РОЗВИТОК ТЕОРЕТИЧНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ КОНЦЕПТУ «КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ» В СУЧАСНІЙ СОЦІОЛОГІЇ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
РОЗВИТОК ТЕОРЕТИЧНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ КОНЦЕПТУ «КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ» В СУЧАСНІЙ СОЦІОЛОГІЇ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтована актуальність та ступінь розробленості теми дисертаційної роботи в сучасній соціології, сформульовано мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, визначено наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та публікації.

У першому розділі «Генезис історико-соціологічних традицій дослідження концепту «культурний капітал» в сучасних соціологічних теоріях» досліджено передумови формування в соціології концепції культурного капіталу, систематизовано за різними критеріями наукові підходи до визначення сутності концепту «культурний капітал» та механізмів репродукції культурного капіталу.

Так, введення концепту «культурний капітал» до наукового обігу відбувалося на новітньому етапі розвитку соціологічної думки (середина ХХ ст.) внаслідок трансформацій та змін як на макрорівні (науково-технічна та інформаційна революції), так і на індивідуальному рівні (соціальна, духовна та інтелектуальна зміни у свідомості). Відповідно до цього історію формування концепту «культурний капітал» можна описати як послідовність п’яти етапів. Перші два етапи відображають передумови появи концепту: на першому етапі (ХVII - початок ХVIII ст.) відбулося виокремлення поняття «капітал» в економічній теорії та політекономії; на другому – формування теорії капіталу в марксистській соціології (кінець ХIХ ст. – початок ХХ ст.). На третьому етапі (проміжному) здійснювалося дослідження нематеріальних типів капіталу у теоретичній соціології (20-ті роки ХХ ст.). Останні два етапи (становлення концепції) відображають формування концепції культурного капіталу у соціології П.Бурдьє та його послідовників (50-ті роки ХХ ст.) та виокремлення сучасних альтернативних поглядів щодо сутності та механізмів дії культурного капіталу (із 70-тих років ХХ ст.). Досліджено, що поняття «капітал» є найвужчим серед таких дефінітивних понять, як «потенціал», «ресурси» та «активи», а отже, його специфіка виражається у активній динамічній формі, що знаходиться у стані перетворення, відтворення власних форм та конвертації.

В роботі зазначається, що в актуальних і на сьогоднішній день працях П.Бурдьє та його послідовників вперше було обгрунтовано типологізацію станів, механізмів відтворення та сфери дії культурного капіталу. Однак, зважаючи на історичні та соціокультурні обставини, в яких було створену цю концепцію, в ній наявні деякі суперечності, що потребують уточнення. До таких слід віднести відсутність чіткої інтерпретації концепту «культурний капітал», його обсягу та змісту, вузькість розуміння конверсійного перетворення та користі, що здатні приносити власнику культурні ресурси, неврахування сучасних змін в культурній еліті як суб’єкті-носії культурного капіталу, ідеалізацію системи станів капіталу та ін.

На основі проведення аналітичного огляду наукових дискусій стосовно змісту концепту «культурний капітал» констатовано відсутність єдності щодо оцінки сутності, а особливо специфіки актуалізації культурного капіталу. На додаток до традиційного розходження у розумінні зв’язку батьківського культурного капіталу та подальших освітніх надбань, яке знайшло відображення у соціологічних моделях культурної репродукції (основні представники: П.Бурдьє, К.Асшафенбург, Д.Габлер, Ф.Еріксон, Д.Коуфман, І.Мас, Ж.-П.Пассерон), соціальної мобільності (П.Дімаджіо, П.Де Граф, Д.Катсіліс, Д.Крайкамп, Р.Рубінсон) та когнітивного розвитку (Ф.Рошер, Г.Челенберг), у дисертації запропоновано інші критерії для класифікації розуміння концепту «культурний капітал». По-перше, варто вказати на існування відмінностей у трактуванні концепту «культурний капітал» відповідно до фіксації ним сутнісних ознак суспільства або ж індивідуальних надбань соціального актора. По-друге, розуміння сутнісної основи культурного капіталу значно різниться відповідно до методологічної орієнтації дослідника: прихильники кількісної методології визначають його як відносини, поведінку та установки агента, тоді як прихильники якісної методології – як здатність до взаємодії із соціальними інституціями.

Загалом варто зазначити, що на сучасному етапі розвитку соціологічної теорії дефініції концепту «культурний капітал» тяжіють або до класичних формулювань П.Бурдьє, або до фактичної редукції культурного капіталу до освітнього (чи освітньо-професійного) рівня особи. У першому випадку соціологами не враховуються не лише критичні зауваження, звернені до вже згаданої концепції, але й зміни в сучасних тенденціях, які, безумовно, повинні враховуватись при уточненні та корегуванні даного концепту. У другому випадку, окрім нівелювання капітальної природи дослідницького об’єкту, його сутність зводиться лише до одного структурного елементу, що вимірюється найпростіше. Причини такої складності у розумінні сутності концепту «культурний капітал» полягають: у зосередженості соціологів більшою мірою на вимірюванні операціональних складових концепту «культурний капітал» без попередньо розроблених теоретико-методологічних засад його дослідження; у суперечності авторських підходів, спрямованих на опис лише окремих аспектів концепту «культурний капітал», а не на розробку цілісної концепції культурного капіталу; у складності метафоричної природи концепту «культурний капітал», що обумовлює тривання його адаптації до категоріально-понятійного апарату соціологічної теорії.

У другому розділі «Теоретичні аспекти соціологічної рефлексії соціальних вимірів культурного капіталу» здійснено концептуальне узагальнення змісту та структурних складових культурного капіталу, його функціонального статусу та конверсійного потенціалу, визначено основні засади символічного виміру культурного капіталу.

Обгрунтовано, що конструювання структурних елементів культурного капіталу є необхідним завданням загальної соціологічної теорії, що обумовлено плюралізмом підходів до визначення його концептуального змісту та важливістю для подальшого валідного вимірювання. Специфікою визначення структурних елементів культурного капіталу є, перш за все, окреслення рівня соціологічного пізнання. У межах даного дослідження зазначений процес передбачає вивчення культурного капіталу на мікрорівні як основи подібної структуризації на рівнях пізнання більшого масштабу.

Виділені стани культурного капіталу, запропоновані в працях П.Бурдьє, є якісно різними за своєю сутністю і вимагають об'єднання у єдину систему, яка б дозволяла описати культурний капітал як єдиний цілісний потенціал окремого індивіда. Це уможливує здійснення структуризації інкорпорованого та інституціоналізованого типів, тоді як об’єктивований культурний капітал виступає як матеріальні надбання, оцінені за допомогою суспільного інкорпорованого культурного капіталу, а отже, за своєю сутністю не може існувати без інкорпорованої у свідомість соціальних суб’єктів оцінки їх значної цінності. Структурними елементами культурного капіталу стосовно його інкорпорованого стану на мікрорівні є сукупність загального (знання культурних традицій і норм, комунікативна компетентність та загальна освіченість) та специфічного знання (професійна компетентність), а також рівня морально-етичної культури; стосовно інституціоналізованої форми – сукупність легітимізованих дипломів та сертифікатів, що вирізняються залежно від актуальності отриманого знання та престижу закладу, що його пропонує.

Функціональний статус культурного капіталу визначається низкою соціальних процесів, що охоплюють життєвий шлях індивіда, починаючи від етапів ранньої первинної соціалізації. На різних етапах становлення особистості культурний капітал може відтворювати окремі функції культури, серед яких, враховуючи природу різних типів капіталів, можна виділити загальні (притаманні усім або більшості капітальним формам) та специфічні, які є характерними лише для капіталу культурного. Серед загальних функцій культури, які відтворює культурний капітал, доцільно вирізнити: здатність створювати прибуток та посилювати економічну владу, розрізнення, розпізнавання та розшифрування індивідів, соціальних груп та культурних кодів, стратегій та принципів дій соціальних агентів, надання шансів на здобуття влади та впливу, формування престижу та репутації соціального суб’єкта, легітимації соціальних статусів, конвертації. Серед специфічних функцій адаптації та соціалізації, комунікації, репродукції. Однак усі перераховані загальні функції мають свою специфіку відтворення безпосередньо у практичній діяльності.

Ефект конверсії культурного капіталу та загалом його актуалізації не обмежується перерозподілом капітальних форм та одержанням додаткових прибутків, зокрема матеріальних. Специфіка накопичення культурного капіталу визначається наявністю специфічних некапітальних властивостей, що виражаються у додаткових психологічних, моральних та духовних особистісних благах від збільшення обсягу та самого процесу накопичення культурного капіталу. Наявність цих властивостей притаманна лише індивідуальному культурному капіталу та характеризує його відмінність від суспільного.

Аналіз концепту «культурний капітал» в межах логіко-символічного підходу відображає сутнісні ознаки об’єктів, що мають символічну природу. Логіко-гносеологічний підхід Ч.Пірса дає можливість визначити сутність культурного капіталу як специфічного утворення, що має символічну основу та може бути розглянутий через призму параметризації за допомогою таких основних філософських категорій, як кількість, якість та модальність. Саме цими параметрами визначається специфічна релятивність культурного капіталу як ресурсу соціального життя, що відображається залежно від зовнішніх та внутрішніх, суб'єктивних та об'єктивних характеристик соціального суб’єкта та відповідних йому соціальних структур. Таким чином, два параметри, що характеризують культурний капітал, визначені П.Бурдьє – обсяг (кількість) та структура, необхідно доповнити ще двома – якістю та модальністю.

У третьому розділі «Пізнавальні тенденції актуалізації культурного капіталу» визначені гносеологічні суперечності теоретичного конструювання технологій накопичення культурного капіталу, детермінанти формування та накопичення культурного капіталу в контексті сучасних суспільних процесів.

Досліджено, що наукове виокремлення джерел накопичення та формування культурного капіталу розвивалося в межах суперечності визначення первинності сімейного виховання (відтворений культурний капітал) та освіти (індивідуальний культурний капітал), зокрема вищої, що загалом було представлено відповідно в межах соціологічних моделей культурної репродукції та соціальної мобільності. Як можливе вирішення даних суперечностей запропоновано врахування, окрім суто передачі культурного знання, мотиваційного прагнення до подальшого навчання та розуміння цінності вищої освіти як необхідного джерела накопичення культурного капіталу, відсутність якого значною мірою нівелює значення батьківського культурного капіталу. Такий підхід певним чином суперечить концепції П.Бурдьє, оскільки визначає будь-яку соціальну групу чи інституцію (наприклад, державу у разі впровадження програм підтримки абітурієнтів з низьким рівнем батьківського культурного капіталу) як суб’єкта культурного відтворення, а не лише елітарні родини. Отже, належність до класу культурної еліти не є безпосереднім чинником репродукції культурного капіталу, однак, зазвичай, стійка орієнтація на отримання якісної вищої освіти, підкріплена матеріальними, соціальними та культурними ресурсами, залишається її атрибутивною ознакою.

Суперечності та відмінності у теоретико-методологічному обґрунтуванні концепції культурного капіталу призводять до розмивання специфіки концепту «культурний капітал» та сприяють тенденції зведення його змісту до освітньо-професійного рівня індивіда (людського або освітнього капіталу). Це, однак, є невипадковим, оскільки в наш час культурне знання та компетенції тісно корелюють з високим статусом у професійній сфері. Більше того, відповідно до процесів інформатизації та поглиблення спеціалізації знання змінюється й сама культурна еліта, набуваючи ознак інтелектуалів. Внаслідок цього традиційне уявлення про вимірювання культурного капіталу варто уточнити, враховуючи направленість культурного споживання до найбільш конвертованого знання (іноземні мови, комп’ютерні технології, володіння науковою лексикою, комунікабельність тощо), тоді ж як залучення до сфер високого мистецтва втрачає статус основи конструювання культурного капіталу.

Дослідження впливів процесу глобалізації в соціокультурній сфері на окрему особистість проявляються в таких соціальних процесах, як культурна плюралізація, сімейна модернізація, ціннісна трансформація, інформатизація та віртуалізація. Так, зміни у внутрішньосімейних взаєминах та вихованні в свою чергу призводять до появи нового типу незавершеної або відкритої соціалізації, що є наслідком зменшення внутрішнього контролю, демократизації стосунків між батьками та дітьми, розширення патернів та моделей можливого розвитку майбутнього, а також появи нових агентів соціалізації. Зокрема, виникнення віртуального агента соціалізації – Інтернет-технологій – містить у собі як можливі надбання, так і культурні ризики: ефект віртуалізації залежить від мети використання мережі користувачем (інформаційної, комунікативної або розважальної) та її реалізації, а також впровадження знання стосовно комп'ютерної екології. Внаслідок цього змінюється традиційний процес сімейної репродукції, що є основою постструктуралістської концепції капіталів, варіативності її результатів.

Часткова трансформація традиційних цінностей (дисциплінованість, слухняність, ввічливість, вміння гарно поводитись та ін.) як чинника накопичення культурного капіталу у модерні (індивідуалізму, раціоналізму, незалежності, прагнення до індивідуального успіху та ін.) як наслідок призводить до ефективнішого перетворення активів та ресурсів індивіда в капітал та його конвертацію, а також до зміни в структурі морально-етичного компонента культурного капіталу.

 

Значущим для соціокультурної сфери є часткове зняття полярності класичного протиставлення масової та елітарної культур та ускладнення соціологічної концептуалізації даних понять, що є наслідком значної плюралізації культурних течій та напрямків, зміни у ціннісно-нормативній системі, комерціалізації (зокрема, включення елементів класичних творів мистецтва до масової культури споживання й індустрії розваг) та демократизації цензури в соціокультурній сфері. Таким чином, зміна внутрішньої структури як суб'єкта-носія, так і джерел накопичення культурного капіталу вимагає сутнісного переосмислення останнього відповідно до тенденцій сучасності.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины