ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ У БЮДЖЕТНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і задачі, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, відомості щодо апробації та публікації результатів дисертації.

Розділ 1 «Криміналістичний аналіз злочинів у бюджетній сфері України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття злочинів у бюджетній сфері, їх ознаки і місце в структурі економічної злочинності» встановлено, що найбільш широкий підхід до зазначеного типу злочинності як сукупності посягань, вчинених при виникненні, розвитку і припиненні економічних відносин, пов’язаних із бюджетними процесами, застосовано в кримінологічній науці (Ю. М. Демидов, А. В. Макаров, В. М. Руфанова та ін.). Його в цілому підтримують фахівці у галузі оперативно-розшукової діяльності В. І. Василинчук, А. М. Кислий, Д. Й. Никифорчук та ін. У зв’язку з цим наведено аргументи щодо доцільності звуження вказаної концепції з метою розмежування податкових злочинів і злочинів у бюджетній сфері, недоцільності віднесення до числа останніх злочинів проти основ державної безпеки, а також посягань, не пов’язаних із господарською діяльністю.

Критично проаналізувавши напрацювання попередників (Г. А. Матусовського, С. С. Чернявського, Г. С. Гарбуза) щодо криміналістичного розуміння злочинів у бюджетній сфері, автор пропонує розглядати цю сферу як своєрідну область діяльності, пов’язану з формуванням, розподілом і використанням бюджетних коштів, а також розпорядженням іншим державним і комунальним майном. Таке її трактування дозволило виокремити злочини, що є характерними для неї, зокрема діяння, передбачені ст. ст. 175, 190, 191, 205, 209-211, 219, 222, 233, 358, 364-369, 410, 423-424 КК України.

Розглядаючи місце злочинів, що досліджуються, в структурі економічної злочинності, здобувач пропонує уточнити поняття економічних злочинів, які розуміє як передбачені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні винні діяння, вчинені у зв’язку зі здійсненням або під прикриттям легальної економічної діяльності особами, які уповноважені або причетні до її проведення, і є суб’єктами злочину.

У свою чергу, злочини у бюджетній сфері визначаються як передбачені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні винні діяння, вчинені суб’єктами злочину в області діяльності, пов’язаної з формуванням, розподілом і використанням бюджетних коштів, а також у зв’язку з розпорядженням іншим державним, комунальним майном. На думку автора, вони співвідносяться з економічними злочинами як окреме і загальне.

Наведено основні і додаткові криміналістично значущі ознаки злочинів у бюджетній сфері України, пов’язані з галуззю діяльності, предметом посягання, суб’єктом злочину, використанням механізмів господарської діяльності, мотивами діянь, спричиненням матеріальної шкоди та порушеннями економічного регулятивного законодавства.

У підрозділі 1.2. «Криміналістична класифікація злочинів у бюджетній сфері України» запропоновано авторське бачення класифікації зазначених злочинів. Для її створення пропонується використовувати загальні (форма вини, злочинна мета, стадія бюджетного процесу, ознаки предмета посягання) та спеціальні криміналістично значущі критерії (тип та галузь економічної діяльності; кримінально-правова кваліфікація діянь; масштаб злочинної діяльності). Остання група підстав дозволяє  диференціювати групи злочинних посягань, що об’єднані схожими криміналістично значущими ознаками, і дає можливість визначити напрями проведення наукових і прикладних досліджень із метою створення окремих криміналістичних методик різного ступеня загальності.

Так, за галуззю економічної діяльності пропонується розрізняти злочини, пов’язані зі зловживаннями при розпорядженні бюджетними коштами та іншим державним, комунальним майном в агропромисловому комплексі, у паливно-енергетичному комплексі, в житлово-комунальному господарстві, у галузі транспорту і зв’язку, у бюджетно-фінансовій діяльності. У свою чергу, в залежності від конкретного різновиду діяльності мова йде про злочини, що вчиняються при здійсненні державних закупівель, у сфері приватизації та розпорядження державним, комунальним майном та у соціально-бюджетній сфері.

Звернено особливу увагу на можливості криміналістичної класифікації злочинів за загальними ознаками злочинного механізму. У зв’язку з цим, проаналізовано наукові підходи до розуміння технології злочинної діяльності (Л. І. Аркуша, А. Ф. Волобуєв, В. П. Корж, В. В. Лисенко та ін.) і запропоновано удосконалити це поняття, визначивши його як систему взаємопов’язаних актів поведінки, що здійснюються в межах однотипного задуму і дають можливість досягти певного результату шляхом вчинення кількох різних за кримінально-правовою кваліфікацією злочинів. У зв’язку з цим, виокремлено прості (схожі за механізмом, але різні за кримінально-правовою кваліфікацією злочини, що вчиняються з метою досягнення певного результату) і складні (кілька взаємопов’язаних злочинів, що вчиняються з єдиною метою) технології.

На підставі аналізу слідчої практики виділено три загальні категорії технологій злочинної діяльності в бюджетній сфері України: розкрадання, службові злочини корупційної спрямованості та інші злочини, пов’язані з порушеннями регулятивного законодавства.

У підрозділі 1.3. «Сутність, структура та значення криміналістичної характеристики злочинів», розглядаючи сутність і значення криміналістичної характеристики злочинів, підтримано вчених, котрі вважають, що вона є інформаційною основою будь-якої окремої криміналістичної методики та являє собою систему даних про типові ознаки відповідної множини кримінально-караних діянь. При цьому зосереджено увагу на практичній значущості цієї категорії та реальних можливостях формування криміналістичних характеристик окремих груп і видів злочинів, відзначено залежність специфіки злочинної діяльності в бюджетній сфері України від нормативно закріплених процедур господарської та управлінської діяльності, які відрізняються мінливістю; незначне розповсюдження окремих видів злочинів цієї категорії; комплексний і групових характер багатьох протиправних проявів. Наведені особливості значно обмежують можливості розроблення криміналістичних характеристик злочинів, вчинених у бюджетній сфері України, у вигляді систем узагальнених даних про їх ознаки із відображенням закономірних зв’язків статистичного характеру між елементами.

На підставі аналізу наукової літератури, вивчення матеріалів слідчої та судової практики запропоновано включати до структури криміналістичної характеристики злочинів у бюджетній сфері відомості про типові ознаки предмета, обстановки, способів і слідів злочину, а також особи злочинця.

У підрозділі 1.4. «Аналіз елементів криміналістичної характеристики злочинів у бюджетній сфері України» підкреслюється, що головною категорією предмета зазначених злочинів є державне майно в його широкому розумінні як будь-яких речей, цінностей, що знаходяться у державній або комунальній власності, а також права на нього. Зважаючи на багатогранність злочинних проявів, майно як предмет злочинів зазначеного типу доцільно поділити на дві загальні групи: а) предмети злочинного впливу (державні кошти, цінні папери і матеріальні цінності, які утримуються за рахунок бюджетів, розпорядження якими здійснюється шляхом господарської діяльності); б) супутні предмети злочинів (предмети хабара та документи – предмети підроблення).

Головними підставами класифікації способів зазначених злочинів мають бути ознаки суб’єкта злочину, а саме внутрішній або зовнішній характер управлінської, господарської діяльності його ініціатора; кримінально-правова кваліфікація діянь; загальні ознаки механізму злочинної діяльності. Відповідно до цієї класифікації розглядаються основні групи способів злочинних посягань, а також типові технології розкрадань, службових злочинів корупційної спрямованості та інших злочинів, пов’язаних з порушеннями законодавства в бюджетній сфері.

У підрозділі визначено, що типовими носіями матеріальних слідів є документи, інші предмети злочину й обстановка місця події. Відповідно здійснено аналіз та надано загальну характеристику зазначених груп слідів і виділено основні групи очевидців злочину – носіїв ідеальних слідів.

Характеризуючи обстановку злочинів, що входять до об’єкта дослідження, автор розглядає специфіку бюджетної сфери як галузі діяльності та місця цієї діяльності. При цьому підкреслює, що основою бюджетної сфери як галузі діяльності є бюджетний процес, що складається з кількох стадій. Серед них основною стадією, на якій вчиняється найбільше злочинів, є виконання бюджету за видатками. За місцем діяльності такі злочини вчиняються в бюджетних установах, підприємствах державної форми власності, державних соціальних фондах і суб’єктах підприємницької діяльності.

Досліджуючи дані про особу злочинця, запропоновано власну криміналістичну класифікацію суб’єктів зазначених злочинів. Зокрема, приєднуючись до концепції Г. А. Матусовського, диференційовано осіб, які безпосередньо беруть участь у формуванні, розподілі та використанні бюджетних коштів, розпорядженні іншим державним, комунальним майном («уповноважені особи)», та осіб, котрі посягають на бюджетні кошти, інше державне і комунальне майно «ззовні», використовуючи механізми господарської діяльності («підприємці»).

Розглянуто основні морально-психологічні та соціально-демографічні риси злочинців із урахуванням мотивів протиправної поведінки (корисливі, некорисливі). На цій підставі пропонується подальша класифікація правопорушників. Зокрема, виокремлено корисливий (розкрадачі, корупціонери) та непрофесійний (халатний) типи злочинців. Наведено загальні дані про розкрадачів, несумлінних службових осіб, корупціонерів (хабарників) і хабародавців випадкового і вимушеного типу.

Розділ 2 «Наукові передумови формування методики розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Сучасний стан наукового забезпечення та класифікація окремих методик розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері» здійснено огляд літератури, присвяченої загальним питанням криміналістичної класифікації методик розслідування злочинів (І. О. Возгрін, В. А. Журавель, І. І. Когутич, В. Є. Корноухов, Ю. П. Гармаєв, Б. В. Щур), концептуальним теоретичним і практичним аспектам розслідування економічних злочинів (А. Ф. Волобуєв, В. П. Корж, Г. А. Матусовський, С. С. Чернявський) і методикам розслідування окремих груп і видів злочинів, вчинених у бюджетній сфері (В. З. Багінський, Г. С. Гарбуз, Р. С. Довбаш, Г. В. Мудрецька, Р. В. Комісарчук), відзначено недостатній рівень дослідження цих питань та створено класифікацію відповідних окремих криміналістичних методик.

Доведено можливість формування складної криміналістичної класифікації методик розслідування у залежності від кримінально-правового, криміналістичного і змішаного критеріїв, а також за обсягом (загальні та спеціальні методики). Наведено додаткові аргументи на користь розмежування міжвидових і комплексних методик розслідування, підкреслюючи, що перші являють собою рекомендації з розслідування різних видів злочинів, об'єднаних одним або кількома криміналістично значущими ознаками, в тому числі і видом або галуззю економічної діяльності, для якої характерні певні групи різнорідних за юридичною кваліфікацією злочинних посягань, вчинених як окремо, так і в сукупностях. Водночас комплексні методики повинні охоплювати більш вузьку предметну область і формуватися стосовно типових взаємопов'язаних сукупностей злочинів або однотипних за механізмом, але різних за кваліфікацією злочинів.

Головними критеріями  криміналістичної класифікації окремих методик розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері України, обрано предметну область застосування криміналістичних методик та їхнє функціональне призначення. У зв’язку з цим диференційовано міжродову методику розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері України, відповідні загальні та спеціальні міжвидові, комплексні, видові та підвидові криміналістичні методики.

У підрозділі 2.2. «Структура окремої криміналістичної методики» визначено та проаналізовано основні наукові підходи щодо побудови методики розслідування певної групи або виду злочинів (Р. С. Бєлкін, І. О. Возгрін, О. Н. Колесніченко, А. В. Шмонін, С. Н. Чурилов, Є. П. Фірсов, Б. В. Щур та ін.) на підставі чого запропоновано її авторське бачення.

З урахуванням наукових положень і вимог нового Кримінального процесуального кодексу України наведено додаткову аргументацію щодо місця криміналістичної характеристики та окремого предмета доказування в методиках розслідування, доцільності диференціації початкового і наступного етапів розслідування, співвідношення в методиці таких елементів, як слідчі ситуації, версії, рекомендації з планування розслідування, тактичні операції, організація розслідування, питання взаємодії та профілактичної діяльності слідчого.

Окрема спеціальна криміналістична методика, як комплекс науково-практичних рекомендацій найбільшого ступеня конкретності, повинна мати чітке прикладне спрямування, застосовуватись безпосередньо в практичній діяльності з розслідування відповідної категорії злочинів. Структурно вона складається із таких частин: криміналістична характеристика відповідних злочинів, початковий етап розслідування, наступний етап розслідування, особливості окремих слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій.

У свою чергу, загальна криміналістична методика містить рекомендації меншого ступеня конкретності щодо застосування в слідчій практиці. Водночас вона має більший науковий, методологічний інтерес, є підґрунтям для формування спеціальних методик. Її структура представлена таким чином: криміналістична класифікація злочинів відповідної групи, зміст і загальний аналіз елементів криміналістичної характеристики злочинів, перспективи формування спеціальних криміналістичних методик щодо більш вузьких груп злочинів, проблемні питання розслідування на відповідних етапах, проблеми та загальні особливості організації та науково-технічного забезпечення розслідування, проблеми та загальні особливості взаємодії й оперативно-розшукового забезпечення, проблеми та загальні особливості використання спеціальних знань, проблеми та загальні особливості криміналістичного запобігання відповідним злочинам.

У підрозділі 2.3. «Джерела та принципи побудови методик розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері», ґрунтуючись на працях учених-криміналістів і результатах аналізу слідчої практики, автор розкриває зміст правової, наукової та інформаційно-практичної основ як принципів формування окремих криміналістичних методик розслідування зазначених злочинів, а також надає характеристику основних джерел побудови методик – правових, наукових, практики відповідної злочинної та правоохоронної діяльності, що дозволяє доповнити й удосконалити наукові передумови та концептуальні засади науково-дослідної роботи та практичної діяльності.

Особливу увагу приділено значенню правових джерел, закріплених у Конституції України, нормах міжнародних нормативно-правових актів, кримінального, кримінального процесуального, адміністративного, бюджетного законодавства, інших галузей і підгалузей права, що стосуються досліджуваної проблематики. Визначаються основні напрями використання супутніх правових джерел і досягнень відповідних юридичних наук у формуванні методики розслідування.

Також, спираючись на праці провідних учених-криміналістів (В. П. Бахіна, Н. С. Карпова, В. В. Тіщенка), уточнено та охарактеризовано основні методи вивчення практики як джерела методико-криміналістичних рекомендацій з розслідування злочинів, що входять до об’єкта дослідження: аналіз статистичних матеріалів щодо діяльності контролюючих і правоохоронних органів із протидії злочинам, вчиненим у бюджетній сфері; аналіз і узагальнення матеріалів кримінального провадження про відповідні категорії злочинів, матеріалів адміністративної практики щодо відповідальності за бюджетні та інші пов’язані з ними правопорушення; аналіз відомчих аналітичних матеріалів правоохоронних і контролюючих органів щодо протидії злочинам та іншим правопорушенням у даній сфері; опитування працівників правоохоронних органів, суддів,  працівників контрольно-ревізійних органів, судових експертів; аналіз відповідних матеріалів засобів масової інформації; інтерв’ювання службових осіб бюджетних установ, підприємців, журналістів; опитування осіб, що притягувались до кримінальної та адміністративної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень; аналіз матеріалів наукових досліджень, що стосуються формування методик розслідування, а також питань протидії злочинності в бюджетній сфері; аналіз досвіду інших країн з цих питань.

Розділ 3 «Загальні положення методики розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері» складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Ситуаційний підхід в методиках розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері», ґрунтуючись на положеннях, викладених у працях Р. С. Бєлкіна, Л. Я. Драпкіна, Т. С. Волчецької, В. М. Стратонова, В. І. Шиканова та інших учених, здобувач пропонує уточнити поняття типової слідчої ситуації як абстрагованої штучної моделі, яка відображає стан наявної у слідчого інформації про обставини злочину й обстановку, що склалась на відповідному етапі розслідування. На підставі такого розуміння цієї категорії виокремлено основні критерії для типізації слідчих ситуацій в методиках розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері України. Зокрема, запропоновано дві групи таких підстав – типові відомості про окремі обставини злочинної діяльності та типові відомості про найбільш значущі обставини розслідування.

Відповідно до цього систематизовано й охарактеризовано два блоки типових слідчих ситуацій: а) блок ситуацій «Характеристика інформації про обставини злочину», що передбачає їх типізацію у залежності від повноти інформації про подію злочину, причетних до нього осіб, предмет посягання, взаємні зв’язки злочинів різних видів у межах технології злочинної діяльності; б) блок ситуацій «Характеристика стану розслідування», що включає типові слідчі ситуації у залежності від джерела інформації про подію, ступеня поінформованості запідозрених осіб про виявлення ознак злочину (наявність або відсутність фактору раптовості), наявності протидії розслідуванню, позиції сторони захисту щодо повідомленої підозри.

Розглянуті фактори використання ситуаційного підходу при формуванні окремих криміналістичних методик розслідування злочинів у бюджетній сфері, як правило, мають застосовуватись у певних сполученнях. Крім того, суттєве значення відводиться рівню методики, що формується, а також етапам розслідування.

У підрозділі 3.2. «Тактичні завдання розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері» обґрунтовується положення про необхідність удосконалення існуючих рекомендацій щодо поняття та класифікації тактичних завдань в окремих криміналістичних методиках (А. Ф. Волобуєв, В. А. Журавель, В. Є. Корноухов, В. В. Тіщенко та ін.).

Зокрема, враховуючи авторське визначення тактичного завдання розслідування як зумовленої правовими, часовими або ситуаційними чинниками його конкретної проміжної мети, удосконалено класифікацію тактичних завдань в методиці розслідування злочинів у бюджетній сфері України, яка має здійснюватись у залежності від: сфери застосування (індивідуально-конкретні та типові); обсягу реалізації (загальні та спеціальні); фактору, що впливає на визначення тактичних завдань (обумовлені видом злочину, механізмом злочину і предметом доказування, стадією або етапом розслідування, слідчою ситуацією, сполученням кількох факторів); місця в структурі криміналістичної методики (тактичні завдання початкового етапу розслідування, наступного етапу розслідування, окремих слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій); можливостей вирішення (основні, складні проміжні, внутрішні).

Охарактеризовано найбільш типові тактичні завдання, що виникають на різних етапах розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері: критичний аналіз і правильна криміналістична оцінка наданих матеріалів; перевірка представлених джерел інформації; своєчасне прийняття обґрунтованих процесуальних рішень, вжиття заходів щодо запобігання злочинам, що готуються або тривають; подальший аналіз наявної інформації про обставини події, що розслідується; оцінка ступеня трудомісткості подальшого розслідування та вирішення питання про залучення достатніх сил і засобів; висунення загальних версій про подію в цілому, окремих версій про її головні обставини; оцінка слідчої ситуації та визначення окремих тактичних завдань; розроблення плану розслідування; пошук, збирання й оцінка інформації про основні елементи предмета доказування; перевірка аргументів сторони захисту, представлених на заперечення підозри; вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином; пошук, збирання й оцінка інформації про інші злочини, пов’язані з тими, що розслідуються; пошук, збирання й оцінка інформації про нез’ясовані або недостатньо з’ясовані елементи предмета доказування за кожним виявленим злочином; профілактика злочинів.

У підрозділі 3.3. «Тактичні операції при розслідуванні злочинів, вчинених у бюджетній сфері» на підставі аналізу праць А. В. Дулова, В. А. Журавля, В. Ю. Шепітька, В. І. Шиканова та інших учених, вивчення слідчої практики, автором уточнено дефініції тактичної операції та типової тактичної операції, запропоновано класифікацію й охарактеризовано основні тактичні операції, притаманні діяльності з розслідування даної категорії злочинів.

Підкреслено необхідність правильного визначення обсягу завдань, інструментом вирішення яких є тактичні операції, що має суттєве значення для процесу розроблення типових тактичних операцій у криміналістичних методиках. У зв’язку з цим, класифікацію типових тактичних операцій у методиці розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері України, здійснено на підставі диференціації рівнів окремих криміналістичних методик і проміжних тактичних завдань розслідування.

З метою виокремлення типових тактичних операцій загального характеру, конкретизація яких можлива в спеціальних методиках розслідування злочинів у бюджетній сфері, звернувшись до напрацювань попередників (Г. С. Гарбуза, Р. С. Довбаша, С. Ф. Здоровка, І. М. Осики, О. Л. Мусієнка, Я. Є. Мишкова, О. В. Курмана, С. С. Чернявського, В. М. Шевчука та ін.), удосконалено відповідні типові тактичні операції стосовно обраного предмета дослідження, виділивши й охарактеризувавши типові комплекси слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших заходів, спрямованих на затримання підозрюваних, встановлення співучасників, виявлення та доказування серії злочинів, викриття та нейтралізацію корумпованих зв’язків, подолання протидії розслідуванню, вилучення та дослідження документів, забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, запобігання злочинам. У свою чергу, число окремих типових тактичних операцій, які мають входити до спеціальних методик розслідування певних видів і груп злочинів, вчинених у бюджетній сфері, є набагато більшим. Вони повинні розглядатись у відповідних методиках нижчого рівня.

У підрозділі 3.4. «Проблеми взаємодії при розслідуванні злочинів, вчинених у бюджетній сфері», узагальнивши та критично проаналізувавши пропозиції учених-криміналістів щодо визначення поняття взаємодії, констатовано наявність широкого, вузького та комбінованого підходів до її розуміння. З метою вироблення єдиного підходу запропоновано власне визначення, включивши до структури взаємодії узгодженість, спільність, мету діяльності, її певний зміст і наявність як мінімум двох суб’єктів.

Реалізації комплексного підходу до вирішення проблеми взаємодії під час розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері України, сприятиме класифікація форм взаємодії у залежності від рівня існування (міжнародна, міжвідомча і внутрішньовідомча), стадії кримінальної процесуальної діяльності (взаємодія в ході здійснення досудового розслідування в цілому, під час проведення тактичних операцій, окремих слідчих (розшукових) дій тощо), нормативно-правової регламентації взаємодії (процесуальні, організаційно-правові та організаційні форми), суб’єктів взаємодії (слідчого, працівника оперативного підрозділу, прокурора, слідчого судді, обізнаних осіб) та її тривалості (одноразова, епізодична та тривала за часом взаємодія).

Основними формами взаємодії слідчого й оперативних працівників під час розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері України, є: спільна діяльність при направленні оперативним підрозділом до слідчого зібраних матеріалів, аналізі інформації про виявлене кримінальне правопорушення; спільна діяльність в організації проведення негласних слідчих (розшукових) дій; спільна діяльність при виконанні працівниками оперативного підрозділу доручень слідчого; спільна діяльність при підготовці та проведенні окремих слідчих (розшукових) дій; взаємний обмін інформацією про проведені заходи, їх результати, взаємна консультативна та методична допомога; спільна розшукова, пошукова та організаційна діяльність; розслідування злочину слідчо-оперативною групою.

У підрозділі 3.5. «Використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів, вчинених у бюджетній сфері» удосконалено визначення поняття та розглянуто форми використання спеціальних знань при розслідуванні даного типу злочинів.

Проаналізувавши основні наукові підходи до сутності спеціальних знань у кримінальному провадженні, запропоновано розглядати цю категорію в широкому та вузькому сенсах, що дозволить зняти низку спірних питань загальнотеоретичного плану. При цьому звужене розуміння спеціальних знань має здійснюватись не тільки за обсягом, а й у залежності від суб’єктів їх застосування – обізнаних осіб, залучених сторонами до вирішення завдань кримінального провадження у встановленому законом порядку.

З урахуванням положень нового Кримінального процесуального кодексу України і результатів вивчення практики розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері, уточнено форму, сутність і зміст консультацій обізнаних осіб (спеціалістів), ревізій, участі спеціалістів у підготовці та проведенні тактичних операцій, окремих слідчих (розшукових) діях, проведення експертиз.

Наведено висновки і пропозиції щодо вдосконалення механізмів реалізації зазначених форм, зокрема, у напрямах розширення можливостей залучення до ревізійної діяльності за ініціативою органу досудового розслідування Рахункової палати та внутрішньовідомчих ревізійних підрозділів, диференціації завдань експертних досліджень у галузі економічної експертизи, додаткового дослідження питання щодо можливості впровадження інституту правознавчих експертиз у кримінальне провадження шляхом уточнення сфери недопущення проведення експертизи не з питань права в цілому, а тільки з питань кримінального та кримінального процесуального права, що потребує внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 242 Кримінального процесуального кодексу України.

Розділ 4 «Стан і перспективи формування окремих методик розслідування злочинів, вчинених у бюджетній сфері» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Стан і перспективи формування загальних міжвидових методик розслідування» на підставі узагальнення слідчої та судової практики охарактеризовано загальні особливості злочинної діяльності при здійсненні державних закупівель, виокремивши типові технології розкрадань, службових злочинів корупційної спрямованості, безгосподарського ставлення до бюджетних коштів, іншого державного і комунального майна при здійсненні державних закупівель. Обґрунтовано необхідність створення відповідної загальної міжвидової криміналістичної методики та підвидових методик розслідування шахрайства, привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, хабарництва, службової недбалості та службового підроблення при здійсненні даного виду діяльності.

У свою чергу, для процесів приватизації та розпорядження державним, комунальним майном типовими є схеми зловживань, що полягають у шахрайському заволодінні цим майном, його привласненні службовими особами під виглядом приватизації; корупційній наживі за рахунок використання службових повноважень; приватизації об’єктів за заниженою вартістю; приватизації об’єктів, що не підлягають приватизації; здійсненні приватизації неправомочними суб’єктами; наданні переваги певним особам у приватизації з утиском прав інших суб’єктів; незаконному наданні державного або комунального майна в оренду, інше користування тощо. Тому потребують розроблення або вдосконалення видова методика розслідування незаконної приватизації та відповідні підвидові криміналістичні методики.

Для соціально-бюджетної сфери характерними є економічні злочини при формуванні та використанні бюджетних коштів і коштів державних фондів, які призначені для реалізації соціальної функції держави. Зокрема, мова йде про однотипні злочинні схеми, що в загальному вигляді полягають у махінаціях з боку службових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування при формуванні, розподілі та використанні бюджетних коштів, призначених для фінансування соціальних потреб; з боку службових осіб суб’єктів підприємництва – одержувачів бюджетного фінансування на виконання певних соціальних програм; з боку службових осіб державних і місцевих фондів – розпорядників коштів; з боку службових осіб бюджетних установ соціальної сфери (медицини, культури, туризму тощо) при розпорядженні ввіреним майном, а також організації благодійних фондів, що мають здійснювати позабюджетне фінансування цих установ. Тому відзначено потреби формування загальної міжвидової методики розслідування злочинів, вчинених у соціально-бюджетній сфері, спеціальних комплексних і підвидових криміналістичних методик.

У підрозділі 4.2. «Стан і перспективи формування спеціальних міжвидових методик розслідування» обґрунтовуються положення про необхідність удосконалення методико-криміналістичного забезпечення розслідування окремих груп злочинів, диференційованих за специфікою галузі економічної діяльності.

Зокрема, виокремлено однотипні злочинні схеми збагачення з використанням механізмів господарської діяльності у житлово-комунальному господарстві, що полягають, головним чином, у розкраданнях, хабарництві, зловживаннях службовим становищем і службовій недбалості. Зважаючи на їхню сутність, нагальною є потреба у створенні та впровадженні в практику методик розслідування відповідної групи економічних злочинів та їх окремих підгруп.

В агропромисловому комплексі України типовими є злочини в управлінській діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, пов’язаній з реалізацією державної підтримки аграрного сектору економіки, а також злочини, вчинені службовими особами Аграрного фонду, Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, Державного агентства матеріального резерву України та підприємств агропромислового комплексу, спрямовані на зловживання при розпорядженні бюджетними коштами. Це вимагає формування відповідної спеціальної міжвидової, комплексних і підвидових криміналістичних методик.

Доцільним вбачається і формування міжвидової, спеціальної комплексної та підвидових методик розслідування злочинів, пов’язаних зі зловживаннями при розпорядженні бюджетними коштами та іншим державним, комунальним майном у паливно-енергетичному комплексі. Перспективним напрямом досліджень також є удосконалення існуючих і створення нових методик розслідування розкрадань на об’єктах електроенергетики, вугільної промисловості, у нафтогазовому комплексі та на об’єктах торф’яної галузі.

Належної уваги з точки зору формування криміналістичних методик розслідування потребує і господарська діяльність установ і підприємств транспорту та зв’язку, зокрема, відповідні аспекти функціонування дорожнього господарства й управління автомобільними дорогами, автомобільного, залізничного, електричного, цивільного авіаційного та цивільного водного транспорту, державного поштового зв’язку. Для цього сектору економіки типовими є розкрадання бюджетних коштів шляхом завищення обсягів виконаних робіт, наданих послуг, хабарництво, зловживання службовим становищем, перевищення службових повноважень та службова недбалість у зв’язку з господарською діяльністю. Це вимагає формування відповідної міжвидової, комплексних і підвидових методик розслідування.

У підрозділі 4.3. «Стан і перспективи формування комплексних методик розслідування» з’ясовано значення, можливості формування та реалізації комплексних методик розслідування розкрадань, службових злочинів корупційної спрямованості та інших злочинів, пов’язаних з порушеннями законодавства у бюджетній сфері.

Криміналістичні рекомендації щодо розслідування розкрадань включають положення з розслідування сукупностей корисливих посягань на бюджетні кошти, інше державне і комунальне майно, що полягають у заволодінні ним з використанням у механізмі злочину процедур господарської діяльності. Зокрема, мова йде про технології злочинної діяльності, що полягають у розкраданнях бюджетних коштів шляхом обманного одержання бюджетного фінансування; завищення цін; розкраданнях бюджетних коштів із використанням механізмів відшкодування податку на додану вартість; привласненні бюджетних коштів шляхом їх перерахування на рахунки фіктивних фірм, здійснення незаконних виплат; розкраданнях матеріальних цінностей. Тому вертикальна структура методик розслідування розкрадань, вчинених у бюджетній сфері України складається з комплексної методики та підвидових методик розслідування шахрайств, привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем і службових зловживань, вчинених у зазначеній галузі діяльності.

У свою чергу, основи методики розслідування службових злочинів корупційної спрямованості об’єднують загальні рекомендації з організації та проведення розслідування зловживань службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, хабарництва та пов’язаних із ними злочинів у бюджетній сфері.

Здійснивши аналіз положень законодавства з питань протидії корупції, відповідної наукової літератури, запропоновано виокремити групу службових злочинів корупційної спрямованості, що об’єднує такі технології злочинної діяльності, як: одержання хабарів, поєднане із вчиненням інших злочинів при вимаганні хабара або реалізації інтересу хабародавців у зв’язку з господарською діяльністю; зловживання службовим становищем із метою збагачення за рахунок бюджетних коштів, іншого державного або комунального майна, поєднане зі службовим підробленням, службовою недбалістю та іншими злочинами; зловживання службовим становищем в інтересах третіх осіб – одержувачів бюджетних коштів; перевищення влади або службових повноважень при розпорядженні бюджетними коштами, іншим державним або комунальним майном, поєднане зі службовим підробленням.

Основи комплексної методики розслідування злочинів, пов’язаних із порушеннями законодавства у бюджетній сфері, містять наукові та практичні положення щодо розслідування таких категорій злочинних діянь, як недбале ставлення до державного і комунального майна (службова недбалість), корисливо-допоміжних злочинних діянь (невиплата заробітної плати, шахрайство з фінансовими ресурсами), кримінально-карані бюджетні правопорушення та інших пов’язаних з ними злочинів.

Розділ 5 «Криміналістичне запобігання злочинам у бюджетній сфері України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. «Сутність запобігання злочинам і сфера його застосування в криміналістичній методиці» підкреслюється, що реформування кримінального процесу вимагає перегляду наукових положень і практичних рекомендацій щодо запобігання злочинам у криміналістичній методиці. Зважаючи на прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України, автор застерігає від можливого зниження якості діяльності органів досудового розслідування щодо запобігання злочинам, проте підкреслює, що сама така діяльність залишається їхнім обов’язком, але вимагає вдосконалення її процесуальна регламентація.

Відзначено, що в цілому практична діяльність слідчого щодо запобігання злочинам є ширшою, ніж суто профілактична, і повинна також включати конкретні  заходи щодо запобігання злочинам, що готуються, та припинення триваючих злочинів за допомогою криміналістичних засобів, прийомів і методів. При цьому розкрито зміст профілактичної діяльності слідчого (виявлення причин злочину і умов, що сприяли його вчиненню; здійснення виховного впливу на підозрюваних; дослідження встановлених умов, що могли сприяти вчиненню злочину, і вирішення питання про можливі напрями їх усунення; роз’яснення учасникам кримінального провадження та іншим особам умов, що сприяли вчиненню злочинів, вжиття заходів щодо їх усунення), відвернення злочинів, тобто виявлення слідчим ознак інших злочинів, що готуються, та вжиття своєчасних і ефективних заходів щодо запобігання їм, а також припинення слідчим злочинної діяльності, яка вже розпочалась.

У підрозділі 5.2. «Типові причини злочинів у бюджетній сфері України та умови, що сприяють їх вчиненню» автор приєднується до концепції учених, котрі пропонують диференційовано розглядати причини злочину та  умови, що сприяють його вчиненню. Він аналізує комплекс причин та умов злочинності в бюджетній сфері, представлений у працях учених-кримінологів (Ю. М. Демидова, А. В. Макарова, В. М. Руфанової, О. З. Гладуна), розглядає співвідношення відповідних загальних і окремих факторів. На цих підставах і з урахуванням результатів вивчення слідчої та судової практики здобувач диференціює та характеризує відповідні типові фактори, встановлення й усунення яких має бути завданням органів досудового розслідування.

Зокрема, до типових причин конкретних злочинів у бюджетній сфері України віднесено: користь; незнання, невірне тлумачення норм чинного законодавства, посадових інструкцій; зневажливе ставлення до вимог законодавства; помилкове розуміння інтересів підприємства, установи; схильність до прийняття рішень і вчинення дій під впливом інших осіб; невиправдану м’якість характеру, конформізм; низьку правосвідомість і впевненість підприємців у неможливості вирішення будь-яких, навіть цілком законних, питань без хабарів.

У свою чергу, як типові умови, які сприяють вчиненню злочинів у бюджетній сфері, розглянуто такі: відсутність або значна недосконалість внутрішнього та зовнішнього контролю за дотриманням вимог законодавства щодо розпорядження бюджетними коштами, іншим державним, комунальним майном; недостатня виховна та роз’яснювальна робота зі службовими особами з боку вищих керівників, їхня необґрунтована лояльність щодо підлеглих; некомпетентність осіб, які зобов’язані перевіряти дотримання встановлених правил при здійсненні відповідних операцій; неналежна організація вивчення особами, які розпоряджаються майном, чинного законодавства та своїх обов’язків; прорахунки у складанні штатних розписів і розподілі функцій між працівниками; вчинення злочинів іншими особами.

У підрозділі 5.3. «Форми і засоби криміналістичного запобігання злочинам у бюджетній сфері України» наведено конкретні форми і засоби запобігання злочинам зазначеної категорії, які пов’язані з постановкою і вирішенням відповідних завдань у науково-дослідній роботі вчених-криміналістів і практичній діяльності органів досудового розслідування.

Розглянуто профілактичні завдання, що постають і вирішуються при проведенні окремих слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування злочинів даної категорії, здійснення організаційних заходів, використання спеціальних знань у певних формах. Сформульовано відповідні наукові і практичні рекомендації щодо удосконалення практичної діяльності слідчого в цьому напрямі, зокрема, з урахуванням положень нового Кримінального процесуального кодексу України.