КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими планами та програмами, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, характеризуються методи наукового пізнання, що використані в роботі над дослідженням, визначаються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про апробацію та публікацію наукових ідей щодо здійснюваного дослідження, його структури та обсягу.

Розділ перший «Науково-практична парадигма конституціоналізації процесу європейської інтеграції» містить три підрозділи, в яких досліджено історичні витоки формування наднаціональних характеристик у праві, визначено теоретико-методологічні засади формування концепту конституціоналізації процесу європейської інтеграції, надано авторське визначення конституціоналізації процесу європейської інтеграції держави, установлено ознаки та охарактеризовано складові основи означеного процесу.

У підрозділі 1.1. «Ґенеза становлення наднаціональних характеристик у праві» встановлено, що історично зумовлений процес творення наднаціонального права ЄС походив з ідей регіоналізації, інтернаціоналізації та створення космополітичного права, які знайшли втілення, зокрема, у створенні єдиної європейської правової системи із квазі-конституційними рисами. Обґрунтовано, що космополітичні ідеї класиків європейської філософії та права щодо об’єднання суверенних держав у єдину сильну наддержаву (із правом, переважним над цими державами та уніфікованим актом вищої юридичної сили, управлінським апаратом з переважними повноваженнями, створенням єдиного громадянства для спільної мети – забезпечення миру та благополуччя народів країн-учасниць) втілюються в ідеології заснування та функціонування Європейського Союзу. У результаті дослідження ретроспективи визначення міжнародно-правового статусу Європейського Союзу резюмовано його правову сутність, що полягає в наднаціональних властивостях його правопорядку, зовнішньо виражених в acquis ЄС та acquis constitutionelles Союзу. Наднаціональність як головна конституційна вада права ЄС визнається першоджерелом процесу конституціоналізації як у самому ЄС, так і в окремих державах-членах ЄС.

У підрозділі 1.2. «Теоретико-методологічні засади формування концепту конституціоналізації процесу європейської інтеграції» визначено методи пізнання феномену конституціоналізації процесу європейської інтеграції держави, особливість їх застосування у межах предмета та об’єкта дослідження. Досліджено правоперетворчі процеси у європейському та національному конституційному праві, теоретичні підходи до визначення поняття конституціоналізації в європейському правовому просторі, в результаті чого установлено таке: по-перше, теоретичні пошуки визначення терміна «конституціоналізація» виявили його використання у вітчизняних наукових працях у значенні врегулювання нормами конституційного права іногалузевих відносин; по-друге, в європейській правовій доктрині конституціоналізація розглядається головним чином у межах права ЄС і означає формування єдиного конституційного правопорядку ЄС на підставі національних конституційних здобутків країн-членів ЄС, а також створення акта вищої юридичної сили в ЄС – Конституції; по-третє, встановлюється, що у процесі конституціоналізації Європи та творення європейського конституційного права актуалізуються тенденції впливу права ЄС на внутрішньодержавне право (зворотній вплив), на конституції держав, їх національну конституційну ідентичність та конституційні традиції; по‑четверте, у зв’язку із цим відмічається зміна напрямку наукових дискусій та стратегії правозастосовної практики як в інституціях ЄС, так і в країнах-членах (зокрема, в діяльності національних конституційних судів), та переосмислення напрямку процесу конституціоналізації в ЄС та державах-членах. Встановлено, що процес конституціоналізації в умовах інтеграції до ЄС у контексті реформування правових систем країн-членів ЄС донині не був предметом самостійного наукового дослідження.

Запропоновано дефініцію конституціоналізації процесу європейської інтеграції з урахуванням правових реалій України. Це комплекс заходів зі створення конституційно-правових умов та визначення засад членства держави в ЄС, що полягають у закріпленні у нормах конституції фундаментальних основ участі держави в Європейському Союзі, тлумаченні органами конституційної юстиції конституції та нормативно-правових актів відповідно до європейського права, а також належному усвідомленні громадянами політико-правових відносин між державою та ЄС.

У підрозділі 1.3. «Конституційно-правовий механізм імплементації міжнародних договорів та його функціональне значення у процесі європейської інтеграції» здійснено гносеологічне дослідження ролі та місця конституційного права країн-учасниць у процесі європейської інтеграції, інтернаціоналізації конституційного права як наслідку участі держав у міжнародних відносинах, проаналізовано порядок взаємодії національного та міжнародного права. На прикладі досвіду країн щодо імплементації міжнародних актів у внутрішньодержавне право згідно з моністичним та дуалістичним підходом установлено, що трансформація норм права ЄС до внутрішнього права держав-членів ЄС відбувається через правовий механізм імплементації міжнародних договорів. Установлено: залежно від порядку імплементації міжнародних договорів до національного законодавства у кожній державі, а також визначення вищої юридичної сили міжнародних договорів щодо конституції та внутрішнього законодавства визначається складність адаптаційних процесів до змісту права ЄС та взагалі необхідність конституційного реформування.

Розглянуто механізм імплементації міжнародних договорів, передбачений нормами Конституції України як конституційно-правова основа подальшої імплементації норм права ЄС до правової системи України, зроблено висновок про необхідність створення науково-обґрунтованого, однозначно визначеного порядку імплементації угоди про приєднання України до ЄС. З огляду на міжнародно-правову природу права ЄС та достатньо «гнучкий» механізм імплементації міжнародних договорів, передбачений ст. 9 Конституції України, відзначається доцільність його використання як конституційно-правового каркасу для розробки у подальшому специфічного механізму імплементації актів ЄС до правової системи України.

Другий розділ «Досвід конституційних реформ у державах-членах Європейського Союзу» містить три підрозділи, в яких досліджено практичні аспекти здійснення конституціоналізації в рамках ЄС, та її зворотній вплив на конституції держав-членів ЄС, на підставі чого виокремлено надбання, що є можливими для запозичення при конституціоналізації процесу європейської інтеграції України.

У підрозділі 2.1. «Правові та інституційні засоби зближення правопорядків в ЄС» розглянуто формування конституційних характеристик права ЄС на підставі надбань держав-членів ЄС, а також досліджено конституційні акти, які було прийнято протягом всієї історії розвитку права ЄС (Договір, що встановлює Конституцію для Європи та Лісабонський Договір). Встановлено, що ці акти мають договірно-правову природу, компромісне значення, поєднують міжнародно-правові та конституційно-правові риси і ґрунтуються на волі держав та їх громадян. Останнє підтверджує установчий легітимний характер конституціоналізації в межах Європейського Союзу (як творення акта вищої юридичної сили, обов’язкового до беззаперечного виконання всіма учасниками договірних союзних відносин).

На прикладі узгодження законодавства при вступі до ЄС Польщі, Чехії, Словенії та Словаччини з’ясовано, що конституційна уніфікація в рамках правової інтеграції в ЄС розглядається за двома напрямками: 1) створення єдиного уніфікованого правового акта вищої юридичної сили на підставі правових надбань Європейського Союзу; 2) приведення конституцій держав до єдиного показника сприйняття та усвідомлення права Європейського Союзу з метою його одноманітного розуміння та застосування у внутрішньодержавних системах права.

У підрозділі 2.2. «Конституційно-правові перетворення у країнах-членах ЄС» на підставі проаналізованого досвіду конституційних реформ при вступі до ЄС Польщі, Чехії, Угорщини, Литви, Латвії, Естонії, Болгарії, Словаччини резюмовано, що зміни й доповнення до конституцій в обов’язковому порядку стосувалися: посилення ролі міжнародного договору у внутрішньодержавних правових системах; перегляду повноважень органів державної влади та введення інституту делегованого законодавства, що покладає певні законодавчі повноваження на уряд, коли є необхідним негайне реагування на певні ситуації взаємодії з Європейським Союзом, або впровадження його обов’язкових приписів; взаємодії за юридичною силою правових актів ЄС та актів внутрішнього законодавства, передачі частини суверенітету або його обмеження, обов’язкового проведення референдуму з питань щодо вступу до ЄС, а також внесення змін до конституції за «європейською поправкою».

У підрозділі 2.3. «Досвід впливу Лісабонського Договору на конституції держав-членів ЄС у контексті визначення тенденцій конституційної модернізації в Україні» охарактеризовано конституційно-правову природу Лісабонського Договору та його вплив на внесені зміни до конституцій на прикладі держав-засновників ЄС. Установлено, що конституціоналізація процесу європейської інтеграції держави здійснюється переважно за такими напрямками: а) регламентація умов участі держави в Європейському Союзі (передача/надання/делегування повноважень, добровільне обмеження суверенітету для досягнення спільних цілей Союзу тощо); б) порядок імплементації, сприйняття актів ЄС до національної правової системи (вирішення питання пріоритетності); в) запровадження особливої процедури прийняття рішень, що стосуються загальноєвропейської політики (спеціальні ратифікаційні, погоджувальні парламентські або референдарні механізми); г) компетенція вищих органів державної влади в європейському законодавчому процесі; д) перегляд повноважень національних судів, а особливо судів конституційної юрисдикції щодо тлумачення національних правових актів у дусі європейських принципів та цінностей; ж) статус громадян держави, які також є громадянами Європейського Союзу. Установлено: конституціоналізація процесу європейської інтеграції практично в усіх країнах-членах ЄС втілилась у змінах до конституцій, внесених згідно з положеннями установчих договорів, а також у результатах юрисдикційної діяльності національних конституційних судів (наприклад, ФРН, Франція, Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Кіпр).

Третій розділ «Основні напрямки конституціоналізації процесу європейської інтеграції України» містить три підрозділи, які присвячено визначенню українських перспектив та шляхів здійснення конституціоналізації процесу європейської інтеграції України.

У підрозділі 3.1. «Організаційно-правові заходи з адаптації законодавства України до права ЄС» установлено, що засадничими нормативно-правовими актами з інтеграції України до ЄС є Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та їх державами-членами, ратифікована Законом № 237/94-ВР від 10.11.1994 р.; Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 р., а також підзаконні нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України щодо визначення заходів з інтеграції України до Європейського Союзу. Найбільш значущим договірно-правовим підґрунтям майбутніх відносин України з ЄС є Угода про асоціацію.

Виокремлено такі конституційно-правові передумови конституціоналізації процесу європейської інтеграції: 1) правові передумови (нормативно-правове визначення порядку участі та вступу держави до ЄС; внесення змін до законів та інших діючих нормативно-правових актів у межах заходів з адаптації законодавства у пріоритетних сферах адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; укладення договорів з ЄС за певними сферами спільних інтересів (зона вільної торгівлі, енергетичний простір, візова лібералізація, митні заходи); 2) інституційні передумови (створення установ, безпосередньо відповідальних за реалізацію процесу європейської інтеграції; визначення за державними органами додаткових повноважень щодо виконання державної політики з євроінтеграції; створення спільних робочих груп з інститутами Європейського Союзу).

У підрозділі 3.2. «Роль та значення органів конституційної юстиції в конституціоналізації процесу європейської інтеграції: європейська практика та українські реалії» розглянуто та проаналізовано діяльність органів конституційної юстиції країн-членів ЄС щодо тлумачення національного законодавства відповідно до європейського права, взаємодії із Судом ЄС та національними конституційними судами країн-членів ЄС, установлено їх значення як безпосередніх суб’єктів конституціоналізації процесу європейської інтеграції. Відзначається конституціоналізуюча роль конституційних судів як під час конституціоналізації в ЄС (Суд ЄС прецедентними рішеннями за такими справами, як Les Verts 294/83, Соstа v. E.N.E.L. 6/64, Inte
ational Handelsgesellschaft 11/70, Van Gend en Loos 26/62, Solange II 197/83, надає праву ЄС наднаціональних характеристик), так і під час конституціоналізації у межах країн-членів ЄС (на прикладах рішень органів конституційної юстиції Угорщини, ФРН, Чехії, Польщі).

Обґрунтовується нова важлива роль конституційного суду в євроінтеграційних процесах з діалектичного розв’язання проблеми забезпечення неухильного виконання норм права ЄС та дотримання непорушності норм національної конституції. Зазначається, що повноваження Конституційного Суду України у контексті перспективи членства України в Європейському Союзі потребують модернізації.

У підрозділі 3.3. «Прогностичні сценарії конституційно-правових перетворень в Україні на шляху інтеграції до ЄС» висунуто пропозиції щодо можливих заходів із конституціоналізації процесу європейської інтеграції України. Визначено сутнісно-інституційний зміст необхідних конституційних перетворень в Україні у процесі інтеграції до ЄС: процедурний елемент, який передбачає визначення місця правових актів ЄС в ієрархії нормативно-правових актів України; сутнісний елемент, за яким визначається зміст змін до Конституції України (конституційне закріплення норми, що визначає можливість участі держави в Європейському Союзі, визначення порядку внесення змін до Конституції України, обумовлених необхідністю відповідних змін у зв’язку з несумісними положеннями у нормах Конституції та актах ЄС); інституційний елемент, за яким визначаються суб’єкти конституціоналізації, чиї повноваження також зазнають трансформації у контексті євроінтеграції (Верховна Рада України – щодо участі у законотворчому процесі в ЄС; Кабінет Міністрів України – щодо урядових процедур із виконання актів ЄС; Конституційний Суд України – щодо взаємодії із Судом ЄС та тлумачення нормативно-правових актів України із їх відповідності актам ЄС).