності національних ринків; сполучення економічних та інституціональних факторів розвитку; увага до трансформаційного потенціалу, накопиченого у минулому; використання ситуаційних переваг економічного розвитку).

В результаті порівняльної характеристики традиційного і нового регіоналізму зроблено висновок, що регіоналізація наднаціонального рівня є захисним бар’єром від негативних впливів глобалізації. На основі систематизації існуючих визначень сутності поняття  «регіоналізм» (О. Тимченко, С. Максименко, Є. Кiш, М. Лендьел, I. Студеннiков, І. Айзинова, В. Нациорковский, А. Борисов, Г. Осовська, О. Юнкевич, Й. Завадський) надано визначення поняття «регіональна взаємодія» як процесу функціонування міждержавних організацій, наднаціональних об’єднань та окремих країн на основі близьких торгівельно-економічних та соціально-політичних чинників з метою зміцнення господарських зв’язків між національними економіками держав та покращення конкурентного середовища регіону.

 Зроблено висновок, що важливими умовами досягнення більш високого рівня  участі країни в умовах регіональної взаємодії є такі: сприяння створенню і оволодінню новими знаннями як основи ефективної конкурентної боротьби; розвиток внутрішньої конкуренції, що сприяє інноваційній активності; створення конкурентних переваг шляхом використання інновацій, нових технологій, знань та інформації; здатність окремих підприємств та промисловості в цілому впроваджувати нововведення, удосконалювати та модернізувати їх; розуміння, що утримати конкурентні переваги можна тільки шляхом безперервного впровадження нових та удосконалення існуючих інновацій; створення сприятливого середовища з метою стимулювання розвитку передових галузей, появи нових галузей та нових підприємств.

З урахуванням вищезазначеного надано визначення поняття «регіональна торговельна інтеграція» як процесу посилення торговельних потоків в рамках певної географії країн регіону через механізми усунення традиційних бар’єрів на шляху торговельних потоків та формування сприятливих умов лібералізації торгівлі, що закріплюється міждержавними угодами, передбачає створення наднаціональних інститутів або міжнаціональних органів координації та контролю; поняття «європейське економічне співробітництво» як об'єктивного процесу формування та розвитку різноманітних економічних і науково-технічних зв'язків між окремими країнами, групами країн Європи на принципах рівноправності та взаємної вигоди сторін в контексті європейської взаємодії.

В результаті аналізу концептуальних основ економічного співробітництва (ринкова школа; ринково-інституційна школа; структурна школа; дирижистська школа), розробки ґенези розвитку наукових теорій європейського економічного співробітництва країн (федералізм; функціоналізм; неофункціоналізм; теорія спільної безпеки) зроблено висновок, що в рамках європейського економічного співробітництва економічну потужність країн та перспективи їх включення до світовому ринку визначає інноваційний тип економічного розвитку.

На основі визначення сутності організаційно-інституціонального забезпечення регіональної взаємодії країн Європи в стратегічному вимірі розроблено логіко-структурну схему функціонування європейського економічного співробітництва (рис. 1).

Аналіз форм співпраці ЄС з іншими країнами в сфері лібералізації торгівлі (табл.1), змісту Європейської політики сусідства (ЄПС) (Двосторонні плани дій ЄПС; Угоди про партнерство та співробітництво; Угоди про асоціацію в рамках Євро-Середземноморського партнерства), переваг і недоліків ЄПС, дозволив обґрунтувати необхідність реформування співпраці в рамках ЄПС за такими напрямками: співробітництво з політичних питань та питань безпеки; економічні та торговельні аспекти; трудова мобільність; довкілля; інтеграція транспортних й енергетичних мереж; співробітництво в галузі науки і культури.