РЕАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИМИ ПАРТІЯМИ В УКРАЇНІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
РЕАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИМИ ПАРТІЯМИ В УКРАЇНІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається необхідність наукових розвідок у даному напрямку, формулюються мета й завдання роботи, а також об’єкт і предмет дослідження, визначається наукова новизна та практичне значення результатів дослідження, наводяться дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження ролі політичних партій у виборчому процесі» проаналізовано генезис політико-філософської думки відносно проблеми еволюції інституту політичних партій та суспільно-наукової оцінки ролі їхньої діяльності та джерельна база дослідження. Висвітлено основні підходи до визначення функцій політичних партій, зокрема електорального виміру їхнього функціонування.

У підрозділі 1.1. «Еволюція теоретичних знань про сутність політичних партій» здійснено аналіз та систематизацію концепцій ролі політичних партій у суспільному житті. Інститут політичних партій знаходиться у полі зору науковців значний період часу. Аналіз діяльності перших протопартійних угруповань заклали ще філософи Стародавнього світу – Аристотель, Геродот, Перікл, Пісістрат та ін. Зародження теорії політичних партій пов’язане, перш за все, із негативним сприйняттям дослідниками даного інституту. Так, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Юм, «батьки-засновники» американської демократії визнавали факт існування політичних партій, бачили певні позитивні риси в цьому (наприклад, можливість доступу звичайних громадян до владного механізму), проте загалом визначали, що політичні партії виступають породженням боротьби певних соціальних груп за здобуття та реалізацію влади. Стан постійної боротьби є деструктивним для існування держави, таким чином  існування партій несе загрозу стабільному функціонуванню держави. Класична теорія політичних партій починає виокремлюватися у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст., представниками якої є Р. Міхельс, М. Вебер, М. Острогорський. У своїх дослідженнях учені сформулювали етапи партогенезу, запропонували власну класифікацію (М. Вебер), розглянули основні елементи партійної структури (М. Острогорський), визначили закони та тенденції їхнього функціонування (Р. Міхельс).

Протягом ХХ ст. політичні партії довели свою значущість та важливість існування при формуванні демократичної політичної системи. Коло досліджень даного інституту постійно розширюється та доповнюється: вчені намагаються визначити ключові риси політичних партій, притаманні виключно їм (К. Джанда, К. Лоусон); запропонувати оптимальну структуру та організаційну складову (М. Дюверже); розробити типології політичних партій, виходячи із останніх тенденцій розвитку політичного процесу (С. Волінец, Р. Кац, П. Меїр); проаналізувати взаємозв’язок та взаємовплив партійної та виборчої систем (М. Дюверже, Дж. Сарторі); визначити роль ідеології на сучасному етапі розвитку політичних партій (С. Ліпсет, С. Роккан); прогнозувати тенденції їхнього подальшого розвитку (К. Джанда, Р. Хармела, Дж. Сарторі); виявити напрями подальшої трансформації функцій політичних партій у нових умовах (Р. Мертон, Р. Шварценберг).

В українській політичні думці процес масового виникнення політичних партій у другій пол. ХІХ ст. – на початку ХХ ст. співпав із формуванням їхньої теорії. М. Драгоманов, С. Дністрянський, В. Липинський, О. Назарук, В. Старосольський, М. Стахів заклали підвалини національної партології, проаналізувавши сутність та роль політичних партій, їхнє функціональне призначення, визначили специфіку партійної розбудови на вітчизняному ґрунті.

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. проблеми становлення української партійної системи досліджували Г. Агафонова, Є. Афонін, Ф. Барановський, К. Меркотан, О. Новакова, М. Обушний, М. Примуш, А. Романюк, С. Телешун, В. Фесенко, Ю. Шведа. Безпосередньо проблему функціонування політичних партій як суб’єктів виборчого процесу аналізують Р. Балабан, В. Лебедюк, О. Колесников, Т. Мадрига, І. Поліщук, Б. Райковський, А. Романюк, Є. Телуха та інші.

Вплив політичної культури на перебіг виборчого процесу та пов’язана з цим діяльність політичних партій досліджується Н. Дуравкіною, В. Корнієнком, Л. Півневою, Н. Пробийголовою, О. Радченком, Г. Щедровою.  Окрема група робіт присвячена дослідженню взаємодії політичних партій з інститутами громадянського суспільства. У працях Г. Зеленько, О. Карчевської, О. Мазур,  О. Михайловської, Ф. Рудича, О. Чемшитa, Г. Щедрової обґрунтовується роль партій у якості посередника між державою та громадянським суспільством.

Проте відсутність окремого дослідження, присвяченого проблемі реалізації політичними партіями в Україні свого електорального призначення, спричинила написання даної дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.2. «Наукові підходи до вивчення функцій політичних партій» проаналізовано основні підходи до вивчення ролі політичних партій у політичному процесі. У політичній науці поряд із вивченням інституту політичних партій протягом тривалого часу аналізувалося й їхнє функціональне призначення. На основі проведеного дослідження, пропонуємо етапізувати розвиток уявлень про політичні партії, ґрунтуючись на відношенні вчених щодо ролі політичних партій у суспільстві (функціональний критерій):

- перший етап розпочинається умовно з VI ст. до н. е., коли виникають перші стародавні партійні об’єднання – синомосії, пралії, педіони, гіперакрії. Відношення переважної більшості громадян, які в умовах стародавньої демократії вважали себе господарями держави, було презирливим та негативним – партії називали «гуртками змовників». Філософи, описуючи діяльність партій, утримувались від різких коментарів та обмежувалися у своїх працях лише констатацією факту їхнього існування. Н. Макіавеллі, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Юм трактували партії як виключно деструктивний елемент суспільної системи, що знецінюють дію законів та призводять до заколотів. Завершення першого етапу на початку ХVIII ст. пов’язано з іменем Е. Берка, який перший визначив партії одним із необхідних елементів вільної держави. Таким чином, на першому етапі формування теорії політичних партій їхнє функціонування оцінювалось різко негативно;

- другий етап триває з ХVIIІ ст. до 50-х рр. ХХ ст. У даний період партії отримали стійке суспільне та наукове визнання та визначалися провідним інститутом системи представницької демократії, яка у цей час активно формувалася. Е. Берк, Й. К. Блунчлі, Г. Еллінек, Ш. Монтеск’є, А. Руге писали, що активна діяльність партій є своєрідним показником демократичності суспільного устрою; з їхньою допомогою можна запобігати революціям; за посередництва політичних партій громадяни можуть транслювати свої вимоги органам влади. На цьому ґрунті формується класична партологія, пов’язана з іменами М. Вебера, Р. Міхельса та М. Острогорського, які розширили предмет теорії політичних партій не лише проблемою їхнього функціонального призначення, але і пошуком оптимальної структурної моделі, класифікації існуючих партій тощо;

- третій етап, який розпочинається приблизно з другої половини ХХ ст. і триває дотепер, пов’язаний із трансформацією ролі політичних партій у сучасному суспільстві. Плюралістичний характер демократичної політичної системи значним чином розширює перелік функцій, які покликані виконувати партії, та видозмінює їх. У 60-х рр. ХХ ст. завдяки концепції Р. Мертона актуалізувався функціональний підхід до розуміння сутності політичних партій, у рамках якого першочергове значення надається її рольовому призначенню. Відповідно до наукових розробок провідних партологів – К. фон Бойме, К. Джанди, М. Дюверже, Дж. Сарторі – на перший план виходить електоральний вимір функціонування політичних партій, що забезпечує прихід до влади певної групи політиків.

У другому розділі «Методологічні основи вивчення функціональних засад політичних партій» визначено методологію та понятійно-категоріальний апарат дослідження.

У підрозділі 2.1. «Методологія дослідження електоральних критеріїв функціонування політичних партій» викладено методологію дослідження участі політичних партій у виборчому процесі в Україні. Поставлена мета дисертаційної роботи зумовила використання загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів проведення політологічного дослідження. Провідними методами виступають: структурно-функціональний, завдяки якому можна визначити структуру аналізованого явища та функціональне призначення кожного елементу; соціологічний – для вивчення електоральних настроїв, чинників, що на них впливають тощо; соціокультурний, за допомогою якого визначено вплив політичної культури на діяльність політичних партій. Політичні тексти аналізувалися із застосуванням герменевтичного методу, який, у свою чергу, складається з семіотичного, лінгвістичного, філологічного та історичного аналізу. Вивчення Інтернет-простору, який використовується політичними партіями, здійснювалося із залученням соціально-інформаціологічного та соціокомунікативного підходів у поєднанні з методом дискурс-аналізу.

З огляду на поставлені дослідницькі завдання, доречним було використання  методу моделювання, за допомогою якого було запропоновано модель виборчої стратегії, що має відповідати наступним характеристикам: транспарентність; демократичність; конкурентність; комунікативність; ефективність; конструктивність; послідовність. 

Окрему групу методів становили емпіричні методи дослідження: аналіз електоральної статистики, вторинний соціологічний аналіз, контент-аналіз (пошук досліджуваних одиниць здійснювався за допомогою комп’ютерної програми TextAnalyst v2.01).

У підрозділі 2.2. «Понятійно-категоріальний апарат дослідження» визначено понятійно-категоріальний апарат, який визначає коректність усієї дисертаційної роботи та доводить складність, багатогранність та міждисциплінарність проведеної наукової розвідки. Виходячи із предмета дослідження, провідними поняттями, що в ньому використовуються, є поняття «політична партія» та «електоральна функція».

Підсумовуючи різноманітні підходи до визначення сутності політичних партій, у межах нашої роботи визначаємо її як добровільну політичну організацію громадян, створену на ідеологічній та організаційній основі, яка прагне до завоювання та здійснення публічної політичної влади з метою реалізації в політиці своїх групових інтересів та/або певних соціальних груп.

Аналіз функціональних засад діяльності політичних партій, проведений у підрозділі 1.2, дозволяє констатувати в умовах сучасної системи представницької демократії першочерговість саме електоральної функції, яку ми визначаємо як діяльність політичної партії, що спрямована на просування кандидатів на виборні посади в органи представницької та виконавчої влади через їх висунення і підтримку на виборах, за допомогою якої забезпечується конкурентність та плюралістичний характер політичного процесу.

Вважаємо, що якість та ефективність реалізації даної функції залежить від сумарного потенціалу ресурсів, які партія використовуватиме на виборах. У дисертаційному дослідженні пропонуємо визначити сутність поняття «змагальний потенціал реалізації електоральної функції політичної партії» як сукупність наявних і тих, що можуть бути мобілізовані, ресурсів для здійснення ефективної та результативної участі у виборчому процесі на конкурентних засадах.

Окрім даних понять у роботі також використовувались поняття та категорії, які описують виборчий процес: виборча система, виборча кампанія, виборча технологія, виборча стратегія. Таким чином, вважаємо, що даний понятійно-категоріальний апарат дозволить провести максимально чітке та коректне дослідження.

Третій розділ «Чинники впливу на реалізацію електоральної функції політичними партіями в сучасній Україні» присвячено вивченню факторів, що впливають на ефективність електоральної діяльності політичних партій в Україні, основними із яких визначено систему національного законодавства, специфіку використання політичної ідеології та тип політичної культури суспільства.

У підрозділі 3.1. «Політико-правові засади участі політичних партій у виборчому процесі» проаналізовано правову базу реалізації електоральної функції політичними партіями в Україні. В основі правової конструкції політичної партії закладені статусні функціональні критерії, що відрізняють її від інших організаційно-правових форм громадських об’єднань, а саме: публічно-правовий характер цілей діяльності, що виражається в забезпеченні участі громадян у політичному житті суспільства; специфічні засоби реалізації цих цілей (формування і вираження політичної волі громадян, участь у політичних акціях, виборах і референдумах, представлення їх інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування).

Протягом існування незалежної України сформовано систему національного законодавства, яке регламентує діяльність політичних партій та специфіку їхньої участі у виборчому процесі. Зокрема, це Конституція України, Закони України «Про об’єднання громадян», «Про політичні партії в Україні», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про вибори Президента України» та ін. Проте окремі положення даних актів критикуються українськими та міжнародними експертами, особливо у частині, яка стосується фінансування партій та виборчого процесу, про що мова йтиме у підрозділі 4.3.

Також актуальною проблемою, що потребує вирішення через законодавчу регламентацію, є принцип внутрішньопартійної демократії. Саме від нього залежить процес формування виборчих списків політичної партії, тому його прозорість  сприятиме становленню політичної партії як демократичного інституту політичної системи. Пропонуємо на законодавчому рівні закріпити більш збалансовану систему прав та обов’язків між первинними (низовими) осередками та керівними органами партії. Зокрема, необхідно передбачити обов’язковий принцип регіонального представництва при складанні партійних списків, а також забезпечити прозорість та публічність механізму його формування із можливістю активної дискусії серед усіх партійців, а не лише керівного апарату.

Стосовно виборчої моделі, вважаємо за доцільне застосування на виборах до Верховної Ради України системи пропорційного представництва партій, але вдосконалити існуючу в Україні версію регіональними виборчими списками з преференціями, а за умови участі у виборах блоків політичних партій запровадити диференційований загороджувальний бар’єр.

У підрозділі 3.2. «Вплив ідеологічної ідентифікації на електоральну діяльність політичних партій»  визначено, що впливовим ресурсом, який виступає складовою змагального потенціалу та активно використовується партією на виборах, є політична ідеологія, яка знаходить відображення у програмах партій. Проте політичні партії в Україні не використовують повний потенціал цього принципу, залишаючись більшою мірою прагматичними та персоніфікованими, ніж ідеологічними. Ідеологія виконує суто інструментальну роль та не заважає ідеологічно протилежним партіям об’єднувати свої зусилля по досягненню корпоративних цілей. Не зважаючи на це, проведений аналіз довів, що ідеологеми є найбільш використовуваними та затребуваними у період передвиборчої боротьби, коли програма партії виступає безпосереднім інструментом боротьби за голоси виборців.

Серед партій та блоків, представлених у Верховній Раді України VI скликання, яскраво виражений ідеологічний тренд має тільки Комуністична партія України (її «індекс ідеологічної артикуляції» складає 0,86). Вона найбільш послідовно проносить ключові ідеологічні тези у передвиборній програмі та політичній рекламі, проте аналіз реальної роботи даної партій довів, що, по-перше, партія може об’єднуватися зі своїми ідеологічними опонентами задля досягнення певних цілей; по-друге, ефективність роботи в парламенті є досить низькою – на останніх виборах партія пообіцяла зробити найбільше, а аналіз її законодавчої діяльності довів, що повністю виконаними є лише дві обіцянки. БЮТ та НУНС мають приблизно рівний індекс – 0,34 та 0,37 відповідно. Проте якщо БЮТ послуговується лівоцентристською риторикою, то НУНС тяжіє до правоцентризму. 0,26 складає показник Партії регіонів, яка маскує свій правоцентризм лівим популізмом (за частотою вживання прикметника «соціальний» дана політична сила лідирує). Найменш яскраво виражену ідеологічну спрямованість має «Блок Литвина», який має індекс 0,13, а виголошення провідною ціллю власної діяльності подолання бідності дає змогу віднести дане об’єднання до лівоцентристів, що також активно використовують популістські лозунги.

Визначено, що передвиборна програма партії (блоку) може суттєво відрізнятися від безпосередньо партійної програми. Політичні актори прагнуть приховати свої програмні наміри за лівоцентристською риторикою. Сучасний соціально-економічний розвиток України не дозволяє соціальній сфері бути захищеною, тому політичні партії (блоки) активно спрямовують свої обіцянки на виправлення даного становища та створення системи ефективного соціального захисту. Таким чином, навіть правоцентристські політичні сили приділяють найбільшу увагу соціальній сфері, тим самим ігноруючи проблеми консолідації нації, формування національної держави, ідеї тощо.

У підрозділі 3.3. «Політико-культурні чинники реалізації електоральної функції політичними партіями України» на ґрунті проведеного дослідження доведено, що ефективність реалізації електоральної функції політичними партіями значним чином залежить від типу політичної культури, сформованої у суспільстві. Вид виборів, важливість їх сприйняття громадянами, система національного законодавства, специфіка застосування маніпулятивних та популістських технік, особливості використання Інтернет-простору в діяльності політичних партій – все це безпосередньо впливає на хід виборчого процесу.

Недостатня розвиненість демократичної складової у політичній культурі українського суспільства призводить до низької електоральної культури, яка, у свою чергу, залежить від стабільності виборчої системи та системи її законодавчого супроводження; повільний процес ротації політичної еліти та лідерів; слабкість інститутів громадянського суспільства; відсутність системи публічного контролю за діяльністю політичних партій; рівень соціально-економічного розвитку країни; специфіка регіональної ідентифікації тощо. Все це призводить до ототожнення у свідомості громадян виборчих технологій з виборчою культурою.

Важливою характеристикою сучасного політичного процесу виступає його віртуалізація, коли базові компоненти політичних практик – вибори, партії, держава – симулюються. Цьому сприяє, у тому числі, масове поширення Інтернету та його активне використання політичними інститутами. Саме ефективна інформаційно-комунікаційна політична конкуренція є визначальним фактором завоювання і збереження політичної влади, а також суттєвою складовою змагального потенціалу політичної партії. Інтернет може зробити вибори відкритими, прозорими. Широке використання його в день голосування (оперативне надання інформації в мережі про хід голосування, розміщення результатів підрахунку голосів і т.п.) сприяє формуванню втраченої довіри виборців як до процедури виборів, так і до демократичних інститутів у цілому.

Аналіз змісту офіційних веб-сайтів парламентських партій дозволяє зробити висновок, що вони є доволі типовими за структурою за змістовним наповненням: кожен сайт містить такі блоки: інформаційний (новини, інтерв’ю, анонси, коментарі); ідеологічний (програма партії, у тому числі передвиборна, агітаційні матеріали, символіка партії); персоналістський (інформація про партійне керівництво, лідера партії, представників в органах влади); комунікативний (громадські приймальні, система зворотного зв’язку).

Враховуючи, що головними характеристиками Інтернет-простору є гіпертекстуальність, мультимедійність та інтерактивність, необхідно відзначити, що за першими двома показниками українські сайти виконують своє призначення. Принцип інтерактивності потребує вдосконалення, бо система зворотного зв’язку часто вимагає обов’язкової реєстрації, інколи не діє, а запит залишається без відповіді. Лише на сайті КПУ можна коментувати новини та висловлювання представників партії. Також політичні партії залишають поза межами своєї уваги фандрайзинг (його використовує тільки БЮТ, проте сторінка, на якій можна зробити пожертву часто є недоступною). Досвід країн розвиненої демократії доводить, що збір коштів на партійні потреби через Інтернет сьогодні є ефективним, сприяє незалежності партій від їхніх спонсорів та підвищує їхню прозорість.

З огляду на вищевикладене, рекомендуємо політичним партіям низку заходів, які підвищать результативність їхніх сайтів: налагодити систему зворотного зв’язку без обов’язкової реєстрації з можливістю залишати коментарі; запровадити за бажанням користувача Інтернет-розсилку партійних новин електронною поштою; розробка та включення до змісту сайтів онлайн-опитувань, Інтернет-конференцій, віртуальних партійних з’їздів; обов’язкове включення форми для збору коштів на потреби партії, чому може сприяти також відкриття Інтернет-магазинів, які пропонують придбати продукцію з партійною символікою; використання посилань, які допоможуть здійснити перехід до певної соціальної мережі, або персонального блогу лідера партії.

Таким чином, використання Інтернету є інноваційним потенціалом політичної партії, який, у свою чергу, є складовою її змагального потенціалу.

Четвертий розділ «Функціональна роль політичних партій у виборчих кампаніях» присвячено аналізу електоральної участі політичних партій у виборчому процесі, у ньому досліджується технологічна та лідерська складова даного процесу, а також шляхи фінансування діяльності політичних партій, зокрема у виборчий період.

У підрозділі 4.1. «Модель формування виборчих стратегій політичними партіями» визначено, що успіх від реалізації змагального потенціалу партії також залежить від якості обраної виборчої стратегії. Проведене дослідження дозволяє констатувати, що на сучасному політичному ринку в Україні найбільш використовуваними  є «рекламні» стратегії; стратегії, засновані на «ідеальній моделі кандидата»; «адресні» моделі, а також комплексні підходи, особливо в умовах виборів до Верховної Ради України. Меншою популярністю користується програмний підхід, що, на нашу думку, спричинене низькою якістю партійних програм, які представляють собою конгломерат із схожих популістських гасел. Серед позитивних тенденцій необхідно відзначити зниження популярності «апаратного» підходу, який активно запроваджувався у 90-х рр. ХХ ст., і був пов’язаний, перш за все, із використанням адміністративного ресурсу.

З метою підвищення якості виборчих кампаній пропонуємо модель оптимальної виборчої стратегії, яка, на нашу думку, включає наступні характеристики: транспарентність; демократичність; конкурентність; комунікативність; ефективність; конструктивність; послідовність. Виборча стратегія, що відповідатиме даним критеріям, сприятиме перемозі політичної партії на виборах.

Критерій транспарентності означає прозорість засобів, тактичних прийомів, за допомогою яких досягатиметься запланований результат. Демократична складова покликана забезпечити демократичний поступ, який є пріоритетом суспільного розвитку. Дану складову необхідно розглядати з двох сторін. З одного боку, принцип демократичності означає ступінь доступу широкого загалу до участі в реалізації технології, таким чином запобігаючи відстороненню громадян від участі у виборчому процесі. З іншого боку, виборча стратегія має сприяти консолідації нації навколо загальнодемократичних цінностей, визначати міру узгодження засобів соціального впливу технології зі збереженням рівноваги в державі, зміцненням її суверенітету і територіальної цілісності.

Конкурентна модель повинна враховувати переваги та недоліки опонентів та мати змогу «вигідніше продати» свого кандидата. Наступною складовою дієвої виборчої моделі має стати налагодження ефективної комунікації між політичними партіями та електоратом, при цьому даний процес не повинен призупинятися у міжелекторальний період. Обрана модель виборчої стратегії також має обов’язково проходити тест на ефективність, який дозволить співставити витрати та корисний результат від її використання. Критерії конструктивності та послідовності пов’язані між собою. Якщо конструктивність технології забезпечує її здатність бути джерелом або суттєвою складовою механізму реалізації програми кандидата, то послідовність відповідає за безперервну єдність, логічну доказовість у висвітленні діяльності кандидата протягом всього часу використання технології.

Таким чином, використання даної моделі підвищить електоральну ефективність політичних партій.

Підрозділ 4.2. «Політичне лідерство як механізм реалізації електоральної функції» присвячено аналізу лідерського потенціалу політичної партії та їхнього впливу на її електоральну ефективність. Ураховуючи фактор персоналізації політичного процесу в Україні, слабку орієнтацію політичних партій на використання ідеологічного потенціалу, вважаємо, що саме політичне лідерство виступає важливим механізмом реалізації політичними партіями електоральної функції. При цьому образ лідера повинен відповідати вимогам електорату. Серед провідних якостей, які є найбільш важливими для виборців, можна виділити: морально-етичний блок: чесність, порядність, некорумпованість. На другому місці знаходяться ділові якості лідера, і лише в останню чергу громадян цікавить зовнішній вигляд кандидата (за певним виключенням у особі Ю. Тимошенко, 14 % електорату якої є прихильниками її зовнішності). Лідер має нести персональну відповідальність перед суспільством за реалізацію ухвалених рішень, програм та бути налаштованим на паритетний діалог з політичними опонентами.

Політична практика свідчить, що в Україні політичний лідер є представником, а частіш за все, очільником певної політичної сили, тобто партійним лідером. Тому існує сенс активної розробки проблеми становлення партійного лідерства в Україні. З огляду на майже повну відсутність внутрішньопартійної демократії, принципів прозорості та публічності в діяльності партій, існує тенденція до перетворення партійного лідера на вождя, що негативно впливає на запровадження та розвиток демократичних процедур.

Також існують значні проблеми для поширення в Україні жіночого лідерства. Тут чітко простежується така тенденція – чим нижчий рівень державного управління, тим більше там представлено жінок, і навпаки, у провідних політичних інститутах відсоток жінок залишається наднизьким. У складі Верховної Ради України VІ скликання лише 7,5 % жінок, при цьому жінки не обіймають посади Голови та заступників Голови Верховної Ради України, в Кабінеті Міністрів України лише з 14.02.2012 р. Указом Президента України Р. Богатирьову призначено Віце-прем’єр-міністром України – Міністром охорони здоров’я України. Водночас, найбільше жінок представлено на найнижчих політичних управлінських ланках – в сільських радах жінки складають 51 %, у селищних радах – 46 %, серед депутатів міських рад – 28 %. З метою подальшої демократизації політичної системи, вважаємо необхідним запровадження двоетапного квотного принципу, коли на першому етапі використовуються квоти при формуванні керівних органів партії та особливо при формуванні її виборчих списків, а на другому – квоти діють при формуванні складу вищих рівнів влади – рад, уряду, адміністрацій тощо.

У підрозділі 4.3. «Особливості фінансування партій у виборчому процесі» на основі проведеного дослідження визначено, що в сучасних умовах для проведення успішної виборчої кампанії партія повинна мати значні фінансові ресурси, мобілізація яких для передвиборчої агітації може створити їй досить суттєві переваги і мати серйозний вплив на волевиявлення виборців.

Сучасне законодавство в даній галузі надто «розпорошене» по окремим законодавчим актам. Так, порядок фінансування діяльності політичних партій регламентується окремими статтями Законів України «Про політичні партії в Україні», «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»,  «Про об’єднання громадян», «Про оподаткування прибутку підприємств», Кримінальним Кодексом України, але окремого закону присвяченого даній проблемі немає. Тому вважаємо за доцільне прийняття закону «Про фінансування політичних партій в Україні», що визначить джерела надходження ресурсів до політичних партій, який буде ґрунтуватися на принципі диверсифікації. Тобто необхідно таким чином збалансувати порядок та розміри надходжень, щоб партія не залежала виключно від одного ресурсу. Запровадження трьох основних джерел фінансування дозволить партіям отримати максимальну незалежність у реалізації власних функцій. Державне фінансування у поєднанні з обмеженим певним чином приватним сприятиме партійній діяльності у часи, коли партія не може існувати виключно за рахунок членських внесків, що спричинене зміною масового типу партій на кадрові, картельні, електорально-професійні тощо.

Необхідно закріпити такі положення, які запобігали б домінуванню над партією одного спонсора шляхом затвердження обмеження на розмір внеску від юридичної та фізичної особи. При цьому першочергово необхідно надати визначення поняттю «добровільний внесок на користь політичної партії». Також потрібно унормувати транспарентність порядку та процесу надходження ресурсів, щоб органи державної влади та громадськість мали змогу контролювати цей процес. У зв’язку з цим доречно запровадити обов’язкову періодичну публікацію звітів політичних партій у провідних загальнонаціональних виданнях. Особливо важливо прописати відповідальність за невиконання норм закону. Таким чином, необхідно створити абсолютно прозору систему фінансування політичних партій, у виборчому процесі зокрема.

Новий закон також повинен знищити систему тіньового фінансування, що склалася в Україні, яка включає пожертви до виборчих кампаній готівкою або в сумах, що перевищують установлені обмеження, використання партійних ресурсів, що не входять до передвиборчого бюджету, підтримка з боку третіх осіб тощо. Таким чином, у зазначеному законі повинна відбиватися основна вимога до діяльності політичних партій – публічність системи фінансування. Це допоможе сформувати в Україні якісно новий тип політичних партій, які виступають виразниками інтересів соціальних груп, а не їхніх лідерів та спонсорів, що, у свою чергу, підвищить якість демократії в країні.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины