ПОЛІТИЧНА СТРУКТУРИЗАЦІЯ ПАРЛАМЕНТІВ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПОЛІТИЧНА СТРУКТУРИЗАЦІЯ ПАРЛАМЕНТІВ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання, об’єкт та предмет, подано методологічну основу дослідження, вказано наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення здобутих результатів, висвітлено апробацію результатів, структуру й обсяг дослідження.

У розділі 1 – "Стан дослідження проблеми політичної структуризації парламентів" – було здійснено аналіз основних публікацій на дану тему, а також систематизовано доробки, котрі стосуються політичної структуризації парламентів. Крім того, було запропоновано концептуальне визначення політичної структуризації парламентів, виокремлено її (політичної структуризації) значення, суть, індикатори.

У підрозділі 1.1. – "Ступінь вивчення проблеми політичної структуризації парламентів" – наголошено, що дана тема не має достатньої науково-методичної інфраструктури в українській політичній науці, тому опирається в основному на ідеї західних політологів, між яких Д. Олсон, Ф. Нортон, А. Агх, Дж. Гіббінг, С. Петтерсон, Г. Ілонсзькі, В. Кровтер і С. Ропер, Т. Ремінгтон, С. Сміт, Л. Лонглі, В. Веселовські і Я. Васілевські, Дж. Ліс і М. Шов тощо. Разом з тим, використано доробки українських науковців, зокрема, О. Бандурки і Ю. Древаля, А. Георгіци, В. Журавського, В. Шаповала, Ю. Шемшученка і Г. Зеленько. Запропоновано дві хвилі кроснаціональних досліджень політичної структуризації парламентів країн Центральної Європи: перша (на початку 90-их рр. ХХ ст.) стосується думки, що дослідження парламентів у Центральній Європі є новим завданням для політичної науки, а також й ідеї, ніби парламенти є первинною ареною політичного процесу країн Центральної Європи та відіграють базову роль демократизаційних актів на рівні зазначеного регіону; друга (сучасна) хвиля (з початку ХХІ ст.) знаменується доробками ширшого логічного й функціонального діапазону даних, які мають на меті опрацювання специфічних внутрішніх особливостей, такі як палати, партії, комітети, депутати тощо.

Вже у підрозділі 1.2. – "Політична структуризація парламентів: визначення, суть, індикатори" – розглянуто філософські та політологічні поняття і категорії, котрі детермінують політичну структуризацію парламентів. Наголос, у заданому випадку, зроблено на різних інтерпретаціях поняття "політична структура" – міцна і відносно стійка фіксація звязків між елементами політичної системи, це логіка взаємозв’язку елементів, це спосіб організації і функціонування системи, це сума інваріантних атрибутів складних об’єктів у межах політичної системи. Внаслідок цього виокремлено її аспекти: 1). статичний (елементи й звязки між елементами не змінюються; наділена такими атрибутами – знаходиться у статичній рівновазі та припускає постійність відносних координат взаємодії неоднакових елементів парламентів, незмінність системи у цілому; характеризується стаціонарністю (чи незмінністю істотних системних атрибутів парламентів) чи, навпаки, знаходиться в нестаціонарній рівновазі (чи в формі незмінності параметрів парламентів у часі); даній структурі притаманна стабільність у широкому сенсі (здатність парламенту виконувати свої обов’язки)); 2). динамічний (характерно у відкритих політичних системах, коли парламент здійснює обмін з середовищем, здатний змінюватись). Очевидно, що законодавчі органи – структури, які розвиваються та адаптуються.

У світлі запропонованих межових детермінант прийнято висновок, згідно із яким структура парламенту – це комплексний ряд організаційних компонентів, на основі яких втілено діяльність парламенту. Структуризація парламентів – спосіб організації парламентів, механізм розподілу повноважень й функцій у складових частинах парламентів. Структуризація парламентів описує їхню ефективність та стабільність, а також інституціоналізацію тощо.

Виокремлено два класи теорій структуризації парламентів – розподільна та інформаційна перспектива. Перша є сфокусована на політичні доходи, які мають законодавці від торгу між собою. Друга підкреслює обмеженість знань, із якими елементи структуризації парламентів підходять до поставлених ними завдань.

Серед індикаторів, які впливають на політичну структуризацію парламентів, виокремлено такі: кількість та атрибути палат парламентів, партійно-фракційні особливості композиції парламентів, ознаки впливу парламентських комітетів на інституціональні атрибути структуризації парламентів, визначення позицій та особливостей індивідуального членства на рівні законодавчих органів. Самі такі властивості становлять іманентну внутрішню складову парламентів й описують те, на скільки останні є стабільними, інституціоналізованими та конкурентними.

У розділі 2 – "Теоретико-методологічні засади дослідження політичної структуризації парламентів" – розглянуто методологічні принципи політичної структуризації парламентів, уточнено її значення й індикатори, а теж теоретико-методологічні виміри та аспекти. Запропоновано методологію, а також методику порівняльного дослідження структуризації парламентів на рівні партій, фракцій, комітетів, а також парламентської мінливості.

У підрозділі 2.1. – "Теоретико-методологічні виміри і аспекти структуризації парламентів на рівні партій, фракцій, комітетів" – досліджено базові категорії і означено їх атрибути, які впливають на структуризацію парламентів, із ракурсу партійно-фракційного розвитку останніх. Мова йде про поняття партій й факцій, фракцій і коаліцій. Вирішено проблеми того, яким чином встановлювати межі до законодавчих органів, стосовно яких реалізовується дослідження, і на якій основі слід виокремлювати партії (в тому числі і факції) та фракцій. Здійснено розподіл факцій за категоріями на міжпартійні й внутріпартійні групи, теж на ідеологічні, тенденційні, персоніфіковані та спрямовані на певні проблеми. Різниця із-поміж факціями і фракціями полягає у тому, що перші в парламенті – міжпартійні групи, які визначаючи результат законодавчого процесу, самостійно не управляють; другі – партійні групи, призначені, щоб здійснювати процес керівництва урядом.

Запропоновано поділ доробків в галузі структуризації законодавчих партій, факцій, фракцій й коаліцій на моделі: внутрішня та зовнішня. Внутрішня модель описує ключові структурні та когнітивно-поведінкові змінні, що характеризують партії й факції у межах законодавчого органу. Зовнішня модель дає ж показники сили й впливу, котрі є розміщені поза інституціональними межами законодавчих органів (виборча система, форма правління та повноваження гілок влади).

До уваги взято такі атрибути партійних груп у структуризації парламентів як: ступінь їх стабільності та інституціоналізації; діапазон законодавчих дій; поділ завдань і повноважень; цілі політичних партій; склад партійних утворень; розмір партійних груп (було запропоновано декілька методик: проста кількість партій – Дж. Сарторі та М. Дюверже; фракціоналізована кількість партій – Р. Роуз, Дж. Сарторі, П. Сейд, В. Кей тощо); рівень розвитку й стабільності виборчих систем; вплив парламентів на політичну систему в цілому; відносини між електоральною та законодавчою партіями тощо.

Теж у підрозділі було проаналізовано інструментарій досліджень політичної структури парламентів на підставі функцій парламентських комітетів. Комітети парламентів відображають атрибути політичних установ, тому дають можливість узгодження комплексу потенційно розбіжних парламентських позицій. Комітети мають різні й пересічні ознаки: є сховищами досвіду й знань, засобом вираження політичної влади. Комітети – ключовий механізм, з допомоги якого законодавча влада розвиває здатність встановлювати баланс щодо переваг виконавчої влади в плані реалізації політичного курсу. Поміж функцій комітетів у парламентській системі було виділено наступні: працюють в напрямі декількох завдань; діють за пленарно-орієнтованою схемою й реалізують спеціалізацію (процес, коли окремі законодавці (й їх групи) зосереджують увагу на конкретних галузях політичного процесу); менше партійно-орієнтовані, аніж пленарні засідання; мають перевагу, котра дозволяє депутатам задніх лав у парламентах провести зміни, що мають для них доволі важливе значення; отримання прибутків від політичних переговорів; економія в діяльності парламенту; збір інформації; координація різних партій та реалізація принципу більшості і захист прав меншості.

Виділено дві форми диференціації комітетів – ієрархія, спеціалізація – через них відбувається втілення функцій комітетів. Теж визначено три перспективних погляди на суть комітетів: як арена носіїв вимог; як ефективний засіб управління інформацією; як проекція партій більшості. Здійснено розподіл комітетів на такі – постійні і спеціальні.

У підрозділі 2.2. – "Парламентська мінливість у методології структуризації парламентів" – означено суть і атрибути парламентської мінливості як індикатора структуризації парламентів; зазначено, що вона розглядається на основі показників перестановок депутатів різних скликань. Це процес функціонування парламенту, а теж його інституційних й контекстуальних змін на етапах розвитку. Найнижча межа мінливості вказує, що незначний обіг рівний автократичному, обмеженому політичному керівництву й спричиняє дефіцит легітимності влади. Верхня межа також руйнівна, оскільки впливає на якість парламентської роботи та наражає на небезпеку процес вироблення стабільного політичного курсу. Застосовано гіпотезу, згідно із якою цінний той парламент, у якому реалізовано представництво різних соціально-економічних груп. Саме тому запропоновано оцінювати парламентську мінливість нерозривно від її контексту у структуризації в площині законодавчих партій та комітетів, на підставі впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на зміну репрезентації депутатів.

Виокремлено два набори даних, на підставі котрих було вирішено проблему законодавчого обігу: перший передбачає аналіз із результатів визначення партій і політичних лідерів, що несуть відповідальність за перебування при владі; другий описує реструктуризацію виборчого законодавства. Так запропоновано вихід на модель взаємовпливів між структуризацією, стабілізацією, інституціоналізацією.

Розділ 3 – "Політична структуризація парламентів країн Центральної Європи (1990-2010)" – репрезентує різноплановий порівняльний аналіз політичної структуризації органів законодавчої влади у країнах Центральної Європи в заданому проміжку часу. При цьому до уваги було взято оцінювання сили та повноважень національних парламентів аналізованих країн у залежності від практики вживання конституційних систем правління – парламентської та напівпрезидентської; було розроблено цілісні напрацювання з приводу з’ясування особливостей бікамералізму у країнах Центральної Європи; також запропоновано порівняльний аналіз партійної структуризації парламентів аналізованих країн; й окреме місце зайняла проблема структуризації парламентів країн Центральної Європи на рівні комітетів.

У підрозділі 3.1. – "Порівняння повноважень парламентів країн Центральної Європи" – політична структуризація парламентів країн Центральної Європи була реалізована на основі виокремлення варіації повноважень і сили парламентів крізь призму класифікації конституційних систем на президентські, парламентські та напівпрезидентські. Для визначення реальних повноважень органів законодавчої влади було запропоновано індекс парламентської влади, що базується на кількох засадничо-векторних пунктах оцінювання діяльності парламентів, які згруповані у шість магістральних категорій (політичні, законодавчі, міжнародні, контрольні повноваження, рівень професіоналізму, інше). Запропоновано теоретичні ознаки діючих в аналізованих країнах Центральної Європи конституційних систем: тут мова іде про парламентаризм і напівпрезиденталізм. Побудовано шкалу варіацій фактичних і формальних повноважень органів законодавчої влади в регіоні.

Підрозділ 3.2. – "Особливості бікамералізму в країнах Центральної Європи" – репрезентує індикатори та атрибути розподілу парламентів заданого регіону на однопалатні та двопалатні (бікамеральні). Дано означення того, що становить модерний варіант двопалатності, для чого запропоноване комплексне означення парламенту як конституційно створеної установи в наданні згоди на обовязкові заходи державної політики (в тому плані, що згода надається від імені політичної спільноти, яка виходить за межі державної еліти, яка відповідає за розробку цих заходів). Двопалатні парламенти Центральної Європи розглянуто на прикладі Чехії, Польщі, Румунії та Словенії. Запропоновано взаємозв’язок між бікамералізмом і моделлю політичного устрою. Означено описові та атрибутивні ознаки верхніх палат країн Центральної Європи; означено методи формування заданих установ; визначено ролі керівних апаратів верхніх палат Центральної Європи; оцінено представництво жінок та професійний склад у верхніх палатах.

Запропоновано механізм оцінювання сили та повноважень верхніх палат – в горизонтальному (тільки поміж верхніми палатами у вибірці країн), а також у вертикальному порівнянні (між верхніми і нижніми палатами у заданій вибірці). Означено наступні поняття, які мають відношення до цього завдання: рівність-нерівність палат, еквівалентний і нееквівалентний бікамералізм, симетричність і несиметричність. На основі цього запропоновано комплексну класифікацію усіх двопалатних парламентів країн Центральної Європи за наступною формулою – це коеквівалентні й коеквівалентні із обмеженнями, обмежених повноважень та вето, консультативного характеру, підлеглого (субординованого) типу.

Досліджено функції верхніх палат у Центральній Європі – репрезентативну, рефлективну, превентивну, контрольну та євроінтеграційну. Оцінено наскільки повноваження верхніх палат відповідають принципу переконання або примусу.

Підрозділ 3.3. – "Атрибути структуризації парламентів країн Центральної Європи" – становить цілісний та різносторонній порівняльний аналіз політичної структуризації парламентів на партійно-фракційному рівні та рівні комітетів між країн Центральної Європи. В підрозділі також було проаналізовано ідеологічну структуризацію парламентів вказаного регіону, досліджено базові організаційні завдання комітетів центральноєвропейських країн, розглянуто їх класифікацію і функції, запропоновано механізми оцінювання сили комітетів. Результатом стало визначення атрибутів та індикаторів інституціоналізації парламентів.

Параграф 3.3.1. – "Структуризація парламентів країн Центральної Європи на партійно-фракційному рівні" репрезентує найбільш повний аналіз партійно-фракційної й ідеологічної структуризації парламентів та партійних систем країн означеного регіону. Для цього було уточнено поняття: партія (засіб досягнення кінцевих цілей), факція (як міжпартійна або ж внутріпартійна ідеологічна, тенденційна, персоніфікована група, що зацікавлена в боротьбі та отриманні пріоритетів, не керує місцями в державних інституціях), фракція (як законодавча партія або агент структуризації парламентів) та коаліція (об’єднання двох або більше законодавчих партій у процесі формування уряду). Увагу зосереджено на напрями партійно-фракційної структуризації парламентів країн Центральної Європи: по-перше, урядові-опозиційні партії як детермінанти структуризації органів законодавчої влади; фракціоналізація партій парламентів країн регіону; рівень електоральної підтримки урядових та опозиційних партій; індивідуальні позиції урядових та опозиційних партій у парламентах; відносний розмір партій у парламентах (перші, другі та найменші).

Окреме місце приділено питанню формування партійних систем на підставі електорального процесу у країнах Центральної Європи в проміжку 1990-2010 рр. В цьому ракурсі відбулось виділення типів партійно-парламентської еліти, котра найбільше потужно вплинула на формування сучасних партійних систем – мова йде про прихильників жорсткого й мякого курсу в руслі правлячої еліти старого типу, а також радикальні та помірковані сили в межах опозиції. Запропоновано декілька варіацій класифікації партійних систем, які поетапно було застосовано до країн регіону: типологія Ж. Блонделя та Дж. Сарторі. В цьому напрямі було оцінено теж й ефективну кількість парламентських партій у країнах Центральної Європи. Тому відбувся вихід на поняття "сили" парламентських партій (блоків).

Чільне місце зайняла оцінка ідеологічної композиції парламентських партій у країнах Центральної Європи. Для цього здійснено аналіз у напрямі оцінювання правих, лівих, центристських сил. Пропоновано класифікацію партійних систем на основі домінування тих чи інших ідеологічних напрямів парламентських сил.

Додатково введено в аналіз оцінювання електоральної мінливості, а також й частоти репрезентації нових партій парламентів країн Центральної Європи. При цьому дано оцінку поняттю "стійкість" парламентських партій. Зведений аналіз партійно-фракційної структуризації дозволив запропонувати висновки стосовно стабільності і інституціоналізованості партійно-парламентських систем регіону.

У параграфі 3.3.2. – "Структуризація парламентів у Центральній Європі на рівні комітетів" – проаналізовано основні організаційні завдання комітетів цих країн (законодавча, фінансова, слідча, адміністративного нагляду, господарська). Оцінено відмінності між постійними й спеціальними комітетами; запропоновано й більш розширену класифікацію комітетів із поділом на постійні (законотворчі, спеціалізовані, незаконотворчі), спільні та спеціальні – дану класифікацію було репрезентовано випадками у країнах Центральної Європи. Крім того, розглянуто кількісне наповнення комітетів у парламентах аналізованих країн. Більш належну увагу в цьому плані зосереджено на постійні законодавчі комітети: між них було вирізнено спеціалізовані комітети одновекторного та багатовекторного характеру. Запропоновано порівняльний аналіз інституціоналізації комітетів між країнами Центральної й Західної Європи. Оцінено різницю між збірним складом депутатів комітетів і парламенту в цілому. Досліджено атрибути обігу депутатів-членів парламентських комітетів. Проаналізовано кількісні та якісні атрибути й функції підкомітетів постійних і спеціальних комітетів тих країн, де вони мають місце. Серед функцій виділено наступні: звуження кола політичних інтересів, які представлені на стадії розгляду законопроектів у комітеті; творення конфліктів у провідному комітеті й парламенті; компроміс поміж перевагами розподілу праці серед членів і витратами на додатковий крок у законодавчому процесі. Оцінено на скільки вдало у Центральній Європі втілено принцип паралельних комітет-міністерських відносин. Запропоновано цілісний механізм оцінювання процесу інституціоналізації комітетів, який вибудовано на основі наступних індикаторів: інституційна спадщина, політичне середовище, партійна система, інституційне середовище, законодавче середовище, також комплекс ресурсів функціонування комітетів. Втілено методику оцінки сили комітетів через індикатори: кількість комітетів, відповідність між урядовими міністерствами і комітетами, залучення комітетів у законодавчий процес, наявність підкомітетів, механізм призначення керівників комітетів, стимулювання роботи комітетів.

Розділ 4 – "Парламентська мінливість у моделі політичної структуризації парламентів Центральної Європи" – становить комплексний порівняльний аналіз парламентського обігу у країнах регіону в контексті виборів до парламентів у 1990-2010 рр., а також й оцінку структури парламентського обігу в країнах Центральної Європи із приводу політичної структуризації парламентів.

Підрозділ 4.1. – "Парламентська мінливість у країнах Центральної Європи (1990-2010)" – пропонує дані з приводу парламентської мінливості у регіоні; вказує взаємозв’язок між парламентським обігом та стабільністю партійних систем (через механізм оцінювання міжпартійних переходів депутатів); доповнено розуміння й поняття парламентська інституціоналізація (методики Дж. Гіббінга, Н. Полсбі): для позначення рівня останньої введено зведений механізм операціоналізації її маркерів: інституціоналізація комітетів (структура (постійна і змінна), склад), стабільність парламентських фракцій (груп) у парламентах, парламентський обіг. Розглянуто базові виміри інституціоналізації парламентів: повернення на посади керівників комітетів, стабільність парламентських фракцій та безперервність керівництва. Було запропоновано взаємозв’язок парламентської мінливості та представництва жінок парламентів країн Центральної Європи у межах структуризації останніх.

Підрозділ 4.2. – "Структура парламентського обігу в країнах Центральної Європи" – є спрямований на розгляд сутнісного змісту варіантів обігу, з приводу чого виділено наступні: ненавмисний вихід і добровільний вихід (термін "вихід" позначає припинення повноважень депутата у парламенті). Ненавмисний вихід має місце: коли кандидат, як наділений депутатським мандатом у попередньому скликанні, переможений за результатами підрахунку голосів на основі виборчих бюлетенів; коли кандидат не може бути повторно призначений партією; коли він змушений залишити посаду внаслідок скандалу; у випадку смерті або ж хвороби кандидата на момент виконання ним службових обовязків. Використано методи із оцінювання електоральних атрибутів у структурі парламентської мінливості стосовно країн Центральної Європи: індекс електоральної мінливості Педерсена, закон "кубічного кореня" та закон "правильного куба", індекс диспропорційності виборчих систем Галлахера, індекс ефективної кількості парламентських партій. Проаналізовано й інші виборчі детермінанти парламентської мінливості: розмір і кількість виборчих округів, метод розподілу мандатів, типи виборчих систем.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины