ВЕКСЕЛЬ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ: ОКРЕМІ ПИТАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО І КОЛІЗІЙНОГО ПРАВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається стан наукової розробки проблеми, наводиться характеристика об’єкта, предмета та методів наукового дослідження, визначається мета і ставляться задачі наукового дослідження, формулюється наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється практичне значення та апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Матеріально-правові питання вексельного обігу в міжнародному приватному праві» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Вексель в міжнародному приватному праві: поняття, види та функції» досліджуються вексельні відносини у міжнародній торгівлі, які ускладнені іноземним елементом (зв’язком з іноземним правопорядком). Автором наголошується на тому, що вексель є універсальним інструментом оформлення грошових зобов’язань у міжнародній торгівлі, оскільки він виконує одночасно дві функції: засобу розрахунку та засобу кредиту.

На підставі проведеного аналізу джерел іноземного вексельного законодавства встановлено, що вексельні операції у міжнародній торгівлі оформлюються переказними та простими векселями, які належать до трьох основних систем вексельного права: 1) женевської системи, в якій діє Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, запроваджений Женевською конвенцією 1930 р.; 2) англо-американської системи, де вексельний обіг регулюється положеннями Англійського вексельного закону 1882 року та Уніфікованого торговельного кодексу США; 3) латиноамериканської системи, в якій вексельний обіг регулюється нормами торговельних кодексів або окремих законів, які засновані на старофранцузькому вексельному праві.

Автором наголошується на тому, що в Україні, яка належить до женевської системи вексельного права, до цього часу офіційно не опубліковані тексти Женевських вексельних конвенцій 1930 р. Усунути цю прогалину в українському праві пропонується шляхом доповнення тих законів, відповідно до яких Україна приєдналася до Женевських вексельних конвенцій, текстами відповідних міжнародних документів, перекладених офіційно.

Дисертантом зроблено висновок про те, що виникнення матеріально-правових питань векселя у міжнародному приватному праві обумовлено відсутністю єдиного матеріального вексельного законодавства, внаслідок чого у міжнародних вексельних відносинах виникає необхідність вирішення колізійної проблеми, тобто проблеми вибору матеріальних норм однієї з вексельних систем, які претендують на врегулювання одного й того самого вексельного відношення.

У підрозділі 1.2 «Міжнародна уніфікація матеріальних норм вексельного права» проаналізовано особливості вирішення колізійної проблеми, яка виникає у вексельних відносинах, ускладнених іноземним елементом, методом у уніфікації (шляхом створення однакових правових норм) в країнах женевської, англо-американської та латиноамериканської вексельних систем. Автором обґрунтовується твердження про те, що одним лише методом уніфікації матеріальних норм неможливо привести до одноманітності всю сукупність вексельних відносин у сфері міжнародних розрахунків, оскільки та їхня частина, яка не підпадає під дію міжнародного уніфікованого акта, належатиме до сфери регулювання норм національного права різних держав, що призведе до колізії їхніх законів. Дисертантом доведено, що найефективнішим є метод міжнародної паралельної (одночасної) уніфікації матеріальних і колізійних вексельних норм, який, з урахуванням високого ступеню єдності норм вексельного права, дозволяє створити систему міжнародного регулювання вексельних відносин

Досліджено особливості застосування методу конвенційної уніфікації норм матеріального вексельного права при розробці Конвенції ООН 1988 р. про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі. Виявлено обмежені можливості цього методу, який не дозволяє врегулювати весь комплекс питань міжнародного вексельного обігу, оскільки деякі з них можуть бути вирішені тільки нормами національного права.

У підрозділі 1.3 «Міжнародний вексельний обіг за Конвенцією ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі» досліджуються уніфіковані матеріальні норми цієї конвенції щодо спеціальних платіжних інструментів - міжнародних векселів. Встановлено, що за сферою своєї дії норми Конвенції не зачіпають національного вексельного законодавства, а регулюють обіг спеціальних платіжних інструментів, які призначені для оформлення відносин комерційного кредиту між учасниками міжнародних торговельних і фінансових операцій, що знаходяться в різних державах. Автором обґрунтовується висновок про те, що саме чітке розмежування сфери дії міжнародних спеціальних і загальних національних норм вексельного права дасть змогу уникнути колізій між ними.

Дослідження змісту Конвенції ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі дало змогу дисертанту виявити як позитивні риси одних її норм (норми щодо підписання міжнародного векселя двома чи більше особами, виставлення векселя двома або більше векселедавцями платежем двом або більше одержувачам з можливістю спільного або альтернативного платежу, визначення строку платежу у встановлений проміжок часу від вказаної у векселі дати тощо), так і негативні риси інших (норми щодо правового статусу держателя та захищеного держателя міжнародного векселя, а також норми, які регулюють гарантію та аваль).

Оскільки у Конвенції відсутні визначення міжнародного переказного та міжнародного простого векселів, автор дисертаційного дослідження запропонував наукові визначення цих понять, які можуть бути включені до тексту цього документа.

У зв’язку з тим, що Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі ще не набула чинності, оскільки не була ратифікована десятьма державами, дисертантом додатково обґрунтовується можливість застосування юридичних механізмів прискореного введення її в дію, зокрема, шляхом  підписання імплементаційного протоколу між договірними державами або підписання імплементаційної угоди між державами-членами регіональних міжнародних організацій.

Розділ 2 «Колізійні питання вексельного обігу в міжнародному приватному праві» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Колізійне регулювання вексельних відносин в міжнародному приватному праві» досліджуються особливості вирішення конфліктів вексельних законів різних держав методом колізійного регулювання (за допомогою колізійних норм), а також питання уніфікації колізійних норм вексельного права в країнах женевської, англо-американської та латиноамериканської вексельних систем.

Обґрунтовано висновок про те, що застосування колізійних норм для вирішення конфліктів вексельних законів різних держав не дає змогу повністю усунути колізійну проблему у відносинах, ускладнених іноземним елементом, оскільки зазначені норми не врегульовують вексельного відношення по суті, а лише вказують на ту правову систему, норми якої містять необхідні матеріально-правові приписи. Ефективнішим способом вирішення проблеми колізій законів про обіг векселів є, на думку автора, паралельна (одночасна) уніфікація матеріальних і колізійних норм вексельного права, оскільки вона поєднує в собі переваги уніфікації обох видів зазначених норм.

У підрозділі 2.2 «Вирішення деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі в країнах женевської системи вексельного права» досліджено принципи та порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань відповідно до норм Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі.

Визначена предметна та територіальна сфера дії норм Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі. Встановлено пріоритет норм Женевської колізійної конвенції перед загальноцивільними колізійними нормами. Обґрунтовано твердження про те, що положення Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі можуть бути застосовані як норми національного законодавства України в тих випадках, коли територіальна сфера дії цієї конвенції не поширюється на одного з учасників вексельного відношення з іноземним елементом, однак відповідно до норм Закону України «Про міжнародне приватне право», інших законів або міжнародних договорів України регулювання спірних правовідносини здійснюється українським правом.

Встановлено принципи та порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань у Женевській конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі. Визначено, що Женевська колізійна конвенція не передбачає можливості самостійного вибору сторонами права, що підлягає застосуванню до вексельних відносин з іноземним елементом (принцип lex voluntatis). Порядок врегулювання колізійних питань вексельних зобов’язань у Женевській колізійній конвенції визначається трьома основними принципами: lex personalis/lex societatis (особистий закон фізичної/юридичної особи), lex loci actus (закон місця здійснення акту) та пов’язаними з ним принципами lex loci contractus (закон місця укладання правочину), locus regit actum (закон місця вчинення угоди, що визначає її форму), lex loci solutionis (закон місця виконання зобов’язання). При цьому зобов’язання, які виникають з векселів у процесі їх обігу, розглядаються як самостійні, тому кожне з цих зобов’язань може бути підпорядковане законам різних держав (принцип «декілька контрактів – декілька правових систем»).

Автором дослідження обґрунтовано необхідність узагальнення Пленумом Вищого господарського суду України судової практики по застосуванню положень Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі. У разі прийняття Пленумом Вищого господарського суду України постанови з питань розгляду спорів, пов’язаних із вексельним обігом, в тексті зазначеної постанови пропонується визначити випадки, в яких положення Колізійної конвенції підлягають застосуванню до спірних правовідносин, визначити предметну та територіальну сферу дії цієї конвенції, а також вказати законодавство, яке необхідно застосовувати судам за відсутності спеціальних конвенційних норм.

Встановлено, що при формуванні колізійних прив’язок Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі був врахований зв'язок між матеріальним правом тієї держави, на яке вони вказують, та відповідним вексельним відношенням, яке цим правом врегульоване (принцип найтіснішого зв’язку).

У підрозділі 2.3  «Порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань в англо-американському вексельному праві» досліджується система джерел колізійного вексельного права Великої Британії та Сполучених штатів Америки, принципи та порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань у праві цих країн, а також особливості змісту колізійних прив’язок в англо-американському вексельному праві.

Проведений аналіз системи джерел колізійного вексельного права Великої Британії та Сполучених штатів Америки. Встановлено, що одним із найважливіших принципів американського колізійного права є принцип автономії волі (lex voluntatis), застосування якого у вексельних відносинах означає можливість обрання векселедавцем, індосантом або акцептантом векселя права будь-якого штату або держави, з яким вексельна угода має розумний зв'язок. У британському праві застосування у вексельних угодах принципу lex voluntatis прямо не дозволене, але й не заборонене. На основі дослідження вказаного принципу обґрунтовано висновок про те, що реалізація принципу автономії волі у колізійних вексельних відносинах не суперечить їхньому змісту, оскільки підпорядкування окремих вексельних контрактів праву того місця, яке обрали самі сторони цих відносин, найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам і намірам, що в сучасному міжнародному приватному праві розглядається як один із фундаментальних принципів вирішення колізійних питань.

Вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань в англійському та американському вексельному праві здійснюється на основі принципу «декілька контрактів – декілька правових систем», відповідно до якого кожне вексельне зобов’язання локалізується самостійно. Локалізація вексельних зобов’язань в англо-американському праві здійснюється, головним чином, на основі колізійного принципу lex loci actus (закон місця здійснення акту) та пов’язаних з ним принципів lex loci contractus (закон місця укладання правочину), locus regit actum (закон місця вчинення угоди, що визначає її форму) та lex loci solutionis (закон місця виконання зобов’язання). У той же час зобов’язання, які  пов’язані з переходом титулу на оборотні інструменти, в тому числі векселі, локалізуються в американському колізійному праві за допомогою принципу lex rei sitae (закон місця знаходження речі).

У ході дисертаційного дослідження було встановлено, що в країнах англо-американського вексельного права колізійний принцип lex loci actus (lex loci contractus) має інше значення, ніж у країнах женевської вексельної системи. Це пояснюється тим, що англо-американське та женевське вексельне право мають різні підходи до визначення місця, в якому вексельне зобов’язання було прийняте. У зв’язку з цим автором дисертаційного дослідження обґрунтована можливість поєднання підходів женевського та англо-американського вексельного права до визначення locus actus на основі методу «зв’язуючого фактора», тобто шляхом застосування уніфікованого методу встановлення місця завершення вексельного контракту.

Встановлено, що порядок врегулювання колізійних питань вексельних зобов’язань в американському колізійному вексельному праві підпорядкований принципу найтіснішого зв’язку.

У підрозділі 2.4 «Особливості вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань у вексельному праві країн Латинської Америки» досліджується процес уніфікації норм колізійного вексельного права латиноамериканських країн, сучасний стан джерел колізійного вексельного права країн Латинської Америки, а також принципи та порядок вирішення колізій вексельних законів у праві цих країн.

Встановлено, що більшість джерел колізійного вексельного права країн Латинської Америки, і, зокрема, їхнє основне джерело – Міжамериканська конвенція 1975 р. про колізії законів, які стосуються переказних векселів, простих векселів і рахунків фактур (Міжамериканська конвенція), належать до уніфікованих актів регіонального масштабу, внаслідок чого ці документи наділені ефектом inter parties, тобто можуть застосовуватися тільки до осіб або правовідносин держав-учасниць певної конвенції.

Основним принципом Міжамериканської  конвенції, який визначає порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань, є принцип «декілька контрактів – декілька правових систем». Порядок врегулювання колізійних питань вексельних зобов’язань у латиноамериканському колізійному вексельному праві здійснюється на основі колізійного принципу lex loci actus (закон місця здійснення акту) та його різновидів: lex loci contractus (закон місця укладання правочину), locus regit actum (закон місця вчинення угоди, що визначає її форму) та lex loci solutionis (закон місця виконання зобов’язання). Встановлено, що прив’язки в більшості випадків сформовані з урахуванням принципу найтіснішого зв’язку між матеріальним правом тієї держави, на яке вони вказують, і відповідним вексельним відношенням, яке цим правом врегульоване.