ІНОЗЕМЦІ ТА ОСОБИ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається об’єкт, предмет, мета, задачі та методи дослідження; його основні нормативно-правові джерела; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, методологічна основа і практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

Розділ 1 «Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в адміністративно-деліктному процесі України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Іноземці як суб’єкти адміністративно-деліктних правовідносин: історико-правові аспекти» висвітлюються етапи становлення і розвитку взаємовідносин з іноземцями та особами без громадянства в адміністративно-правовій сфері.

З огляду на історичні періоди розвитку правової системи за часів Київської Русі (ІХ–ХІІІ ст.ст.), Литовсько-Польської експансії (поч. ХІV – ХVІ ст.ст.), Козацької держави (1648–1654 рр.), Московсько-російської доби (серед. ХVІI – поч. ХХ ст.), Радянської держави (1917–1991 рр.) і незалежності України (з 1991 р.) стверджується існування адміністративних правовідносин з іноземцями.

Зроблено висновок, що з розвитком адміністративного права і виокремленням адміністративно-деліктної його частини удосконалюються підходи до розуміння шляхів оптимальної реалізації закріплених засад участі суб’єктів в провадженнях у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, іноземців та осіб без громадянства. Одним із пріоритетних завдань визначено створення умов для забезпечення процесуальних гарантій вказаним особам під час здійснення такого виду провадження.

У підрозділі 1.2 «Поняття і загальна характеристика правового статусу іноземців та осіб без громадянства в адміністративно-деліктному процесі України» аналізуються поняття і зміст, структурні елементи правового статусу іноземців і апатридів у справах про адміністративні правопорушення.

На підставі аналізу національного законодавства та законодавства окремих країн пострадянського простору (Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та ін.) констатовано позитивні тенденції закріплення правового статусу іноземців, осіб без громадянства саме в українській правовій системі (зокрема, щодо вживання понять «іноземець», «особа без громадянства – апатрид»).

З’ясовано, що адміністративно-деліктний правовий статус іноземців, апатридів характеризується наступними рисами: 1) цілісністю, що охоплює весь спектр юридичних можливостей визнання особи суб’єктом адміністративно-деліктного провадження; 2) зумовленістю вчиненим адміністративним правопорушенням і початком провадження в адміністративно-деліктній справі; 3) визначеністю цілями і завданнями (процесуальними функціями) іноземця (особи без громадянства), які витікають із визнання його тим чи іншим суб’єктом адміністративно-деліктного провадження і становлять відповідну сукупність правових можливостей, обов’язків та відповідальності особи; 4) реалізованістю в рамках адміністративно-деліктних правовідносин, що виникають у процесі застосування заходів адміністративного стягнення; 5) особливістю, що проявляється при індивідуалізації відповідальності, доказуванні у справі про адміністративне правопорушення і накладенні адміністративного стягнення.

До структурних елементів правового статусу іноземців, осіб без громадянства в адміністративно-деліктному процесі віднесено: громадянство (неналежність до українського громадянства); права, обов’язки іноземців, апатридів як суб’єктів, залучених до адміністративно-деліктної сфери правовідносин; відповідальність за порушення зобов’язуючих і забороняючих норм.

У підрозділі 1.3 «Нормативно-правове забезпечення реалізації прав і законних інтересів іноземців та осіб без громадянства в адміністративно-деліктному процесі України» висвітлено гарантії законодавчого забезпечення можливостей участі іноземців та осіб без громадянства у справах про адміністративні правопорушення.

Зазначається, що на відміну від широкого конституційного закріплення прав і свобод іноземців та осіб без громадянства, законодавчого врегулювання правового статусу цих осіб під час постійного чи тимчасового перебування на території України, чинний закон про адміністративну відповідальність потребує удосконалення в частині забезпечення прав учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, іноземці і особи без громадянства повинні наділятись правом: обов’язкового призначення захисника; повідомлення відповідної посольської, консульської установи про адміністративне затримання чи застосування іншого заходу забезпечення провадження у справі про адміністративний проступок іноземця. Справа щодо таких осіб може бути закрита (або взагалі не порушена) за відсутності згоди акредитуючої держави у передбачених законом випадках.

До адміністративно-деліктних гарантій, які забезпечують реалізацію прав і законних інтересів іноземців, апатридів автор відносить: процесуальну форму, принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення, дотримання процесуальних строків, процесуальні права і обов’язки (в тому числі право на захист, на оскарження процесуальних дій і рішень органів адміністративної юрисдикції), заходи адміністративно-деліктного впливу (заходи забезпечення провадження).

Розділ 2 «Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства в Україні» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Підстави адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства в Україні» висвітлено поняття і зміст підстав притягнення іноземців та осіб без громадянства до адміністративної відповідальності на прикладі правопорушення, передбаченого ст. 203 КУпАП.

Під підставами адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства розуміється комплекс положень, сукупність взаємозв’язаних факторів, причинна обумовленість яких призводить до виникнення адміністративно-деліктних правовідносин. При цьому, етимологічний та загальнотеоретичний підходи в адміністративно-правовій науці дозволяють автору приєднатись до позиції про необхідність дослідження підстав адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства через трьохрівневе системне утворення їх видів: нормативні (сукупність нормативно-правових актів), юридичні (адміністративне правопорушення) і процесуальні (постанова про накладення адміністративного стягнення).

Дослідження матеріалів справ про адміністративні правопорушення, вчинені іноземцями та особами без громадянства у декількох областях України, показує, що найбільш розповсюдженими серед даної категорії проступків є випадки притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП (88%), що спонукало до аналізу саме цього складу правопорушення як встановленої адміністративним законодавством сукупності об’єктивних і суб’єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним проступком.

У підрозділі проаналізовані позитивні новели і окремі недоліки нового Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо встановлення відповідальності цих осіб в Україні.

У підрозділі 2.2 «Причини і умови вчинення адміністративних проступків іноземцями та особами без громадянства» розкрито основні чинники детермінації адміністративних правопорушень досліджуваної категорії осіб.

Основні чинники детермінації адміністративних проступків іноземців та осіб без громадянства автор об’єднує у дві групи: загальні, тобто фактори, які однаково впливають на адміністративне правопорушення будь-якого виду і не розрізняються за суб’єктом вчинення такого правопорушення (громадянин України чи іноземець або особа без громадянства): соціально-економічне, політичне становище в державі, поширення правового нігілізму, відсутність суспільної свідомості, довіри до органів державної влади, корисливі спонукання, поширення корупції тощо; спеціальні – фактори, що зумовлюють порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, транзитного проїзду через її територію: геополітичне становище України (вдале географічне розташування), недоліки реєстраційно-дозвільних процедур, пов’язаних із перебуванням іноземців та осіб без громадянства в Україні, їх забюрократизованість, договірні відносини з громадянами України щодо працевлаштування, навчання іноземців, осіб без громадянства, недостатній рівень взаємодії органів МВС, Державної прикордонної служби, Державної митної служби, Державної міграційної служби, Служби безпеки України, невизначеність правової природи видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, проблеми виконання рішень щодо сплати адміністративного штрафу тощо.

Розглядаючи різні критерії розподілу причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, на певні види, автор приходить до висновку: вони носять комплексний, взаємообумовлений характер, що впливає на розробку ефективних адміністративно-правових заходів протидії цим негативним явищам, яка повинна здійснюватись не шляхом «зачистки» (масового видворення) іноземців та осіб без громадянства, а завдяки впровадженню виваженої візової політики, забезпечення належного стану охорони державного кордону, запровадження альтернативних заходів адміністративного стягнення.

У підрозділі 2.3 «Адміністративні стягнення, що застосовуються до іноземців та осіб без громадянства в Україні» надано характеристику основних заходів адміністративних стягнень, що мають місце у справах про адміністративні правопорушення іноземців та осіб без громадянства.

Зазначається, що згідно чинного КУпАП до іноземців та осіб без громадянства за вчинені ними адміністративні правопорушення застосовуються загальні види адміністративних стягнень і спеціальний вид – адміністративне видворення, що не у повній мірі узгоджується із Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Найбільш поширеним адміністративним стягненням, що застосовується до іноземців та осіб без громадянства в Україні, є штраф.

