ІНВЕСТИЦІЙНІ ДОГОВОРИ (КОНТРАКТИ) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, вказаний зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри, на якій виконана робота, визначені мета та задачі дослідження, у тому числі об’єкт та предмет дослідження, конкретизовані методи наукового дослідження. Автором викладена наукова новизна одержаних результатів, що виносяться на захист, вказане їх практичне значення, визначені форми апробації результатів дослідження, наведено відомості щодо кількості публікацій, структури роботи.

Розділ 1 “Інвестиційні договори (контракти) як правова форма здійснення інвестицій” складається з двох підрозділів і присвячений визначенню поняття інвестиційних договорів (контрактів) та видовому поділу цих договорів.

У підрозділі 1.1 “Поняття інвестиційних договорів (контрактів)” автором процитовано погляди вчених щодо особливостей інвестиційних договорів (контрактів), авторські поняття інвестиційного договору (контракту), окремі з них критично проаналізовано.

У дисертаційній роботі зазначено, що в науковій літературі інвестиційні договори (контракти) визначаються: по-перше, як загальна назва договорів, якими опосередковується здійснення інвестицій; по-друге, як правочин.

Автором проаналізоване значення цивільно-правового договору при здійсненні інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України.

Оскільки в ч. 2 ст. 7 Закону України “Про інвестиційну діяльність” передбачено, що інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів, відповідно, значення договору полягає в тому, що він є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків при провадженні інвестиційної діяльності.

У розумінні норми, що міститься в ч. 1 ст. 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, договір є одним із засобів регулювання поведінки суб’єктів інвестиційної діяльності, оскільки передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Зі змісту абз. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про режим іноземного інвестування” вбачається, що договори із суб’єктами господарської діяльності України є підставою здійснення іноземних інвестицій в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи.

Термін “інвестиційна угода” використовується в окремих двосторонніх угодах про сприяння та взаємний захист інвестицій, що означає “угоду між Договірною Стороною (або її агентствами, або органами) та інвестором іншої Договірної Сторони стосовно інвестиції” (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Італійської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій). Також у науці цивільного права, договірній практиці, правозастосовчій практиці судів терміни “інвестиційний договір”, “інвестиційні договори” широко застосовуються.

У Цивільному кодексі України та спеціальному законодавстві містяться норми-дефініції окремих договірних інвестиційних зобов’язань, що мають спеціальну назву.

На думку автора, інвестиційний договір (контракт) − домовленість суб’єктів інвестиційної діяльності, спрямована на здійснення інвестицій у видах, не заборонених законодавством України.

Інвестиційний договір (контракт) є підставою виникнення інвестиційного зобов’язання.

Автором обґрунтовано доцільність правового регулювання інвестиційних договорів (контрактів) шляхом доповнення Закону України “Про інвестиційну діяльність” окремим розділом “Інвестиційний договір (контракт)”. До цього розділу необхідно включити норми про поняття, види, форму, сторони, істотні умови інвестиційного договору (контракту).

У підрозділі 1.2 “Класифікація інвестиційних договорів (контрактів)” визначені види цивільно-правових договорів, що мають інвестиційний характер, та здійснена юридична характеристика окремих інвестиційних договорів (контрактів).

У дисертаційній роботі проаналізовані форми здійснення інвестицій, передбачені Законами України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”.

Автором акцентовано увагу на запропонованій вченими класифікації інвестиційних договорів (контрактів) за сукупністю економічних та юридичних ознак шляхом визначення в кожній класифікаційній групі виду договору, на підставі якого здійснюються інвестиції.

На думку автора, залежно від форми здійснення інвестицій інвестиційні договори (контракти) поділяються на: 1) договір простого товариства (спільна діяльність); 2) договір купівлі-продажу цінних паперів (придбання цінних паперів); 3) кредитний договір (кредитування з метою інвестиційної діяльності); 4) договір концесії (передання майнових прав на умовах концесії); 5) ліцензійний договір (передання майнових прав інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності); 6) договір купівлі-продажу частки (паю) у статутному (складеному) капіталі юридичної особи (придбання корпоративних прав); 7) договір купівлі-продажу основних фондів (придбання майна у власність з метою інвестиційної діяльності); 8) діяльність на основі угод про розподіл продукції).

Зважаючи на те, що в інвестиційному законодавстві не передбачений вичерпний перелік форм здійснення інвестицій, відповідно, інвестиційна діяльність може провадитися на підставі й інших договорів.

Окрема форма здійснення інвестицій може опосередковуватися різними видами договорів, що належать до одного або різних типів цивільних договорів. Придбання майна у власність з метою інвестиційної діяльності може здійснюватися на підставі договору купівлі-продажу основних фондів, договору купівлі-продажу об’єкта приватизації, договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу. Придбання корпоративних прав опосередковується засновницьким договором, договором купівлі-продажу частки (паю) у статутному (складеному) капіталі юридичної особи, договором купівлі-продажу акцій.

Автором конкретизований інший запропонований в науковій літературі критерій класифікації інвестиційних договорів (контрактів). Залежно від державної приналежності інвестора, що впливає на правовий режим інвестиційної діяльності, здійснюваної за договором, інвестиційні договори (контракти) поділяються на договори: 1) укладені за участю іноземного інвестора; 2) укладені за участю вітчизняного інвестора.

У дисертації здійснена юридична характеристика окремих інвестиційних договорів (контрактів) (договір про спільну діяльність, концесійний договір, угода про розподіл продукції, кредитний договір). Встановлено, що ці інвестиційні договори (контракти) є двосторонніми, консенсуальними, каузальними, ризиковими, з визначеним і невизначеним строком дії. Автор підтримує позицію вчених щодо відплатності інвестиційних договорів (контрактів), крім договорів про спільну інвестиційну діяльність, які не можна класифікувати за критерієм наявності зустрічного надання певного блага.

Розділ 2 “Елементи договірних інвестиційних правовідносин” складається з трьох підрозділів, в яких визначено суб’єктний склад та об’єкт договірних інвестиційних правовідносин, права і обов’язки сторін зобов’язальних правовідносин, що виникають на підставі договору.

Підрозділ 2.1 “Суб’єкти договірних інвестиційних правовідносин”. Автором, аналізуючи інвестиційне законодавство та погляди вчених, зроблено висновок, що суб’єктами договірних інвестиційних правовідносин є інвестор та учасник інвестиційної діяльності. В окремому інвестиційному зобов’язанні, що виникає на підставі договору, сторони мають спеціальну назву (концесієдавець та концесіонер, учасники тощо). Однак термін “інвестор” може використовуватися як спеціальна назва сторони у зобов’язальному правовідношенні (про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування, про розподіл продукції).

У дисертаційній роботі критично проаналізовано визначення інвестора, що міститься в абз. 1 ч. 2 ст. 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність”. Запропоновано цю норму викласти в такій редакції: “Інвестор – суб’єкт інвестиційної діяльності, який вчиняє певні дії інвестиційного характеру, спрямовані на здійснення інвестицій у відповідній формі”.

Коло суб’єктів, які можуть набувати прав та обов’язків інвестора, визначається з урахуванням видових особливостей інвестиційного договору (контракту). Актами цивільного законодавства можуть бути передбачені спеціальні вимоги до осіб, які здійснюють інвестиції у відповідній формі, зокрема зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, наявність відповідної ліцензії тощо.

У дисертаційній роботі акцентована увага на необхідності вдосконалення правової норми, що міститься в абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, відповідно до якої інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Зазначено, що вкладник – це одна із сторін договору банківського вкладу, що не має статусу інвестора. Також зауважено, що кредитор – це одна із сторін у зобов’язанні (ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України), що є загальною назвою. Запропоновано в абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність” слова “інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців” замінити на слова “інвестор може набувати статусу засновника, учасника юридичної особи, кредитодавця, концесіонера, учасника простого товариства, ліцензіара тощо”.

Автором також критично проаналізовано законодавче визначення учасника інвестиційної діяльності (ч. 3 ст. 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність”). Запропоновано цю норму викласти в такій редакції: “Учасник інвестиційної діяльності – суб’єкт інвестиційної діяльності, який вчиняє дії, спрямовані на реалізацію інвестицій інвестором”.

Коло суб’єктів, які можуть набувати правового статусу учасника інвестиційної діяльності, обумовлюється видовими особливостями інвестиційного договору (контракту). 

У підрозділі 2.2 “Об’єкт договірних інвестиційних правовідносин” на основі проведеного аналізу доктринальних поглядів, що містяться у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі, чинного законодавства зроблено висновок, що об’єктом договірних інвестиційних правовідносин є інвестиції.

У чинному законодавстві, у тому числі в двосторонніх угодах про сприяння та взаємний захист інвестицій, інвестиції визначаються як цінності (Закони України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності), активи (Угода між Урядом України та Урядом Королівства Саудівська Аравія про сприяння та взаємний захист інвестицій, Угода між Україною та Словацькою Республікою про сприяння та взаємний захист інвестицій), господарська операція (Податковий кодекс України), майно (Господарський кодекс України, Угода між Урядом України та Урядом Італійської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій).

У дисертаційній роботі проаналізовані вищезазначені категорії. У Цивільному кодексі України термін “цінність” використовується у словосполученні “валютні цінності” (ст. 193), до яких належать окремі види майна, та у словосполученні “найвища соціальна цінність” (ч. 2 ст. 201), якою визнаються життя і здоров’я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека. Зазначено, що визначення поняття “активи” міститься у спеціальному законодавстві (фінансовому, податковому, про інститути спільного інвестування). Наприклад, до складу активів (матеріальних та нематеріальних) не включаються кошти та цінні папери (ст. 14 Податкового кодексу України). Господарські операції – це юридичні та фактичні дії, спрямовані на певний правовий результат. Відтак використання термінів “цінності”, “активи”, “господарські операції” для визначення інвестицій є недоцільним.

Зважаючи на те, що інвестиції – це елемент зобов’язального правовідношення, яке виникає на підставі договору, в роботі проведена характеристика об’єкта окремих договірних зобов’язань для з’ясування суті інвестицій. Такими є майно, тобто окрема річ, сукупність речей, майнові права. Обмеження будь-яких видів інвестицій встановлюється законом, установчими документами юридичної особи.

У дисертації проаналізовані види інвестицій, що визначені Законами України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”. Оскільки одним із джерел фінансування інвестиційної діяльності є позикові кошти інвестора, запропоновано в абз. 3 ч. 2 ст. 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність” слова “позичкових коштів” замінити на слова “позикових коштів” та в абз. 3 ч. 1 ст. 10 цього Закону слова “позичкових фінансових коштів інвестора” замінити на слова “позикових коштів інвестора”.

Автором запропоновано ч. 1 ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” викласти в такій редакції: “Інвестиціями є майно, що вкладається в об’єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку та (або) досягнення соціального ефекту”.

Оскільки в Законі України “Про інвестиційну діяльність” використовуються різні терміни: “об’єкти підприємницької та інших видів діяльності” (ч. 1 ст. 1), “об’єкти інвестиційної діяльності” (ч. 1 ст. 4), “об’єкти інвестування” (абз. 1 ч. 2 ст. 5), автором вказано, що з метою уніфікації термінології доцільно використовувати єдиний термін “об’єкти інвестиційної діяльності”.

Запропоновано ч. 1 ст. 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність”  викласти в такій редакції: “Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути майно, в тому числі основні фонди, цінні папери (крім векселів, приватизаційних цінних паперів), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, підприємство як єдиний майновий комплекс, речі та їх сукупність, майнові права, дії суб’єктів інвестиційної діяльності”.

Підрозділ 2.3 “Зміст договірних інвестиційних правовідносин”. Зміст договірних інвестиційних правовідносин складають права та обов’язки сторін, що досліджуються у науковій літературі щодо окремих інвестиційних зобов’язань, які виникають на підставі договору.

У підрозділі обґрунтовується позиція, що правовий статус суб’єктів договірних інвестиційних правовідносин визначається їхніми правами та обов’язками, які залежать від форми здійснення інвестицій. Зміст договірних інвестиційних правовідносин обумовлюється типовими та видовими особливостями договору.

За інвестиційним договором (контрактом) інвестор зобов’язується вчинити певні дії інвестиційного характеру, спрямовані на отримання прибутку та (або) соціального ефекту.

Автором встановлено, що при здійсненні інвестицій у будь-якій формі інвестор має право на: 1) отримання прибутку та (або) досягнення соціального ефекту; 2) інформацію про фінансово-господарську діяльність, здійснювану за договором; 3) дотримання державних гарантій захисту інвестицій у вигляді застосування положень спеціального законодавства, зокрема гарантій від зміни законодавства, щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб, компенсація і відшкодування збитків інвестору, у разі припинення інвестиційної діяльності, переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

До обов’язків інвестора належить вкладення майна в об’єкти інвестиційної діяльності у видах, обсязі (розмірі), строках (термінах), визначених договором. Інші права та обов’язки інвестора залежать від видових особливостей інвестиційного договору (контракту).

За інвестиційним договором (контрактом) учасник інвестиційної діяльності зобов’язується вчинити певні дії, спрямовані на реалізацію інвестицій інвестором. Правовий статус учасника інвестиційної діяльності визначається з урахуванням видових особливостей інвестиційного договору (контракту).

Розділ 3 “Правове регулювання окремих інвестиційних договорів (контрактів)” складається з трьох підрозділів, у яких визначена правова природа та особливості правового регулювання договорів про спільну інвестиційну діяльність, концесійних договорів, охарактеризовані види договорів, на підставі яких здійснюються інвестиції через фонд операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування.

У підрозділі  3.1 “Договори про спільну інвестиційну діяльність” автор, проаналізувавши погляди вчених-правників щодо поняття, класифікації договору про спільну інвестиційну діяльність та чинне законодавство, яке регулює відповідні правовідносини, робить висновок, що договір про спільну інвестиційну діяльність за своєю правовою природою є договором простого товариства, який укладається з метою інвестиційної діяльності.

До відносин за договором про спільну інвестиційну діяльність застосовуються положення глави 77 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено спеціальним законом про окремі види спільної діяльності.

У ході наукового аналізу встановлено, що учасники договору набувають статусу інвестора та учасника інвестиційної діяльності, інвестицією є вклади учасників, об’єкт інвестиційної діяльності  –  спільні дії учасників.

Автором підтримано раніше висловлені у науковій літературі пропозиції щодо виокремлення у складі договорів про спільну інвестиційну діяльність окремих договорів (договір про виробничу кооперацію, договір про спільне виробництво, інші договори). Визначено, що за договором про виробничу кооперацію учасники зобов’язуються спільно здійснювати виробництво та реалізацію кінцевої продукції на основі предметної, подетальної та післяопераційної спеціалізації учасників.

У підрозділі 3.2 “Концесійні договори” автором досліджені погляди вчених щодо правової природи концесійного договору, підтримана точка зору, що концесійний договір є цивільно-правовим договором.

У роботі критично проаналізовано нормативне визначення концесії (ст. 1 Закону України “Про концесії”), відповідно до якого майнові права передаються концесіонеру у строкове платне володіння. Обґрунтовано, що за договором концесії концесієдавець зобов’язується передати концесіонеру майно у володіння та користування на умовах концесії.

Концесійний договір поділяється на такі види: 1) договір про надання права створити (побудувати) об’єкт концесії та здійснювати його експлуатацію; 2) договір про надання права суттєво поліпшити об’єкт концесії та здійснювати його експлуатацію; 3) договір про надання права здійснювати експлуатацію об’єкта концесії.

З метою визначення місця концесійного договору в системі цивільно-правових договорів проведена порівняльна характеристика договору концесії з іншими договорами (договори купівлі-продажу, найму (оренди), будівельного підряду) і обґрунтовано, що за своєю правовою природою концесійний договір є самостійним типом цивільно-правового договору, який спрямований на передачу майнових прав на умовах концесії. До відносин за концесійним договором застосовуються положення спеціального закону.

За договором концесії концесіонер набуває правового статусу інвестора, інвестицією є грошові кошти, інше майно, які концесіонер зобов’язується вкладати в об’єкт інвестиційної діяльності; останнім є права на будівництво або суттєве поліпшення та (або) експлуатацію об’єкта концесії.

Підрозділ 3.3 “Здійснення інвестицій через фонд операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування”. В дисертаційній роботі досліджені особливості діяльності фонду фінансування будівництва та фонду операцій з нерухомістю.

У ході аналізу чинного законодавства встановлено, що функціонування фонду операцій з нерухомістю опосередковується системою договорів, серед яких інвестиційним є договір про придбання сертифікатів фонду операцій з нерухомістю.

За своєю природою це є змішаний договір, тому що включає елементи договорів купівлі-продажу цінних паперів під час їх розміщення та управління майном. До відносин сторін договору застосовуються у відповідних частинах загальні положення актів цивільного законодавства про купівлю-продаж та управління майном з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”. Запропоновані відповідні зміни та доповнення до абз. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону.  

У дисертаційній роботі проаналізований порядок провадження діяльності корпоративного інвестиційного фонду та пайового інвестиційного фонду.

Діяльність інститутів спільного інвестування опосередковується системою цивільних договорів, серед яких інвестиційний характер мають договори про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування та договори, за якими інвестуються активи інституту спільного інвестування.

За правовою природою договір про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування є договором купівлі-продажу емісійних цінних паперів під час їх розміщення. Відносини сторін цього договору регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом про інститути спільного інвестування. Договори щодо активів інституту спільного інвестування – це цивільно-правові договори про вкладення активів інституту спільного інвестування у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість тощо.