НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ ЗА ПОВЕРНЕННЯ НА ІСТОРИЧНУ БАТЬКІВЩИНУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ ЗА ПОВЕРНЕННЯ НА ІСТОРИЧНУ БАТЬКІВЩИНУ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У першому розділі «Історіографія, джерельна база і методологія дослідження» визначено стан дослідження теми, сформовано комплекс джерел та розкрито методи, що були використані у процесі роботи над дисертацією.

У підрозділі «Історіографія та джерела дослідження» розглянуто основні етапи розвитку історіографії та накопичення джерельної бази дослідження. Особливістю формування історіографічного комплексу було те, що у постдепортаційний період інтерпретації історії Криму знаходились у прямій залежності від політики щодо кримськотатарського народу. Лише наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. були опубліковані документи і матеріали, що неупереджено представляли перебіг бойових дій у Криму. У дослідженнях В. Басова, Г. Бєкірової, Ю. Рубцова, С. Таїрова, А. Велієва, С. Нагаєва кримські татари вже не фігурували виключно як зрадники. Розсекречення архівних матеріалів дало можливість зробити певні кроки на шляху до правдивого висвітлення процесу депортації кримських татар. У дослідженнях М. Бугая, В. Брошевана, П. Тиглiянця певною мірою розкрито проведення депортації, у роботах В. Земскова, О. Волобуєва представлено матеріали, що ілюструють особливості режиму розміщення депортованого народу в умовах спецпоселень. Частково зародження та розгортання кримськотатарського національного руху показали Ю. Данилюк та О. Бажан.

Процес прийняття основних державних рішень з проблеми кримських татар фактично не був предметом спеціального історико-політологічного дослідження.
Це пояснювалося неможливістю неупередженого розгляду проблеми в умовах радянської влади та засекреченням багатьох документів, що стосувалися цієї проблеми. Остання обставина зумовила неповноту наукових студій представників зарубіжної історіографії А. Григоренка, А. Некрича, К. Озчана, А. Фішера,
Э. Олворта, П. Потічного.

Перша присвячена кримськотатарському національному руху робота, що могла б претендувати на рівень узагальнюючої, була підготовлена Л. Алексєєвою, в основному за матеріалами самвидаву. Упродовж 1970–2000 рр. були опубліковані документи судових процесів над активістами кримськотатарського національного руху М. Мамутом, М. Джемільовим, а також матеріали так званого «ташкентського процесу». Варто наголосити, що інформація про судові слухання над учасниками руху, позасудові переслідування активістів знаходила відображення в «інформаціях» кримськотатарського національного (середина 1960-х – до початку 1980-х) і правозахисного самвидаву («Хроника текущих событий», «Вести из СССР», «Хроника защиты прав человека»).

2000-ні рр. позначені посиленням інтересу дослідників до проблеми кримськотатарського національного руху. Великий масив колишніх секретних документів КДБ був представлений у двотомнику «Кримськi татари: шлях до повернення. Кримськотатарский нацiональний рух (друга половина 1940-х – початок 1990-х рокiв». Цю працю відкриває ґрунтовна стаття Ю. Данилюка і
О. Бажана, присвячена історії розгортання кримськотатарського національного руху.

Певні аспекти проблеми розкривають матеріали збірника «Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство», підготовленого за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 2004 р.). Тут представлено розвідки про історичні, політичні, соціально-економічні, культурно-просвітницькі, релігійні та інші аспекти депортації кримськотатарського населення, а також щодо його повернення і облаштування на рідній землі. У доповідях
О. Рафальського, Н. Беліцер, В. Устименка висвітлено різні аспекти етнополітичної ситуації в Криму. Статті Р. Хаялі та В. Бабич пов’язані із відтворенням історії депортації кримських татар у 1944 р., розвідки В. Ганкевича і С. Шендрикової,
О. Бажана, Ю. Данилюка, Н. Макаренко, Р. Фірсова присвячені зародженню та розвитку національного руху кримських татар.

До збірника матеріалів конференції «Крымскотатарское национальное и правозащитное движение: истоки, эволюция», увійшли статті Р. Іллясова,
Ф. Якубова, А. Сеітбекірова, Р. Хаялі, Р. Куртиєва, Р. Чубарова, Р. Бекірова,
А. Шемьі-заде, Б. Усеїнова, С. Шендрикової, І. Умерова про діяльність М. Джемільова та історію руху кримських татар з першої половини ХХ ст. і до останнього часу. Особливої уваги заслуговує доповідь М. Джемільова «Национально-освободительное движение крымских татар», в якій представлена періодизація руху.

Засноване на аналізі детального фактичного матеріалу дослідження
В. Котигоренка «Кримськотатарскі репатріанти: проблема соціальної адаптації», містить висновки щодо перспектив інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство, а також аналіз можливих конфліктних ситуацій, пов’язаних із цим процесом.

Окремі аспекти історії кримськотатарського руху за повернення на батьківщину розглядалися у студіях «Український Крим» В. Сергійчука, «Крымскотатарская проблема в СССР (1944–1991)» і «Крымские татары. 1941–1991. (Опыт политической истории)» Г. Бєкірової, «Крымскотатарский народ: без права на Родину (первая половина 1940–1990-х гг.)» Р. Хаялі. Біографії активістів руху представлені на сторінках роботи І. Асаніна «Адалет куреши сафларында» [У рядах боротьби за справедливість (Книга пам’яті)]. Варто також відзначити розробку
Е. Сейдаметовим питання солідарності кримськотатарської діаспори США з боротьбою співвітчизників у СРСР.

Якісно новим кроком у вивченні історії Криму стала колективна монографія «Крим в етнополiтичному вимiрi», підготовлена в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, у якій проаналізовано перебіг етнополітичних процесів у Криму, зокрема масові депортації населення і боротьбу кримських татар за повернення до Криму у 1960-х – 1990- рр.

Загалом проведений аналіз стану дослідження теми дисертаційної роботи виявив відсутність підготовленої на основі вивчення репрезентативного комплексу джерел узагальнюючої праці, вільної від ідеологічних нашарувань.

Джерельна база дисертаційного дослідження представлена широким спектром архівних документів, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше. Йдеться про матеріали, що містяться у архівосховищах Російської Федерації та України: Державного архіву Російської Федерації (м. Москва, ф. 9479, Відділ спецпоселень НКВС-МВС; ф.8131, Прокуратура СРСР, Відділ по нагляду (надзору) за слідством у органах держбезпеки, ф.7523, Верховна Рада СРСР; ф.9401, «Особые папки» Сталіна і Молотова; ф.5446, РНК – РМ СРСР), Російського державного архіву новітньої історії (м. Москва, ф.5, відділи ЦК КПРС), Російського державного архіву соціально-політичної історії (м. Москва, ф.17, Кримський обком, ЦК КПУ, ЦК КП Узбекистану; райкоми і міськкоми партії; ф.644, ДКО; ф.574, Уповноважений ЦК ВКП (б) в Узбецькій РСР), Державного архіву Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь, ф. 1, Кримський обком), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (м. Київ, ф.1 ЦК КП України), архіву Науково-інформаційного і освітнього центру «Меморіал» (м. Москва, колекція особистих фондів).

Окрім архівних матеріалів для роботи над дисертацією залучалися документи кримськотатарського руху, так звані «Інформації», що являють собою бюлетені, де друкувалися звіти та повідомлення, які висвітлювали найважливіші події у діяльності ініціативних груп. Ці групи були неформальними об’єднаннями кримських татар у місцях компактного проживання, метою яких була діяльність, спрямована на повернення до Криму. У роботі проаналізовано непідцензурні бюлетені, що виготовлялися активістами дисидентського руху, а саме: «Хроника текущих событий», «Вести из СССР», «Хроника защиты прав человека в СССР».

Важливе місце серед джерел дослідження належить матеріалам спілкування з учасниками руху (інтерв’ю, опитування), а також матеріалам кримських засобів масової інформації, таких як газети «Голос Крыма», «Полуостров», «Авдет», «Къырым», «Янъы Дюнья», журнал «Йылдыз», де опубліковано різноманітні повідомлення, статті, документи та інші матеріали з історії депортації, описується життя спецпоселенців.

У підрозділі 1.2. «Теоретико-методологічні принципи дослідження» висвітлено принципи побудови дисертаційного дослідження, розкрито методи його проведення та алгоритм роботи над темою.

Другий розділ «Етнополітичні наслідки депортації кримськотатарського народу» присвячений дослідженню подій 1941–1954 рр., що обумовили зміни у житті Кримського півострова та кримських татар.

У підрозділі 2.1. «Депортація кримськотатарського народу і зміна статусу Криму у повоєнний період» розглянуті ключові події 1941–1954 рр., пов’язані із політичним рішенням про депортацією кримських татар, його виконанням, заселенням півострова новими мешканцями. Проаналізовано протекціоністські заходи керівництва радянської держави, спрямовані на успішне здійснення міграційної політики. Відбулися значні зміни і в історіографічній парадигмі дослідження минулого Криму. Повоєнна політика Комуністичної партії, зміна топоніміки краю прискорювали перетворення півострова у «територію для обраних». Скасування Кримської АРСР і перетворення її в область у складі РРФСР, передача Криму до складу Української РСР істотно вплинули на подальші події в долі кримськотатарського народу, практично позбавили його можливості повернутися на батьківщину.

У підрозділі 2.2. «Соціально-економічні, політичні і національно-культурні умови життєдіяльності кримськотатарських спецпоселенців» відображено умови життя та побуту кримських татар у місцях вигнання. Доведено, що саме умови проживання у перші роки після депортації обумовили високий рівень смертності. Детально розглянуто реакцію етнічної спільноти на втрату рівноправного становища в радянській країні, коли людей, які сукупно представляли цілий народ, було перетворено на політв’язнів, що використовувалися як дешева робоча сила. Наголошено, що депортація стала національною трагедією кримськотатарського народу і зумовила виникнення та поширення руху за повернення до Криму.

Третій розділ «Боротьба кримських татар за збереження етнополітичної суб’єктності і повернення на історичну батьківщину» розкриває авторську концепцію етнополітичної історії кримськотатарського національного руху.

В підрозділі 3.1. «Зародження, соціальна база, інтелектуальний потенціал і інституціоналізація кримськотатарського руху» проаналізовано початковий етап розгортання руху. Зазначається, що після прийняття наприкінці 1965 р. постанови Політбюро ЦК КПРС «Про відновлення національних автономій калмицького, карачаївського, балкарського, чеченського і інгушського народів» почався процес повернення їх представників у місця попереднього проживання. Але репатріація кримських татар владою не передбачалася на підставі того, що «колишня Кримська АРСР не була автономією тільки татар, а являла собою багатонаціональну республіку». Повернення кримських татар до Криму унеможливлювалося внаслідок того, що територія півострова є «областю України і заселена». Матеріали дослідження засвідчили стрімке збільшення масштабів руху кримських татар за повернення на історичну батьківщину саме від середини 1960-х рр. Організаційними структурами руху стали «ініціативні групи», а формою апеляції – звернення до влади, зустрічі з керівництвом країни. Біля джерел руху стояли комуністи з середовища колишніх високопоставлених чиновників Кримської АРСР, а також ветерани війни. Участь молоді у тогочасному кримськотатарському національному русі мала лише епізодичний характер. Рух залишався нецентралізованим, а окремі «ініціативні групи» співпрацювали лише на основі особистих зв’язків чи/та знайомств між їхніми членами.

У підрозділі 3.2 «Форми і методи, динаміка руху кримських татар у контексті політики СРСР» висвітлено умови активізації діяльності «ініціативних груп». Відзначається, що у середині 1960-х рр. став помітним великий інтерес кримських татар до історії та культури свого народу. Це заклало початок якісно нового етапу у розвитку національної самосвідомості. Наголошується, що у цей період до представників старшого покоління приєдналася генерація молоді, чиє свідоме життя проходило вже на засланні, а дії відрізнялися сміливістю і радикалізмом. Наслідком подібних дій стали репресивні заходи влади, серед яких виділялися політичні розправи з Е. Сеферовим і Ш. Абдурахмановим у 1961 р.,
М. Омеровим і С.–А. Умеровим у 1962 р. З іншого боку, активність учасників руху призвела наприкінці 1960-х рр. до зняття з кримськотатарського народу звинувачення у зраді, але повернення на місця попереднього проживання і реабілітації не відбулося. Тому ідея повернення до Криму перетворилася для кримських татар на одне з базових понять національної самосвідомості, яке сприяло об’єднанню різних верств кримськотатарського народу.

Далі розкрито співпрацю між представниками національного кримськотатарського руху та представниками правозахисного руху в СРСР. Проаналізовано участь генерала П. Григоренка та московських адвокатів у захисті кримських татар, постійну рубрику про кримськотатарський рух у бюлетені правозахисників «Хроника текущих событий», арешт і засудження І. Габая.

У підрозділі 3.3. «Ключові рішення з кримськотатарської проблеми у контексті розвитку національного руху в 1970-х роках» аналізуються основні рішення тогочасних владних органів, що стосувалися кримських татар. Підкреслено, що характерною рисою цього періоду стало переміщення арени національного опору до Криму, куди поверталися окремі представники кримськотатарського народу. Їх протистояння з владними структурами яскраво продемонструвало методи боротьби режиму проти повернення кримських татар на батьківщину. Проаналізовано причини невдалих спроб активістів руху добитися зустрічі із першими особами держави.

Підрозділ 3.4 «Рух кримськотатарського народу у період перебудови» містить аналіз причин пожвавлення діяльності учасників руху із висвітленням акцій у Москві у 1987 та 1988 рр. Зазначено, що прийняття 14 листопада 1989 р. Верховною Радою СРСР Декларації «Про визнання протизаконними і злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали насильницького переселення, і забезпечення їх прав» призвело до різкого збільшення кількості кримських татар, які поверталися на батьківщину. Це викликало посилення міжетнічних протиріч, причиною і каталізатором яких стала боротьба за землю та сфери економічної діяльності.

20 січня 1991 р. було проведено референдум щодо перетворення Кримської області у Кримську АРСР за територіальною ознакою як «суб’єкта СРСР і Союзної угоди». 12 лютого 1991 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної республіки». Автономія відновлювалася як територіальне утворення, у той час як кримські татари наполягали на національній автономії. У цих умовах було ініційоване проведення національного з’їзду – Другого Курултаю з метою об’єднання всіх інтелектуальних, духовних, економічних сил народу для якнайшвидшого повернення на батьківщину кримських татар. Досягненню мети мало сприяти обрання постійно діючого органу – Меджлісу. Проведення Курултаю як Другого підкреслювало його спадкоємність із Першим Курултаєм, що відбувся у листопаді 1917 р. у Сімферополі і був розпущений 22 січня 1918 р. Кримським обласним військово-революційним комітетом. Результатом діяльності Другого Курултаю стало прийняття Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу, Звернення до всіх жителів Криму, Звернення до кримськотатарського народу, Звернення до ООН, Звернення до Президента СРСР та ін., що мали сприяти поверненню і закріпленню кримськотатарського народу на історичній батьківщині.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины