ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ КОМПЛЕКСІВ У РЕГІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ



Название:
ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ КОМПЛЕКСІВ У РЕГІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі розкрито сутність і стан розробленості проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – «Теоретико-концептуальні засади інвестиційного розвитку територіально-виробничих комплексів у регіональній економіці» досліджено еволюцію та генезис теорії регіональної економіки в контексті формування інвестиційної політики територіально-виробничих комплексів (ТВК), узагальнено й систематизовано її понятійно-категоріальний апарат. Сформульовано базові положення теорії інвестиційного розвитку держави у регіональних ТВК , розкрито сутність і зміст її вихідних категоріальних понять, таких як «територіально-виробничий комплекс», «інвестиційний клімат». Розкрито концептуальні підходи і теоретичні моделі розвитку політики інвестиційного зростання ТВК для забезпечення збалансованого та динамічного розвитку і розміщення продуктивних сил в умовах глобалізації економіки.

У розділі досліджено еволюцію інвестиційної політики регіональних територіально-виробничих комплексів на основі огляду існуючих підходів, сформованих у межах теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки школами класичної та неокласичної політекономії, представники яких за умов адміністративно-розподільної системи керувалися переважно галузевим принципом управління, що поступово перемістилися на об'єкт управлінських рішень з позиції системного підходу. Такі трансформації, що спричинені посиленням інтеграційних процесів, поглибленням економічної регіоналізації, надають змогу змінити пріоритети розвитку інвестиційної регіональної політики для забезпечення раціонального використання природно-ресурсного потенціалу, ефективного територіального поділу праці, міжрегіональної інтеграції, розширеного відтворення інвестиційної інфраструктури в умовах ресурсних обмежень.

Визначено, що система регіонального управління визначає загальну направленість (стратегію) розвитку регіону. Вона має бути сконцентрована на ключових проблемах і найбільш перспективних напрямах, виявлених на основі аналізу потенціалу, сильних і слабких сторін геополітичного положення регіону, можливих сценаріях розвитку зовнішнього середовища. Переваги й інструментарій комбінованого підходу дозволяють означити економічні та соціальні цілі розвитку територій, обґрунтувати засоби і механізми їхнього досягнення, тобто активно й цілеспрямовано здійснити районоформування та відновити результативність територіально-виробничих утворень.

Для виокремлення методологічних підходів до розв’язання проблем розвитку регіональної інвестиційної політики автор сформулював закономірності ініціювання системоутворювальних явищ (районоутворення) та їхні мотиви, які продукують результативність трансформаційних процесів. Відтак, при економічному районуванні слід дотримуватися принципів: 1) територіальної єдності та цілісності господарської системи з провідною функцією, що визначає спеціалізацію регіону; 2) цільової спрямованості (районування є засобом територіального впорядкування і типології, завдяки йому визначаються й систематизуються соціально-економічні проблеми, розробляються стратегічні плани); 3) відповідності та адміністративно-територіального поділу країни; 4) виробничо-територіального комплексування; 5) диференціації, концентрації та спеціалізації виробництва з урахуванням збалансованості розвитку територій. Оскільки на проектування меж і структури регіональних економічних систем впливають природно-ресурсні, соціально-економічні, геополітичні та інші фактори, то автор вважає необхідним урахування територіального поділу праці (просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці). Останнє виявляється в: а) закріпленні видів господарської діяльності за територіями; б) спеціалізації на випуску певних видів продукції, робіт чи послуг відповідно до зосереджених на них природних умовах і ресурсах та наявної робочої сили; в) розміщенні підприємств та здійсненні їхньої господарської діяльності за принципами максимізації прибутку, ефективного використання сприятливих умов і ресурсів території, географічної оптимізації, комбінування виробництв, практичного використання навичок та виробничого досвіду населення, яке проживає на конкретній території.

Завдяки використанню технології стратегічного управління на засадах реалізації програмно-цільового підходу державну стратегію регіонального інвестиційного розвитку можна реалізувати за допомогою збалансованості інвестиційних потоків у інноваційно-інвестиційному процесі. Показано, що ключовим фактором розв’язання означених проблем регіональних економічних систем виступає розвиток територіально-виробничих комплексів. Проте в умовах структурних зрушень в економіці країні такий процес потребує нових підходів до розуміння, формування та управління подібного роду системами.

Дисертантом запропоновані концептуальні засади і теоретичні моделі інвестиційного розвитку ТВК у регіональній економіці, що є окремим напрямом такої галузі науки, як розвиток продуктивних сил і регіональна економіка, але має власний категоріальний апарат та змістове навантаження. Узагальнюючи наявні теоретичні здобутки, обґрунтовано сутність і зміст поняття «територіально-виробничий комплекс» як взаємозумовленого поєднання органічно пов’язаних між собою галузей, що передбачає територіальну побудову господарської ієрархії виробничих підприємстві для комплексування потенціалу регіональних територіальних утворень та підвищення рівня економічної безпеки регіонів.

Обґрунтовано, що необхідною умовою розвитку територіально-виробничих комплексів у регіональній економіці виступає формування сприятливого інвестиційного клімату та нарощування обсягів інвестицій, з одночасним підвищенням ефективності їх використання. За своєю сутністю інвестиційний клімат являє собою якісний певний стан, що характеризується співвідношенням чинників, які його зумовлюють (потенціал і ризик) та застосовуються для оцінки інвестиційної привабливості й інвестиційної активності як результату (залучений або вилучений капітал). У свою чергу, інвестиційна привабливість визначається системою економічних відносин між суб’єктами господарювання щодо ефективного розвитку бізнесу, забезпечення його конкурентоспроможності, що характеризується показниками фінансової, виробничої та організаційної діяльності.

Запропоновано дефініцію «інвестиційний клімат» тлумачити як процес інвестиційного розвитку територіально-виробничого комплексу з генерування чинників його формалізації, функцій привабливості, активності та критеріями задля досягнення цілей відповідного пріоритету регіональної політики.

Розвиток територіально-виробничих комплексів у регіональній економіці є динамічним та складним процесом, що зумовлений факторами впливу. Удосконалено систематизацію ключових факторів прямого та опосередковано впливу за сферою впливу та джерелом походження. За сферою впливу фактори розвитку територіально-виробничих комплексів у регіональній економіці поділено на загальні та локальні.

Загальні фактори безпосередньо впливають на виробничий комплекс країни та визначають його організацію, опосередковано впливають на територіально-виробничий комплекс, а також зумовлюють інтенсивність впливу локальних факторів. За джерелом походження фактори розвитку територіально-виробничих комплексів поділяються на внутрішні (сировинно-ресурсний потенціал, виробнича спеціалізація і кооперація, поточна ринкова кон’юнктура, попит та збут продукції, інвестиції, фінансово-кредитне забезпечення, структура виробничої інфраструктури, науково-технологічний потенціал, якість інноваційної системи, нормативно-правове забезпечення, розвиток відносин власності та підприємництва, характер конкурентного середовища) та зовнішні (міжнародний поділ праці, трансформація структури економічної системи та прискорення процесів економічної інтеграції на регіональному та глобальному рівнях).

Поряд з державною економічною політикою регіони розробляють і реалізують власну територіальну інвестиційну політику, що характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які визначають її стратегію й тактику.

Показано, що на формування моделі розвитку регіональної інвестиційної політики в умовах ринку впливають особливості інноваційної конкуренції, що ведуть до стратифікації бізнес-структур у секторі підприємництва, поглиблення поділу праці та інтеграційних процесів .

Дисертантом удосконалено теоретико-методичні засади до формування механізму цілепокладання інвестиційного розвитку шляхом розробки концептуальної моделі формування стратегії розвитку інвестиційної політики задля активізації територіально-виробничого комплексу регіону, що включає державне регулювання, підтримку виробничо-економічних утворень та інституціонально-інноваційний інструментарій з метою локалізації інвестиційної політики регіонів на розгортанні макроекономічних програм для стимулювання iнвeстицiйнoї дiяльнoстi в ТВК та пiдвищeння piвня його iнвeстицiйнoї пpивабливoстi .

Саме регіони, маючи широку диверсифікацію виробничих сил, відмінності в природно-сировинному потенціалі й інтелектуальному капіталі, повинні більш обґрунтовано підходити до проблем формування соціально-економічної та інвестиційної стратегії розвитку регіональної політики для активізації територіально-виробничого комплексу регіонів як процесу розробки стратегічного плану шляхом формування цілей і критеріїв управління, аналізу проблем і оцінки середовища діяльності, а також вибору конкурентних переваг, сценаріїв розвитку ТВК регіону з урахуванням інвестиційної, інноваційної, екологічної, демографічної та промислової складової

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины