ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ ГРУПОЮ ОСІБ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами та планами, визначається мета, задачі та методи дослідження, його об’єкт і предмет, характеризується методологічна основа, формулюється наукова новизна роботи, розкривається практичне значення одержаних результатів, вказується ступінь апробації результатів дослідження, наявність публікацій за темою дисертації, структура та обсяг роботи.

Розділ перший «Загальна характеристика форм співучасті в кримінальному праві України: історичний, правовий, філософський та логіко-семантичний аналіз» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Загальна характеристика форм співучасті в джерелах кримінального права, що діяли на території України» простежено історію виникнення, формування та подальший розвиток форм спільного вчинення злочину за кримінальним законодавством дореволюційного і радянського періодів. Аналіз історичних джерел (Руська Правда, Соборне Уложення 1649 р., Військовий артикул 1715 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Кримінальне Уложення 1903 р., декрети Радянської влади, Керівні засади з кримінального права РРФСР 1919 р., Кримінальні кодекси УСРР (1922 р.), УРСР (1927 і 1960 р.р.), Основи кримінального законодавства СРСР (1958 р.) дав змогу встановити, що, незважаючи на безсистемний підхід у визначенні форм співучасті, така форма співучасті, як «група осіб за попередньою змовою», в різних її проявах, виділялась на нормативному рівні завжди. Передбачена вона також в ч. 2 ст. 28 КК України.

Встановлено, що порівняно з іншими джерелами кримінального права, які діяли на території нашої держави, в чинному КК України має місце найбільш системний підхід до визначення форм співучасті у злочині, зокрема в ст. 28 КК України чітко виділено чотири форми співучасті. Водночас наведені в законі формулювання не є точними, що обумовлює розпливчатість критеріїв розмежування форм співучасті. У свою чергу системне співвідношення передбачених в КК України форм співучасті зумовлює висновок про неможливість належної кримінально-правової оцінки окремих проявів співучасті.

У підрозділі 1.2 «Зміст та обсяг поняття «форма співучасті» в кримінальному праві: правовий, філософський та логіко-семантичний аналіз» обґрунтовано, що поняття «форма співучасті» в кримінальному законі не використовується, а його визначення здійснює теорія кримінального права. Дослідивши зміст поняття «форма», особливості змісту поняття співучасті у злочині та змістовних характеристик, притаманних кожному прояву співучасті, дисертант запропонував власне визначення поняття «форми співучасті», а саме - як певний спосіб взаємодії декількох суб’єктів злочину при спільному вчиненні умисного злочину, що визначається характером вчинюваних дій, суб’єктивних зв’язків між співучасниками та спільністю їх злочинних намірів.

Розділ другий «Кримінально-правова характеристика вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті за КК України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Специфічні ознаки вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті», виходячи із законодавчого визначення вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК України), автор виділяє такі специфічні її ознаки: 1) наявність не менше двох осіб, що визнаються суб’єктами злочину; 2) попередня (до початку вчинення) домовленість про вчинення умисного злочину.

На підставі аналізу кожної з цих специфічних ознак дисертант приєднується до підходу про існування двох варіантів складу групи осіб, яка діє за попередньою змовою: 1) група у складі виконавців (співвиконавців); 2) група у складі осіб, які відповідно до розподілу ролей виконують функції співучасників різних видів за наявності принаймні одного виконавця.

При буквальному тлумаченні змісту ч. 2 ст. 28 КК України було встановлено, що група осіб за попередньою змовою не може розглядатись як така, що має місце і в ситуаціях, коли співвиконавство відсутнє. На цій підставі обґрунтовується висновок про те, що системоутворюючою ознакою цієї форми співучасті слід розглядати саме наявність «групи осіб», у зв’язку з чим поняття цієї ознаки має розкриватися в окремій частині зазначеної статті. На думку дисертанта, зміст поняття «група осіб» утворюється завдяки взаємодії співучасників та взаємообумовленості, що охоплюється поняттям «організованість дій співучасників», і потребує нормативного закріплення в ст. 28 КК України (див. висновки).

Кримінально-правовий зміст організованості дій співучасників полягає в тому, що дії кожного співучасника є необхідною умовою вчинення діяння виконавцем (досягнення запланованого результату), вони об’єктивно складають цілісний механізм вчинення злочину (злочинів), у зв’язку з чим така характеристика взаємодії співучасників може мати місце як у разі, коли досягнення запланованого результату передбачає вчинення одного злочину однією особою, так і у випадку, коли досягнення запланованого результату передбачає вчинення декількох злочинів, при вчиненні яких виконавцем буде одна й та сама особа чи різні особи.

Додатковим показником організованості дій співучасників може бути час вчинення дій співучасниками, коли дії, які об’єктивно сприяють виконавцю вчинити злочин, виконуються на стадії безпосереднього вчинення ним злочину. При цьому організованість як змістовна характеристика «групи осіб» може мати різний ступінь, що визначається особливостями конкретної ситуації вчинення злочину. Зокрема, цей зміст визначають: кількість учасників групи, стійкість їх взаємозв’язків та узгодженість дій при вчиненні злочину. Так, рівень організованості буде найвищий – у злочинної організації. Однак, у будь-якому разі організованість слід вважати характеристикою, що дає змогу розглядати поведінку декількох суб’єктів злочину як діяльність групи осіб (діяльність колективного суб’єкта). З урахуванням цього пропонується доповнити ст. 30 КК України нормативним орієнтиром, який дозволив би кваліфікувати дії різних видів співучасників, котрі спільно вчиняють злочин і відзначаються організованістю, як дії групи осіб за попередньою змовою (див. висновки).

Дослідивши й проаналізувавши підходи щодо часу виникнення попередньої змови як другої специфічної ознаки відповідної форми співучасті, автор дійшов висновку, що більш обґрунтованим є підхід стосовно того, що домовленість можлива до початку виконання хоча б одним з учасників групи діяння, передбаченого як обов’язковий елемент об’єктивної сторони юридичного складу відповідного закінченого злочину. Специфічний зміст ознаки «група осіб» слід розглядати як зумовлений високим рівнем взаємодії співучасників та взаємообумовленістю їхніх дій. Це дає підстави визнавати таку групу колективним (цілісним) суб’єктом.

У підрозділі 2.2 «Співвідношення «групи осіб за попередньою змовою» з іншими формами співучасті: місце в існуючій системі форм співучасті та межі можливого розширення змісту» аналізуються ознаки групи осіб за попередньою змовою з ознаками таких форм співучасті, як співучасть у вузькому розумінні, група осіб без попередньої змови, організована група.

Обґрунтовується позиція, що відмінною ознакою «групи осіб за попередньою змовою» та співучастю у вузькому розумінні є «група осіб», а щодо «групи осіб без попередньої змови» відмежувальними ознаками виступають попередня змова та організованість.

При розмежуванні організованої групи та групи осіб, яка вчиняє злочин за попередньою змовою, було проаналізовано її ознаки й встановлено, що специфічними ознаками, які характеризують організовану групу, відповідно до ч. 3 ст. 28 КК України виступають: а) кількісний склад групи; б) спосіб її утворення; в) стійкість групи (об’єднання); г) мета створення групи; ґ) наявність єдиного плану злочинної діяльності групи; д) розподіл функцій учасників групи; є) поінформованість усіх учасників групи про наявність єдиного плану злочинної діяльності.

Під час аналізу ознак організованої групи було звернуто особливу увагу на характеристику стійкості і мети створення такої групи. Стійкість, на думку дисертанта, проявляється у незмінності персонального складу організованої групи, збереженні певної ієрархії стосунків між її членами, встановленому розподілі ролей, визначеності правил поведінки, незмінності злочинних намірів, здатності встояти проти несприятливих зовнішніх впливів. Водночас при розгляді мети створення організованої групи обґрунтовується положення про наукове розуміння мети створення організованої групи, передбаченої в ч. 3 ст. 28 КК України, як такої, що охоплює вчинення декількох злочинів.

Крім цього в роботі обґрунтовується висновок про те, що відмінною ознакою понять «група осіб за попередньою змовою» та «організована група» слід вважати рівень взаємодії співучасників та кількісний склад.

У підрозділі 2.3 «Кримінально-правове значення вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» обґрунтовується, що в КК України має місце системний підхід щодо врахування суспільної небезпечності злочинів, вчинених групою осіб за попередньою змовою. Адже як при кваліфікації злочину, так і при призначенні покарання за вчинений злочин ця обставина враховується як така, що кваліфікує його як діяння підвищеної суспільної небезпеки.

У роботі розкривається зміст напрямів, у межах яких проявляється кримінально-правове значення форми співучасті, що розглядається. Такий зміст, зокрема, пов’язується з тим, що:

а) в окремих складах злочинів специфіка діяння передбачає можливість його вчинення лише групою осіб, у зв’язку з чим цей різновид співучасті передбачений як обов’язкова чи альтернативна ознака юридичного складу злочину певного виду (наприклад, у складі групового порушення громадського порядку, передбаченого ст. 293 КК України);

б) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачене як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака у змісті кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів (наприклад, у кваліфікованому складі терористичного акту, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України),

в) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачене як обставина, що обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України); такий нормативний припис зобов’язує застосувати більш суворе покарання за наявності «групи осіб за попередньою змовою» в будь-якому випадку, якщо така кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака не передбачена в інкримінованому особі складі злочину;

г) в усіх випадках вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб може бути враховане при призначенні покарання як один із показників ступеня тяжкості вчиненого злочину (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України), а також як «орієнтир» для визначення характеру та ступеня участі кожного зі співучасників у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 68 КК України).

У підрозділі 2.4 «Особливості кваліфікації злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб» аналізуються підходи щодо кваліфікації злочинів, вчинених групою осіб за попередньою змовою. Автор підтримує підхід, що в разі передбачення ознаки «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» діяння кожного співвиконавця потребують кваліфікації з інкримінуванням йому цієї  кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки, а дії співучасників інших видів кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України і ту статтю (частину статті) Особливої частини КК України, яка передбачає склад злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцями).

У роботі також розглядаються існуючі позиції щодо того, чи може бути інкримінована кваліфікуюча ознака «вчинення злочину групою осіб» в ситуації, коли фактично має місце вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. На думку дисертанта, група осіб без попередньої змови і група осіб за попередньою змовою являють собою принципово різні за змістом форми співучасті, що виключає їх співвідношення як частини і цілого, оскільки в ч. 1 ст. 28 КК України ознака «попередня змова» при визначенні вчинення злочину групою осіб відсутня. При цьому в разі вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо у відповідному юридичному складі злочину передбачена лише кваліфікуюча ознака вчинення його «групою осіб», діяння кожного співвиконавця має кваліфікуватися без інкримінування йому кваліфікуючої ознаки «групою осіб».

Розділ третій «Кримінально-правова характеристика вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб за міжнародним законодавством і законодавством зарубіжних країн» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Аналіз форм співучасті за нормами міжнародного законодавства та КК України» аналізуються особливості форм співучасті за нормами міжнародного права та КК України. Встановлено, що в міжнародних нормативних актах вживається різна термінологія щодо форм співучасті, а саме: група осіб, які діють зі спільною метою; сприяння групі осіб, які діють зі спільною метою; незаконна діяльність осіб, груп і організацій; організована злочинна група; участь у правопорушенні організованої злочинної групи, до складу якої входить правопорушник, або участь правопорушника в інших видах міжнародної організованої злочинної діяльності. При цьому обґрунтовується, що конкретизованим є зміст лише однієї із зазначених форм спільної злочинної діяльності – організованої злочинної групи.

На підставі аналізу відповідних міжнародних нормативних актів формулюється висновок, що в КК України порівняно з міжнародним правом має місце досить чітка система форм співучасті, яка охоплює переважну більшість конкретних проявів співучасті й значною мірою забезпечує їх належну кримінально-правову оцінку.

З урахуванням цього обґрунтовується відсутність потреби внесення зміни до норм КК України, що стосуються форм співучасті, з метою приведення їх у відповідність до норм міжнародного права, оскільки, з одного боку, в міжнародному праві відсутні необхідні для цього зразки, а з іншого – саме міжнародне право відносить це питання до внутрішньої компетенції кожної держави.

У підрозділі 3.2 «Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, як форма співучасті за законодавством деяких зарубіжних держав» звертається увага на те, що в кримінальному законодавстві має місце вузьке розуміння групи осіб за попередньою змовою, тобто як співвиконавства.

Встановлено, що система форм співучасті, передбачена в кримінальному законодавстві зарубіжних країн, за рахунок широкого розуміння такої форми співучасті, як «організована група», дозволяє більш повно врахувати специфічні характеристики можливих проявів співучасті, які характеризуються суттєвим рівнем організованості, і забезпечити більш точну їх кримінально-правову оцінку.

Разом з тим визначення в зарубіжному законодавстві мети створення організованої групи як вчинення одного злочину входить у змістовну суперечність з іншою її нормативно закріпленою ознакою – стійкістю групи, яка визначається, насамперед, кількістю запланованих і вчинених групою злочинів.

Обґрунтовується, що поняття «організована група», закріплене в ч. 3 ст. 28 КК України, є більш вдалим порівняно із поняттями, які використовуються у кримінальному законодавстві зарубіжних держав.  На цій підставі переконливо доводиться, що найвдалішим способом удосконалення передбаченої в КК України системи форм співучасті є розширення змісту такої форми співучасті, як «група осіб за попередньою змовою», разом з доповненням КК нормативними орієнтирами щодо кваліфікації дій учасників групи, які б дали змогу охопити цією формою співучасті дії різних видів співучасників (див. висновки).

З’ясовано, що приклад деяких зарубіжних кодексів є додатковим обґрунтуванням доцільності викладення назви ст. 28 КК як «Форми співучасті». Відповідний підхід має місце в ст. 43 «Форми співучасті» КК Республіки Молдова, ст. 31 «Форми співучасті» КК Киргизької Республіки, ст. 31 «Форми співучасті у злочині» КК Республіки Казахстан. Таким чином, назва статті 28 КК України більш чітко відображатиме зміст її положень.