| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У розділі І «Проблеми господарсько-правового регулювання в сфері економіки» досліджено проблеми формування та удосконалення господарського законодавства, зазначається, що якість сукупності (системи) господарсько-правових актів – це сукупність певних властивостей, які належать до системоутворюючих. Слід розрізняти бажану і дійсну якості. Під дійсною якістю господарсько-правових актів розуміється сукупність їхніх фактичних властивостей. До них належать такі фактичні властивості господарсько-правових актів, як їхня недостатня проблемоорієнтованість (спрямованість на пріоритетне вирішення найважливіших проблем в економіці), низька ефективність, «зарегульованість», численність правових актів, їхня суперечливість, системна неузгодженість, незбалансованість (неузгодженість приватних та публічних інтересів), низький рівень забезпеченості фінансовими ресурсами тощо.
Результативність господарсько-правових актів можна інтерпретувати як їхню ефективність. Загальна ефективність правового регулювання забезпечується належною якістю відповідних правових актів та процесами, механізмами їхньої реалізації. Вимірювати як ефективність правозастосовчих актів, так і ефективність правових норм слід, зіставляючи їх із метою відповідних правових розпоряджень. Приріст ступеня досягнення мети норми за рахунок найдоцільнішого її застосування характеризуватиме соціальну ефективність правозастосовчої діяльності (правозастосовчих актів). Підкреслюється, що у юридичній літературі неодноразово порушувалася проблема «чинників», «передумов» і «умов» ефективного правозастосування. Враховуючи складність оцінки фактичної ефективності, відсутність кореляційного зв’язку між потенційною ефективністю і тими реальними змінами, які відбуваються в об’єкті правового регулювання, включаючи синергічні ефекти, слід зробити висновок про те, що доцільно сконцентрувати увагу не на оцінці ефективності законодавства, а на її забезпеченні. Забезпечення високої якості господарсько-правових актів сприятиме досягненню необхідного рівня їхньої ефективності. Рівень якості цих актів визначається значеннями системоутворюючих її властивостей. Наводяться характеристики таких властивостей господарсько-правових актів, як несуперечливість, системність, узгодженість, та засоби їхнього досягнення. Під несуперечливістю господарсько-правових актів розуміється відсутність між ними колізій. Несуперечливість правових актів (їхніх норм) забезпечується їхньою узгодженістю, системністю, тобто розробкою сукупності цих актів як системи з несуперечливими, узгодженими її елементами. Доводиться, що, незважаючи на відповідні рішення судових органів (Конституційного Суду України, Верховного Суду України), наявні теоретико-методологічні рекомендації для подолання колізій у законодавстві, зазначену проблему не вирішено. Підкреслюється, що особливо страждає від цієї невирішеності судова практика, зокрема під час розв’язання господарсько-правових спорів. Для подолання проблеми колізійності, суперечливості норм господарсько-правових актів пропонується застосовувати системний підхід до розроблення господарсько-правових актів із бажаними системоутворюючими властивостями. Згідно з цим підходом такі властивості, зокрема несуперечливість правових актів, мають бути забезпечені на етапі розроблення концепції, проектів цих актів та їхнього погодження. Тоді «автоматично» зникне необхідність подолання колізій. Це значною мірою знизить актуальність проблем правозастосування, сприятиме підвищенню якості правового регулювання у сфері економіки.
Розділ ІІ «Поняття і склад організаційно-правового забезпечення регуляторної діяльності» складається із трьох підрозділів, у яких досліджено правові засади нормотворчої діяльності у сфері господарювання, організаційну складову організаційно-правового забезпечення нормотворчої діяльності у сфері господарювання, а також методичні засоби реалізації регуляторної діяльності. У підрозділі 2.1. «Правові засади регуляторної діяльності» зазначається, що держава організовує процес нормотворчої діяльності шляхом ухвалення відповідних нормативно-правових актів, інструктивно-методичних матеріалів та шляхом створення цілої системи органів, наділення їх і інших органів державної влади, самоврядування та різноманітних організацій відповідними обов’язками щодо здійснення нормотворчої діяльності, контролює цю діяльність. Зазначені функції, виконувані державою щодо цієї діяльності, утворюють самостійний напрям державної політики з удосконалення нормотворчої діяльності у сфері господарювання (регуляторну політику). З моменту прийняття Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» цей напрям (функцію) можна вважати законодавчо виокремленим. У термінах цього закону нормотворча (нормозастосовча) діяльність зветься регуляторною, а регуляторна діяльність, відповідно до її законодавчого визначення, це «діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами». Одним із засобів реалізації регуляторної діяльності шляхом здійснення регуляторної політики є організаційно-правове забезпечення нормотворчої діяльності.
У складі організаційно-правового забезпечення (ОПЗ) регуляторної діяльності доцільно виокремлювати правову, організаційну та методичну частини. Якщо правова складова цього забезпечення охоплює відповідні правові норми, починаючи від норм Конституції, міжнародних конвенцій, Господарського кодексу, законів України, указів Президента, відомчих актів, то терміном «організаційне» у понятті «організаційно-правове забезпечення регуляторної діяльності» охоплюються організаційно-структурні та методичні засоби її реалізації. Аналіз правового забезпечення та практики функціонування регуляторного становища засвідчив, що суттєвого його поліпшення не відбулося. Не створено дієвої системи ринкового нагляду, яка б відповідала європейським підходам до контролю безпеки продукції, забезпечувала дотримання балансу у відносинах між суб’єктами господарювання та контролюючими органами, ефективно захищала права споживачів на якість і безпечність продукції. Актуальними залишаються проблеми удосконалення діяльності органів державної влади з питань розвитку господарської діяльності та регуляторної політики тощо. Що стосується наявних теоретико-правових проблем, то це передусім проблеми правозастосування, зокрема визначення, які види правовідносин складаються у процесі здійснення регуляторної діяльності, регуляторної політики – адміністративні, цивільні чи господарські. Від того, як буде класифіковано зазначені правовідносини, залежить відповідь не тільки на те, у межах якої науки, навчальної дисципліни повинні вивчатися відповідні відносини, а й яке саме законодавство слід застосовувати для їхнього врегулювання. А це є надзвичайно важливим для забезпечення завдання вдосконалення державного регулювання господарської діяльності.
У підрозділі 2.2. «Організаційна складова організаційно-правового забезпечення нормотворчої діяльності в сфері господарювання» проаналізовано організаційну складову організаційно-правового забезпечення, що є, безумовно, більш консервативною, більш стабільною його частиною. Досліджено, якими є складові організаційної частини організаційно-правового забезпечення вдосконалення нормотворчої діяльності, як ця частина взаємодіє із правовим забезпеченням цієї діяльності, чим детермінуються коло і обсяг повноважень суб’єктів організаційно-господарських відносин, їхня взаємодія з іншими суб’єктами господарювання, органами державного управління, місцевого самоврядування та громадськістю тощо. Зроблено висновок, що терміни «організаційно-господарські відносини», «організаційно-господарські повноваження» є тісно пов’язаними. Організаційно-господарські повноваження є необхідною умовою для здійснення організаційно-господарських відносин. Щодо кола суб’єктів організаційної складової організаційно-правового забезпечення нормотворчої діяльності у сфері господарювання, то до цієї складової належить система органів та осіб, що беруть участь у здійсненні регуляторної діяльності, а також система органів державного управління цією діяльністю. До обов’язків регуляторних органів щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності належать: 1) планування діяльності з підготовки регуляторних актів; 2) підготовка аналізу регуляторного впливу; 3) оприлюднення проектів регуляторних актів із метою одержання зауважень і пропозицій; 4) здійснення відстеження результативності регуляторного акта; 5) перегляд регуляторних актів; 6) оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності. Аналіз організаційної складової ОПЗ нормотворчої діяльності у сфері господарювання дозволяє дати відповідь на низку питань: якими є складові організаційної частини організаційно-правового забезпечення, як ця частина ОПЗ взаємодіє із правовим забезпеченням цієї діяльності, чим детермінуються коло, структура, склад і обсяг повноважень суб’єктів організаційно-господарських відносин, як вони взаємодіють з іншими суб’єктами господарювання, органами державного управління, місцевого самоврядування та громадськістю тощо. Однією з важливих авторських ідей щодо вдосконалення організаційної складової організаційно-правового забезпечення нормотворчої діяльності є ідея визначення (коректування) системи організаційно-структурних одиниць, посадовців, що мають виконувати функції, пов’язані з реалізацією відповідних етапів регуляторної діяльності у сфері господарювання, на підставі регламентованої технології цієї діяльності. Критеріями правильності визначення зазначеної системи є повнота охоплення організаційно-структурними одиницями всіх етапів регуляторної діяльності.
У підрозділі 2.3. «Методичні засоби реалізації регуляторної діяльності» досліджено методичну частину організаційно-правового забезпечення нормотворчої діяльності. Методична частина організаційно-правового забезпечення нормотворчої діяльності в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України та іншими законодавчими актами, деталізує діяльність, спрямовану на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд господарсько-правових актів. Регламентуючи порядок та спосіб здійснення регуляторної діяльності, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» акцентує увагу і на виконанні додаткових процедур (етапів) у процесі нормотворення, що потребують для своєї реалізації методичного забезпечення. Серед таких етапів законодавець називає підготовку концепцій правових актів, аналіз регуляторного впливу правового акта, оприлюднення його проекту, погодження зі спеціально уповноваженим органом або його відповідним територіальним органом, а також відстеження результативності та перегляд регуляторних актів. Щодо підготовки концепцій правових актів, то саме на цьому етапі дійсно має досягатися така бажана характеристика господарсько-правових актів, як їхня проблемна орієнтованість, тобто спрямованість на вирішення дійсних, найважливіших, пріоритетних проблем. Крім того, на цьому етапі мають забезпечуватися і такі бажані характеристики господарсько-правових актів, як їхні внутрішня узгодженість, системність, збалансованість (узгодженість приватних та публічних інтересів), а також усуватися прогалини у правовому регулюванні у сфері господарювання. Для визначення їхнього методичного забезпечення проаналізовано досвід провідних країн світу у сфері здійснення державної регуляторної політики. Цей аналіз засвідчив, що необхідно активізувати сприяння розвиткові малого та середнього бізнесу, делегувати недержавним агентствам і установам, які мають змогу працювати в умовах постійної комунікації з суб’єктами господарювання та безпосередньо досліджувати їхню реакцію на конкретні зміни регуляторного середовища, повноваження щодо внесення конкретних пропозицій з удосконалення цього середовища. Необхідно удосконалити регуляторний механізм у сфері іноземного інвестування (зокрема, ввести процедуру ухвалення органами державної влади іноземних капіталовкладень у стратегічно важливі сфери національної економіки), вжити регуляторних заходів для розвитку співпраці між підприємствами та науковими установами, зниження податкового тиску на суб’єктів господарювання.
Розділ ІІІ «Практика вдосконалення та шляхи розв’язання деяких проблем нормотворчої діяльності у сфері господарювання» містить два підрозділи, у яких досліджуються практична діяльність з удосконалення правового регулювання господарської діяльності та деякі теоретичні проблеми вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.
У підрозділі 3.1. «Практична діяльність з вдосконалення правового регулювання господарської діяльності» зазначається, що, незважаючи на увагу, яку приділяло і приділяє керівництво держави проблемі загальнодержавного значення – зниженню рівня зарегульованості господарської діяльності, існуючий рівень цієї зарегульованості ніяк не зменшується, а навпаки, масштаби відомчої правотворчості, її активність із року в рік зростає. До причин, що призводять до «зарегульованості» тих чи інших відносин, належать порушення розробником принципу передбачуваності підготовки проектів регуляторних актів на наступний період, порушення строків проведення роботи із планування діяльності із підготовки проектів регуляторних актів на наступний рік та оприлюднення відповідних планів, формальний підхід регуляторних органів до питання дотримання принципу прозорості та врахування громадської думки тощо. На думку дисертанта, ґрунтуючись на тому, що регуляторними органами практично не застосовується надане їм законом право самостійно скасовувати або вносити зміни до економічно недоцільних або неефективних регуляторних актів, слід, по-перше, розробити і вести реєстр пропозицій суб’єктів господарювання щодо дії регуляторних актів, а по-друге, встановити порядок, згідно з яким, коли, на думку суб’єктів господарювання, дія окремих регуляторних актів є неефективною, Держпідприємництво не просто має право, а й зобов’язане скасовувати відповідний регуляторний акт або внести до нього зміни.
У підрозділі 3.2. «Деякі теоретичні проблеми вдосконалення правового регулювання господарської діяльності» зазначено, що завдання вдосконалення правового регулювання господарської діяльності охоплює два напрями. Перший можна назвати змістовно-матеріальним (пов’язаний із матеріальним правом – удосконаленням змісту чинного правового регулювання, прийняттям нових господарсько-правових актів або зміною чинних). Другий доцільно позначити як процесуально-методичний, спрямований на поліпшення технології нормотворчої, регуляторної діяльності. Цей шлях пов’язаний із процесуальними нормами, тобто такими, що регламентують процес прийняття рішення. Щодо розробки регуляторних актів, то доцільно запропонувати розробити, за аналогією до проекту адміністративно-процедурного кодексу, господарсько-процедурний кодекс, у якому варто закріпити процедури державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, ліцензування та припинення (ліквідації, реорганізації) юридичної особи, порядок здійснення державного контролю і нагляду за господарською діяльністю, а також процедури зі здійснення регуляторної діяльності (планування діяльності з підготовки регуляторних актів, аналіз їхнього регуляторного впливу та оприлюднення проектів регуляторних актів, моніторингу їхнього виконання тощо. Автор доводить, що публічне регулювання економіки реалізується насамперед у межах вертикальних господарських відносин. Класифікація видів суспільних відносин у сфері управління економікою є важливою не тільки у теоретичному, а й у практичному аспектах. Адже від того, як будуть класифіковані відповідні відносини, залежить вибір галузі законодавства, нормами якої мають регулюватися ці відносини. Немає сумніву, що регуляторне законодавство, відповідні постанови уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади належать до господарського законодавства, регулюються також нормами і принципами, що містяться у Господарському кодексі України. Таким чином, автор кваліфікує відносини у сфері господарювання, зокрема й у сфері регуляторної політики, регуляторної діяльності, як господарсько-правові, які повинні регламентуватися нормами господарського законодавства. |
