ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ПОСТАЧАННЯ ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА ТЕПЛОВОЮ ЕНЕРГІЄЮ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, указано на її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету та задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, подано інформацію про наукову новизну та практичне значення одержаних результатів і наведені відомості про їх апробацію.

Перший розділ «Загальна характеристика правовідносин у сфері постачання теплової енергії» складається із трьох підрозділів, що присвячені характеристиці правовідносин, які виникають між споживачем і постачальником теплової енергії, висвітленню історії розвитку законодавства з постачання теплової енергії, аналізу системи нормативно-правових актів щодо регулювання відносин із постачання теплової енергії побутовому споживачу, а також системи договорів щодо регулювання відносин постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі в сучасних умовах.

У підрозділі 1.1 «Становлення та розвиток законодавства щодо постачання теплової енергії споживачу» розглянуто питання ґенези та розвитку системи законодавства щодо постачання теплової енергії побутовому споживачеві – фізичній особі.

Аналіз історії розвитку законодавства з постачання теплової енергії засвідчив, що постачання теплової енергії побутовому споживачеві – фізичній особі завжди відбувалося на основі підзаконних нормативних актів. Це пов’язано передусім із тим, що в умовах планової економіки постачання теплової енергії, як і інших видів енергоносіїв, побутовому споживачу – фізичній особі здійснювалося лише державними підприємствами, унаслідок чого не виникало потреби в деталізації порядку формування відносин між постачальником і споживачем, а отже, і потреби в регулюванні цих відносин на рівні закону. З моменту проголошення незалежності в Україні починає змінюватися соціально-економічна ситуація, у результаті чого виникла необхідність у формуванні нової системи законодавства, яка б долала недоліки законодавства СРСР і враховувала потреби ринкової економіки. Відтак невдовзі було прийнято кілька законів щодо регулювання відносин із постачання теплової енергії. При прийняті цих законів законодавець зважав на те, що теплогенеруючі та теплопостачальні підприємства часто мають різну форму власності, різні інтереси, що у свою чергу суттєво може впливати на порядок регулювання відносин між споживачем – фізичною особою та постачальником. З огляду на це законотворці передбачили в законах норми про обов’язкове укладення договору про постачання теплової енергії в письмовій формі. Разом із тим ані ці закони, ані Цивільний кодекс України (ЦК), ані інші законодавчі акти не містять визначення виду та структури договору постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі, незважаючи на те, що постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі має певні технічні особливості й для регулювання цих відносин не завжди можна застосувати положення про купівлю-продаж, поставку, що передбачено ст.714 ЦК.

У підрозділі 1.2 «Проблематика регулювання стосунків між постачальником теплової енергії й споживачем» доведено, що теплова енергія через свої якості, властивості, функції й роль у житті держави є особливим об’єктом економічного обороту й правових відносин, унаслідок чого відносини у сфері теплопостачання вимагають особливого порядку регулювання. Водночас аналіз вітчизняного законодавства показав, що правові норми, які містяться в спеціальних законах «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», недостатньою мірою забезпечують правове регулювання відносин у сфері теплопостачання споживачів – фізичних осіб. Так, наприклад, Закон України «Про теплопостачання» практично не містить норм, спрямованих на регулювання відносин постачання теплової енергії побутовому споживачеві – фізичній особі, поряд із цим Цивільний кодекс України як основний нормативний акт, що регулює приватноправові відносини між постачальником теплової енергії та побутовим споживачем, не подає спеціальних норм про договір теплопостачання. Крім цього, чинні нормативні акти не охоплюють усього спектра питань, які виникають при реалізації правовідносин у сфері теплопостачання побутового споживача. Зокрема в нормах права не розкрито питання: про обов’язкову наявність у споживача приєднаної мережі; про порядок її підтримання в технічно справному стані; про конкретний порядок розрахунків за договорами постачання теплової енергії.

З огляду на виявлені недоліки й проблемні аспекти чинного законодавства в роботі обґрунтовано доцільність унесення змін до ЦК України в частині закріплення структури договору щодо постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу та до спеціальних законів у частині чіткого визначення якісних показників теплової енергії, порядку обліку спожитої теплової та ін. Крім того, у дослідженні висловлено думку про те, що для посилення ролі механізму цивільно-правового регулювання відносин у сфері теплопостачання в Україні необхідно активізувати діяльність спрямовану на розвиток ринку теплової та альтернативних видів енергії.

У підрозділі 1.3 «Теплова енергія як об’єкт цивільних прав» обґрунтовано позицію про належність теплової енергії до об’єктів цивільного права. При цьому вихідним для обґрунтування стало загальнотеоретичне поняття об’єкта цивільних прав як матеріального блага, яким може бути не тільки річ, але й діяльність зі створення або поліпшення речей і навіть діяльність щодо надання послуг.

З огляду на окреслений зміст поняття об’єкта цивільних прав у роботі доведено думку про те, що теплова енергія, створюючи певний корисний ефект матеріального характеру, як і інші види енергії, що об’єднані економічною природою як товари, може бути віднесена до цивільно-правових об’єктів. Разом із тим увагу акцентовано на тому, що, будучи предметом торгового обігу, здатним виступати в ролі предмета відплатних угод, теплова енергія лише формально «близька» до речей, оскільки технологічно нерозривно пов’язана з іншими об’єктами, що виконують функції вироблення й транспортування.

У зв’язку з цим у роботі аргументовано позицію, згідно з якою розвиток вільних ринкових відносин в Україні передбачає необхідність вироблення уніфікованої правової категорії, більш ємної, ніж поняття «майно», здатної охопити своїм змістом увесь спектр благ економічного характеру. Завдяки цьому енергія (у тому числі й теплова) стане в один ряд із такими категоріями, як «річ» і «майнові права».

Другий розділ «Поняття, правова природа й зміст договору постачання теплової енергії побутовому споживачу» складається з трьох підрозділів, у яких запропоновано всебічну характеристику системи договорів постачання теплової енергії побутовому споживачеві, зокрема з огляду на учасників договірних відносин і зміст цих правовідносин.

У підрозділі 2.1 «Поняття, правова природа й місце договору теплопостачання побутового споживача в системі договірних зобов’язань» запропоновано й обґрунтовано поняття договору постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі, визначено його правову природу та схарактеризовано специфічні ознаки.

У ході дослідження з’ясовано, що договору постачання теплової енергії побутовому споживачеві притаманні не властиві договорам купівлі-продажу й поставки риси. Зокрема цей договір передбачає обов’язки споживача щодо підтримання внутрішньобудинкових теплових мереж у технічно справному стані, здійснення контролю за технічним станом систем постачання, приймання теплової енергії. Водночас указаний договір не потребує оформлення акта прийому-передачі товару, адже спожита теплова енергія як товар рахується й сплачується на підставі показань приладів обліку спожитої енергії, а у випадку відсутності приладів обліку – на підставі затверджених норм споживання на кожного члена сім’ї.

Разом із тим подальший аналіз засвідчив, що до умов договору постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі можуть бути застосовані додаткові умови, властиві договору купівлі-продажу або іншим видам цивільно-правових договорів, що унеможливлює, відповідно до ст. 714 ЦК України, використання положень договору купівлі-продажу, поставки до відносин із постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі.

На підставі цього в дисертації зроблено висновок про те, що договір постачання теплової енергії (поряд із договорами постачання інших видів енергетичних ресурсів через приєднану мережу) є самостійним видом одного типу договору – договору постачання енергетичними й іншими ресурсами через приєднану мережу, хоча назвати будь-який із цих договорів системоутворюючим (модельним) немає можливості до часу, поки на законодавчому рівні не буде встановлена єдина конструкція договору про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, яка закріпить особливості його укладення та розірвання.

У підрозділі 2.2 «Сторони договору постачання теплової енергії побутовому споживачу» визначено склад учасників відносин щодо постачання теплової енергії побутовому споживачу й схарактеризовано їх особливості.

Аналіз засвідчив, що постачання теплої енергії споживачеві є складним процесом, який включає в себе її вироблення, транспортування й надання сервісних послуг з обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання. У зв’язку з цим коло осіб-учасників договірних відносин із постачання теплової енергії досить широке.

У роботі визначено, що основним споживачем (абонентом) теплової енергії є особа (сторона договору постачання тепловою енергією), яка має у власності або на правах управління теплові мережі, прилади й обладнання, приєднані до магістральних теплових мереж теплопостачальної організації, та отримує теплову енергію від теплопостачальної організації, у тому числі й для власного споживання. З урахуванням цього при постачанні теплової енергії мешканцям багатоквартирних будинків, які не мають технічних пристроїв, регулювання відносин із теплопостачання здійснюється шляхом укладення двох договорів: 1) договору постачання тепловою енергією, що укладається між теплопостачальною організацією та споживачем (абонентом), яким є будь-яка керуюча компанія; 2) договору з надання комунальних послуг, що укладається між мешканцями багатоквартирного будинку (субспоживачами, субабонентами) та керуючою компанією.

Визначення сторін договору постачання, їх ієрархії й особливостей дало ґрунт для твердження про те, що для чіткого розмежування прав та обов’язків учасників відносин щодо постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі необхідно законодавчо закріпити поняття «споживач (абонент)» і «субспоживач (субабонент)» та визначити їх правовий статус.

У підрозділі 2.3 «Зміст договору постачання теплової енергії побутовому споживачу» проаналізовано проблеми, пов’язані з формуванням умов договору постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі.

Під час дослідження передусім визначено порядок формування змісту договору постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі з огляду на напрямки, які мають бути врегульовані цією договірною конструкцією. Особливу увагу при цьому приділено визначенню тих умов договору, які впливають на досягнення домовленостей щодо постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі.

На підставі аналізу з’ясовано, що зміст договору постачання теплової енергії має обов’язково містити умови щодо якості, ціни, а також наявності теплових мереж, підтримки їх належного технічного стану, оскільки саме ці умови визначають специфічність відносин при постачанні теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі, а отже, передбачають особливості укладання та виконання договору цього виду.

З урахуванням положень Закону України «Про захист прав споживачів» та того факту, що якісні показники теплової енергії, а саме її температура та тиск, є одними з головних характеристик, які суттєво впливають на кількісні показники споживання та тепловіддачі енергії, у роботі обґрунтовано позицію, що інформація про ці показники в договорі повинна, бути подана не лише у вигляді посилання на державні стандарти, а й у вигляді розгорнутого розкриття змісту закріплених у відповідних стандартах параметрів. Поряд із цим висловлено думку про те, що для оптимізації контролю якості виконання умов договору постачання теплової енергії побутовому споживачу та захисту прав споживачів кожен будинок повинен бути обладнаний приладами контролю якості теплоносія, а кожна квартира – приладами обліку спожитої теплової енергії. Такі заходи убезпечать споживача від плати за енергію, яку він не використовував, і дадуть йому можливість захистити свої права в разі порушення умови про якість товару.

При розгляді умов договору постачання теплової енергії споживачам увагу звернено й на специфічні випадки регулювання відповідних правовідносин. Зокрема обґрунтовано думку, про те, що в разі, якщо постачання теплової енергії до помешкань споживачів здійснюється із залученням керуючої компанії, у договорі постачання теплової енергії мають бути узгоджені умови про порядок ремонту, обслуговування внутрішньобудинкових теплових мереж та обладнання, а також порядок сплати за підтримку їх у технічно справному стані, а у випадку, якщо постачання теплової енергії здійснюється на підставі типових договорів, у договорі повинні бути обумовлені особливості сплати за спожиту теплову енергію в міжсезоння та порядок здійснення перерахунку плати за теплову енергію в разі зниження температури теплоносія.

Третій розділ «Порядок укладання, зміна, припинення та відповідальність за договором постачання теплової енергії побутовому споживачу», який складається з трьох підрозділів, акцентує увагу на специфіці укладення й виконання договору з постачання теплової енергії, а також на підставах його припинення й розірвання та особливостях відповідальності сторін за невиконання його умов.

У підрозділі 3.1 «Порядок укладання договору постачання тепловою енергією побутового споживача та його форма» схарактеризовано особливості порядку й форми укладення договору з постачання теплової енергії побутових споживачів – фізичних осіб.

Аналіз поглядів фахівців на порядок укладення договору постачання теплової енергії та його форми показав наявність неузгодженості в цьому питанні. Деякі вчені (Н.В. Рабінович, І.В. Єлісєєв) вважають, що укладення договору енергозабезпечення можливе в усній формі, тобто шляхом вчинення певних дій, пов’язаних із моментом підключення до приєднаної мережі постачальника, або на підставі факту сплати вартості спожитої енергії, тобто шляхом учинення конклюдентних дій. У роботі обґрунтовано невиправданість такої позиції з огляду на такі міркування. Відповідно до п. 2 ст. 205 ЦК України, усно або за фактом учинення конклюдентних дій можуть бути укладені договори тільки в тому випадку, коли законом не передбачена письмова форма як обов’язкова. Відповідно ж до законів України «Про теплопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги», для договорів про постачання теплової енергії прямо передбачена письмова форма, що визначає обов’язковість їх укладення саме в такі формі. Водночас не може бути зігнорований той факт, що до моменту укладення договору побутовий споживач має подати постачальнику лист-заяву та виконати низку заходів, пов’язаних із виконанням технічних умов задля забезпечення можливості подачі енергії. При цьому учинення споживачем дій, які передбачені п. 2 ст. 642 ЦК України, (сплати вартості спожитої теплової енергії) не є акцептом оферти і не засвідчує факту прийняття пропозиції, тобто не вказує на намір споживача укласти договір на умовах постачальника, а відповідно не породжує певних обов’язків споживача перед постачальником теплової енергії. Таким чином, подання листа-заявки є лише свідченням про намір споживача й не звільняє сторони від обов’язку укладення договору постачання теплової енергії в письмові формі.

У дисертації доведено, що у зв’язку зі специфічністю предмета договору в ролі оферента може виступати лише постачальник, тому лист-заявку, подану побутовим споживачем, немає підстав розглядати як пропозицію (оферту) укласти договір.

На підставі з’ясованого в роботі висловлено позицію, згідно з якою в разі постачання теплової енергії із залученням керуючої організації до укладання основного договору постачання теплової енергії з побутовим споживачем між газопостачальною організацією й керуючою організацією мають бути укладені два договори: договір постачання теплової енергії споживачу (абоненту), що безпосередньо регулює відносини з постачання теплової енергії споживачу (абоненту); договір на технічне обслуговування внутрішньобудинкових теплових мереж, обладнання власника будівлі або абонента.

У підрозділі 3.2 «Зміна й припинення договору постачання теплової енергії побутовому споживачу» з’ясовано особливості зміни та припинення зобов’язань щодо постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі.

У роботі обґрунтовано, що в силу публічності договору постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі внесення змін до його умов або його розірвання можливі лише за ініціативи самого споживача. При цьому акцентовано увагу на тому, що внесення змін до типових договорів, які, відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», мають укладати побутові споживачі при постачанні теплової енергії, можливе, адже Закон прямо закріплює зміст договору постачання теплової енергії, тоді як типові договори не містять повного змісту, що закріплений законодавством. Отже, з метою узгодження змісту типового договору до положень закону сторони самі мають доповнити й узгодити умови конкретного договору.

На основі аналізу підстав розірвання договору доведено, що несплата або несвоєчасна сплата за спожиту теплову енергію не є підставою для розірвання договору постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі. Це пов’язано з тим, що ринок теплової енергії в України не достатньо розвинутий і здебільшого складається з підприємств-монополістів, які, відповідно до антимонопольного законодавства, не мають права розривати договір постачання теплової енергії побутовому споживачу в односторонньому порядку, оскільки споживач не може звернутися до якогось іншого постачальника (бо його взагалі не існує). Разом із тим у роботі показано, що при не сплаті споживачем вартості спожитої теплової енергії теплопостачальне підприємство (монополіст) може обмежити подачу теплової енергії, причому припинення постачання теплової енергії цілому будинку за наявності заборгованості в деяких мешканців має розглядатися як порушення умов договору з боку постачальника та зловживанням ним своїм домінуючим становищем на ринку.

У підрозділі 3.3 «Відповідальність за договором постачання теплової енергії побутовому споживачу» схарактеризовано особливості механізму відповідальності сторін за договором постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі з урахуванням специфіки предмета договору.

У результаті аналізу положення ст. 611 ЦК України та Закону України «Про теплопостачання» доведено, що при порушенні зобов’язань за договором постачання теплової енергії побутовому споживачеві сторони цього договору (постачальник (виконавець послуги) і споживач – фізична особа) мають нести однакову (обмежену) відповідальність у вигляді відшкодування реально завданого збитку. Відповідно до цього, у випадку порушення умов договору стягнення відшкодування за збитки у вигляді упущеної вигоди з побутового споживача не допускається.

У роботі аргументовано думку про те, що стягнення з побутового споживача (абонента) пені за несвоєчасну оплату або не оплату спожитої енергії може бути законним лише тоді, коли відповідне положення закріплене в договорі й при цьому закон не встановлює обмежень. Поряд із цим обґрунтовано позицію про необхідність зрівнювання споживача (абонента) й теплопостачальної організації в праві щодо стягнення пені.

Доведено, що відповідальність за порушення умови договору постачання теплової енергії побутовому споживачу – фізичній особі стосовно якості теплоносія повинна бути не умовною (виражатися в перерахунку), а реальною (виражатися в сплаті теплопостачальною організацією штрафів за порушення умов договору).