На відміну від України, у західноєвропейських країнах до іноземця чи особи без громадянства обов’язково застосовується видворення за межі країни із зазначенням терміну, протягом якого особа не має права в’їзду до неї, а в окремих випадках – адміністративний арешт (Швейцарія).

Завершується підрозділ пропозицією внесення змін до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо удосконалення нормативно-правового врегулювання поняття «видворення».

Розділ 3 «Провадження у справах про адміністративні правопорушення за участю іноземців та осіб без громадянства» складається із трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1 «Загальні засади участі іноземців та осіб без громадянства в адміністративно-деліктному провадженні» присвячено висвітленню загальних положень, які відображають умови участі зазначених осіб у справах про адміністративні правопорушення.

До загальних засад адміністративно-деліктного провадження автор відносить: правила підвідомчості справ про адміністративні правопорушення; процесуальну форму, як порядок провадження, підготовки до розгляду справи і розгляду справи про адміністративне правопорушення; принципи адміністративно-деліктного провадження; правила доказування; місце і строки розгляду справи; забезпечення прав осіб, які беруть участь у провадженні; виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; взаємодію органів адміністративної юрисдикції при притягненні особи до адміністративної відповідальності; складання процесуальних документів при здійсненні такого провадження; використання науково-технічних засобів при здійсненні адміністративного розслідування.

Розглянуто особливості застосування окреслених засад адміністративно-деліктного провадження до іноземців та осіб без громадянства, які, водночас, вирізняються окремими проблемними характеристиками і запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства про адміністративну відповідальність, спрямовані на його удосконалення в частині розслідування, розгляду і вирішення справ за участю іноземців та осіб без громадянства.

У підрозділі 3.2 «Розгляд і вирішення справ про адміністративні проступки, вчинені іноземцями та особами без громадянства» розглядаються особливості участі спеціальних суб’єктів – іноземців та осіб без громадянства у справах про адміністративні правопорушення.

Констатовано, що чинне законодавство про адміністративну відповідальність не містить норм про особливості його застосування до іноземців, наділених імунітетом від адміністративної юрисдикції у випадку вчинення ними адміністративних правопорушень, що може призводити до неоднакового правозастосування. У зв’язку з цим запропоновано доповнити КУпАП главою 34 «Провадження у справах про адміністративні правопорушення за участю іноземців та осіб без громадянства», де передбачити: правовий статус осіб, які володіють дипломатичним імунітетом від адміністративної юрисдикції, в адміністративно-деліктному процесі; заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення іноземців; дипломатичний імунітет приміщень і документів (ст.ст. 331–333).

Завершується підрозділ низкою пропозицій щодо удосконалення правозастосовчої практики у справах про адміністративні правопорушення, вчинених іноземцями та особами без громадянства: зокрема, щодо обов’язкової участі захисника, щодо відповідальності перекладача; щодо обов’язкової участі іноземця та особи без громадянства у розгляді справи про адміністративне правопорушення.

У підрозділі 3.3 «Оскарження і виконання рішень органів (посадових осіб) адміністративної юрисдикції щодо іноземців та осіб без громадянства» розглянуті проблемні питання забезпечення оскарження постанов по справах про адміністративні правопорушення щодо цих осіб та їх виконання.

Виявлено, що чинним законодавством не передбачені особливості оскарження і виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення щодо іноземця та особи без громадянства, що, у свою чергу, зумовлює наявність ряду проблемних питань у цій сфері, зокрема: для іноземців (осіб без громадянства) – при забезпеченні права на оскарження, для держави – при забезпеченні примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу, а також про видворення іноземця (особи без громадянства) з України. Обґрунтовано необхідність внесення уточнюючих змін до ч. 1 ст. 287 і ст. 294 КУпАП.

Підсумовано, що положення чинного законодавства у сфері примусового виконання рішень юрисдикційних органів (КУпАП, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закону України «Про виконавче провадження») не регулюють порядок забезпечення виконання постанови по справі про стягнення адміністративного штрафу з іноземця та особи без громадянства, що спонукає до наукових дискусій щодо його удосконалення. У зв’язку з цим, підтримується пропозиція про можливість заміни адміністративного штрафу на громадські роботи і заперечується можливість накладання адміністративного стягнення на інших осіб, якщо іноземець (особа без громадянства) є фінансово неплатоспроможним.