ПРОБЛЕМА ОБ’ЄКТНОСТІ ЛЮДИНИ У СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЯХ МАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПРОБЛЕМА ОБ’ЄКТНОСТІ ЛЮДИНИ У СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЯХ МАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

 

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, подано аналіз теоретико-методологічних основ дослідження. У вступній частині роботи визначено новизну дослідження, хронологічні межі дослідження, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, викладено основні ідеї, що виносяться на захист, названо основні публікації за темою дисертації, подано короткий огляд структури та обсягу роботи.

У розділі 1 „Історико-теоретичні витоки сучасних концепцій масового суспільства”, який складається із двох підрозділів, визначено основні історичні та теоретико-методологічні засади і підходи до вивчення феномену масового суспільства.

У підрозділі 1.1 „Визначення феномену масового суспільства у філософсько-політичних концепціях кінця ХІХ – початку ХХ століть”, зазначено, що ідея масового суспільства, з’явившись на початку ХІХ ст. як реакція на причини і наслідки Французької революції, почала прокладати шлях до загального визнання у працях таких вчених як А. Токвіль та Ф. Ніцше. Чіткіших обрисів ця ідея набула в концепціях Г. Лебона і Г. Тарда. Загалом для всіх цих вчених характерним було сприйняття категорії „маса” виключно у негативному значенні – як руйнівної щодо суспільства та його інститутів сили. Пройшовши крізь усе ХІХ ст. у вигляді нечіткого попередження та невмотивованого заклику до дій, ідея масового суспільства оформилася як констатація суспільної трагедії у роботах Х. Ортеги-і-Гасета. Іспанський вчений, оголосивши, що заповідана Г. Лебоном „епоха мас” вже вступила у свої права, першим науково обґрунтував концепцію масового суспільства. Захищаючи інтереси аристократичної еліти, на підтримку Х. Ортеги-і-Гасета виступили засновник психоаналізу З. Фрейд та культуролог О. Шпенглер, в якого прихід мас у політику асоціювався з „присмерком Європи”.

У підрозділі 1.2 „Теоретичні основи дослідження концепцій масового суспільства у ХХ – на початку ХХІ століть” досліджено, що у 1930-х рр. нового поштовху розвитку теорії мас надало утвердження тоталітарних режимів у ряді західноєвропейських країн. Виникла потреба в осмисленні тих соціальних та політичних процесів, які призводять до встановлення тоталітарності. Таким чином, інтерес до поняття „маса” відродився знову. Для наукових пошуків вчених того часу характерним був комплексний підхід, який дозволяв аналізувати проблему масової людини та масової культури крізь призму соціології, політики, психології, економіки, культури та ряду інших наукових дисциплін. Починаючи з середини ХХ ст. ідея масового суспільства набувала стрімких обертів, що призвело до появи цілого ряду концепцій, які намагалися пояснити роль та значення людини у розвинутих технологічних суспільствах.

Представники ліберальних концепцій намагалися з’ясувати, де знаходиться та точка, в якій, на перший погляд, демократичне суспільство вироджується у тоталітарну форму. К. Ясперс, Х. Арендт, Е. Фромм, К. Поппер та багато інших, виходячи з ліберальних позицій, розмірковували над майбутнім сучасних суспільств, акцентуючи на тих загрозах, з якими вони можуть зіткнутися у процесі свого бурхливого розвитку. Вони пропонували цілі програми реформ в економічній, політичній, культурній та освітній сферах, які повинні були сприяти зросту свідомості серед широких мас населення.

Інша група вчених, зокрема, Г. Маркузе, В. Райх, Г. Дебор, закликали до більш рішучих дій, апелюючи до марксистської теорії революції, яка єдина здатна визволити суспільство від загрозливих розмірів відчуження та знеособлення. У свою чергу постмодерністи наголошували на безплідності будь-якого протесту проти системи споживацького суспільства.

У розділі 2 „Понятійно-категоріальний та методологічний дискурси проблеми об’єктності людини у концепціях масового суспільства”, який об’єднує два підрозділи визначено основні підходи до трактування ролі та місця людини у концепціях масового суспільства.

У підрозділі 2.1 „Теоретико-методологічні підходи до трактування понять „об’єктності людини” та „масового суспільства” у сучасній політичній науці” подано характеристику таких понять як „одномірність”, „споживацьке суспільство”, „суспільство спектаклю” та „атомізоване суспільство”, які у роботі вживаються, переважно, у контексті концепцій масового суспільства. Ці та інші поняття пов’язує, у першу чергу, процес об’єктивації людини, що має місце у просторі масової культури. Нав’язуючи загальновживані кліше, стереотипи та стандартизовані потреби, масове суспільство формує людину-об’єкта.

Встановлено, що під проблемою об’єктності людини у масовому суспільстві слід розуміти у першу чергу ті фактори, які відбирають у людини риси суб’єктності та нівелюють її до рівня пасивного споживача матеріальних продуктів та інформації. Реклама, пропаганда, телебачення, а також бурхливий розвиток системи виробництва і споживання зумовлюють процеси стандартизації та уніфікації людини у суспільному середовищі.

У підрозділі 2.2 „Типологія сучасних концепцій масового суспільства” подано основні типології сучасних концепцій масового суспільства та запропоновано критерії такої типологізації.

Зокрема, концепції масового суспільства можна класифікувати за критерієм їх розробленості у структурі тієї чи іншої науки:

1.           Психологічні концепції масового суспільства (Г. Лебон, З. Фрейд, Е. Фромм, В. Райх). Для досліджень даного напрямку характерним було вивчення феномену „психологія мас” та його формування у суспільстві.

2.           Культурологічні концепції масового суспільства (Х. Ортега-і-Гасет, О. Шпенглер) основну увагу приділяли розробці проблеми „масової культури” та визначенню діапазону і якості її впливу у суспільстві. Крізь призму протистояння еліти та маси, представники даного напрямку трактували „масову культуру” як один із проявів занепаду західної цивілізації.

3.           Філософські концепції масового суспільства (Т. Адорно, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс) основну увагу приділяли проблемі можливості вибору людини у системі суспільства споживання. Аналізуючи процес становлення сучасної людини, представники даного напрямку зверталися до переосмислення таких фундаментальних категорій філософії як „буття”, „свобода”, „справедливість”, „смисл”, „істина” та ін.

4.           Соціологічні концепції масового суспільства (М. Вебер, Д. Белл, Ж. Бодріяр) аналізували характерні риси масового суспільства та прогнозували імовірні шляхи його розвитку у майбутньому. До основних передумов виникнення сучасної масової людини вчені соціологічного напрямку відносили розростання системи виробництва і споживання, вплив соціально-політичних інститутів на визначення ідентифікації людини та зростання ролі техніки.

5.           Політичні концепції масового суспільства (Г. Маркузе, Г. Дебор) основний акцент робили на обґрунтуванні якісного та ефективного втручання у соціально-політичні процеси з метою руйнування структур, які сприяють знеособленню людини.

Крізь призму еволюції концепцій масового суспільства у другій половині ХХ – початку ХХІ ст. можна запропонувати наступну типологію:

1.           Ліберальні концепції – концепції, які варто розглядати як реакцію на практику тоталітарних режимів першої половини ХХ ст. Їх основне завдання зводилося до трактування можливостей розвитку людської свободи у суспільстві споживання.

2.           Ліворадикальні концепції – концепції, які слушно аналізувати як усвідомлення того факту, що посилення інститутів демократії, які також входять у структуру споживання, не гарантує якісного розвитку людської свободи. Як наслідок, проголошується необхідність революційної боротьби проти системи у всіх її проявах.

3.           Постмодерністські концепції – концепції, що характеризуються як такі, що остаточно заперечили можливість розвитку людської свободи на автономних засадах, а також визнали безглуздими будь-які спроби опору масовому суспільству.

У розділі 3 „Еволюція формування масової людини у ліберальних концепціях масового суспільства, який складається з трьох підрозділів досліджено особливості тлумачення проблеми масовізації людини у ліберальних концепціях масового суспільства.

У підрозділі 3.1 „Масовізація як процес механізації поведінки людини у екзистенційній концепції Карла Ясперса” досліджено погляди К. Ясперса на формування та відтворення поведінки людини у масових суспільствах. Досліджуючи сучасний стан розвитку цивілізації, вчений дійшов висновку, що технічний прогрес стимулював розвиток вкрай розгалуженого та бюрократичного соціального апарату, який нівелює творчий потенціал людини як суб’єкта суспільно-політичних процесів. Цінність сучасної людини зводиться до усвідомлення нею функції, яку вона повинна виконувати у суспільстві. Ефективне виконання цієї функції пов’язане із відмовою людини від критичного мислення та самостійного осмислення власної ролі у суспільстві, що призводить до встановлення влади посередності та масовізації.

Аналізуючи зв'язок між державним апаратом та масами, К. Ясперс вказував на те, що, перетворюючи окремих людей у функції, великий апарат, який забезпечує існування, позбавляє їх субстанціонального смислу життя. Систему утворює апарат, в якому людей з їхніми бажаннями переставляють з одного місця на інше. Розкидані по різним місцям, вони не займають більше визначеного місця у межах цілого. Таким чином, об’єктивована, відірвана від своїх коренів людина втратила саме існування.

