СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНДУСТРІЇ СПОРТУ:СОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та основні завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні й емпіричні засади, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, форми й характер її апробації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади становлення та функціонування індустрії спорту» проведено соціологічний аналіз процесів становлення сучасного спорту як індустрії, проаналізовано та систематизовано положення основних теоретичних підходів щодо функціонування індустрії спорту за сучасних умов, обґрунтовано застосування системного підходу до вивчення спорту як індустрії.

Відзначено, що спортивні практики, трансформуючись у перебігу становлення конкретних форм соціуму, відігравали важливу роль упродовж усієї історії розвитку сучасної цивілізації. Соціологи неодноразово бралися до пояснення соціальної сутності спорту, аналізуючи або Олімпійські ігри Давньої Греції, або гладіаторські бої Давнього Риму, або лицарські турніри середньовічної Європи. Такі підходи до аналізу сучасного спорту підводили вчених інколи до дуже суперечливих висновків. Наприклад, в одній з перших праць із соціології спорту Г. Ріссе заперечує залежність спорту від економічного життя суспільства. Й. Гейзинґа виникнення спорту пов’язує з переходом від гри як розваги до організованої системи клубів і змагань, але він аналізує лише ігровий компонент спорту, підкреслюючи, що змагання віддаляються з ігрової сфери і стають уже не грою, але і не чимось серйозним, тим самим вчений заперечує значущість спорту в сучасному суспільстві. Однак стрімкий розвиток спорту спростовує висновки Й. Гейзинґи про його «несерйозність», на що вказують у своїх роботах М. Мосс, Н. Еліас, П. Бурдьє та інші соціологи, доводячи, що сучасний спорт впливає на все суспільство в цілому і на всі суспільні структури; він стосується всіх аспектів громадського життя – політичного, економічного, культурного, соціального, технологічного – і водночас впливає на повсякденне життя індивідів. В останніх дослідженнях соціологи почали говорити про оригінальність сучасного спорту як нового продукту, що сформувався в суспільстві Нового часу (спочатку – в англійському суспільстві) внаслідок небувалого раніше сполучення трьох головних чинників: своєрідних форм політичного життя, специфічного типу взаємозалежності між соціальними групами й особливим ладом емоційного життя. Новий етап розвитку індустрії спорту, пов’язаний із глобалізацією спортивної діяльності, проаналізовано на підставі робіт Дж. Маґвайра.

Розкрито основні причини трансформації спорту в індустрію, розглянуто процеси, що  сприяли розвитку спортивних ЗМІ, спонсорства, виробництву одягу та устаткування, будівництву інфраструктури. Відзначено, що з перетворенням спорту на індустрію спортивність стає ознакою прогресу.

Зазначено, що проблемність функціонування сучасного спорту викликає гостру критику в науковій літературі щодо його позитивної ролі в суспільстві. Тому здійснено   теоретичний   аналіз  деструктивних  факторів,  пов’язаних  з   розвитком

індустрії спорту: політизації, ідеологізації спортивної діяльності, що сприяють етноцентризму і націоналізму, розвитку конфліктних ситуацій; комерціалізації, яка стимулює надмірну конкуренцію, насильство та інші негативні явища; тривіалізації, пов’язаної з деградацією масової культури; бюрократизації, що призводить до зміни статусу, ролі та функцій спорту. Намагаючись визначити характерні якісні риси розвитку сучасного спорту, більшість провідних спеціалістів у галузі соціології спорту сходяться на тому, що таким елементом є ускладнення його організаційної структури і політики, що є відображенням більш широких і складних процесів розвитку сучасного суспільства, серед яких вагоме місце посідає бюрократизація. Наслідком бюрократизації для сучасного спорту є, насамперед, зміна соціального статусу, ролі та функцій спорту. Звертаючись до цих проблем, американський соціолог А. Інгхем відзначає, що розвитку бюрократичного контролю в сучасному спорті сприяє «технологічна раціональність» організаційної діяльності. Такий контроль означає примус і посилення експлуатації спортсменів. З цим пов’язане ще більше поглиблення розриву між спортсменами і спортивною діяльністю. Поглиблюється відчуження спортсмена як від самої діяльності, так і від суспільства в цілому. Спортсмен стає предметом маніпуляцій і оцінюється в категоріях своєї змагальної, соціальної й економічної цінності.

Зазначено, що спорт є складовою суспільства і не може розвиватися ізольовано від інших соціальних систем та суспільства в цілому. А тому сучасний спорт, як і всі види діяльності, підкорюється закономірностям індустріальної цивілізації, характерними ознаками якої є орієнтація на матеріальні цінності, конкуренція і боротьба, комерціалізація всіх сфер діяльності. Тому проблему подолання деструктивних факторів розвитку індустрії спорту неможливо розв’язати без зміни моделі самого суспільства, яке мало би орієнтуватися на розвиток творчих здібностей особистості, а не тільки на прагматичні інтереси.

Проаналізовано та систематизовано теорії і концепції соціалізації особистості, що запропоновані вченими в галузі соціології спорту. Доцільність вивчення соціалізуючого потенціалу спорту була висловлена ще в роботах Ч. Кулі і Дж. Міда, які відзначали, що спортивні ігри є частиною процесу соціалізації. Для побудови своїх концепцій вчені в галузі соціології спорту запозичують окремі погляди французького педагога і психолога Ж. Піаже, який вважав, що в процесі виховання саме ігри за правилами створюють ситуації, в яких від учасників очікуються певні дії, і вони повинні виявити конформність під час їх виконання. Гра і спорт створюють середовище, де розвивається фізичний та емоційний потенціал особистості. Кінцевим результатом цього процесу є створення цілком функціональної та ефективної дорослої людини. Спорт і гра є своєрідним «мікросвітом», що соціалізує людину у певних ситуаціях, де установлюються символічні санкції (правила), що відбивають реальне життя.

Зазначено, що еволюційний розвиток індустрії спорту як цілісної системи супроводжується прогресуючою диференціацією її структури, функцій, формуванням і вдосконалюванням усіх її компонентів. Зміна самої сутності спорту, ускладнення його структурних соціальних зв’язків і функцій відбивалися і осмислювалися   з   позицій   різних   наукових   теорій.   Кожне   покоління   вчених,

розглядаючи проблеми функціонування спорту крізь призму вимог свого часу, вибудовувало різні концепції й моделі його розвитку. Але з позицій системного підходу спорт у науковій літературі майже не аналізується. Системний підхід відкриває можливість досліджувати будь-яку соціальну систему як цілісність, при цьому не замикаючись на «визначальному» факторові, а досліджуючи цілісну взаємодію, визначаючи структуру об’єкта і характер взаємозв’язків у структурі між елементами та структури із середовищем.

Другий розділ «Функціонування індустрії спорту як соціальної системи» присвячено визначенню індустрії спорту, проаналізовано її складники, визначено фактори навколишнього середовища, що впливають на стабільність системи індустрії спорту.

