ПОЛІТИЧНА МОБІЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПОЛІТИЧНА МОБІЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається необхідність наукових розвідок у даному напрямку, формулюються мета й завдання роботи, а також об’єкт і предмет дослідження, визначається наукова новизна та практичне значення результатів дослідження, наводяться дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження політичної мобільності» проаналізовано генезис соціально-політичної думки відносно проблематики політичної мобільності. Визначено основні підходи та інтерпретації політичної мобільності та джерельна база дослідження. Висвітлено основні концепції, що стосуються поставленої проблематики.

У підрозділі 1.1. «Характеристика основних підходів до вивчення «мобільності» та «політичної мобільності» здійснено аналіз та систематизацію концепцій щодо «мобільності», «політичної мобільності» як політичного процесу. Виділено основні аспекти пов’язані із процесами політичної мобільності. Зокрема, політична участь, політична активність, лідерство. Підґрунтям аналізу стали роботи зарубіжних авторів М. Вайнера, М. Вебера, Ч. Ліндблома, Дж. Міда, Л. Мілбрайта, Т. Парсонса, А. Шюца, Ж. Блонделя. Використано праці вітчизняних дослідників В. Бортнікова, В. Кулика, А. Колодій, Г. Куц, О. Романюка, О. Чемшита та інших.

Зазначено, що політична мобільність є багатозначним політичним процесом, який реалізується через забезпечення дії механізмів просування політичних акторів у системі політичної ієрархії; політичну активність та політичну мобілізацію мас як аспект цієї активності.

Доводиться, що на сучасному етапі розвитку суспільств необхідно розширити варіанти інтерпретації політичної мобільності та розглядати її, як в соціологічному, так і в політологічному контексті.

У підрозділі 1.2. «Засадничі варіанти інтерпретації теоретичних проблем політичної мобільності» проаналізовано політичну мобільність у контексті концептуальних побудов П. Сорокіна, С. Ліпсета, Р. Дарендорфа та представників теорії мобілізації / мобілізації мас (Е. Хефера та А. Обершалла).

Доводиться, що у контексті міркувань: П. Сорокіна, політична мобільність − показник адаптації індивіда (актора, агента, суб’єкта) до суспільно-політичної реальності; С. Ліпсета, − характеристика рівня політичної активності суб’єкта політики; Р. Дарендорфа, − індикатор еластичності існуючої політичної системи та один із найважливіших факторів (нарівні з соціальним плюралізмом), що впливають на зміну рівня інтенсивності й ступеня застосування насильства в соціальному конфлікті в сучасному індустріальному суспільстві; А. Обершалла, критерій реакції системи на зовнішній вплив та мобілізацію ресурсів задля збереження внутрішньої стабільності системи.

Також інтерпретації політичної мобільності розглянуто та проаналізовано в концепціях Ю. Качанова, В. Амєліна, М. Пінчука тощо. Ю. Качанов розглядає політичну мобільність у контексті аналізу політичного поля і розуміє її як рух соціальної спільноти в будь-якому полі соціального простору, що має напрям на підтвердження чи зміну власного статусу в суспільно-політичній ієрархії.

В. Амєлін та М. Пінчук виходять із двох розумінь політичної мобільності: як рух соціальної спільності в якому-небудь полі соціального простору, спрямований на підтвердження або зміну свого статусу в суспільній ієрархії. Соціальна спільність у цьому випадку являє собою мобілізовану групу активних агентів, об'єднаних на основі готовності до спільних практик і мотивуючих спільну активність якою-небудь певною метою; як висхідні чи низхідні рухи політичного представника в системі політичних інститутів.

У другому розділі «Методологічні основи дослідження політичної мобільності в умовах демократичного транзиту» визначено методологію та основні концепти вивчення проблемного поля політичної мобільності.

У підрозділі 2.1. «Методологічне обґрунтування дослідження» доводиться, що й політичну мобільність і демократичний транзит / демократизацію доцільно розглядати як певні види політичного процесу.

Виходячи з цього пропонується розробляти методологічне обґрунтування дослідження проблем політичної мобільності в умовах демократичного транзиту в сучасній Україні в контексті критичного огляду, провідних теоретико-методологічних засад вивчення саме різних видів політичного процесу, що були сформовані у західній та вітчизняній системі політологічного знання. При цьому зазначається, що в сучасній політичній науці не існує єдиного загальноприйнятого всіма представниками наукового співтовариства визначення змісту поняття «політичний процес». Найчастіше в його змісті виділяються як основоположні три аспекти – взаємодії, процедури і наслідків (результатів).

Найбільш часто в якості методологічних основ дослідження проблемного поля сучасного політичного процесу зарубіжними та вітчизняними вченими пропонується використовувати так звані: «інституційний», «структурно-функціональний» / «функціоналістський», «системний», «поведінковий / біхевіоралістський», «концептуальний», «дискурсний» підходи та «підхід раціонального вибору».

Відповідно до об’єкту, предмету, мети та завдань дослідження взаємозв’язок між політичною мобільністю та демократичними трансформаційними процесами в контексті розвитку українських реалій пропонується аналізувати в межах розвитку положень інституційного, структурно-функціонального та конфліктологічного підходів.

У підрозділі 2.2. «Основні концепти проблемного поля політичної мобільності» уточнено категоріально-понятійний апарат дослідження, яке ґрунтується на таких концептах: «мобільність», «економічна мобільність», «професійна мобільність», «соціальна стратифікація», «клас», «політичний статус», «політична система», «соціальний простір». З метою організації подальшого дослідження терміни розподілені на політологічні та соціологічні.

Основними супроводжуючими концептами дослідження є «політичне поле» (П. Бурд’є), «політична система» (Д. Істон, Г. Алмонд, К. Дойч), «політична еліта», «правлячий клас» (В. Парето, Г. Моска, Р. Даль, Д. Белл, О. Криштановська) та ін.

У третьому розділі «Кореляція процесів демократизації та політичної мобільності: український контекст» розглянуто основні аспекти демократизації суспільства, проаналізовано основні моделі демократичного транзиту та його зв’язок із процесами політичної мобільності, а також висвітлено особливості демократичного переходу в сучасній Україні.

У підрозділі 3.1. «Зміст та напрямки демократичних перетворень у сучасному українському суспільстві» розглянуто основні характеристики та аспекти аналізу феномену демократії як засадничої категорії щодо подальшого аналізу транзиту.

На засадах наукових праць С. Хантінгтона, С. Ліпсета, Г. Алмонда, С. Верби, Р. Інглхарта, Л. Пайя, А. Пшеворського, Г. О'Доннелла, Ф. Шміттера, Дж. Ді Палма, К. Джовітта, X. Лінца, Т. Карла, А. Степана, Д. Растоу, К. Оффе, Т. Кузьо та дослідників на пострадянському просторі − О. Харитонової, А. Мельвіля, В. Єлізарова, В. Гельмана, О. Романюка, Г. Щедрової, Н. Латигіної проаналізовано моделі демократичного транзиту. Розглянуто основні фази переходу (лібералізація, демократизація, соціалізація) та взаємовплив процесів мобільності та транзиту.

Визначено, що на початку процесу лібералізації політична мобільність проявляється у диференціації правлячої еліти на «консервативну» та «революційну» частки. Мобільність контрагентів чинного режиму призводить до політичної нестабільності. У залежності від швидкості процесів розколу керівництва чи мобілізації опозиції лібералізація може бути спрямована (організована) згори чи знизу.

На фазі демократизації мобільність полягає у низхідній траєкторії представників правлячої еліти та висхідній траєкторії контреліти – їхньої взаємозаміни. Враховується та обставина, що «демократичний транзит» зовсім не обов'язково включає в себе процес переходу від установлення формально демократичних інститутів і процедур, до власне демократичних результатів, тому в якості окремого етапу виділяється фаза консолідації демократії.

Окреслені неодмінні напрями подальшої демократизації суспільства, серед яких: виконання принципу демократичного розподілу влади задля уникнення її узурпації будь-якою політичною групою, що може призвести до авторитаризму; формування національної ідеї, конституційне визначення того, якою має бути Україна та її орієнтовний план розвитку; створення реальної солідаристської основи соціуму шляхом розбудови повноцінного громадянського суспільства; ліквідація «бар’єру» між політичною елітою та пересічними громадянами, створення чіткої системи відповідальності еліти перед народом.

Підрозділ 3.2. «Зміст і форми взаємовпливу демократичного транзиту та політичної мобільності в умовах української реальності» присвячено специфіці переходу України від тоталітарного до демократичного режиму та процесам мобільності, пов’язаних із цим. Окреслено негативні передумови розбудови демократичної держави від «розриву» зв’язку між громадськістю та політичною елітою до послаблення процесів циркуляції еліти та відсутності бекграунду у населення демократичної (партисипаторної) політичної культури, що поглиблювали його відчуження від політичних процесів у країні, посилювали політичну апатію, розширювали обсяги політико-ціннісного вакууму.

Доводиться, що на початку процесу демократичного транзиту в Україні відбулася значна деформація політичної системи. Її наслідками стали стагнація правлячого класу, активна інфільтрація олігархічних структур, послаблення зв’язку держава − суспільство, зростання рівня політичної апатії громадян та їхня дезорієнтація у колі програм політичних груп.

Така ситуація вплинула на особливості політичної стратифікації в Україні. Висхідна політична мобільність власників крупного бізнесу призводила до зрощення економічних структур із політичною верхівкою. Наслідками цього були легалізація крупного капіталу незаконного походження та зростання залежності економіки від тієї чи іншої політичної кон’юнктури, що суперечило доктрині вільного ринку. Тобто, високі політичні позиції почали займати представники бізнесу, найчастіше крупного.

На засадах наукових праць вітчизняних дослідників В. Бортнікова, В. Кулика, О. Романюка розглянуто періодизацію демократичного процесу в Україні. Запропоновано та проаналізовано власну періодизацію демократичних перетворень в Україні на основі критерію оцінки стану політичної системи. Перший період «хаотичний», який характеризується створенням політичних інститутів та їхньою невпорядкованою дією. Другий період «рекреаційний», на цьому етапі відносно налагоджено функціонування інститутів, які певною мірою здатні адекватно реагувати на запити політичної системи. Третій період «критичний», визначається недієздатністю інститутів політичної системи щодо забезпечення процесів подальшої демократизації.

Як один із аспектів та наслідків демократизації, що забезпечує функціонування механізму політичної мобільності, розглянуто процес виборів та проаналізовано електоральну активність в Україні.

У четвертому розділ «Базові канали політичної мобільності в сучасній Україні: особливості розвитку та функціонування» проаналізовано особливості функціонування структур, що забезпечують процеси політичної мобільності.

Підрозділ 4.1. «Партія як прямий канал політичної мобільності» містить аналіз функціонування політичних партій, громадських організацій, профспілок та їхнього впливу на політичну мобільність.

Проаналізовано умови виникнення, структура та типологія партій у контексті процесів політичної мобільності. Окреслені рівні діяльності політичних партій. Визначено основні особливості партії у якості каналу політичної мобільності:

1) необов’язковість існування у потенціального члена сучасної масової партії спеціальної підготовки для активної участі у її діяльності (на відміну, наприклад, від вимог державних адміністрацій) підвищує рівень їхніх можливостей у швидкій зміні свого політичного статусу;

2) наявність у партіях фіксованої структури (системи посад) дозволяє акторові здійснювати певне висхідне переміщення: симпатизант має можливість стати членом партії, член партії – активістом, а активіст – зайняти місце в керівному складі партії;

3) факт представлення партії в органах державної влади відкриває для її членів широкі можливості щодо отримання якоїсь частини політичного капіталу та інкорпорації на вищі державні посади;

4) існування в кожній партійній організації певного ступеня бюрократизму та закритості керівництва партії від рядового складу («залізний закон олігархізації» Р. Міхельса) певним чином блокує процеси мобільності.

Проаналізовано процес партогенезу в Україні як окремого аспекту політичної мобільності. Зокрема, виявлено, що максимальна кількість партій реєструвалася у передвиборчі роки. Так, за даними Міністерства юстиції України у 1993 р. зареєстровано 16 партій, у 1997 р. − 12, у 2001р. − 22, у 2005 р. − 24, у 2006 р. − 12, у 2011 р. − 16. Це свідчить про те, що сучасні партії скоріше створюються під виконання конкретного завдання, аніж для ведення тривалої політичної боротьби та створення певних політичних традицій.

Окреслено особливості діяльності громадських організацій та профспілок та їхній вплив на політичну мобільність. Характерними рисами профспілок, які сприяють процесам мобільності є відкритий характер організації, її доступність, масовість профспілкових лав, охоплення профспілковим членством усіх категорій працюючих. Крім того, динаміка довіри українських громадян до професійних спілок в 2000–2011 роках мала певну тенденцію до зростання. Так, за даними Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова у липні 2000 року відсоток довіри (позиції «повністю довіряю» та «скоріше довіряю») складав 18,1 %, а у грудні 2011 року – 32,8 %.

У підрозділі 4.2. «Армія як специфічний непрямий канал політичної мобільності» висвітлюється проблематика відносин силових структур та інших політичних інститутів держави, зокрема, з органами політичної влади, та їхній вплив на політичну мобільність індивідів, груп і мобілізацію ресурсів.

Розглянуто функціональний діапазон силових структур, їхня типологізація, зв’язок із політичними партіями, як елементом політичної системи, та типом політичного режиму.

Проаналізовано політичний аспект мобільності в режимі військової окупації. Визначено функціональну значущість армії та спецслужб України як провідників процесів мобільності.

Зазначено, що армія як канал політичної мобільності може просувати власні кадри в політичні структури легальним або революційним засобами. Реалізація того або іншого засобу залежить від стану політичної системи в цілому, геополітичної ситуації взагалі, відносин із сусідніми країнами, взаємин між армійським апаратом і правлячим класом, рівнем довіри населення до діючих політичних інститутів, кадрового керівництва державою та самих силових структур. За даними Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова за період 2005−2010 рр., максимальний відсоток підтримки громадянами армії (позиції «повністю підтримую діяльність Збройних Сил України» та «підтримую окремі заходи») у липні 2005 р. склав 68,7 %; у грудні 2008 р. армії довіряли 43,6 % опитаних − це мінімальний показник за період дослідження; у листопаді 2010 р. цей показник піднявся до 56,9 %. Також, слід відзначити, що рівень довіри до військових у населення України вище ніж до політиків. Він складав, за даними на 2006 рік, 66,9 % та 18,7 % відповідно.

У підрозділі 4.3. «Державна адміністрація як прямий канал політичної мобільності» проаналізовано діяльність органів державного апарату, на прикладі державної адміністрації, у якості прямого каналу політичної мобільності. Визначено їхню типологію, структуру та особливості функціонування в умовах демократичного транзиту в Україні.

У межах дослідження політичної мобільності розглянуто типологію адміністрацій, проаналізовано чинники концентрації влади серед даних структур, висвітлено аспект бюрократизації апарату та його впливу на політичну мобільність.

Визначено основні особливості держадміністрацій у якості каналу політичної мобільності в Україні. Проаналізовано переваги та недоліки державної служби, динаміку чисельності кадрового складу держадміністрацій у державі. Так, за даними Національного агентства з питань державної служби загальна чисельність державних службовців зросла з 172346 осіб у 1995 році до 292516 осіб у 2010 році. З них частка співробітників державних адміністрацій склала 68611 та 72511 осіб відповідно.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины