| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1. «Теоретико-правові основи адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства» присвячено характеристиці поняття адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства, її ознак, соціально-правового змісту та функцій, з`ясуванню та аналізу суб’єктивних та об’єктивних ознак порушення пенсійного законодавства України.
У підрозділі 1.1. «Поняття адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства» охарактеризовані теоретичні визначення понять відповідальності у філософській та соціологічній літературі, а також вивчені наукові точки зору правників з приводу розуміння сутності юридичної відповідальності взагалі та адміністративної зокрема. На підставі цього виокремлено специфічні ознаки адміністративної відповідальності.
За результатом аналізу понять «адміністративна відповідальність», «пенсія» та «законодавство» зроблено висновок про те, що адміністративну відповідальність за порушення пенсійного законодавства слід розуміти як забезпечений силою державного примусу обов’язок особи (суб’єкта) понести певні негативні (несприятливі) наслідки, як правило, матеріального характеру, передбачені санкціями відповідних адміністративно-правових норм, що визначають порядок акумуляції та розподілення коштів, призначених на пенсійне забезпечення громадян, які досягли пенсійного віку, визнані інвалідами або мають право на отримання пенсії з інших підстав, визначених законом, а також порядок здійснення у зв’язку із цим контрольно-наглядової діяльності.
У підрозділі 1.2. «Соціально-правова характеристика відповідальності за порушення пенсійного законодавства» зазначається, що під час дослідження соціально-правового змісту відповідальності за порушення пенсійного законодавства корисно відійти від її суто юридичного розуміння та звернути увагу на теоретичне обґрунтування відповідальності та її сутності у філософії, соціології, етиці, психології, тощо. Втім, не слід зловживати таким підходом, оскільки це може призвести до відриву від правової дійсності і формування занадто абстрактного уявлення про відповідальність як таку.
Встановлено, що основними аспектами (властивостями), які відображають соціально-правову природу відповідальності, є те, що вона: виступає одним з інструментів узгодження, впорядкування поведінки особи відповідно до вимог соціальних норм та потреб суспільних відносин, які вони регулюють; характеризує (відображає, закріплює) ступінь відповідності поведінки учасників суспільних відносин соціальним нормам та загальносуспільним інтересам; виступає формою зв’язку між суспільством в цілому та кожним його окремим суб’єктом; спрямовується на підтримку соціальної справедливості у суспільстві, забезпечення його цілісності та єдності, злагодженого і стабільного розвитку.
Проаналізовані наявні у юридичній літературі підходи до розуміння відповідальності у ретроспективному (негативному) та проспективному (позитивному) аспектах.
До основних функцій відповідальності за порушення пенсійного законодавства, у яких конкретизується та розкривається її соціально-правовий зміст, віднесені: штрафна, виховна, превентивна, мотиваційна, компенсаційна (правовідновлююча), регулятивна.
У підрозділі 1.3. «Суб’єкт та суб’єктивна сторона порушення пенсійного законодавства» наголошено, що суб’єкт є одним із ключових елементів складу правопорушення. Зауважено, що у правознавстві існують дві схожі категорії — це «суб’єкт права» та «суб’єкт правовідношення». Попри відсутність серед правників єдиної думки щодо співвіднесення цих понять (є вони тотожними чи ні), вважаємо, що у межах адміністративно-деліктних правовідносин зазначені категорії збігаються.
Проаналізувавши чинне законодавство, а також деякі Постанови Пленумів Верховного Суду України, було встановлено, що суб’єктом адміністративних проступків у сфері пенсійного законодавства можуть бути тільки фізичні особи, які мають статус посадових осіб, до обов’язків яких належать: нарахування страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, складання та подання звітності щодо страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, іншої звітності та відомостей, передбачених законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» і «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сплата страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Зазначено, що порушення у сфері пенсійного законодавства можуть вчинятися як у формі прямого умислу, так і з необережності. Форма вини в обов’язковому порядку враховується компетентним органом під час накладання на правопорушника адміністративного стягнення.
У підрозділі 1.4. «Об’єктивні ознаки порушення пенсійного законодавства» зазначається, що до об’єктивних ознак правопорушення належать об’єкт та об’єктивна сторона. Визначено, що у загальному розумінні об’єкт — це будь-яке явище, що протистоїть суб’єкту, і на яке спрямована його розумова (мислення) та (або) фізична (поведінка, дії, вчинки) активність.
Враховуючи розгалуженість та різноманітність діючих у державі суспільних відносин, було проведено їх класифікацію з метою більш чіткого уявлення про те, які ж саме із них становлять об’єкт порушень у сфері пенсійного законодавства. Групування об’єкта було проведено за традиційною для вітчизняної юриспруденції схемою: загальний — родовий — видовий — безпосередній об’єкти, тобто критерієм виступив ступінь (рівень) узагальнення або конкретизації суспільних відносин та соціальних цінностей, що охороняються адміністративним законодавством.
За результатами аналізу норм адміністративного законодавства, що стосуються адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства, було встановлено, що адміністративні проступки у зазначеній сфері можуть вчинятися у формі як дії, так і бездіяльності, тобто навмисного чи з необережності невиконання належних особі обов’язків, що були покладені на неї відповідними нормативними актами.
Також зроблено висновок про те, що порушення пенсійного законодавства мають формальний характер, тому для визнання дій у цій сфері протиправними достатньо факту їх вчинення (або невчинення при протизаконній бездіяльності), настання ж шкідливих наслідків не є обов’язковим. Однак, розмір шкідливих наслідків, умови вчинення адміністративного проступку та інші його факультативні ознаки можуть та повинні бути враховані під час розгляду справи про адміністративне порушення пенсійного законодавства уповноваженим на те суб’єктом.
Розділ 2. «Застосування адміністративної відповідальності за порушення норм пенсійного законодавства» присвячено характеристиці системи суб’єктів, що прямо та опосередковано забезпечують реалізацію заходів адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавство, розгляду механізму їх взаємодії, специфіці провадження по справах про адміністративні правопорушення та шляхам удосконалення законодавчого регулювання адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства.
У підрозділі 2.1 «Класифікація суб’єктів, що застосовують заходи адміністративно-правового впливу за порушення пенсійного законодавства» акцентовано увагу на тому, що застосовувати заходи адміністративного впливу можуть тільки ті суб’єкти, які мають у своєму розпорядженні відповідні державно-владні повноваження.
На підставі аналізу таких понять як «правовий вплив», «державно-управлінський вплив» та «адміністративний примус» сформульовано визначення поняття адміністративно-правового впливу — це система правових та неправових (організаційних, ідеологічних, тощо) заходів, які реалізуються органами державної влади на підставі та у межах норм адміністративного права і спрямовуються на учасників суспільних відносин з метою врегулювання їх поведінки та забезпечення її протікання в межах чинного законодавства.
Залежно від ступеня та характеру внеску, який робить уповноважений суб’єкт у застосування заходів адміністративного впливу, їх поділено на ті, що здійснюють безпосереднє застосування заходів адміністративно-правового впливу за порушення пенсійного законодавства (органи Пенсійного фонду України та суди у порядку оскарження постанови органів Пенсійного фонду України), а також ті, що здійснюють опосередкований (непрямий) адміністративно-правовий вплив, тобто виконують ряд функцій зі сприяння у діяльності органам першої групи, — це Парламент, Президент України, Кабінет Міністрів України, Прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова служба та Державна виконавча служба.
У підрозділі 2.2. «» зазначається, що, функціонуючи як єдина система, органи і посадові особи, що застосовують заходи адміністративного впливу, перебувають у постійній взаємодії, яка є тим фактором, що забезпечує єдність та цілісність цієї системи.
Наголошено, що взаємодія щодо застосування заходів адміністративно-правового впливу відбувається не лише на зовнішньому рівні, коли Пенсійний фонд України взаємодіє з іншими органами влади, але й також на внутрішньоорганізаційному рівні, тобто співпраця між окремими структурними підрозділами (відділами, секторами, тощо) та посадовими особами Пенсійного фонду України.
Зроблено висновок про те, що взаємодія є обов’язковою та необхідною умовою функціонування системи органів, які застосовують заходи адміністративного впливу за правопорушення пенсійного законодавства, оскільки вона сприяє поліпшенню якості та ефективності діяльності органів Пенсійного фонду у цьому напрямку, в тому числі: підвищує оперативність реагування на випадки вчинення порушень пенсійного законодавства, виступає гарантією об’єктивності та повноти розгляду справи про адміністративне правопорушення і, як результат, адекватного вчиненому проступку застосування санкції. Крім того, взаємодія дозволяє виявити та усунути недоліки і прогалини, що існують у діяльності як органів Пенсійного фонду України, так й інших суб’єктів взаємодії.
У підрозділі 2.3 «Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері пенсійного законодавства», за результатами вивчення наукових підходів до визначення понять «адміністративне провадження», «адміністративно-юрисдикційне провадження», «провадження у справах про адміністративні правопорушення», було визначено, що провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері пенсійного законодавства являє собою сукупність визначених і врегульованих законами та підзаконними нормативно-правовими актами взаємопов’язаних, цілеспрямованих і логічно послідовних управлінських дій, що вчиняються компетентними особами відповідних органів Пенсійного фонду з метою розгляду і вирішення справ про адміністративні проступки у сфері пенсійного законодавства.
На підставі аналізу національної законодавчої бази з питань застосування адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства з’ясовано, що суттєвих відмінностей у порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері пенсійного законодавства від проваджень по інших категоріях адміністративних справ немає. Однак, разом із тим, варто все ж таки відзначити такі його особливості: по-перше, ці справи розглядають виключно органи Пенсійного фонду; по-друге, коло посадових осіб пенсійного фонду, які мають повноваження щодо розгляду справ про адміністративні порушення у сфері пенсійного законодавства, набагато вужче за коло його посадових осіб, які мають право складати протоколи про ці адміністративні правопорушення; по-третє, постанова у справі про адміністративне правопорушення, винесена компетентною посадовою особою пенсійного фонду, є виконавчим документом.
У підрозділі 2.4. «Удосконалення законодавчого регулювання адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства» розглянуті шляхи вдосконалення норм матеріального і процесуального адміністративного права.
Наголошено на необхідності вирішення проблеми тлумачення поняття посадової особи для мети Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом визначення у ньому її поняття. Також у КУпАП слід зробити вказівку (примітку) на те, що фізичні особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи, не є посадовими особами.
Вбачається більш правильним діяльність посадових осіб по складанню протоколів про адміністративні правопорушення виключити з переліку їх прав та віднести до кола їх обов’язків. Адже право використовується на розсуд його носія, у той час як обов’язок належить до виконання незалежно від бажання особи, на яку він покладений. Тобто у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення відповідна посадова особа зобов’язана скласти протокол (окрім тих випадків, коли є передбачені законодавством підстави, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення) і направити його разом з іншими матеріалами на розгляд начальнику (заступнику) пенсійного фонду України.
Акцентовано увагу на необхідності приділення особливої уваги випадкам застосування статті 22 КУпАП при розгляді справ про адміністративні проступки у сфері пенсійного законодавства.
Наголошено на необхідності підвищення (підсилення) рівня контролюючої та виховної діяльності з боку керівних органів Пенсійного фонду України відносно підпорядкованих їм осіб.
|
