ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНВЕСТОРІВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна правова характеристика інституційних інвесторів на ринку цінних паперів містить три підрозділи, в яких досліджено відносини, що складаються на ринку цінних паперів, визначено місце і роль на ньому вказаних інвесторів, їх поняття, загальні ознаки та основні види, аналізується правовий статус інституційних інвесторів у зарубіжних країнах та іноземних інвесторів на ринку цінних паперів України

У підрозділі 1.1. „Місце і роль інституційних інвесторів на ринку цінних паперів” на основі аналізу законодавчих актів і наукових публікацій обґрунтовується положення про переважно господарсько-правову природу економічної за змістом категорії „ринок цінних паперів” та відносин, що складаються на цьому ринку. Зазначені відносини виникають з приводу діяльності, спрямованої на досягнення певного результату, який набуває вартісного характеру, має цінову визначеність (функціонує як товар). Ця діяльність є організаційно-майновою, здійснюється систематично на основі поєднання приватних і публічних інтересів, тобто є господарською діяльністю. Господарсько-правову природу ринку цінних паперів підтверджує й аналіз суб’єктного складу вказаних відносин. Суб’єктами господарювання у них є переважна частина емітентів (крім держави, АР Крим та міських рад щодо емісії державних та місцевих цінних паперів) та інвесторів (крім фізичних осіб – не підприємців), усі категорії професійних учасників, саморегулівні організації. Суб’єктами організаційно-господарських повноважень є НКЦПФР, інші уповноважені органи держави та місцевого самоврядування, саморегулівні організації при делегуванні їм окремих прав з регулювання ринку цінних паперів. Цим обумовлюється доцільність застосування господарсько-правового підходу до регулювання відносин, що складаються на вказаному ринку, і до дослідження правового статусу інституційних інвесторів.

Надається характеристика інвестиційної діяльності на ринку цінних паперів та інвесторів як суб’єктів, що визначають функціонування цього ринку шляхом формування його фінансової основи. Виявлено місце і роль інституційних інвесторів на ринку цінних паперів. Легальне визначення вказаних інвесторів можна взяти за основу при дослідженні їхнього правового статусу, насамперед при окресленні суб’єктного складу цих інвесторів. Аналізуються теоретичні та практичні основи спільного інвестування, загальні умови його становлення за кордоном та в Україні.

З метою більш повного, різнобічного й об’єктивного висвітлення правового статусу інституційних інвесторів обгрунтовується доцільність його розгляду у динаміці, шляхом виявлення й аналізу господарських правовідносин, в яких реалізуються права та обов’язки цих інвесторів.

У підрозділі 1.2. „Поняття, загальні ознаки та основні види інституційних інвесторів” класифіковано цих інвесторів на дві групи: 1) інститути спільного інвестування – пайові та корпоративні інвестиційні фонди, інвестиційна діяльність для яких є основною та виключною; 2) недержавні пенсійні фонди, фонди банківського управління, страхові компанії, інші фінансові установи, для яких інвестиційна діяльність не є основною та виключною, а служить легальним додатковим джерелом фінансування основної діяльності, засобом капіталізації.

На основі аналізу законодавства і наукових розробок виявлено та узагальнено такі основні ознаки інституційних інвесторів: (1) усі вони є суб’єктами господарювання – господарськими організаціями (з уточненням щодо пайових інвестиційних фондів і фондів банківського управління як особливих суб’єктів з неповною (частковою) правосуб’єктністю, а також недержавних пенсійних фондів в частині здійснення ними інвестиційної діяльності); (2) інституційні інвестори є фінансовими установами і як такі підпорядковані спеціально встановленим особливим умовам організації та діяльності; (3) інвестиційна діяльність цих інвесторів є господарською – фінансовим інвестиційним посередництвом, яке полягає у прямому або опосередкованому наданні певного виду фінансових послуг; (4) інвестиційна діяльність вказаних інвесторів здійснюється на професійних засадах; (5) інвестиційна діяльність цих інвесторів здійснюється на ринку цінних паперів. Ґрунтуючись на наведених ознаках сформульовано визначення інституційних інвесторів, яке запропоновано закріпити у законодавстві.

Запропоновано визнати інститути спільного інвестування професійними учасниками ринку цінних паперів, оскільки для них інвестиційна діяльність на цьому ринку є основною та виключною, а також сформульовано відповідні зміни до законодавства.

У підрозділі 1.3. „Правовий статус інституційних інвесторів у зарубіжних країнах та іноземних інвесторів на ринку цінних паперів України” охарактеризовано основні види вказаних інвесторів у зарубіжних країнах. Інституційні інвестори на ринках країн з розвинутою економікою користуються довірою індивідуальних інвесторів, яка базується на тривалій історії та законодавстві, що передбачає жорсткі вимоги до створення і діяльності цих інвесторів, на жорсткому контролі за їх діяльністю. Законодавство ряду країн встановлює додаткові гарантії відшкодування шкоди, заподіяної діяльністю інституційних інвесторів, та додаткові організаційні механізми захисту прав інвесторів-споживачів. Важливе значення для України має Директива 97/9/ЄС „Про схеми компенсації інвесторам”, досвід запровадження подібних схем у Російської Федерації, у „нових” країнах – членах ЄС (Болгарії, Литві, Румунії, Чехії). Заслуговує на підтримку проект Закону України 2011 р. „Про Фонд гарантування інвестицій на фондовому ринку”.

Аналізуються відповідні правові акти ЄС: Директива 85/611/ЄЕС „Про узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, що стосуються інститутів спільного (колективного) інвестування в цінні папери, що підлягають обігу (ICI)”, Директива 2004/39/ЄС „Про ринки фінансових інструментів...”, Директива 93/6/ЄЕС „Про адекватність капіталу інвестиційних фірм і кредитних установ”, Директива 2003/41/ЄС „Про діяльність установ трудового пенсійного забезпечення та нагляд за ними” та деякі інші. Підкреслюється доцільність використання досвіду ЄС щодо правового регулювання відносин у цій сфері при визначенні правового статусу вітчизняних інституційних інвесторів.

В аспекті загальної тенденції глобалізації світової економіки і фінансових ринків розглянуто основні питання правового статусу іноземних інвесторів на ринку цінних паперів України. Відзначається, що допуск іноземних інвестицій у національну економіку може мати і несприятливі наслідки, про що свідчить досвід світової фінансової кризи 2008 р. Є й ризик поглинання української інфраструктури фондового ринку краще організованими та капіталізованими зарубіжними конкурентами. Підкреслюється важливість урахування у вітчизняному законодавстві тенденцій і наслідків, що обумовлені адаптацією законодавства України до законодавства ЄС, входженням нашої держави у світове співтовариство.

Розділ 2. Правовий статус інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів) включає три підрозділи, в яких розглядаються поняття і класифікація названих інститутів, порядок їх утворення, управління та припинення, майнова основа їх господарської діяльності, права, обов’язки та відповідальність .

У підрозділі 2.1. „Поняття і класифікація інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів), порядок їх утворення, управління та припинення” проаналізовано зміст поняття вказаних інститутів. Пропонується у п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про інститути спільного інвестування” закріпити таке визначення: „Інститут спільного інвестування (ІСІ) – це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який на професійних засадах провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів та інших фінансових активів інвесторів і вкладенням їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші дозволені активи в інтересах вказаних інвесторів за власний рахунок чи за рахунок цих інвесторів, а у випадках, передбачених законодавством, – також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.”.

Підкреслюється, що корпоративний інвестиційний фонд є господарською організацією у формі акціонерного товариства. Щодо пайового інвестиційного фонду на основі аналізу відповідних актів законодавства відстоюється висловлена у господарсько-правовій теорії позиція, що він належить до особливих, „нетипових” видів суб’єктів господарювання – з неповною (частковою) правосуб’єктністю, яка доповнюється і реалізується компанією з управління активами, що  згідно закону діє від свого імені в інтересах фонду.

В аспекті дохідності та привабливості для індивідуальних інвесторів аналізується легальна класифікація інститутів спільного інвестування на типи (відкриті, інтервальні, закриті), види (диверсифіковані, недиверсифіковані, спеціалізовані, кваліфікаційні), класи та в залежності від строку діяльності (строкові та безстрокові). Встановлено, що найбільше відповідають інтересам масових інвесторів (населення) диверсифіковані інститути спільного інвестування відкритого та інтервального типів. Проте в Україні переважають недиверсифіковані інститути закритого типу (93 %), зокрема венчурні (78 %). Враховуючи наявне викривлення змісту венчурного інвестування, пропонується закріпити в Законі України „Про інститути спільного інвестування”, що венчурний фонд спрямовує свою діяльність переважно на фінансування об’єктів інноваційної діяльності та інноваційних підприємств.

Виявлено, що в Положенні про реєстрацію регламенту інститутів спільного інвестування та ведення Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування від 3 вересня 2009 р. вимоги до змісту регламенту пайового інвестиційного фонду сформульовані ширше, ніж у Законі України „Про інститути спільного інвестування”, де вони визначені у формі вичерпного переліку. Запропоновано розширити цей перелік у Законі до обсягу, закріпленого у названому Положенні, або сформулювати його як відкритий.

Досліджено організаційно-господарські зобов’язання, в яких реалізуються права та обов’язки інститутів спільного інвестування при їх реєстрації (внесенні до названого Реєстру), при реєстрації змін до їх регламенту, при вилученні з Реєстру.

Виявлено потреби у вдосконаленні порядку управління пайовими інвестиційними фондами. Запропоновано у Законі України „Про інститути спільного інвестування” встановити норми про утворення наглядової ради у таких фондах та про можливість заміни їх компанії з управління активами. Це сприятиме охороні майнових прав та законних інтересів учасників названих фондів та забезпечить адекватне відображення у законодавстві правового статусу цих фондів як особливих суб’єктів господарювання з неповною (частковою) правосуб’єктністю.

У підрозділі 2.2. „Майнова основа господарської діяльності інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів)” проаналізовано наявні в юридичній теорії точки зору щодо правової природи відносин з управління активами інституційних інвесторів. Відстоюється, що таке управління не характеризується як „довірче”, не пов’язане з виникненням довірчої власності і в цілому підпорядковується загальним нормам про управління майном. Інвестори мають покладатися не на особисто-довірчий характер вказаних відносин, а на професійні можливості компанії з управління активами, її ділову репутацію та досвід діяльності, відповідність встановленим вимогам і державний контроль за їх додержанням.

Встановлено, що вимоги вітчизняного законодавства щодо компаній з управління активами та обмеження їхньої діяльності у цілому відповідають основним вимогам і стандартам ЄС. Проте ці вимоги потребують упорядкування, встановлення прямої заборони надання факторингових послуг за рахунок активів інститутів спільного інвестування та введення адміністративно-господарської санкції – зупинення дії ліцензії. Пропонується виділення відмови від ліцензії у самостійну підставу припинення її дії у Ліцензійних умовах провадження професійної діяльності на фондовому ринку – діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) від 26 травня 2006 р.

Обґрунтовано, що організаційно-господарські зобов’язання, які складаються при ліцензуванні діяльності компанії з управління активами між нею та НКЦПФР, необхідно розглядати у системному зв’язку як складне організаційно-господарське зобов’язання з ліцензування, що вміщує окремі елементарні зобов’язання: з видачі ліцензії, із здійснення контролю за додержанням ліцензійних умов, із виявлення порушень та видачі розпоряджень про їх усунення, з анулювання ліцензії, з видачі копії чи дубліката ліцензії, з переоформлення ліцензії та інші.

Виявлено і проведено класифікацію правовідносин, в яких реалізуються права та обов’язки інвестиційних фондів при їх обслуговуванні та забезпеченні їхньої діяльності. Встановлено, що при управлінні активами корпоративного фонду такі правовідносини мають форму майново-господарського договірного зобов’язання між компанією з управління активами та цим фондом. Стосовно пайового фонду вони носять абсолютний характер і належать до категорії господарських правовідносин з ведення власної діяльності компанією з управління активами. Крім того, вказані права та обов’язки інвестиційних фондів реалізуються у таких майново-господарських договірних зобов’язаннях: 1) із зберігачем – з надання послуг щодо зберігання цінних паперів вказаних фондів та обліку прав власності на них, з обслуговування операцій цих фондів; 2) із суб’єктом оціночної діяльності – з проведення незалежної оцінки нерухомого майна фондів; 3) з аудитором – з проведення аудиторської перевірки фондів.

У підрозділі 2.3. „Права, обов’язки та відповідальність інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів)” аналізуються, насамперед, їх права та обов’язки, пов’язані із здійсненням основної статутної діяльності із спільного інвестування. Зауважується, що віднесення у законодавстві інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів до пайових цінних паперів некоректно, адже інвестори не набувають пайової участі у власному капіталі компанії з управління активами – емітента, прав на участь в управлінні та інших корпоративних прав щодо неї. Інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів запропоновано віднести до окремої групи цінних паперів, які посвідчують право власності на частку в об’єднаному майновому фонді, і позначити цю групу „цінні папери участі”, що закріпити у законодавстві.

Досліджено статусні права та обов’язки інвестиційних фондів при розміщенні та викупі їх цінних паперів. Аргументовано, що вони зумовлюють види і структуру майново-господарських договірних зобов’язань, які виникають як при безпосередньому розміщенні та викупі цінних паперів компанією з управління активами, так із залученням професійного торговця цінними паперами. Відзначено, що основними видами договорів при цьому є договори купівлі-продажу, міни, доручення, комісії, договір про андеррайтинг.

Виявлено, систематизовано і досліджено організаційно-господарські зобов’язання, в яких реалізуються вказані статусні права та обов’язки інвестиційних фондів, а саме зобов’язання: (1) з реєстрації проспекту емісії цінних паперів зазначених фондів; з реєстрації змін до цього проспекту; (2) з реєстрації випуску акцій корпоративного фонду та проспекту їх емісії; (3) з подання звіту про досягнення мінімального обсягу активів пайового фонду, яке при визнанні невідповідності такого фонду встановленим вимогам переростає в організаційно-господарське зобов’язання із скасування реєстрації проспекту емісії та випуску цінних паперів фонду; (4) із зупинення розміщення (викупу) цінних паперів інвестиційних фондів, яке може бути двох видів: із зупинення розміщення (викупу) за розпорядженням НКЦПФР; із зупинення розміщення (викупу) за рішенням компанії з управління активами з повідомленням НКЦПФР, а при визнанні нею необґрунтованості зупинення – з поновлення розміщення (викупу) цінних паперів.

Зважаючи на важливість для потенційного інвестора й інвестиційного процесу в цілому інформації, що міститься у проспекті емісії цінних паперів інститутів спільного інвестування, враховуючи досвід ряду зарубіжних країн та ЄС, пропонується основні вимоги до вказаного проспекту емісії визначити безпосередньо у Законі України „Про інститути спільного інвестування”.

Аргументовано, що господарсько-правова відповідальність пайового інвестиційного фонду як особливого суб’єкта господарювання з неповною (частковою) правосуб’єктністю реалізується через компанію з управління активами такого фонду. Запропоновано окремі удосконалення ст. 69 та ст. 71 Закону України „Про інститути спільного інвестування” щодо відповідальності зберігача активів такого інституту. Виявлено невідповідність положенням ст. 238 ГК України Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених НКЦПФР від 11 грудня 2007 р. № 2272. Запропоновано затвердити ці Правила законом, а також привести їх норми щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій у відповідність до ст. 250 ГК України. Кваліфіковано як специфічні адміністративно-господарські санкції передбачені ст. ст. 6, 9, 53, 55, 59 Закону України „Про інститути спільного інвестування” заходи, що застосовуються НКЦПФР до інвестиційних фондів і відповідають ознакам названих санкцій, встановленим ст. 238 ГК України.

Розділ 3. Правовий статус інституційних інвесторів, для яких інвестиційна діяльність на ринку цінних паперів не є основною складається з двох підрозділів, у яких досліджено правовий статус недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, фондів банківського управління, кредитних спілок як інституційних інвесторів.

У підрозділі 3.1. „Недержавні пенсійні фонди як інституційні інвестори на ринку цінних паперів” підкреслюється, що інвестиційні можливості таких фондів обумовлені тривалим періодом накопичення пенсійних внесків, нагромадженням значних обсягів пенсійних активів і використанням їх як інвестиційних ресурсів. Встановлено, що умови діяльності вітчизняних недержавних пенсійних фондів у цілому відповідають вимогам Директиви 2003/41/ЄС „Про діяльність установ трудового пенсійного забезпечення та нагляд за ними”.

Проаналізовано правовий статус недержавних пенсійних фондів як інституційних інвесторів в аспекті його динаміки за основними напрямами: створення і припинення діяльності таких фондів; забезпечення здійснення ними інвестиційної діяльності; безпосереднє здійснення ними цієї діяльності. Досліджено і класифіковано в залежності від змісту і ролі в інвестиційній діяльності правовідносини, в яких реалізуються права та обов’язки недержавних пенсійних фондів, а саме: 1) зобов’язання, спрямовані на забезпечення вказаної діяльності цих фондів (складні організаційно-господарські зобов’язання між фондом та Нацкомфінпослуг з державної реєстрації фонду, з припинення його діяльності, з реєстрації змін до статуту фонду та інші; майново-господарські зобов’язання з прийняття засновниками рішення про створення фонду, про його ліквідацію, з управління активами фонду, з обслуговування фонду зберігачем); 2) безпосередньо інвестиційні зобов’язання (майново-господарські договірні зобов’язання з розміщення пенсійних активів у цінні папери; організаційно-господарське зобов’язання з реєстрації інвестиційної декларації фонду у Нацкомфінпослуг).

Досліджено організаційно-господарські зобов’язання, що виникають з повідомлення управителем активами НКЦПФР про зменшення розміру власного капіталу нижче встановленого, з приведення капіталу у відповідність з обов’язковим. Встановлено, що при ліцензуванні діяльності з управління активами недержавного пенсійного фонду між управителем його активами та НКЦПФР виникає складне організаційно-господарське зобов’язання з ліцензування, аналогічне зобов’язанню з ліцензування компанії з управління активами інвестиційного фонду.

Виявлено, що порядок державної реєстрації недержавного пенсійного фонду чітко не визначений, а випливає із змісту підзаконних нормативно-правових актів Нацкомфінпослуг. Запропоновано безпосередньо у законі визначити етапи такої реєстрації: 1) реєстрацію статуту фонду у Нацкомфінпослуг; 2) реєстрацію фонду як юридичної особи; 3) реєстрацію фонду у Нацкомфінпослуг (внесення інформації про нього до Державного реєстру фінансових установ).

У підрозділі 3.2. „Страхові компанії, інші фінансові установи як інституційні інвестори на ринку цінних паперів” підкреслюється, що роль страхових компаній як інституційних інвесторів обумовлена їх обов’язком із забезпечення власної платоспроможності шляхом створення страхових (гарантійних) резервів і фондів та розміщення у цінні папери їх тимчасово вільних коштів. Встановлено, що вимоги Закону України „Про страхування” щодо створення страховими компаніями достатніх за обсягами резервів і фондів відповідають стандартам ЄС.

З метою впорядкування напрямів розміщення коштів страхових резервів з урахуванням вимог безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості пропонується в ГК України передбачити відповідний обов’язок страхових компаній, а безпосередньо у Законі України „Про страхування” встановити: правила розміщення страхових резервів із страхування життя; правила формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя; обов’язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені вказані резерви; порядок придбання страховими компаніями цінних паперів; засади управління їхньою інвестиційною діяльністю.

Досліджено правовий статус інших фінансових установ, зокрема, фондів банківського управління та кредитних спілок. Акцентовано, що особливості правового статусу фонду банківського управління обумовлені тим, що він є особливим суб’єктом господарювання з неповною (частковою) правосуб’єктністю, яка доповнюється і реалізується уповноваженим банком. Адже активи фонду є власністю його учасників, а не вказаного банку, окремо обліковуються, а також допускається збереження фонду при зміні банку на інший.

Встановлено, що за рядом напрямів інвестиційної діяльності цих фондів уповноважені банки діють без адекватного контролю з боку учасників фондів та відповідних державних органів, що потенційно може скласти основу для зловживань з їхнього боку із залученими коштами. З метою більш повного забезпечення охорони майнових прав та законних інтересів учасників фондів банківського управління запропоновано передбачити утворення наглядової ради у таких фондах та підвищити рівень захисту інтересів учасників фондів до рівня, який мають користувачі послугами інших фінансових установ.

Виявлено внутрішню неузгодженість окремих статей Закону України „Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії „Київміськбуд” і запропоновано приведення у відповідність до нього ч. 6 ст. 4, яка встановлює спрямування коштів фондів банківського управління на придбання іпотечних цінних паперів, положень абзаців 9 – 11 та 29 ст. 1, ч. 1 та 2 ст. 2, ч. 3,4 та 6 ст. 3, ч. 9 – 11 ст. 4, що відображають операції цих фондів виключно з іпотечними сертифікатами.

Щодо кредитних спілок встановлено, що обмеження їхніх інвестиційних можливостей є виправданим, зважаючи на призначення цих спілок та обумовлені ним особливості правового режиму їхнього майна.