ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми, ступінь її наукової розробки, зв’язок з науковими програмами, темами, планами, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів роботи, наведені дані про апробацію і структуру дисертації.

Розділ 1 «Правовий менталітет: теоретико-методологічний аналіз» присвячено дослідженню розвитку ідей про вплив ментальних особливостей на функціонування державно-правових явищ, з’ясуванню поняття, сутності і структури правового менталітету й визначенню методологічних засад для його подальшого дослідження.

У підрозділі 1.1. «Розвиток ідей про вплив ментальних особливостей на функціонування державно-правових явищ» показано формування знань про менталітет, на підставі чого виявлено відповідну еволюцію поглядів на нього. Доведено, що в кожного народу в процесі його історичного буття виробився власний менталітет, як своєрідний спосіб усвідомлення і ставлення до світу, обумовлений традиціями, вихованням, релігійними уявленнями, мовою тобто всією суспільною практикою індивідів. Установлено, що процес творення менталітету має об'єктивний характер. Найхарактерніші ознаки менталітету:

а) він має дуальну природу — є біологічним, природним, несвідомим і водночас соціальним, сформованим завдяки вихованню і засвоєнню соціального досвіду; б) виступає джерелом єдності мислення народу, особливостей його світосприйняття; в) забезпечує самоідентифікацію народу, визначає зміст і спрямованість усіх видів його діяльності; г) характеризується цілісністю, певною сталістю, повільною мінливістю; д) інтегрує, спрямовує зусилля всіх членів соціуму на конструктивне співіснування.

У підрозділі 1.2. «Поняття й сутність правового менталітету» надаються загальнотеоретичні характеристики правового менталітету за допомогою міждисциплінарного підходу до його вивчення, що становить синтез як правової, так і соціогуманітарної теоретико-методологічної бази. Зазначається, що в юридичній науці бракує усталеного доктринального тлумачення поняття «правовий менталітет». Вітчизняна його теорія перебуває на стадії формування, для якої притаманна наявність лише розрізнених ідей і підходів.

Обґрунтовується, що правовий менталітет співвідноситься з такими суміжними поняттями, як «правова свідомість», «правова культура» і «правова традиція», які споріднені змістовно, є явищами свідомості, належать до сфери ідеального і в юридичній практиці вживаються в одностайному смисловому контексті.

Звертається увага на те, що правовий менталітет завжди звернений як до минувшини, так і до сьогодення й майбуття; містить у собі як позитивні, так і негативні прояви. Як глибинний рівень підсвідомості, він за змістом і обсягом вужчий за правову свідомість, але при цьому має основний і визначальний характер для цього правового феномену сфери духовного світу людини й суспільства. Ця юридична категорія визначається як спосіб правового мислення, що ґрунтується на підставі історично сформованої системи специфічних, найбільш типових і стійких для певної соціальної або етнічної спільноти світоглядних уявлень про об'єкти державно-правової дійсності, їх оцінювань на підставі уявлень поведінкових стереотипів. Запропоновано класифікацію правового менталітету за критерієм існуючих правових систем, а також засновану на поділі права на приватне й публічне.

У підрозділі 1.3. «Структурно-функціональний вимір правового менталітету» названі структурні компоненти правового менталітету, встановлено його функції як основні напрямки впливу на формування й розвиток явищ державно-правової дійсності. На підставі аналізу наукових підходів до розкриття природи різних елементів та аспектів функціонування менталітету наводиться структура останнього. Підкреслюється, що його структура включає в себе 2 тісно взаємопов'язані рівні свідомого й несвідомого. Залежно від конкретної життєвої ситуації, що виникає в державно-правовій царині, в людині актуалізується або усвідомлений рівень прийняття з його структурними компонентами, або неусвідомлений. При цьому структурними компонентами правового менталітету виступають правові уявлення, стереотипи, ціннісно-правові орієнтації та правові установки.

Сутність і структура правового менталітету зумовлюють основні напрямки його впливу на формування й розвиток державно-правових явищ, його роль у правовій системі суспільства. Указується, що в юридичній доктрині на сьогодні не вироблено одностайної класифікації функцій менталітету. Серед головних його функцій виділено: а) пізнавальну; б) оціночну); в) регулятивну; г) накопичувальну; д) комунікативну; е) інтеграційну.

Розділ 2. «Взаємозв’язок правосвідомості, правової культури та правового менталітету» місить докладний аналіз сутнісних відмінностей і суміжних з правовим менталітетом явищ правової культури та правосвідомості.

У підрозділі 2.1. «Правосвідомість як ментально-ціннісне підґрунтя права» наголошується, що правосвідомість не лише віддзеркалює правову дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, й водночас впливає на функціонування й розвиток правової системи, будучи її активним елементом у правовому регулюванні суспільних відносин, оскільки право не може здійснювати свій регулятивний вплив інакше як безпосередньо через свідомість індивідів.

Правовий менталітет містить у собі як глибинні рівні суспільної й індивідуальної психології, так і правосвідомість, але передусім з погляду її орієнтованості, вибірковості, тенденційності й культурної специфіки. Звертається увага на певну автономність правового менталітету щодо правосвідомості. Вони не є тотожними, зберігають свою особливу природу, культурну й духовну самобутність. На відміну від правосвідомості, правовий менталітет є духовно-правовою психологічною інваріантою, що має консервативні форми відтворення властивих їй цінностей. Правосвідомість відрізняється від правового менталітету також і за виконуваними функціями, виступає зовнішнім вираженням менталітету, виконує функцію його впорядкування і стабілізації. Правовий же менталітет доповнює правосвідомість законодавця й судді, інших учасників процесу правового впорядкування суспільних відносин. Розуміння, знання й інтуїтивне відчуття ними правового менталітету народу – необхідна передумова встановлення законності і правопорядку. Цим пояснюється, зокрема, закріплення в чинному законодавстві серед формальних вимог, що висуваються до претендентів на відповідні посади в органах державної влади, вимоги щодо необхідності проживання на території держави протягом певного часу перед зайняттям посади. Ця вимога зумовлена потребою розуміння особами, уповноваженими на відправлення правосуддя національного правового менталітету.

У підрозділі 2.2. «Вплив правового менталітету на правову культуру й характер правового мислення» показано співвідношення правового менталітету, правосвідомості і правової культури. Правовий менталітет, виступає одним із визначальних чинників впливу на формування правосвідомості, яка, у свою чергу, стає втіленням ментальних передумов права в одиничній суб’єктивній людській свідомості. Правова культура є синтезуючим, об’єктивним вираженням суб’єктивних ментальних аксіом-установок правосвідомості і виступає результатом (наслідком) об’єктивації та розвитку правового менталітету.

Обґрунтовується, що правова культура становить собою узагальнюючу характеристику структурної єдності понять правосвідомості й поведінки в царині права. Правосвідомість і правова культура пов’язані з пізнанням сутності правових явищ, однак специфіка останньої полягає в тому, що вона відбиває рівень такого пізнання і включає в себе лише ту частину правосвідомості, яка уособлює достатньо високий її рівень і пов’язана із засвоєнням правових цінностей, тобто ту її частину, що має позитивне значення. До того ж, правова культура не обмежується сферою пізнання, а виступає одночасно мірою практичного засвоєння й використання правових знань і цінностей. З урахуванням сутності правової культури це має бути не просто правомірна, а соціально активна поведінка й діяльності у сфері права.

Акцентується увага на тому, що в аспекті даного дисертаційного дослідження найбільший інтерес становить такий складовий елемент правової культури, як правове мислення, що має герменевтичну природу і як процес знаходить прояв у підведенні суб’єктивних, глибоко індивідуальних смислів слів, вчинків, дій під загальні інваріантні та інтерсуб’єктивні значення. У процесі правової взаємодії індивідів відбувається таке ж підведення індивідуальних інтересів під загальне правило.

У Розділі 3. «Особливості правового менталітету як елемента правової системи суспільства» проведено дослідження ролі й місця правового менталітету у правовій системі соціуму, а також ролі правової традиції як прояву правового менталітету в державах однієї правової сім’ї.

У підрозділ 3.1. «Роль і місце правового менталітету у правовій системі суспільства» системно аналізується роль правового менталітету у правовій системі. Доводиться, що інформація, що надходить з ментальних настанов суспільства, сприймається цією системою як певний сигнал, здобуває юридичного оформлення або ігнорується як така що перебуває поза сферою правового регулювання, тобто є юридично нейтральною. Результатом неадекватного сприйняття правовою системою інформації, що надходить із зовнішнього середовища (суспільства), може стати втрата дієвості (ефективності) правового регулювання суспільних відносин, довіри населення до механізму останнього і як наслідок – зниження рівня правової культури й порушення принципів законності та правопорядку.

Як невід’ємний структурний елемент будь-якого соціуму, правова система відчуває на собі вплив притаманних йому ментальних особливостей. Суспільство при цьому стосовно цієї системи виступає зовнішнім (оточуючим) середовищем. Взаємодія здійснюється перш за все шляхом обміну інформацією: суспільство «сигналізує» про процеси, що відбуваються в ньому, про свої потреби через повторювані суспільні відносини, які вимагають правового оформлення, закріплення й гарантування захисту з боку держави. При цьому спостерігається вплив правової ментальності й суспільної правосвідомості на механізм правового регулювання: через процес правоутворення вони об’єктивуються у приписах нормативних актів і в інших джерелах права. Останні ж, через правовідносини і правореалізацію, яка має форму виконання, дотримання, використання норм права як з допомогою правозастосування, так і поза цим процесом, забезпечують їх втілення у соціальних відносинах, які з часом змінюються, знову потребують змін у своєму врегулюванні – і процес повторюється.

Безперервність розвитку правової системи суспільства, зумовлена насамперед постійною еволюцією звичаєвого права, яке в різні періоди свого існування зберігало у своїй основі той стереотип правової поведінки (засади поведінки особи в сім’ї, громаді, суспільстві й державі), який може залишатися незмінним упродовж тривалого часу.

У підрозділі 3.2. «Місце правової традиції як прояву правового менталітету в державах однієї правової сім’ї: порівняльний аналіз на прикладі країн континентальної й англосаксонської правових сімей» обґрунтовується, що правові традиції й характер їх використання становлять головну передумову об'єднання правових систем у правову сім’ю. Як відмічається, відмінності між правовими системами зумовлені комплексом особливостей їх зародження й розвитку – настільки унікальних у своїй конкретно-історичній формі, що той чи інший зріз (вимір) правової реальності, в якому виявляє себе ця неповторність, сам по собі може служити критерієм класифікації правових традицій як константа правового розвитку за певних обставин місця й часу.

Розділ 4. «Особливості розвитку і формування українського правового менталітету» присвячений з’ясуванню особливостей українського правового менталітету, проявів його впливу на розвиток державно-правових процесів в Україні, а також дослідженню основних чинників становлення правового менталітету окремої нації і вивченню проблем розвитку права в Україні.

У підрозділі 4.1. «Вплив правового менталітету на правову систему України» на підставі проведеного порівняльно-правового аналізу наводиться загальнотеоретична характеристика українського правового менталітету, показується його вплив на розвиток правової системи України. Підкреслюється, що концепція українського правового менталітету розвивалась у тісному взаємозв’язку з життєвим світом і культурою як чинниками формування особливостей національного характеру.

Забезпечення високого рівня правової культури населення, проведення реформ у державно-правовій сфері неможливі без урахування впливу правового менталітету на ці процеси.

Підрозділ 4.2. «Основні чинники становлення правового менталітету і проблеми розвитку права в Україні» висвітлюються питанням впливу різноманітних чинників на формування й розвиток українського правового менталітету, що зумовлює їх опосередкований вплив на функціонування національної правової системи. Досягнення такої мети, як зміна негативного ставлення громадян до права й держави, подолання правового нігілізму та інших проявів деформації правосвідомості, подальше проведення правової реформи в Україні, потребують вирішення низки питань теоретичного і практичного спрямування, зокрема щодо вдосконалення системи правової освіти і правового виховання. Названі процеси є неможливими без урахування специфіки національного правового менталітету, практики становлення інститутів громадянського суспільства. Без звернення до вивчення природи менталітету й напрямків його впливу на державно-правову дійсність Україна не зможе вирішити поставлене перед собою завдання інтеграції до європейського правового простору. Установлено основні чинники розвитку і становлення українського правового менталітету, який у своїй еволюції зазнає впливу з боку етносів, які входять до складу державного формування, а також з боку правового менталітету і правової культури народів тих держав, що межують з Україною. Особливості національного правового менталітету також зумовлюються факторами: природно-кліматичним, релігійним, фактором освіченості населення та ін.