НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІ ПАРТІЇ УКРАЇНИ У ВИБОРЧИХ КАМПАНІЯХ ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІ ПАРТІЇ УКРАЇНИ У ВИБОРЧИХ КАМПАНІЯХ ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, окреслено об'єкт та предмет, визначено мету і завдання, а також методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, апробацію результатів дослідження, структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретичні підходи до дослідження участі національно-демократичних партій України у виборчих кампаніях початку XXI століття» охарактеризовано стан наукової розробки і джерельну базу проблеми дослідження, здійснено теоретичний аналіз сутності української національної демократії.

Підрозділ 1.1. «Стан наукової розробки проблеми і джерельна база дослідження» містить аналіз наукових праць за проблемою дослідження. Політичні партії як інститути політичної системи охарактеризовані в роботах класиків політичної науки У. Бакеса, Н. Боббіо, М. Вебера, К. Джанди, М. Дюверже, О. Кірхгаймера, С. Ліпсета, Р. Міхельса, Д. Нолана, М. Острогорського, А. Панеб’янко, С. Роккана, Дж. Сарторі.

Питання сутності української національної демократії порушується у працях І. Андрусяка, С. Грабовського, Я. Дашкевича, М. Дністрянського, О. Зайцева, А. Колодій, М. Кугутяка, С. Петренка. Характеристику національно-демократичного напряму української політичної думки подають Б. Кухта, В. Потульницький, П. Стецюк, Я. Турчин, П. Шляхтун, М. Юрій.

Виборчим кампаніям та застосуванню виборчих технологій присвячені праці М. Афанасьєвої, І. Буркута, М. Бучина, О. Городецької, Н. Гришина, М. Гуйтора, І. Душина, О. Колесникова, Л. Кочубей, Т. Мадриги, Є. Малкіна, Ю. Остапця, О. Петрова, І. Поліщука, В. Полторака, Є. Сучкова, О. Хромця, Є. Юрченка. Теоретичні аспекти участі політичних партій у виборах розкриваються в дослідженнях А. Ашкерова, М. Бударагіна, Н. Гараджі, В. Кафарського, М. Обушного, Д. Ольшанського, І. Поліщука, М. Примуша, О. Хімченка, Ю. Шведи.

Проблеми основних етапів становлення, розвитку, особливостей ідеологічного позиціонування, сучасного стану політичних партій України висвітлюються в наукових розвідках Г. Агафонової, К. Диканя, М. Кармазіної, А. Колодій, С. Конончук, В. Лебедюка, В. Мороко, О. Новакової, І. Павленка, Л. Павлової, А. Романюка, О. Рудакевича, Ю. Шведи, О. Яроша. Різні аспекти участі політичних партій, в тому числі національно-демократичних, у виборчих кампаніях початку XXI ст. розкриваються в працях Е. Афоніна, В. Бали, В. Бортнікова, О. Голобуцького, С. Дерев'янка, М. Дністрянського, О. Довженка, Д. Дуцик, І. Жданова, О. Зайченка, Т. Катсберт, А. Ключковича, С. Кобути, А. Колодій, І. Кресіної, А. Левуса, Я. Макітри, Є. Мамонтової, П. Марича, С. Овсієнко, Ю. Остапенка, Л. Павлюк, М. Панчука, Є. Перегуди, А. Романюка, Ю. Сидоренка, С. Сірої, Ю. Сокирки, Н. Тарновської, М. Токаря, Г. Усатенка, К. Черкашина, Г. Шумицької, В. Янушина. Аналізові суто місцевих виборів початку XXI ст. присвячені роботи В. Кампо, А. Когута, В. Марчука, А. Романюка, К. Сідаша, Л. Скочиляса.

Охарактеризовано первинну джерельну базу, яку використовував автор дисертації: виборче законодавство; статути і програми національно-демократичних партій; передвиборні програми; матеріали з’їздів, конференцій, промови лідерів партій; заяви, звернення, декларації; агітаційні матеріали; статистичні дані щодо структурних утворень, чисельності партій, підсумків їх участі у виборчих кампаніях; результати соціологічних досліджень; експертні оцінки; аналітичні доповіді.

У підрозділі 1.2. «Теоретичний аналіз сутності української національної демократії» розглянуто українську національну демократію або націонал-державництво як синтезуючу ідеологію, суспільно-політичний рух, партійно-політичний напрям. Своїми ідейними витоками вона сягає ще часів Київської Русі та була науково обґрунтована у працях С. Дністрянського, С. Рудницького, В. Старосольського, О. Бочковського, О. Ейхельмана в першій половині XX ст. Сучасна українська національна демократія представлена цілою низкою політичних партій, які в політичній науці називаються національно-демократичними або інакше — правоцентристськими чи партіями правого центру. Для виділення цих партій в політичному спектрі України визначено пріоритетні цінності, відображені в їхніх статутах і програмах.

Другий розділ «Методологія дослідження електоральної діяльності політичних партій» містить виклад методологічних аспектів роботи, характеристику політичних партій як суб'єктів виборчих кампаній.

У підрозділі 2.1. «Методологічні аспекти роботи» названі принципи, закони, концепції, теоретико-методологічні підходи, на які спирався автор при виконанні даної роботи. Охарактеризовані методи, які використовував автор для досягнення мети наукового дослідження: універсальні філософські — категоріального аналізу і системно-структурного аналізу, та загальнонаукові (конкретно-емпіричні й загальнотеоретичні) методи — опрацювання фактів (індукції та дедукції, логічного аналізу і синтезу, систематизації та узагальнення), спостереження, статистичний, порівняльний, аналітичної та синтетичної критики джерел, інституційний, структурно-функціональний, історичний, ситуаційного аналізу, вторинної обробки соціологічної інформації.

При дослідженні проблеми наукової роботи автор висунув гіпотезу, що за  результатами участі у виборчих кампаніях початку XXI ст. окреслилися тенденції до зменшення електоральної ефективності національно-демократичних партій не тільки в цілому по всій Україні, але й у базових для них областях — Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, та перетворення їх на малі неістотні партії. Опрацювання широкої емпіричної бази підтвердило значною мірою цю гіпотезу.

У підрозділі 2.2. «Політичні партії як суб'єкти виборчих кампаній» визначено, що політичні партії виконують в суспільстві важливі функції – внутрішні та зовнішні. Участь у виборах — одна з головних ознак та чи не найосновніша функція політичних партій, яку вони реалізують, насамперед, через проведення виборчих кампаній. Виборча кампанія — це сукупність організаційно-агітаційних заходів кандидатів, політичних партій, спрямованих на досягнення заданого результату на виборах, від дня висування кандидатів до дня подачі фінансового звіту про використання коштів виборчого фонду. Вона має свою структуру, до якої входять об’єктно-суб’єктна складова, ресурсний компонент та проект виборчої кампанії. Серед суб’єктів електоральної кампанії провідне місце посідають політичні партії. В Україні це засвідчує еволюція виборчого законодавства початку XXI ст., яке закріпило за політичними партіями статус головного суб’єкта висування кандидатів. Виборча функція політичних партій виступає одним із напрямів їхньої діяльності. Тому її можна назвати електоральною або виборчою діяльністю. Електоральна діяльність політичної партії — це діяльність, яка передбачає просування кандидатів на виборні посади шляхом їх висунення чи підтримки на виборах, організацію й проведення  передвиборних і виборчих кампаній як партії в цілому, так і окремих кандидатів. Важливою її складовою є організація передвиборних проектів чи передвиборної кампанії — агітації в період між виборами. Успішна виборча діяльність політичної партії визначає її електоральну ефективність або електоральний успіх, тобто кількість голосів, одержаних на виборах.

У третьому розділі «Партії національно-демократичного спрямування в Україні: характеристика та їх участь в президентських виборчих кампаніях» досліджені еволюція, особливості ідеологічного позиціонування, сучасний стан національно-демократичних партій; їх електоральна діяльність в ході виборів Президента України 2004 та 2009–2010 рр.

У підрозділі 3.1. «Національно-демократичні партії в партійно-політичній системі сучасної України» з'ясовано, що в еволюції сучасних національно-демократичних партій можна виділити два етапи. Перший етап припадає на період перебудови, а другий розгорнувся після проголошення незалежності України. Виокремлено такі особливості ідеологічного позиціонування партій правого центру: демократичний (поміркований) націоналізм як ідейна основа; унітарна національна держава; відстоювання ринкових засад; пріоритетний розвиток української мови та культури; опора на християнські цінності; зовнішньополітична орієнтація на євроатлантичні структури. Представлено їх класифікацію на партії сильної та слабкої ідеологічної артикуляції. Встановлено, що на даний час національно-демократичні партії є правоцентристськими, структурованими, електорально-професійними, опозиційними, легальними об’єднаннями громадян. Проте вони все більше перетворюються на партії репрезентації. Виділені такі найголовніші проблеми в їхній діяльності як брак внутрішньопартійної демократії, непрозорість фінансування, фіктивність організаційних структур.

Визначено, що частина партій правого центру належить зараз до партійної системи України, тобто, є партіями, які реально змагаються за владу та беруть участь в її реалізації. Однак кризовий стан, в якому нині перебуває національна демократія, може позбавити їх в найближчому майбутньому цього статусу, внаслідок чого вони остаточно перетворяться в малі неістотні партії. У зв'язку з цим досить актуальним є питання існування в Україні єдиної ефективної національно-демократичної партії.

У підрозділі 3.2. «Національно-державницькі сили у виборах Президента України 2004 року» охарактеризовано такі складові електоральної діяльності національно-демократичних сил в ході президентської виборчої кампанії 2004 р.: ухвалення рішень щодо офіційної підтримки на президентських виборах В. Ющенка; роботу їх представників у виборчих штабах В. Ющенка всіх рівнів, а також у статусі уповноваженого представника кандидата у ЦВК та довірених осіб в територіальних виборчих округах; допомогу у формуванні складу виборчих комісій; участь у зборі підписів на підтримку кандидатури В. Ющенка; забезпечення здійснення організаційно-масового та агітаційно-пропагандистського напрямів виборчої кампанії В. Ющенка; спостереження за виборами; мобілізацію виборців для участі в протестних акціях; роботу з популяризації окремих партій національно-демократичного спрямування. Серед усіх правоцентристських партій найактивнішими під час президентських виборів виявились КУН, НРУ, ПРП, УНП, УРП «Собор». Саме ці політичні сили зробили вагомий унесок у виборчу кампанію В. Ющенка і забезпечили йому перемогу. Такі партії національної демократії як УНП, НРУ, УРП «Собор» реалізовували низку політичних проектів, під час проведення яких не тільки проходила агітація за кандидата в президенти В. Ющенка, але й популяризувалися названі вище політичні сили, що, певною мірою, спростовувало їх месиджі про бажання в майбутньому створити єдину потужну національно-демократичну партію.

В підрозділі 3.3. «Партії правого центру в президентській кампанії 2009–2010 років» з’ясовано, що на президентських виборах 2009–2010 рр. націонал-демократи не спромоглися, на відміну від попередніх, об’єднатися навколо єдиного кандидата. Перед першим туром «За Україну!», КУН, «НУ», РХП, УРП «Собор» підтримали діючого на той час Президента України В. Ющенка, а ЄПУ, НРУ, ПВС, ПРП, ПЗВ, ХДС — Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко. УНП висунула кандидатом у президенти свого лідера Ю. Костенка. УП, «Українська платформа» — не підтримали жодного із кандидатів. Напередодні другого туру більшість партій правого центру відкрито підтримали кандидатуру Ю. Тимошенко, окрім «За Україну!», КУН, «НУ», «Української платформи», УНП, УП. Остання обставина була однією з причин поразки Ю. Тимошенко на президентських виборах.

Розкрито особливості виборчих кампаній В. Ющенка та Ю. Костенка як найяскравіших представників національно-демократичних сил, визначено їх підсумки. З’ясовано, що у формуванні стратегії виборчої кампанії В. Ющенка був використаний комплексний підхід на основі багатогранного позиціонування, а Ю. Костенка — такі підходи, як створення образу «ідеального» кандидата, професійно-корпоративний, соціально-економічний, програмний. В їх передвиборних програмах чітко простежувалася національно-демократична складова, яскравіше — в Ю. Костенка. Під час здійснення тактики виборчої кампанії В. Ющенка особливий наголос робився на всенародному обговоренні його проекту Конституції та на донесенні до виборців інформації про те, що він зробив і що зробить на посаді Президента. Натомість Ю. Костенко намагався донести виборцям свою антикризову програму економічного націоналізму. Як В. Ющенко, так і Ю. Костенко завершили президентські перегони за результатами першого туру, одержавши відповідно 5,45 % і 0,22 % голосів виборців та посівши п’яте й дванадцяте місця серед вісімнадцяти кандидатів, чим продемонстрували занепад української національної демократії. Основними причинами поразки правоцентристських сил на останніх президентських виборах були: розбрат в національно-демократичному таборі; запрограмованість виборів від початку на боротьбу двох кандидатів — Ю. Тимошенко і В. Януковича; значний зовнішній вплив, особливо з боку Росії, яка не була зацікавлена в перемозі національно-демократичних кандидатів; схильність українського суспільства до сприйняття популістських та авторитарних гасел.

У четвертому розділі «Електоральна діяльність національно-демократичних партій під час парламентських та місцевих виборів» охарактеризовано участь правоцентристських партій в парламентських 2002, 2006, 2007 та місцевих виборах 2002, 2006, 2010 рр., здійснено політологічний аналіз їх підсумків в загальнонаціональному та регіональному зрізах.

В підрозділі 4.1. «Формати участі партій національно-демократичного спектра у виборах до Верховної Ради України»  визначено, що особливістю парламентських виборів 2002 р., як і наступних 2006 й 2007 рр., стала схильність до блокування політичних партій та персоніфікація виборчого процесу, що відобразилося й на участі в них національно-демократичних сил. Під час чергової парламентської виборчої кампанії 2002 р. провідні партії правого центру склали основу двох виборчих блоків, які сформувалися навколо яскравих опозиційних політиків В. Ющенка та Ю. Тимошенко, — «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» та «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ). На чергових парламентських виборах 2006 р. націонал-демократи виявилися роз'єднаними між декількома блоками — «Наша Україна», «Український народний блок Костенка і Плюща», «Громадянський блок Пора – ПРП», «Блок Юрія Кармазина», лише НРУ(є) йшов самостійно. На позачергових парламентських виборах 2007 р. група національно-демократичних партій стала основою виборчого блоку політичних партій «Наша Україна – Народна Самооборона» (НУНС). Окрім нього, партії правого центру входили ще до БЮТ, Блоку Людмили Супрун «Український регіональний актив», Українського народного блоку, блоків «Аграрна Україна», «Всеукраїнська громада». В ході підготовки до проведення парламентських виборів 2002, 2006, 2007 рр. актуальною була ідея консолідації національно-демократичних сил та об'єднання їх у виборчий блок «Українська правиця». Проте вона так і залишилася нереалізованою, оскільки самими правоцентристськими партіями ця ідея використовувалася як інформаційно-комунікативна технологія, PR-акція, як звичайні торги з метою привернути до себе увагу, здобути собі більше дивідендів у переговорах про блокування на майбутніх виборах з потужнішими політичними силами і мати більшу квоту місць у виборчих списках. Дуже актуальним залишалося також питання створення єдиної потужної національно-демократичної партії. Найбільше наблизилися до цього правоцентристські сили на позачергових парламентських виборах 2007 р.

У підрозділі 4.2. «Особливості парламентських електоральних кампаній національно-демократичних сил та їх результати» встановлено, що після президентських виборів 2004 р. та напередодні парламентських 2006 р. провідні на той час партії національно-демократичного спрямування — НРУ, УНП, УРП «Собор» — вдалися до реалізації низки передвиборних проектів. Особливою активністю відзначалася УНП як потенційний учасник майбутніх парламентських виборів. Під час виборів народних депутатів України в 2002 р. національно-демократичні сили найбільше сприяли успіхові Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» та Блокові Юлії Тимошенко. На парламентських виборах 2006 р. своєю національно-демократичною сутністю найбільше вирізнявся Український народний блок Костенка і Плюща, який використовував комплексний підхід до формування своєї виборчої кампанії. Виборча тактика Блоку передбачала проведення цілої системи заходів агітаційно-рекламного та організаційно-масового напрямів. Проте, незважаючи на активну виборчу кампанію, українські народники не зуміли подолати трьохвідсотковий виборчий бар’єр, головними причинами чого можна назвати, по-перше, самостійний похід Блоку на вибори, оскільки він претендував на нішу, чітко зайняту «Нашою Україною» і БЮТ, по-друге, переважна орієнтація виборців не на ідеології, а на яскравих харизматичних лідерів. На позачергових парламентських виборах 2007 р. національно-демократична складова найбільше проявлялася у виборчій кампанії блоку «НУНС».

Порівняльний аналіз результатів участі партій правого центру в парламентських виборах дозволив визначити такі закономірності. По-перше, партії національної демократії, які брали участь в усіх трьох парламентських виборчих кампаніях від початку XXI ст., — а це НРУ, ПРП, УНП, УРП «Собор», ХДС, — найкращі результати здобули у виборах 2002 р., коли змогли згуртуватися навколо рейтингових виборчих блоків, а найгірші — у 2006 р., коли створили кілька виборчих блоків, які змагалися за голоси виборців на одному електоральному полі. По-друге, досягнути свого представництва у Верховній Раді націонал-демократи зуміли в результаті не самостійної участі у виборах, а у складі потужних виборчих блоків на чолі з популярними харизматичними лідерами.

Останні три парламентські виборчі кампанії яскраво засвідчили існування в Україні дихотомії в електоральних уподобаннях, яка стосується підтримки на виборах національно-демократичних сил. Так, левову частку голосів вони здобували на Заході та в Центрі країни, де сильною є українська національна ідентичність, а найменше — на Півдні та Сході, оскільки там проявляється більше регіональна (совєтизована, проросійська, місцева) ідентичність. Результати участі правоцентристських сил в парламентських виборах 2002, 2006 та 2007 рр. підтверджують складання в Україні соціополітичного поділу на територіальній основі. Це відображається в кардинально різних електоральних преференціях жителів східних та західних областей України, зокрема, у зменшенні показників голосування за націонал-демократів із Заходу на Схід держави. Особливості географії голосування за правоцентристські сили дозволили виділити в Україні дванадцять окремих регіонів.

Стверджено, що протягом трьох останніх виборчих кампаній спостерігається зниження електоральної ефективності національно-демократичних партій. Так, за результатами парламентських виборів 2002 р. серед народних депутатів обрано 67 членів партій правого центру, 2006 р. — 19, 2007 р. — 57. У цьому контексті українські націонал-державники виглядають дуже непривабливо на європейському фоні, адже в 16 з 27 країн ЄС главами держав чи урядів є представники правоцентристських партій.

У підрозділі 4.3. «Правоцентристські партії в місцевих виборчих кампаніях» з'ясовано, що в місцевих виборах 2002 та 2006 рр. брали участь фактично всі національно-демократичні партії, які на той час існували, при цьому як самостійно, так і у складі виборчих блоків. Оскільки одночасно відбувалися парламентські вибори, то формат участі визначався під час формування загальнонаціональних виборчих блоків, коли могли ухвалюватися рішення про поширення чи непоширення їхнього складу і на вибори органів місцевого самоврядування. Місцеві вибори 2010 р. були першими виборами в Україні, коли виключно політичні партії ставали основними суб'єктами електоральної кампанії, та коли одночасно не проводилися вибори народних депутатів України. Оскільки ці вибори розглядалися націонал-демократами як репетиція майбутніх парламентських виборів 2012 р., ними застосовувався широкий спектр базових і диференційних виборчих технологій. Особливий акцент у цих технологіях робився на збереження державної незалежності, захист української мови, критику чинної влади.

Результати участі правоцентристських партій в місцевих виборах 2002, 2006 та 2010 рр. підтвердили існування в Україні соціополітичного поділу на територіальній основі, який тісно пов’язаний зі станом сформованості в регіонах української національної чи регіональної ідентичностей, а також засвідчили зниження електоральної ефективності національно-демократичних партій як в цілому по Україні, так і в базових для них Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській областях. Водночас найкраще представництво в органах місцевого самоврядування націонал-демократи здобули за підсумками місцевих виборів 2006 р. (17465 депутатів та 1017 голів) порівняно з 2002 (3983 і 230) і 2010 (5237 та 508) рр. Це було пов’язано, насамперед, з перемогою на президентських виборах 2004 р. фактично їхнього представника В. Ющенка. Звідси випливає тісний взаємозв’язок між результатами участі правоцентристських партій у президентських з одного боку та парламентських й місцевих виборах — з іншого.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины