РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЮ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЮ СЛУЖБОЮ УКРАЇНИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, з’ясовано стан наукової розробки проблеми, зв’язок роботи з науковими планами та програмами, сформульовано мету та задачі дослідження, визначено його об’єкт, предмет і методи, обґрунтовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та про публікації автора.

Розділ 1 «Соціальна-правова характеристика соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Витоки становлення і розвитку соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» наголошено на зростаючій увазі суспільства, державних та громадських діячів щодо необхідності надання засудженим до позбавлення волі соціальної допомоги як однієї із передумов їх виправлення і як засобу повернення в суспільство законослухняними громадянами. Встановлено, що засади соціальної роботи із засудженими пройшли складний та суперечливий шлях розвитку в історії вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства, який розпочався з появою християнської релігії із притаманною їй гуманною філософією. Аналіз наявних в сучасній науці кримінально-виконавчого права України джерел з питань соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань дозволив виділити низку проблем, що залишаються недослідженими (поняття соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань; суб’єкти її проведення; напрямки соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань; взаємовідносини між персоналом пенітенціарних установ та засудженими тощо) та зробити висновок про недостатнє наукове забезпечення якості нормативно-правової бази здійснення соціальної роботи із засудженими до позбавлення волі, що перешкоджає формуванню системного уявлення про даний інститут та виявленню його значення у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених. Встановлено наявність прогалин у теоретичних та правових основах інституту соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань на різних історичних етапах його розвитку.

Аналіз витоків становлення і розвитку соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань дозволив виділити такі періоди: 1) дореволюційний (до 1917 р.); 2) радянський (1917–1991 рр.); 3) пострадянський (сучасний) (із 1991 р.). Доведено, що сьогодні в Україні існують всі необхідні правові, економічні та соціальні передумови й засади для впровадження соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань.

У підрозділі 1.2. «Поняття та зміст соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» обґрунтовано, що зазначена робота має активно сприяти формуванню у осіб, що відбувають покарання, нової ціннісної системи – відкритої, варіативної, духовно та культурно наповненої, завданням якої є забезпечення виправлення й ресоціалізації засуджених на засадах пріоритету прав особистості й подолання соціальної нерівності. Уточнено поняття «ресоціалізація засуджених» та сформульовано визначення поняття «соціальна допомога засудженим в установах виконання покарань». Розроблено нове для пенітенціарної науки визначення соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань, як професійної діяльності персоналу ДКВС України, працівників державних та недержавних інституцій та запропоновано впровадити в діяльність органів і установ виконання покарань соціальну роботу як самостійний вид їх професійної діяльності. Визначено мету і завдання соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань. Визначене співвідношення соціальної та виховної роботи із засудженими в установах виконання покарань.

У підрозділі 1.3. «Зарубіжний досвід соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» здійснено порівняльно-правову характеристику соціальної роботи із засудженими в країнах далекого (Швейцарія, Німеччина, Італія, США) та близького (країни СНД) зарубіжжя, що дозволило показати межі її використання та перспективи запозичення позитивних надбань для вдосконалення вітчизняної пенітенціарної політики. Звертається увага на порядок регламентації кримінально-виконавчим законодавством Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Республіки Молдова реалізації одного із основних напрямів соціальної роботи із засудженими – відновлення (зміцнення) їх соціально корисних зв'язків шляхом надання короткострокових та тривалих побачень не лише з близькими родичами, а й (з дозволу начальника установи виконання покарань) з іншими особами; допускає крім короткочасних виїздів засуджених за межі установ й тривалі виїзди (строк тривалого виїзду встановлюється на час щорічної оплачуваної відпустки, а час перебування засудженого поза межами виправної колонії зараховується в строк відбування покарання). Крім того, за законодавством цих країн час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії за умови сумлінного ставлення до праці та дотримання встановлених правил поведінки, крім того, він може бути зарахований судом до загального трудового стажу за клопотанням адміністрації установи виконання покарань.

Відзначено позитивний досвід обов'язкового державного соціального страхування засуджених до позбавлення волі, які залучаються до виконання оплачуваних робіт (при цьому із заробітної плати засудженого здійснюються обов'язкові відрахування до відповідного фонду соціального захисту населення), а також порядок матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених до позбавлення волі, який передбачає надання засудженим, крім індивідуального спального місця, постільних речей та одягу, ще й предметів першої потреби, а також визначення категорій засуджених, яким харчування, одяг, взуття, білизна, комунально-побутові послуги, предмети першої потреби надаються безоплатно (з числа засуджених, що тримаються у виправних колоніях, до таких належать особи, звільнені від роботи через хворобу; засуджені, які не працюють з причин, що не залежать від них; засуджені, які не отримують пенсії), вимоги створення поліпшених житлово-побутових умов й встановлення підвищених норм харчування для засуджених вагітних жінок, матерів-годувальниць, хворих, інвалідів І та ІІ групи. Звертається увага, що серед форм реалізації засудженими права на відпочинок та соціальний захист зарубіжним кримінально-виконавчим законодавством закріплено право працюючих засуджених на щорічну оплачувану відпустку (за КВК Молдови – щорічне звільнення від роботи) та ряд інших положень, що заслуговують на уважне вивчення з метою можливого впровадження у вітчизняну нормативно-правову базу, яка регламентує соціальну роботи із засудженими в установах виконання покарань.

Розділ 2 «Порядок та умови проведення соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Нормативно-правове забезпечення соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» дисертантом досліджено дві складові правового поля соціальної роботи в установах виконання покарань: 1) міжнародно-правові акти; 2) національне законодавство.

Визначено перспективи оптимізації діяльності ДКВС України щодо міжнародних стандартів поводження із засудженими, у тому числі й реалізації із ними соціальної роботи в установах виконання покарань. Доведено, що законодавча практика на сьогоднішній день випереджає процес накопичення системних наукових знань про правові основи діяльності щодо реалізації засудженими, які тримаються в установах виконання покарань, права на соціальний захист та соціальне забезпечення. Наголошено на відсутності системного підходу у нормативному забезпеченні соціального захисту засуджених в установах виконання покарань, дефіциті наукових розробок, спрямованих на з'ясування сутності правового регулювання соціальної роботи в установах виконання покарань, що здатне викликати певні негативні наслідки в роботі із засудженими. Для оптимізації цього процесу пропонується активізувати співробітництво із зарубіжними пенітенціарними структурами, міжнародними й національними неурядовими організаціями, іноземними спеціалістами з питань проведення соціальної роботи із засудженими, створити доступне для вітчизняних установ виконання покарань інформаційне поле щодо зарубіжної пенітенціарної практики соціальної роботи.

Дисертант доводить необхідність розширення співпраці установ виконання покарань з органами державної влади і місцевого самоврядування, неурядовими організаціями, релігійними конфесіями на основі програм соціальної роботи (загальноосвітнього та професійного навчання засуджених, їх духовно-морального та фізичного розвитку; підготовки персоналу, здатного проводити соціальну роботу та запроваджувати у повсякденну практику міжнародні стандарти поводження із засудженими тощо).

Виокремлено принципи соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань: принцип активності засудженого у суспільно корисній діяльності, принцип виховання в колективі, принцип опори на позитивне начало в особистості, принцип диференційованого підходу у процесі виховання, принцип комплексного підходу. Аналіз наукових джерел і практика діяльності установ виконання покарань дозволили виділити і розглянути наступні основні методи соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань: соціальну діагностику, соціальну терапію, соціальне страхування.

Проаналізовано законодавчі та інші нормативні акти, що регламентують соціальну (соціально-виховну) роботу із засудженими та з’ясовано її сутність, зміст і напрями з точки зору теорії та практики національного кримінально-виконавчого законодавства. У роботі зроблено висновок, що вітчизняний законодавець приділяє недостатньо уваги нормативно-правовому забезпеченню проведення із засудженими соціальної роботи в установах виконання покарань.

У підрозділі 2.2. «Суб’єкти здійснення соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» здійснено класифікацію суб'єктів її реалізації: державні органи, установи, організації (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, заклади органів виконавчої влади); недержавні організації (благодійні фонди, товариства, громадські об'єднання, релігійні та міжнародні організації тощо); фізичні особи (соціальні працівники, соціальні педагоги, психологи, юристи, медичні працівники, реабілітологи, волонтери тощо).

Різноманітні види соціальної роботи із засудженими здійснюють співробітники різних відділів, частин і служб установ виконання покарань. Передусім це начальники відділень СПС, психологи, старші інспектори з трудового і побутового влаштування засуджених. Основним суб’єктом здійснення соціально-виховного впливу на засуджених й одночасно його організатором в установі виконання покарань є начальник відділення СПС, який наділений відповідними посадовими обов’язками та правами.

Доведено, що соціальна робота із засудженими в установах виконання покарань здійснюється з метою сприяння розвитку особи, її виправлення і ресоціалізації,  причому вона не лише надає систему знань про закономірності розвитку природи і суспільства, розширює межі світогляду, сприяє інтелектуальному розвитку засуджених та знайомить їх із досягненнями науки й техніки, а й безпосередньо впливає на виховання засуджених. Під її впливом у засуджених змінюються свідомість, переконання, нахили, звички, поведінка тощо. У процесі цієї діяльності засудженим в установах виконання покарань прищеплюються такі позитивні якості як дисциплінованість, цілеспрямованість, уміння раціонально використовувати свій час і долати перешкоди, почуття відповідальності за свою поведінку та вчинки, чемне ставлення до інших. Робиться висновок, що соціальна робота із засудженими в установах виконання покарань, забезпечуючи отримання цими особами певних знань, набуття ними навичок з тієї чи іншої спеціальності, сприяє їх соціальній адаптації після звільнення з установи виконання покарань.

У підрозділі 2.3. «Особливості проведення соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» відзначено, що специфіку проведення такої роботи зумовлює, зокрема, постійна ізоляція засуджених від зовнішнього світу, регулярний нагляд за їх поведінкою, необхідність дотримання правил розпорядку дня, вимушене спілкування засуджених з одним і тим самим оточенням, ризики загострення психологічних особливостей особи (депресія, страх, неспокій тощо), конфлікти між засудженими й персоналом установ виконання покарань. Тому процес розвитку інституту соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань проходить у складних та суперечливих умовах. До об'єктивних труднощів виконання завдань соціальної роботи із засудженими дисертант відносить неоднозначне ставлення суспільства до кримінально-виконавчої політики й до засуджених, низький рівень мотивації та підтримки персоналу установ виконання покарань, недостатню професійна компетентність співробітників СПС установ виконання покарань тощо.

Дослідження виявило неоднозначне ставлення персоналу установ виконання покарань до проведення соціальної роботи із засудженими. Так, опитування начальників відділень СПС показало, що більшість із них правильно розуміють поняття «соціальна робота». Однак, тільки 58 % респондентів з числа працюючих на цій посаді вважають себе соціальними працівниками, а 38 % не вважають себе соціальними працівниками у зв’язку із виконанням функцій, які не є соціальною роботою. На думку 31 % респондентів у випадку звільнення їх від виконання функціональних обов'язків, які не мають соціального спрямування та уповноваження на здійснення виключно соціальної роботи із засудженими, вони не виявились би готові до такої на професійному рівні.

Зроблено висновок на необхідності удосконалення механізмів та порядку надання засудженим соціальних послуг – соціально-побутових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних тощо. Результати анкетування засуджених свідчать про їх позитивну оцінку можливості отримання послуг з працевлаштування та отримання професії (90 %), з отримання освіти (69 %). Водночас, дисертант вказує, що високі (в межах 69–90 %) показники ступеню задоволеності засудженими організацією соціальної роботи в установах виконання покарань не слід сприймати об'єктивно, оскільки зміст цієї роботи більшістю засуджених розуміється виключно як виховний процес, що здійснюється начальником відділення СПС.

У розділі 3 «Концептуальні засади соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань» дисертантом визначаються перспективні напрями удосконалення правового регулювання соціальної роботи із засудженими, а також практики її реалізації установами виконання покарань. Встановлено, що сучасною кримінально-виконавчою практикою на порядок денний поставлено питання про доцільність включення в існуючу систему ресоціалізації засуджених арсеналу соціально-педагогічних засобів, розширення виправно-виховного потенціалу установ виконання покарань, громадського впливу, активізації особистісних можливостей засудженого шляхом спеціально організованої соціальної роботи.

З метою удосконалення правової основи соціальної роботи із засудженими дисертантом сформульовано пропозиції щодо змін і доповнень чинного законодавства,  спрямованих на впорядкування та подальшу оптимізацію цього важливого і актуального напряму діяльності установ виконання покарань та інших суб’єктів соціальної роботи із засудженими. Обгрунтовано доведено, з урахуванням міжнародного досвіду пенітенціарної практики, необхідність включення до штату установ виконання покарань посад соціальних працівників (з розрахунку однієї посади на відділення СПС). Розроблено проект «Положення про соціального працівника установи виконання покарань», у якому закріплено призначення і зміст діяльності соціального працівника установи виконання покарань, основні цілі його діяльності, її завдання та функції, права і обов'язки такого працівника, порядок надання адміністрацією установи виконання покарань сприяння у трудовому і побутовому влаштуванні особам, які звільняються з місць відбування покарання, а також перелік документації, яку складає і веде соціальний працівник. Визначено перспективні напрями та шляхи оптимізації підготовки соціальних працівників для органів і установ виконання покарань. Зокрема, з цією метою дисертантом пропонується створення в складі Інституту кримінально-виконавчої служби факультету «Соціальна робота», який здійснюватиме первинну підготовку соціальних працівників для органів і установ виконання покарань.