| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; встановлено мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 «Особливості соціально-правової характеристики шахрайства» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито основні етапи становлення і розвитку кримінальної відповідальності за вчинення шахрайства, стан, тенденції та кримінологічну характеристику осіб, які вчиняють досліджувані злочини.
У підрозділі 1.1. «Ретроспективний та порівняльний аналіз кримінальних норм, що передбачають відповідальність за шахрайство», на основі комплексного опрацювання наукових джерел та наукової літератури, проведено історико-правовий аналіз кримінальної відповідальності за вчинення шахрайства, який дав можливість визначити, що у ст. 12 Судебника 1497 р. та у ст. 58 Судебника 1550 р. вперше застосовується термін шахрайство, але, саме остання стаття Судебника, вперше проводить різницю між крадіжками та шахрайством. У ст. 1665 Уложення про покарання кримінальні та виправні було надано загальне визначення шахрайства. Сучасне тлумачення шахрайства було сформульовано у Кримінальному кодексі 1922 р., з певними змінами у Кримінальних кодексах 1927 та 1960 років, і реалізовано у чинному Кримінальному кодексі ст. 190 як «заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживанням довірою». Предметом цього злочину є не тільки чуже майно, але й право на нього.
З метою вдосконалення заходів кримінально-правової відповідальності за вчинення досліджуваних злочинів, було здійснено аналіз кримінального законодавства країн ЄС, США, Йорданії, Єгипту. Результати такого вивчення дали можливість сформулювати деякі висновки: 1) шахрайство визначається, як злочин вчинений з метою заволодіння майном або правом на нього за допомогою обману або зловживання довірою; 2) для кримінального законодавства цих країн характерна тенденція до розширеного тлумачення шахрайства, в якому практично будь-які обманні дії, спрямовані на заволодіння власністю, визначаються шахрайством, а саме свідоме викривлення факту, значущого для угоди за допомогою якого жертва уклала угоду під впливом цього викривлення, позбулася майна або права на майно; 3) у країнах ЄС до складу шахрайства включають не тільки умисне викривлення фактів, явно спрямоване на обман іншої особи, з метою заволодіння майном чи протиправну зміну власника, а й будь-які упущення або приховування, які завдали шкоди іншій стороні, або такі, що сприяли недобросовісній перевазі над іншими; 4) у законодавстві деяких країн (Іспанії, Польщі) одним складом злочину охоплюється заволодіння чужим майном як шляхом обману, так і шляхом використання помилки або нездатності особи належним чином розуміти вчинені нею дії.
У підрозділі 1.2. «Стан і тенденції шахрайства» на основі аналізу даних офіційної статистики, матеріалів кримінальних справ, опитування працівників органів внутрішніх справ авторка дійшла висновку, що шахрайство складає частину від 4,0 до 6,0 % від усіх зареєстрованих злочинів, а показники приросту цих злочинів, у структурі злочинності, становлять у середньому 4,3 % щороку.
За результатами дослідження встановлено, що дані офіційної статистики не відображають реального рівня шахрайства, що і підтверджується результатами проведеного опитування працівників органів внутрішніх справ. Латентності шахрайств сприяє застосування злочинцями нових складних схем (38,7 %); неадекватне кримінальне переслідування за вчинення шахрайства (21,3 %); нерозуміння жертвою вчинених щодо до неї дій (27,0 %); відсутність належної взаємодії та обміну інформацією між співробітниками правоохоронних органів та потерпілими від шахрайства (14,5 %) та ін.
Найвищий рівень шахрайства притаманно великим містам та промисловим регіонам: Донецькій, Дніпропетровській областям, м. Києву; середній рівень – Луганській, Запорізькій, Харківській областям; АР Крим, Закарпатська, Рівненська, Чернівецька, Тернопільська області характеризуються низьким рівнем шахрайства.
На основі аналізу наукових досліджень та узагальнення емпіричного матеріалу було виділено найбільш розповсюджені способи вчинення шахрайства: 1) традиційні способи: підміна грошей; обман під час розміну грошей; продаж підроблених ювелірних виробів; 2) фіктивне представництво; 3) вчинення угод щодо рухомого та нерухомого майна, коли потерпілому передається фальсифікований товар, або предмети невідповідної якості; 4) незаконне отримання різних видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів; 5) обманне отримання попередньої оплати (аванс) за надання товарів чи послуг; 6) заволодіння обманним шляхом майном за допомогою гадання, ворожби, «одруження».
У підрозділі 1.3. «Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють шахрайство» досліджені кримінологічні ознаки осіб, що вчиняють шахрайство.
Характерною особливістю цих злочинів є те, що вони переважно вчиняються чоловіками – 80,7 %, жінки вчиняють – 19,2 %. За матеріалами кримінальних справ 27,6 % чоловіків і жінок на момент вчинення злочину перебували у шлюбі, серед них 80,0 % мали дітей (одного – 35,0 %, двох – 30,0 %, трьох і більше – 15,0 %).
За результатами нашого дослідження, найчастіше вчиняють шахрайства особи у віці від 18-25 р. – 37,0 %; 26-35 р. – 35,0 %; 36-45 р. – 26,0 %, особи старше 45 років – 6,0 %. Освітній рівень осіб, що вчинили шахрайство, характеризується такими даними: особи, що мали вищу освіту – 12,0 %; середню освіту – 43,0 %; середньо-спеціальну –19,0 %; неповну середню освіту – 26,0 %. З них 32,9 % безробітні і такі, що не мали постійних джерел доходів; робітники – 29,7 %, службовці – 18,6 %, ті, хто навчалися – 6,3 %, підприємці – 12,5 %. Шахрайство було вчинено громадянами України – 89,6 %, іноземними громадяни – 10,4 %.
Результати проведеного аналізу свідчать, що серед виявлених злочинців, на момент вчинення злочину, 37,8 % раніше були засуджені (серед них 9,7 % за шахрайство), 63,2 % – не мали судимості. 85,0 % визнають власну провину та розкаюються (24,0 % зробили це тільки після консультацій з захисником), 15,0 % – вини не визнають. Дії винних характеризуються прагненням отримати матеріальну вигоду (97,6 %).
За матеріалами кримінальних справ 13,4 % шахрайства вчинено у складі групи, з них 42,8 % мали різновіковий, змішаний склад учасників. 71,2 % злочинних груп, що вчинили шахрайство існували до трьох місяців, від трьох до одного року – 25,8 % і понад рік тільки 6,0 %.
Результати дослідження дозволили авторці виділити, залежно від способів вчинення шахрайства, такі типи шахраїв: ситуативний, традиційний, технологічний. Ситуативний тип шахрая – це особа, що вчиняє злочин під впливом ситуації у потребах коштів (гострої життєвої ситуації; ситуації доступності злочинного результату). Традиційний тип шахрая – це особа, яка вважає, що за допомогою скоєння злочину може вирішити проблеми матеріального характеру, незалежно від ситуації. Більшість злочинців даного типу відрізняє вузька та стійка спеціалізація під час вчинення шахрайства. Технологічному типу шахрая притаманні: стійка професійна орієнтація, достатньо високий освітній рівень, а також схильність до авантюризму. Скоює злочини нетрадиційними способами, а саме: використання сучасних науково-технічних засобів (комп’ютери, локальні інформаційні мережі), Інтернет (соціальні мережі), системи безготівкового розрахунку, кредитні картки, банкомати, стільникові телефони).
Розділ 2 «Віктимологічні аспекти шахрайства» складається з трьох підрозділів, в яких досліджена характеристика жертви шахрайства, віктимологічна детермінація шахрайства та особливості механізму віктимної поведінки осіб, щодо яких вчиняється шахрайство.
У підрозділі 2.1. «Характеристика жертви шахрайства» досліджено соціально-демографічні та соціально-психологічні характеристики потерпілих від шахрайства. За результатами аналізу кримінальних справ 61,3 % потерпілі – жінки, чоловіки – 39,7 %. Вік потерпілих становить 30-39 років (24,0 %); 25-29 р. (20,0 %); 18-24 (8,2 %), старше 50 р. (11,8 %), до 12 р. (5,4 %). 23,9 % осіб не мали постійного місця роботи (тривалий період 14,2 %).
У 31,5 % випадків скоєння злочину було пов’язано з наявністю у жертви певних матеріальних цінностей; 10-15 % жертв знаходилися у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.
Рецидив віктимності складає 12,4 %. Більшість жертв шахрайства не повідомляють про вчинений щодо них злочин в органи внутрішніх справ, тільки 39,6 % за 2010 рік, а за 2011 р. – 42,1 % з числа потерпілих зверталися до міліції. Під час вивчення кримінальних справ встановлено, що про свою віктимну поведінку, яка сприяла вчиненню шахрайства, шкодують – 87,6 %, 3,7 % з – не шкодують, 4,6 % жертв шахрайства вважають свою поведінку правильною, 47,3 % – вважають, що допустили помилки, які сприяли тому, що вони стали жертвами, звинувачуючи себе. Аналізуючи свою поведінку, самокритичні жертви звинувачують себе за надмірну довіру (19,3 %), неуважність та безпечність (13,8 %).
Особливою ознакою, що обумовлює поведінку жертв, є знайомство зі злочинцем. 62,3 % – потерпілих не були знайомі зі злочинцем на момент скоєння злочину, 18,5 % – знайомі (особливістю цього знайомства є те, що у 8,9 % випадках жертва і злочинець були родичами).
Проведене дослідження дало змогу здійснити класифікацію поведінки жертв досліджуваних злочинів: 1) корислива або провокуюча; 2) занадто довірлива, некритична, заснована на суєвір’ї; 3) позитивна, що не пов’язана з негативними мотивами або некритичністю потерпілого; 4) поведінка, що створює умови для подальшої діяльності злочинця.
На основі отриманих даних було встановлено типи жертв шахрайства: некритичний корисливий, некритичний некорисливий, пасивні потерпілі. Некритичний корисливий потерпілий – характеризується корисливою мотивацією та легковажністю, егоїст, який переважно шукає легких шляхів для отримання певних матеріальних благ. Некритичний некорисливий потерпілий – це легковірна, некритична особа, яка потрапляє у незвичайну ситуацію і наслідків її розвитку не передбачає. Особа пасивна, легко піддається впливу, не корислива, суєвірна. Різновид цього типу – легковірні, із сповільненою реакцією особи, які соромляться виказати власні підозри. Для таких осіб характерно не тільки легковажність, але й комунікабельність, вони легко знайомляться, некритичні, відчуття небезпеки притуплено, перспективу розвитку ситуації розуміють погано, інколи взагалі не усвідомлюють. Пасивний потерпілий – це особа, яка характеризується низьким освітнім та культурним рівнем, легко піддається впливу, сугестивна. Це чоловіки і жінки, які зловживають алкоголем, наркомани.
У підрозділі 2.2. «Віктимологічна детермінація шахрайства» доведено, що, у відповідності з характером та змістом віктимологічні детермінанти у суб’єктивній формі обумовлені мотивацією віктимної поведінки жертв шахрайства та взаємодією і з зовнішніми умовами.
Результати дослідження поведінки потерпілого дали можливість зробити висновок, щодо специфіки віктимізації, яка реалізується у віктимогенній деформації особистості, а саме жадібності, егоїстичності, зневажливому ставленні до суспільних інтересів, прагненні задовольнити власні потреби за рахунок інших.
Автором було виявлено найбільш суттєві риси та мотиви, що обумовили віктимну поведінку осіб, які стали жертвами шахрайства, а саме: 1) жадібність, користь у єдності з однойменними мотивами та чітко не визначеними мотивами – 23,7 %; 2) невміння контролювати власні вчинки та не усвідомлювати мотиви власної діяльності – 26,2 %; 3) безвілля та невизначені чітко мотиви – 11,2 %; 4) байдужість до власної судьби у поєднанні з корисливими прагненнями (корисливість, жадібність у сукупності з прагненнями отримати матеріальні блага) – 12,8 %; 5) відсутність звички до праці та невизначені чітко мотиви – 13,7 %; 6) хвилювання за життя рідних та близьких та мотивація захисту – 7,1 %; 7) бажання допомогти не тільки знайомим та близьким, родичам, але й іншими особам – 5,3 %.
Віктимні якості потерпілих обумовлюють некритичне, легковірне, довірливе ставлення до ситуації, в якій опинилася особа. Інколи для таких осіб, характерна некритичність, яка поєднується з підозрілістю, небезпекою бути ошуканим, але бажання «отримати вигоду» перемагає.
Поряд з віктимогенними детермінантами шахрайства, було досліджено поведінку потерпілих від шахрайства у ситуаціях, які сприяли вчиненню злочину. На основі проведеного дослідження було виділено віктимогенні ситуації, що призвели до вчинення шахрайства, а саме: особистісно-формуючи (ситуації, що здійснюють вплив на формування підвищеної віктимності жертв шахрайства); предкримінальні (ситуації, що склалися безпосередньо перед вчиненням шахрайства); криміногенно-віктимні (ситуації, що складаються під час вчинення злочину); та посткримінальні (ситуації, що розвиваються після вчинення шахрайства).
У підрозділі 2.3. «Особливості механізму віктимної поведінки осіб, щодо яких вчиняється шахрайство» було досліджено взаємозв’язок процесів та явищ, що утворюють механізм віктимної поведінки, який розвивається у межах сукупності обставин формування особи з підвищеним віктимним потенціалом: конкретна дозлочинна (життєва) ситуація, злочин і обставини, що склалися підчас злочину, за яких безпосередньо реалізується індивідуальна віктимність.
Особливістю механізму віктимної поведінки під час вчинення шахрайства є, так званий, «згорнутий» характер, за яким потерпілий діє у відповідності з ситуацією та власною установкою. Прийняття рішення та вибір засобів відбуваються миттєво або під впливом ситуації, в результаті наслідку, звичних в аналогічних обставинах, способів поведінки, або під впливом оточення. У подібних випадках особистісні характеристики потерпілих від шахрайства яскраво проявляються, якщо не діють зовнішні регулятори поведінки (обачність, виваженість під час прийняття рішення). «Згорнутий» механізм віктимної поведінки (без обдумування рішення, перегляду варіантів наслідків, вчинених дій) зустрічається у складних, незвичних для даної людини ситуаціях, що потребує швидкого реагування на них.
Аналізуючи взаємодію потерпілого і шахрая, було виявлено застосування маніпуляційних прийомів. Під кримінальним маніпулюванням при шахрайстві необхідно розуміти систему засобів, спрямованого, прихованого впливу на жертву, з метою заволодіння чужим майном, або отримання права на майно. Кримінальне маніпулювання комунікативного процесу взаємодії «шахрай – жертва», здійснюються в трьох основних етапах: 1) встановлення психологічного контакту; 2) маніпулювання та ініціювання ситуації у відповідності з цілями та завданнями злочинного задуму; 3) вплив на процес прийняття рішення.
Це дозволило визначити форми маніпулювання: 1) маніпулювання змістом наданої інформації (18,6 %); 2) маніпулювання формою, темпом надання інформації (прискорений темп без можливості, зі сторони слухачів, висловлювання контраргументів) (24,3 %); 3) експлуатація фонових станів (формування зміненого стану за допомогою музикального супроводження, мовної маніпуляції із застосуванням метафор, гіпербол та ін.) (9,2 %); 4) експлуатація групового впливу на групу, на особу, як на рівні масової комунікації під час зібрання через механізми зараження, наслідування та навіювання, штучне посилення закономірностей протікання масових явищ, так і на рівні впливу малої групи (17,1 %); 5) інші – 30,8 %.
Під час вивчення кримінальних справ та опитування працівників ОВС виділено дві групи ситуацій, що обумовили віктимну поведінку потерпілих щодо яких було вчинено шахрайство.
Перша група – це ситуації, що мали негативний характер (67,3 %): а) ситуації, які мають характер поштовху, при яких поведінка потерпілого об’єктивно провокує злочинця на скоєння злочину. У випадку реалізації вони виступають у вигляді приводу для вчинення злочину (38,2 %); б) ситуації, в яких поведінка потерпілого створює об’єктивну можливість вчинення злочину, хоча і не виступає як поштовх. До цієї ситуації необхідно віднести некритичні дії потерпілого, що власною поведінкою дозволяє злочинцю-шахраю продовжувати злочинну діяльність і надалі (61,8 %).
Друга група – це ситуації, що мають позитивний характер (32,7 %): а) ситуації, які мають характер поштовху, в яких поведінка потерпілого позитивна, тобто він своїми діями не провокує, але розвиток ситуації призводить до того, що він стає жертвою шахрайства (45,8 %); б) ситуації, в яких поведінка потерпілих зовсім нейтральна з точки зору впливу на поведінку злочинця та завдання шкоди шахрайськими діями (54,2 %).
Під час прийняття рішення потенційною жертвою шахрайства про вчинення певних дій відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з урахуванням реальної обстановки, вибір засобів для досягнення певного результату. Після того, як у людини під впливом ситуації та потреб, інтересів, відчуттів виникла установка на певну поведінку, наступає певне «сповільнення». Під час «затримки» може відбутися відмова від вчинення певних дій.
Розділ 3 «Віктимологічна профілактика шахрайства» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Загальна віктимологічна профілактика шахрайства» досліджено основні напрями загальної віктимологічної профілактики, як системи заходів з боку державних органів, громадських організацій, окремих осіб, що спрямовані на усунення причин та умов віктимізації та перетворення особи на жертву злочину.
За результатами дослідження, авторка дійшла висновку, що заходи загальної віктимологічної профілактики повинні здійснюватися в таких напрямах: 1) вдосконалити санкцію ч. 3 ст. 190 КК України; 2) кодифікація законодавства про запобігання злочинності, (оскільки на сьогодні не існує єдиного документу, що регламентує систему профілактики злочинів: суб’єкти, об’єкти, форми, методи та засоби), яка б передбачала систему віктимологічної профілактики; 3) розробка програми віктимологічної профілактики, яка включає два напрями: перший – аналіз віктимологічної детермінації в суспільстві, включаючи аналіз зареєстрованої та латентної злочинності. Другий – діяльність держави на майбутні 15 років у сфері віктимологічної профілактики злочинів та реалізації права на відшкодування, за рахунок держави, матеріальної та моральної шкоди. Основна ціль – комплекс заходів, спрямованих на підвищення гарантій потерпілих від злочинів: 1) врахувати міжнародні норми та стандарти забезпечення прав потерпілих від злочинів; 2) створити спеціальний державний фонд відшкодування збитків особам, які потерпіли від злочинів, 3) визначити підстави, порядок, умови і розмір відшкодування за рахунок держави збитків фізичним особам, які визнані потерпілими у встановленому законом порядку; 4) створити державну організацію допомоги жертвам злочинів, діяльність якої забезпечувала: правове виховання; надання інформації про види допомоги жертвам злочинів; юридичну підтримку; 5) залучити громадськість (створення громадської організації), діяльність якої буде сприяти наданню інформації та консультацій як для окремих осіб, так і груп осіб, які стали жертвами злочинів; планування організації послуг для жертв злочинів; різноманітні форми публікацій щодо заходів віктимологічної профілактики та їх ефективності.
У підрозділі 3.2. «Спеціальна віктимологічна профілактика шахрайства» були визначені пріоритетні напрями спеціальної віктимологічної профілактики: 1) вирішення судом, з урахуванням конкретних обставин справи (розмір завданої шкоди, матеріальний стан), порядок відшкодування збитків за рахунок держави та його розмір; 2) відшкодування шкоди здійснюється органами державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; 3) роз’яснення працівниками органів дізнання, досудового слідства потерпілому права, серед інших процесуальних прав, на відшкодування шкоди за рахунок держави; 4) з метою підвищення віктимологічної профілактики шахрайства, а також надходження та впорядкування інформації про потерпілих від злочинів, пропонується доповнити Інструкцію про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії від 19 листопада 2012 р. № 1050 статистичною карткою на потерпілого від злочину; 5) проведення дільничними інспекторами міліції загальної та індивідуальної віктимологічної профілактичної роботи серед жителів території, що обслуговується, а саме: 1) виявлення окремих осіб та груп ризику з підвищеним ступенем віктимності та впливу на них з метою встановлення або активізації їх захисних властивостей та поступової девіктимізації; 2) недопущення, усунення або нейтралізація спільно з іншими спеціалізованими або неспеціалізованими суб’єктами цієї діяльності детермінаційного комплексу віктимності; 3) участь у розробці (удосконаленні) заходів підвищення охоронно-захисних властивостей потенційних жертв шахрайства; 5) недопущення рецидиву віктимності.
Форми такої діяльності: 1) аналіз стану, структури, способів вчинення шахрайства; 2) створення централізованого банку даних щодо осіб, які стали жертвами злочинів; 3) прогноз тенденцій поширення досліджуваних видів та способів досліджуваних злочинів; 4) обмін оперативною інформацією; 5) розробка й реалізація спільних програм, планів у сфері боротьби з шахрайством; 6) розробка навчальних програм та проведення занять у системі професійної підготовки при здійсненні віктимологічної профілактики.
У підрозділі 3.3. «Індивідуальна віктимологічна профілактика шахрайства» визначено систему заходів індивідуальної віктимологічної профілактики, що спрямована на осіб, поведінка яких свідчить про реальну можливість стати жертвою шахрайства. В основі цієї діяльності є необхідним застосування заходів допомоги: 1) організувати діяльність спеціальних консультативних пунктів психологічної допомоги: інформування населення про способи захисту від шахрайства; 2) проводити індивідуальне консультування потенційних жертв злочинів; 3) надавати жертвам соціально-психологічну допомогу; 4) прогнозувати індивідуальну віктимну поведінку; 5) виявляти та нейтралізовувати віктимогенні якості особи; психологічна реабілітація за допомогою діагностування та психотерапії віктимності.
Із врахуванням типології жертв запропоновано заходи до некритичного потерпілого: 1) інформувати про способи та ситуації вчинення шахрайства, 2) підтримувати постійний зв’язок з правоохоронними органами; 3) активізувати внутрішні захисні можливості за допомогою навчання соціально важливим навикам (у формі тренінгів). До корисливого потерпілого: 1) аналізувати віктимну поведінку; 2) здійснювати пояснювальні бесіди; 3) впливати на свідомість, з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень у тих або інших віктимогенних або віктимізуючих ситуаціях; 4) використовувати інформацію, що підтверджується статистичними даними та завданою злочином шкодою. |
