АДМІНІСТРАТИВНІ СУДИ У СИСТЕМІ СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь розробленості проблеми, встановлюється зв’язок із науковими планами та програмами, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання, науково-теоретична база дослідження, наукова новизна і практичне значення результатів дослідження, апробація результатів дисертації та наукові публікації.

Розділ 1. «Теоретико-методологічна характеристика судів як суб’єктів адміністративного права» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу загальнотеоретичних проблем діяльності адміністративних судів як колективних суб’єктів адміністративного права, визначенню їх особливостей і місця у системі суб’єктів адміністративного права.

 У підрозділі 1.1. «Поняття та види суб’єктів адміністративного права» розглянуто особливості адміністративної галузі права, що зумовлюють визначальні характеристики її суб’єктів. З’ясовано, що адміністративне право України характеризується великою кількістю суб’єктів, які мають різні повноваження і свої специфічні особливості. Суб’єкт адміністративного права визначений як особа, яка є носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, передбачених адміністративно-правовими нормами, і яка має здатність приймати самостійні рішення та здійснювати свої цілі, беручи участь в адміністративних правовідносинах.

Розгляд найбільш розповсюджених у сучасній адміністративно-правовій науці підходів до класифікації суб’єктів адміністративного права дав змогу визначити доцільність їх загального розподілу за організаційно-правовою формою на індивідуальні та колективні з подальшим виділенням більш вузьких підгруп відповідно до інших критеріїв, зокрема, особливостей правового статусу і обсягу владних повноважень, що дозволяє повніше визначити сутність адміністративних судів як різновиду колективних суб’єктів адміністративного права та надає широкі можливості для їх теоретичного дослідження.

У підрозділі 1.2. «Сутність та особливості адміністративних судів у судовій системі та системі суб’єктів адміністративного права» обґрунтовано доцільність виділення у науковому тлумаченні адміністративної юстиції її інституційного і процесуального аспектів. Адміністративну юстицію визначено як систему спеціалізованих судів, що здійснюють контроль за дотриманням законності у сфері державного управління шляхом розгляду і вирішення адміністративно-правових спорів.

На підставі аналізу та узагальнення існуючих наукових підходів до розуміння поняття адміністративного суду запропоновано його визначення як спеціалізованого суду загальної юрисдикції, до компетенції якого відноситься вирішення адміністративно-правових спорів у сфері державної влади та управління з метою забезпечення законності та захисту прав і законних інтересів індивідуальних та колективних суб’єктів адміністративних правовідносин від неправомірних дій і рішень суб’єктів владних повноважень.

Відзначено, що особливість місця адміністративних судів, яке вони посідають у судовій системі України, зумовлюється специфікою самих публічно-правових відносин, учасниками яких виступають суб’єкти владних повноважень та фізична чи юридична особа, що потребує судового захисту. Це визначає роль адміністративного суду, яку він виконує у забезпеченні захисту порушених прав і свобод, виступаючи в судовому процесі незалежним органом влади, перед яким особа і будь-який суб’єкт владних повноважень є рівними. Встановлено, що визначення особливостей адміністративних судів та їх місця у судовій системі потребує чіткого визначення їх юрисдикції щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. До основних рис адміністративних судів, що вказують на особливості їх побудови та діяльності і визначають роль та місце у судовій системі України, віднесено також системність, структурованість, особливий порядок утворення, специфіку процесуальної та внутрішньоорганізаційної діяльності.

У підрозділі 1.3. «Правові засади забезпечення діяльності адміністративних судів та місце серед них адміністративно-правового регулювання» визначено систему адміністративно-правового забезпечення діяльності адміністративних судів України, яку складає узгоджена за змістом і впорядкована відповідно до юридичної сили система нормативно-правових актів.

За своєю цільовою спрямованістю у загальному масиві нормативних актів виділені: конституційні та міжнародно-правові норми загального характеру, що закріплюють основоположні засади адміністративної юстиції і здійснення адміністративного процесу; нормативні акти, що встановлюють конкретні організаційні, кадрові, наукові, фінансово-матеріальні, інформаційні засади діяльності адміністративних судів, та нормативні акти, що визначають юрисдикцію адміністративних судів (закріплюють їх компетенцію, порядок розгляду і вирішення адміністративно-правових спорів).

В підрозділі сформульовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності адміністративних судів.

Розділ 2. «Адміністративно-правовий статус адміністративних судів України» складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу змісту правового статусу адміністративних судів як колективних суб’єктів адміністративного права, розгляду його основних елементів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та структура адміністративно-правового статусу адміністративних судів» досліджуються особливості правової конструкції адміністративно-правового статусу адміністративних судів України, під яким пропонується розуміти їх правове становище, що випливає із встановлених цілей, завдань, функцій і повноважень, які реалізуються у сфері державного управління та врегульовані адміністративно-правовими нормами.

Доведено доцільність розгляду змісту адміністративно-правового статусу шляхом встановлення та характеристики його елементного складу. В структурі правового статусу адміністративних судів України виділені такі елементи як: мета та завдання адміністративних судів; функції адміністративних судів; компетенція адміністративних судів; відповідальність адміністративних судів.

У підрозділі 2.2. «Мета, завдання та функції діяльності адміністративних судів України» аналізується специфіка правового статусу адміністративних судів як органів державної влади, що визначається у меті, завданнях та функціях їх діяльності.

Зазначається, що загальною метою утворення та діяльності адміністративних судів України є запровадження ефективного судового контролю за діями та рішеннями органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних повноважень.

Встановлено, що безпосереднім завданням адміністративних судів України слід вважати розв’язання адміністративно-правових справ, що виникають у зв’язку із захистом прав та інтересів індивідуальних і колективних суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та управління. До додаткових завдань адміністративних судів віднесено: забезпечення законності діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб; визнання або поновлення порушених прав та законних інтересів учасників адміністративних правовідносин; ствердження та підтримку авторитету норм об’єктивного права та ін.

Функції адміністративних судів України об’єднано у дві групи: головні та додаткові.

У підрозділі 2.3. «Компетенція адміністративних судів України» встановлено, що як головний змістовий елемент правового статусу адміністративного суду компетенція відображає законодавчо визначене коло повноважень, спрямованих на здійснення діяльності, пов’язаної з розглядом адміністративно-правових справ.

Відповідно до принципів, на яких побудована судова система України, розрізняється обсяг повноважень місцевих, апеляційних адміністративних судів та Вищого адміністративного суду. За таким критерієм як підсудність різні ланки системи адміністративних судів наділені відповідним обсягом повноважень. Визначено такі види підсудності — предметну (що окреслює коло справ, розгляд яких віднесено до компетенції адміністративних судів відповідних ланок як судів першої інстанції), територіальну (що визначає компетенцію адміністративних судів на підставі розподілу адміністративних справ залежно від території) та інстанційну (яка визначає компетенцію адміністративних судів відповідно до законодавчо закріплених можливостей щодо перегляду адміністративних справ).

У підрозділі 2.4. «Особливості юридичної відповідальності адміністративних судів», виходячи з виділення в змісті юридичної відповідальності двох взаємопов’язаних аспектів — негативного та позитивного, обґрунтовується доцільність її розгляду як статусної відповідальності, що, інтегруючи основні складові правового статусу, постає безпосереднім чинником його реалізації, засобом забезпечення законності і правопорядку. Виділяється індивідуальна і колективна юридична відповідальність, при цьому, адміністративні суди як органи публічної влади є суб’єктами обох видів відповідальності (безпосередньо суду як органу державної влади та суддів як посадових осіб, наділених державно-владними повноваженнями).

Розгляд змісту та особливостей юридичної відповідальності адміністративних судів дозволяє відзначити об’єктивну необхідність вдосконалення даного інституту, що передбачає: більш чітке та деталізоване визначення підстав і процедури притягнення суддів до юридичної відповідальності; розширення переліку дисциплінарних стягнень; закріплення інституту відповідальності адміністративних судів на законодавчому рівні шляхом внесення змін та доповнень до Закону «Про судоустрій і статус суддів».

Розділ 3. «Шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання та організації діяльності адміністративних судів України» складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу напрямків вдосконалення функціонування системи адміністративних судів України, визначенню відповідних конкретних заходів правового та організаційного характеру.

У підрозділі 3.1. «Оптимізація системи адміністративно-правового регулювання та організації діяльності адміністративних судів України» з’ясовано, що створення в Україні дієвого інституту адміністративної юстиції передбачає: забезпечення єдності судової практики; забезпечення дотримання визначених законом строків і порядку розгляду адміністративних справ; остаточне розмежування юрисдикції адміністративних судів із судами цивільної та господарської юрисдикцій; забезпечення своєчасного і повного виконання судових рішень; організаційне, матеріально-технічне, наукове та інформаційне забезпечення судів.

До основних заходів у цьому напрямку віднесено: вирішення та законодавче закріплення питань розмежування судової юрисдикції стосовно окремих сфер державного управління; уніфікацію практики застосування КАС під час розгляду справ у судах першої та апеляційної інстанцій; встановлення обов’язку для суб’єктів владних повноважень виконувати рішення судів за аналогічними справами; розробку та введення в дію Адміністративно-процедурного кодексу, який надав би можливість застосовувати механізми досудового вирішення адміністративних спорів; остаточне визначення підстав для звернення суб’єкта владних повноважень з позовом до особи або іншого суб’єкта владних повноважень; закріплення на законодавчому рівні положень про порядок виконання постанов суду та встановлення юридичної відповідальності за їх невиконання, тощо.

У підрозділі 3.2. «Удосконалення правового забезпечення та організації діяльності адміністративних судів України відповідно до сучасних міжнародних та європейських стандартів» на підставі аналізу міжнародних документів у сфері адміністративної юстиції визначені такі напрямки удосконалення діяльності адміністративних судів України відповідно до міжнародних стандартів: забезпечення доступного та справедливого судочинства, незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів; забезпечення юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; посилення гарантій незалежності суддів; якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу; підвищення статусу суддів у суспільстві; поліпшення умов професійної діяльності суддів; поліпшення стану виконання судових рішень та ін.

Удосконалення нормативно-правового регулювання та організації діяльності адміністративних судів відповідно до міжнародних стандартів у галузі адміністративної юстиції вимагає також створення альтернативних способів розв’язання спорів, що дозволило б суттєво розвантажити роботу адміністративних судів, сприяло б наближенню адміністративних органів влади до громадян.

У підрозділі 3.3. «Взаємодія адміністративних судів між собою, з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування і громадськістю» відповідно до спрямованості діяльності та відношення до судової влади виділено та проаналізовано низку суб’єктів взаємодії загальної та спеціальної компетенції. Доведено, що удосконалення взаємодії адміністративних судів із органами державної влади передбачає зміну існуючого порядку призначення суддів. З метою забезпечення реальної незалежності суду доцільними є: відміна першого п’ятирічного терміну призначення суддів; віднесення права призначення суддів до компетенції органів, відповідальних за формування суддівського корпусу, — Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції; зміни у механізмі формування складу Вищої ради юстиції, яку мають складати переважно судді, обрання більшості її складу З’їздом суддів; віднесення права звільнення судді з посади і надання згоди на затримання чи арешт судді до винесення обвинувального вироку судом до повноважень органів, відповідальних за формування суддівського корпусу; віднесення питань призначення суддів на адміністративні посади до компетенції суддівського самоврядування (Ради суддів України).

Серед інших аспектів взаємодії, що потребують свого удосконалення, відзначається питання взаємодії адміністративних судів із суспільством — органами місцевого самоврядування, громадськістю. Головними завданнями, що постають перед адміністративними судами у цьому напрямку, є: співробітництво зі ЗМІ; забезпечення належного доступу громадськості до судової інформації, судових рішень; тощо.

У підрозділі 3.4. «Система гарантій та контроль за діяльністю адміністративних судів України» гарантії визначаються як складна система соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних та інших умов і засобів, що створюють рівні можливості для практичної реалізації прав та інтересів, усунення перешкод їх належного здійснення. До основних гарантій забезпечення діяльності адміністративних судів, закріплених у нормах–принципах, віднесені норми, що закріплюють незалежність судів, їх самостійність; недоторканість і безсторонність суддів; особливий порядок формування суддівського корпусу, у тому числі формалізовані вимоги та обмеження, що висуваються до суддів та кандидатів на суддівські посади. До процесуальних гарантій належать: закріплені у КАС України основні принципи адміністративного судочинства; процесуальний характер здійснення правосуддя; самостійність суддів у вирішенні питань за справами; гласність і відкритість судового розгляду; порядок ухвалення рішення по справі; таємниця прийняття судового рішення та ін. До організаційно-правових гарантій віднесено: визначення організаційної структури судів, розподіл між ними функцій і повноважень; інформаційне, наукове, кадрове, матеріальне та фінансове забезпечення.

Важливою гарантією забезпечення ефективного функціонування системи адміністративних судів України є встановлення та реалізація контролю за їх діяльністю.