Зазначено, що необхідність об’єднання різних галузей і сфер діяльності в індустрію спорту обумовлена спільністю цілей їх діяльності та тісних взаємин, що існують між ними. Показано, що спорт за сучасних умов виявляється залученим до двох незалежних систем: суспільства та індустрії, будучи їх частиною, розвиваючись, виходячи із закономірностей їх розвитку. Одночасно спорт є самостійною соціальною системою, що має свої унікальні елементи (як, наприклад, змагання). Запропоновано за базовий елемент системи індустрії спорту прийняти спортивність як ознаку, яка має безпосереднє відношення до спорту, але виходить за його межі. Спортивність є сполучною ланкою різних складових елементів системи індустрії спорту і проявляється у різноманітних видах і формах (від виступу на змаганнях представників шкіл, спортсменів-інвалідів, професійних спортсменів до виробництва, продажу, купівлі будь-яких спортивних товарів і послуг). Система індустрії спорту має свою власну специфічну систему комунікації, свою мову, міфи, історію і культуру.  Підсистеми індустрії спорту, будучи її структурними елементами, самі в той же час є системами, що мають свою внутрішню структуру та свої структурні підрозділи. Об’єднані міжелементними зв’язками і механізмами, вони тісно взаємодіють між собою. Будь-які істотні зміни в одній з них обов’язково породжують відповідні  зміни в інших підсистемах. Підкреслено, що останнім часом, індустрія спорту дуже активно розвивається. Крім процесів посилення диференціації усередині різних комплексів вправ, видів спорту, систем виставлення оцінок і підрахунків балів тощо, відбувається зміна форм диференціації, що призводить до збільшення видів комунікації, появі нових ролей і статусів, виникненню нових організацій, формальних і неформальних правил і настанов, що в кінцевому рахунку ще більш ускладнює систему індустрії спорту. У результаті подібного ускладнення, з одного боку, все більше зростає роль комунікації, з іншого боку – інформації про властивості і характеристики самої системи, що викликає нагальну потребу в самоосмисленні (саморефлексії). Система індустрії спорту саморефлексує за допомогою центрів, що займаються вивченням різних аспектів виникнення, функціонування і перспектив розвитку спорту: інститутів, академій фізичної культури і спорту тощо. Зазначено, що з метою самозбереження система повинна якось упорядковувати взаємодію як усередині самої себе, так і з зовнішнім середовищем, реагуючи на його зміни, тобто здійснювати те, що Н. Луман називав «редукцією комплексності». Таку функцію в системі індустрії спорту виконують різні організації, такі як МОК, НОКи, різні федерації, асоціації, союзи, клуби тощо, мінімізуючи в такий спосіб безладдя усередині системи й виступаючи сполучною ланкою із зовнішнім середовищем.

Індустрія спорту визначена автором, як соціальна система, пов’язана з виробництвом, просуванням і збутом спортивних товарів, послуг, організацією й проведенням спортивних подій, а також розгалуженою системою комунікацій.

Визначено, що на стабільність системи індустрії спорту істотно впливають чинники навколишнього середовища: економічне середовище, політична ситуація, правове та соціальне середовище. Чинники навколишнього середовища прямо й безпосередньо впливають на підприємства, що виробляють спортивні товари, послуги та інформацію. Від того, якими будуть ці фактори, залежить, якою буде індустрія спорту в країні, наскільки вона буде розвинена і які потреби буде обслуговувати.

Виділено та проаналізовано чинники, що сприяли еволюції спортивної моди: розвиток клубів за інтересами; впровадження нових матеріалів і технологій виготовлення спортивного одягу і взуття; мода на окремі види спорту; поява і стрімке поширення нових видів спорту, практик дозвілля. Помітну роль у розвитку індустрії спортивної моди зіграли такі соціальні течії, як фемінізм, «сексуальна революція» тощо, під впливом яких тілесна виразність ставала засобом звільнення тіла від різних умовностей. Поширення спортивної моди аналізується з позицій різних теорій і концепцій: теорії «показного (демонстративного) споживання» Т. Веблена, теорії «наслідування» Г. Зіммеля, теорії «просочування по горизонталі» Ч. Кінга, концепцій пояснення моди на підставі колективної поведінки К. Ленга і Г. Ленга, Г. Блумера. Зазначено, що останнім часом спостерігаються значні зміни індустрії спортивних товарів: стрімко зростає кількість учасників ринку, розширюється асортимент товарів, який охоплює всі сегменти споживачів, підвищується конкуренція серед учасників ринку. Цьому сприяє процес спортивної диференціації, який триває і прискорюється тепер. Відзначено, що, пропонуючи ті або інші зразки, спортивна мода формує змістовну сторону споживання: образ високоякісного товару ідентифікується з певним спортивним образом, маркою, брендом.

Обґрунтовано положення про те, що за сучасних умов індустрія спорту суттєво впливає на макроекономічні показники індустріально розвинених країн світу і може сприяти соціально-економічному зростанню будь-якої країни. Автор доводить, що ступінь розвитку індустрії спорту є одним із чинників, який впливає на темпи розвитку суспільства, рівень і якість життя населення, ділову активність. Зазначено, що проведення спортивних змагань забезпечує розвиток галузей, прямо та побічно пов’язаних зі сферою спорту. Доведено, що функціонування індустрії спорту сприяє зростанню попиту населення як на спортивно-оздоровчі послуги, так і на спортивні товари. Використання сучасних технологій в індустрії спорту поглиблює зв’язки цієї системи з іншими підсистемами національної економіки. Проаналізовано нову галузь в індустрії спорту, що стрімко розвивається, – спортивний інжиніринг, головною метою якого є впровадження в практику спорту, фізичної культури й активного відпочинку останніх досягнень науки й сучасних технологій для підвищення ефективності тренування спортсменів і тих, хто просто займається фізичною культурою, поліпшення технологічної й функціональної якості спортивного інвентарю, одягу, взуття й усього устаткування, що має відношення до спорту, фізичної культури та активного відпочинку.

Здійснено класифікацію підприємств, що є виробниками індустрії спорту, та розглянуто основні види ринків, на яких вони вступають у конкурентні відносини з іншими товаровиробниками й продуктами: дозвілля, здоров’я і краси, видовищно-масових послуг. Відзначено, що закономірним наслідком активної інтеграції спорту до економічної системи ринкового типу є те, що результат спортивної діяльності – спортивні послуги (спортивне видовище, оздоровчі заняття тощо) набувають форми товару, що у свою чергу, призводить до формування та інтенсивного розвитку ринку послуг індустрії спорту, визначальне місце на якому займають «первинні» (спортсмени, глядачі) та «вторинні» (ЗМІ, бізнес) споживачі послуг. Серед усіх споживачів спортивних товарів і послуг виділено п’ять основних груп: 1) покупці спортивного обладнання, тренажерів, спортивного одягу і взуття; 2) відвідувачі спортивно-оздоровчих установ, фітнес-клубів, тренажерних залів; 3) відвідувачі спортивно-видовищних заходів, активні вболівальники; 4) аудиторія спортивних ЗМІ, присвячених спорту; 5) навколоспортивна аудиторія, зокрема спортивні фанати.

Відзначено, що прискорення інтеграції індустрії спорту до ринкових відносини в Україні призвело до суттєвих перетворень схем розвитку різних видів спорту, а також характеру діяльності та взаємин між її суб’єктами. З одного боку, децентралізація управління галуззю, зменшення обсягів бюджетного фінансування спортивного сектору, занепад багатьох об’єктів інфраструктури призвели до деградації та часткового руйнування системи підтримки спорту в нашій країні, з іншого – збільшення кількості та різноманітності видів фізкультурно-спортивної діяльності призвело до перенасичення ринку відповідних послуг та посилення на ньому родової та видової конкуренції.

Виділено та проаналізовано три групи суб’єктів спортивної комунікації: I група – широке коло учасників спортивного руху (спортсмени, тренери, представники федерацій, спортивні судді і т. ін.), які найчастіше виступають у ролі адресантів, що виробляють вихідну інформацію, сприяють створенню певної інформації, що полягає в красі, видовищності, естетичній цінності, а також креативних сторонах спорту, і передачі її іншим групам суб’єктів (журналістам і аудиторії); II група – спортивні журналісти, представники прес-служб, маркетингових агентств, а також засновники і керівництво (редактори) спортивних ЗМІ – можуть бути як адресантами, так і комунікаторами; III група – представники аудиторії, які одержують інформацію (адресати) і в той же час впливають на її зміст.

Показано, що функціонування індустрії спорту як комунікативної системи здійснюється через засоби масової інформації, організації та неформальні контакти. Проаналізовано вплив преси, радіо, телебачення та Інтернету на розвиток спортивної комунікації.

У третьому розділі «Комунікації в спорті» розглянуто актуальні питання, принципи, на яких ґрунтується спортивний маркетинг, прямий маркетинг, реклама у

спорті та спортивне спонсорство.