ІНТЕРНЕТ–ВИДАННЯ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Краткое содержание

                             ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі»  подано загальну характеристику дисертаційної роботи: актуальність теми, об’єкт та предмет дослідження, основну мету і завдання для її досягнення, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, їх апробацію та публікації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні аспекти дослідження проблеми формування політичної культури» здійснюється огляд наукових праць, наводяться основні напрями наукових досліджень за темою дисертації, розглядаються підходи до розкриття  впливу спеціалізованих інтернет-видань на формування політичної культури в суспільстві, визначаються механізми впливу мас-медіа      на політичні процеси.

У підрозділі 1.1. «Основні напрями осмислення розвитку суспільної свідомості і культури в умовах політичної конкуренції»  аналізуються ступінь наукового розроблення теми та основні принципи національної    доктрини інформаційної політики держави. Дослідження феномену новітньої постіндустріальної цивілізації немислиме без розуміння того факту, як за відносно короткий час змінилася суспільна думка, що нині означає це поняття і яким чином Інтернет вплинув  на розвиток суспільної моралі, принципів естетики, громадянської позиції – власне, всіх компонентів, що складають суспільну думку. Труднощі визначення пов'язані зі складною природою суспільної думки і її тісних зв'язків з іншими станами і духовними явищами. Суспільна думка містить різноманітні елементи: раціональні, емоційні, вольові і не зводиться до якогось одного рівню чи форми, сфери свідомості.

За робочу дефініцію було прийняте наступне визначення:  суспільна думка є  особливим станом реальної свідомості мас, що виражає домінуюче відношення, позицію з актуальних суспільно значимих питань певної соціальної групи. Суспільна думка не є складовою суспільної свідомості в механістичному розумінні цього слова, оскільки являє собою особливий феномен буття, що сформувався в конкретний історичний період, внаслідок збігу як правило позитивних факторів, що сприяють можливостям  спокійної і адекватної оцінки оточуючого світу.  Індивідуальна свідомість формується і розвивається під впливом суспільної свідомості, а суспільна свідомість поглиблює свою сутність і поповнює свій зміст за рахунок індивідуальної. Зазначено, що коли йдеться про  ефективність  впливу на суспільну свідомість через Інтернет, то сучасне українське суспільство одночасно «атомізоване» на  зразок розвинених демократій Заходу і дещо патріархальне, за менталітетом схильне до колективізму, тож  досягнення громадської згоди шляхом впливу будь-якого механізму – малоймовірне. На доказ цього наводиться теза  українських  вчених А.Чічановського та О.Старіша, які   наголошують на тому факті, що пануючими ідеями будь-якого історичного періоду є ідеї правлячої групи, бо саме ця група направляє і визначає діяльність державних інститутів, прагнучи контролювати засоби масової комунікації. 

У підрозділі 1.2. «Роль Інтернету в ситуації розширення інформаційно-комунікаційного простору  і формування демократичної політичної культури» констатується той факт той факт, що у вітчизняній  науковій літературі, під час спілкування журналістів-практиків на фахових семінарах і зустрічах, проблема впливу інформаційних технологій на перебіг суспільних подій аналізується рідко, часто спрощено.  Тим часом, вже очевидно, що в науковому дискурсі західноєвропейських і північноамериканських науковців  визріло поняття того, що постіндустріальне, а, тим більше,  інформаційне суспільство має бути усвідомлене насамперед з точки зору його впливу на  формування  суспільної свідомості  і високої політичної культури кожного громадянина.

Надзвичайно важливо, що феномен подібного осмислення попри всі негаразди, все ж  з’явився в Україні.  Науковець С.Даниленко у ґрунтовній праці зазначає, що концепція  інформаційного або постіндустріального суспільства від самого початку мала таку фазу («хвилю») у розвитку цивілізації, за умов осягнення якої головними продуктами виробництва стануть не речі і енергія, а інформація і знання.  Іншими  дослідниками  розглядається теорія так званого постмодерну, в тому числі в ракурсі формування політичної культури, бо постмодерн поступово змінює саме поняття інформаційного суспільства. 

Поняття політичної культури, на думку автора дисертаційного дослідження, в широкому сенсі цього терміну,  означає систему історично сформованих, відносно стабільних, переконань, уявлень, ідей і стандартів поведінки, що проявляються під час діяльності суб’єктів політичних, забезпечуючи новації в політичному житті розвиненого суспільства на основі традиційних моральних цінностей. Політична культура, як і цивілізаційна культура загалом, включає в себе основні базові елементи. Серед них: пізнавальний елемент, до якого органічно входять політичні знання, політична освіта і система політичного мислення.  Моральний фактор, без якого немислима політична  оцінка подій, а також почуття, ідеали, переконання окремих  особистостей. На основі цього формується стиль політичної поведінки, зразки громадсько-політичної діяльності окремих лідерів і громадянського суспільства в цілому.  Інтернет є принципово новою формою організації текстового простору, його вже не  може вважатися лінійно побудованим, з певною спрямованістю, структурою та межами. Інтернет є явищем  принципово недискретним, багатовимірним. В цьому  випадку  питання формування політичної культури у суспільстві значно ускладнюються, оскільки форма подачі ідеологічного матеріалу також має бути оригінальною, багатовимірною.

У другому розділі «Інтернет-видання як фактор впливу на суспільну свідомість і політичну культуру»  увага приділяється взаємодії суто інформаційного простору,  політичних інтернет-видань як його складової  і, у зв’язку з цим,  проблемам виховання загальної  політичної культури.

У підрозділі 2.1. «Концепції взаємодії суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин»  розглянуто питання, як в сучасному інформаційному народжуються і розвиваються  якісно  нові форми взаємодії між  активними учасниками інформаційних процесів.

Для того, щоб з'ясувати соціальний  зріз, колективний портрет активного  користувача Інтернету, автор наукової роботи використала соціологічні дослідження  Інституту Горшеніна (жовтень 2010 р. – березень 2011р.) серед студентської молоді – головної цільової групи користувачів Інтернету. Згідно випадковій вибірці було опитано більше  п’яти тисяч  студентів із  двох десятків  вищих навчальних закладів  України, Росії,  Казахстану. Найактивніші   користувачі соціальних мереж – студенти Росії (72,1%) і України (60,9%), в Казахстані соціальними мережами користується лише кожний третій студент   (34,6%). Кілька разів на тиждень відвідують соціальні мережі майже чверть українських студентів (23,6%), 21,8% молодих казахів і 16,2% студентів Росії. Серед безумовних пріоритетів сучасного студентства крім соціальних мереж, громадсько-політичні, культурологічні  сайти і  інтернет-портали. На основі  емпіричних даних, було зроблено висновок, що сучасний Інтернет  – простір, де кожний має право вибору,  а для значної кількості студентської молоді Інтернет не просто  інформаційна скриня, а  усвідомлена потреба отримання  певної кількості знань  з метою самовдосконалення і розвитку. Водночас констатується той факт, що наміри  уряду по упорядкуванню нормативно-правової бази стосовно мережі Інтернет, все ж лишаються фрагментарними і непослідовними.  На часі прийняття Інформаційного  кодексу України і  створення  Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства. Що стосується пріоритету соціальних мереж, то вони,  в силу не розвиненості демократичних традицій в українській державі, об’єктивно сприяють соціологізації особистості у суспільстві.

У підрозділі 2.2. «Значення  інтернет-видань у поширенні  цінностей і стандартів демократичного співжиття»починається з дискусії стосовно того, що  цілеспрямоване втручання у вигляді потоку інформаційних повідомлень «активізує «генетичні знання», призначені для самознищення системи. Інформаційний простір, завжди перенасичений і переповнений, сягає апогею своєї активності в час, коли починаються   перегони за владу. В демократичних країнах це, як правило, вибори, під час яких інформаційні  системи працюють з відчутним перевантаженням.  Серед найбільш значних політичних та інформаційно-політичних сайтів України,  три,   за свідченнями експертів, мають найбільше число відвідувань під час політичних перегонів. Це – інформаційний сайт УНІАН, політичний портал «LB.ua» («Левый берег»), інформаційно-політичний, з елементами розважальної журналістики «Українська правда». УНІАН фінансується мільярдером, який проживає в Швейцарії, «Українська правда» існує за рахунок грантів. Інтернет-портал «LB.ua» («Левый берег»),  фінансується з фонду Горшеніна і нараховує близько чотирьох десятків співробітників. Вдвічі більше – в «Українській правді», більше ста співробітників – в  УНІАН. Поява великої кількості журналістів, які пишуть аналітику на політичну тематику, зумовило не лише конкуренцію між ними, а й виникнення цілої групи наслідувачів, послідовників, що веде, зрештою, до появи шкіл політичної журналістики. Виходячи з практики західноєвропейських і американських інтернет-видань, є  всі підстави вважати,  що на основі власних українських наукових студій буде покладено процес зародження національних шкіл політичної журналістики,  що сприятиме формуванню політичної культури  у суспільстві.

У підрозділі 2.3. «Конструктивні та деструктивні  аспекти впливу  новітніх інформаційних технологій  на масову свідомість»,  що   починається з короткого історичного екскурсу в історію створення  соціальних мереж, аналізується ступінь їх впливу на суспільну свідомість.                               Вказано, що так званий соціальний (Веб-етап) настав, коли в аудиторію Інтернету увійшла велика частина населення цивілізованих країн світу.

У розвитку світової журналістики на початку XXI століття проглядаються суперечливі тенденції. З одного боку, у багатьох країнах світу поглиблюється комерціалізація друкованої та електронної преси, ринкові стандарти перетворюються на           «глобальну           культуру мас-медіа»)

(Д. МакКуейл), зростає концентрація медійної власності, що належить нечисленним гігантським транснаціональним корпораціям. Розвивається глобальний інформаційний ринок. З іншого боку, все більш помітним стає зростання громадської активності в інформаційній сфері, що виявляється у створенні альтернативних мас-медіа,  переважно на мережевій платформі. Особливе місце в цьому процесі займає політична журналістика в Інтернеті.  За даними міжнародної медіа-агенції Universal McCann в перспективі соціальні мережі в Україні можуть перетворитися на серйозний ресурс, що може бути використаний в політичних цілях.

             У  третьому  розділі «Інтернет-видання України у процесах розвитку електоральної політичної культури» піднімаються питання впливу новітніх жанрових та інших специфічних журналістських прийомів у плані оптимізації подачі  політичної інформації  з метою формування основ політичної культури в суспільстві.             

Підрозділ 3.1.  «Мобільність політико-аналітичного  дискурсу інтернет-видань як основа розширення спектру взаємовідносин влади і громадянського суспільства» дає спробу  вирішення складних проблем нового для аналітиків і фахівців-політологів поняття: дискурсу інтернет-видань. Піднімаються питання оперативної передачі інформації через нові технологічні пристрої, що дають можливості виходу в мережу Інтернет.  

Нова фаза інформаційного мобільного суспільства пов’язана зі зростаючою роллю знання – перш за все нового знання. Таке суспільство опирається на індивідуалізацію і демасифікацію комунікації, пов’язану з розвитком Інтернету і мобільної телефонії – посилюється особистісний фактор отримання нових знань, їх постійного оновлення. Паралельно з Інтернетом   виникають нові комунікаційні канали спілкування та інформації. В першу чергу до них відносяться мобільні і портативні пристрої та технології, що поєднують їх між собою, уже сформували самостійний сегмент у інформаційно-комунікаційній індустрії. «Комп’ютеризація» свідомості, що призводить до хаотичності, спорадичності сприйняття інформації, сприяє інтенсивному розвитку в Інтернеті саме інформаційних жанрів, як найпростіших, найдоступніших.

Підрозділ 3.2.   «Новітні методи і прийоми  політичної журналістики у вітчизняних  інтернет-виданнях» практично повністю присвячено розвитку інвестигативної журналістики,  в основі якої лежить репортаж-розслідування. Політичні інтернет-видання сучасної України тяжіють до динамічного, експресивного стилю подачі матеріалу, що був характерний для репортажної творчості у минулому. Репортаж-розслідування – складний жанр з яскраво виявленими репортажними елементами й неодмінною часткою аналітики. В цьому жанрі репортер або група журналістів ставлять собі за мету з’ясувати незрозумілий, часом кричущий факт соціальної дійсності. Репортажна динаміка не дозволяють читачу ні на мить послабити увагу до сприйняття тексту.

            Підрозділ 3.3. «Етичні питання вдосконалення  журналістської  діяльності  у процесі становлення і розвитку інтернет-видань». Принципи свободи вибору, моральної відповідальності, внутрішні корпоративні редакційні правила стали основою поведінки вітчизняних журналістів при підготовці особливо складних експериментальних матеріалів, у яких відбувається жанрові переходи, існує можливість варіативних шляхів у відборі фактажу та ін. Основні етичні кодекси, розроблені ще за радянських часів, виявилися корисними лише почасти,  нові вимоги  диктують свої закони моральної екзистенції.

Серед головних проблем вітчизняної інтернет-журналістики  є так звана вестернізація інформаційного простору. Йдеться про один з найбільш прогнозованих наслідків науково-технічної революції  в минулому століття, коли після Другої Світової війни західні країни вирвалися вперед у розробці технологічних новацій. Вважається, що  термін «вестернізація» пов’язаний з американською міфологемою про досягнення  західної цивілізації.  Тим часом, світ не тільки глобалізується, він по суті уніфікується, взявши за основу не тільки англійську мову, але й своєрідний культурний мікс, що його іноді в спеціальній літературі називають «вестернізацією».