У підрозділі 3.2 „Виникнення „ринкової особистості” та її „втеча від свободи” у вченні Еріха Фромма” зазначено, що у концепції „втечі від свободи” Е. Фромма сучасна людина постає як витвір капіталістичного суспільства, яке нав’язує їй спосіб існування у вузьких межах ринкових стандартів. Людина зводиться до функції, яку вона виконує у суспільстві, і прирівнюється до речей, які вона виробляє та споживає у ритмі монотонної стабільності. Для позначення такого типу людини Е. Фромм запропонував поняття „ринкова особистість”.

Характерними рисами масової людини за Е. Фроммом є конформізм та любовно-мазохістське ставлення до влади. Така людина прагне, щоб її свободу обмежили, оскільки вона боїться самостійно розпоряджатися нею. Це призводить до втрати суб’єктності людини та неодмінно завершується утвердженням авторитарних форм панування у суспільстві. Для „оздоровлення” суспільства, людині необхідно відмовитись від споживацького модусу існування, який базується на ідеї матеріальної власності, та зосередитись на модусі буття, покликаному відкрити особистості її справжнє „Я”, вільне від впливів суспільства пізнього капіталізму. Людина повинна у повній мірі розкрити свою суб’єктивність та творчий потенціал, що стануть першочерговими умовами її звільнення.

У підрозділі 3.3 „Людина як об’єкт впливу масової культури у концепції тоталітаризму Ханни Арендт” встановлено, що Х. Арендт відносила масове суспільство, так само, як імперіалізм та антисемітизм, до однієї з основних причин встановлення тоталітаризму. Досліджуючи ґенезу та встановлення тоталітарних режимів, дослідниця дійшла висновку, що тільки там де є наявність мас, так званих „середніх” людей, зорієнтованих на функціонування лише у статусі „ми”, народжуються найжорстокіші форми диктатур та вождізму. За своєю сутністю тоталітарні рухи є масовими організаціями атомізованих ізольованих індивідів, характерною рисою яких є вимога від своїх членів тотальної відданості. Х. Арендт була переконана, що такої відданості можна очікувати лише від цілком ізольованої істоти, яка втратила будь-які соціальні прихильності і черпає почуття міцності свого місця у світі виключно зі своєї належності до руху. У концепції Х. Арендт масову людину слід розуміти як знеособлену істоту, як людину-об’єкт, що характеризується абсолютною покорою відносно вождя.

У розділі 4 „Форми попередження та протидії масовій людині у ліворадикальних та постмодерністських концепціях масового суспільства, який об’єднує п’ять підрозділів викладено погляди теоретиків та дослідників ліворадикальних й постмодерністських концепцій масового суспільства, щодо попередження та протидії процесам масовізації поведінки сучасної людини.

У підрозділі 4.1 „Одномірність” як базова характеристика сучасної людини у концепції Герберта Маркузе”, зазначено, що згідно концепції Г. Маркузе, продуктом сучасної форми репресивної цивілізації є „одномірна людина”, яка повністю втратила критичне ставлення до суспільства та культури, що у ньому домінує. Розбещені приманками суспільства споживання, маніпульовані масовою свідомістю за допомогою ЗМІ, „одномірні люди”, які стали масовим явищем у сучасному соціумі, втратили колись наявну у них „багатомірність” та обмежились лише одним виміром, що несе їх по течії конформізму і безсилому підкоренню тоталітаризму. „Одномірна людина” змирилась із дійсністю, в неї відсутні особисті переконання та дух протесту, вона не хоче бути критиком антигуманності і боїться бодай чимось відрізнятись від інших людей. Уніфікованість особистості, її „втеча від свободи”, поразка по-справжньому опозиційних сил – ось основні риси „одномірного суспільства”.

У підрозділі 4.2 „Феномен “масового індивіда” у вченні Вільгельма Райха” досліджено причини формування та умови існування людини-маси крізь призму функціонування тоталітарних режимів. Згідно концепції В. Райха випливає, що душевні захворювання, котрі еволюціонують до масових патріархально-авторитарна культура накладає на характер сучасної людини свій відбиток, внаслідок чого має місце „відчуження” та страх перед відповідальністю. З метою перекладення своєї відповідальності на когось іншого, людина повністю підпорядковується політичному кумиру і стає об’єктом маніпуляції.

Досліджуючи причини виникнення фашизму, В. Райх розробив власну концепцію масового суспільства. Людина як об’єкт маніпуляцій, котрі стосовно неї здійснює авторитарна влада є наслідком нестачі природної чуттєвості. На думку В. Райха, фашистські тенденції можуть бути присутні у будь-якому суспільстві, адже суб’єкт-об’єктні відносини у більшості сучасних суспільств будуються не на користь суб’єктності людини. Для визволення людини необхідна „сексуальна революція”, яка звільнила б сексуальні ваблення людини одночасно від впливу первинної (сім’я) і вторинної (держава) репресій.

У підрозділі 4.3 „Людина як „інший” в екзистенційній філософії Жана-Поля Сартра”, встановлено, що Ж.-П. Сартр розглядав проблему об’єктності людини крізь призму онтологічного протистояння суб’єктності людини з „іншими”, у сприйнятті яких „Я” завжди постає як об’єкт. У концепції           Ж.-П. Сартра сучасну людину слід сприймати як таку, що перебуває у постійному конфлікті з „іншими”. Цей конфлікт зумовлюється бажанням відвоювати власне буття, власну суб’єктивність, адже „інший”, ким би він не був, вже хоча б своєю присутністю змушує нас бути „об’єктом”. Звідси філософ вивів ідею свободи вибору людиною самої себе. Свобода – це вибір власного буття, адже, на думку філософа, людина є такою, якою сама себе обирає, вона наділена безмежною свободою, а тому втечу соціального індивіда у „масу” слід інтерпретувати як примирення із власною об’єктністю. У тому випадку, коли людина відмовляється зробити самостійний вибір через споріднене зі свободою відчуття тривоги, вона добровільно позбувається відповідальності за власне життя, а разом з ним і власної свободи вибору. Таке явище Ж.-П. Сартр називав „хибною вірою”. Жити в „хибній вірі” означає сприймати себе як об’єкт.

У підрозділі 4.4 „Місце та роль людини у структурі „суспільства споживання” Жана Бодріяра”, з’ясовано, що аналіз суб’єкт-об’єктних відносин у постмодерністській концепції Ж. Бодріяра відштовхується від доволі радикальної ідеї про те, що реальний світ на сучасному етапі перестав існувати. Натомість з’явилися симулякри, копії, тотальна штучність та гіперреальність як єдиний вимір для людського існування. Відчуваючи себе загубленою поміж сотень тисяч знаків, за якими не ховається жодних справжніх речей, людина змушена вдаватися до симуляції, яка межує з обов’язковим розчиненням у масі. Будь-який спротив системі знаків та симуляції є неможливим, оскільки сама людина постає як ще один знак, як об’єкт. У суспільстві тотального засилля речей, людині не залишається нічого іншого, крім того, щоб самій сприймати себе як річ. Оскільки основною цінністю такого суспільства є виробництво та споживання, то й сама людина переносить на себе ці категорії та прагне відповідати їхньому смисловому навантаженню у повсякденному житті. Найбільш зручним терміном для пояснення стану сучасного індивіда є поняття „заручник”. В особі заручника найбільш повно відображається сучасна людина-об’єкт, позбавлена свободи вільної дії та знання про власні можливості. Як від заручника не залежить його свобода і смерть, так само від сучасної людини не залежить її життя та вибір. Постійне існування у світі нереального матиме, на думку Ж. Бодріяра, катастрофічні наслідки не лише для окремих індивідів, але й для всього суспільства загалом.

У підрозділі 4.5. „Сучасне капіталістичне суспільство у концепції шизоаналізу Жіля Дельоза і Фелікса Гваттарі досліджено, що у концепції „шизоаналізу” Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі розуміння сутності сучасної людини неможливе без процесів машинізації, якими просякнуте капіталістичне суспільство. Панування техніки як найвищий прояв влади при капіталізмі позначається не лише на „машинному” продукуванні потреб та бажань, але й конституює людську особистість таким чином, що вона сама постає як „машина бажання”. Соціальні індивіди втратили автономію, яка надавала їм можливість впливу на процеси та умови розвитку суспільства. Тотальна несвобода, що є свідченням поразки людини як суб’єкта, проявляється у різних сферах життя, починаючи від буденних прагнень та меж діяльності і завершуючи найабстрактнішими проявами у так званій „державній” науці. Ж. Дельоз та Ф. Гваттарі залишили для сучасної людини нелегкий вибір – цей вибір пролягає між орієнтацією на параноїчний status quo та пошуком шизофренічного імпульсу, який би розламав структуру капіталістичного споживання і призвів до звільнення людського бажання.

 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины