МЕХАНІЗМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ДЕПРЕСИВНИХ ТЕРИТОРІЙ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність її теми, сформульовано мету, основні завдання, виділено об’єкт, предмет і методи дослідження, викладено основні елементи наукової новизни та практичне значення отриманих результатів, їх апробацію.

У першому розділі «Теоретичні засади фінансового забезпечення розвитку депресивних територій» досліджено дефініції депресивних територій та критерії їх визначення, обґрунтовано сутність і значення механізму фінансового забезпечення розвитку депресивних територій, проаналізовано світовий досвід регіонального поступу в контексті подолання економічних депресій.

У дисертації проаналізовано еволюцію наукової думки та основні підходи до трактування сутності депресивних територій у вітчизняній і зарубіжній економічній науці, у результаті систематизації й узагальнення яких автором запропоновано їх розглядати як території (регіони), що характеризуються комплексною і системною стагнацією соціально-економічних показників. У результаті такі території не в змозі самостійно вирішити свої економічні, соціальні та екологічні проблеми, чи реалізувати свій потенціал, а тому потребують підтримки держави, насамперед фінансової. Таким чином, на практиці визнання окремих територій України  депресивними пов’язується із можливістю і необхідністю надавати їм фінансову підтримку для розвитку та виходу з такого стану. Відсутність підтримки таких територій з боку держави може призвести до того, що вони стануть центрами політичної, соціально-економічної, екологічної напруги для всієї країни. Пропонований підхід до тлумачення депресивних територій створює об’єктивні передумови для їх ідентифікації і уніфікації, розмежування дефініцій «депресивний регіон», «проблемний регіон», «кризовий регіон», «слаборозвинутий регіон», «відсталий регіон».

З метою уточнення сутності дефініції «депресивна територія» та виокремлення її з-поміж категорії «проблемний регіон», що є загальноприйнятою і загальновживаною у європейській регіоналістиці, у роботі також розглянуто зміст і класифікацію останньої з них. Відповідно до проведеного теоретичного дослідження й узагальнення автором наявних підходів вітчизняних і зарубіжних учених до типології проблемних територій, виділено два підходи до їх класифікації: 1) за рівнем гостроти (кризовості) проблем, згідно з чим виділяються «кризові території» як такі, що зазнали руйнівного впливу природних або техногенних катастроф, широкомасштабних суспільно-політичних конфліктів, які викликають руйнування накопиченого економічного потенціалу й значну вимушену міграцію населення, а також ті, у яких глибина економічної кризи може викликати незворотні соціально-економічні й політичні деформації; 2) за інтенсивністю самих проблем, результатом чого є виокремлення «відсталих», або «слаборозвинених територій», що характеризуються традиційно низьким рівнем життя порівняно з основною кількістю регіонів країни, та безпосередньо депресивних територій. Депресивні території принципово відрізняються від відсталих тим, що при нижчих, ніж у середньому в країні, сучасних соціально-економічних показниках – у минулому вони були розвинутими, а за деякими окремими з них, навіть займали провідні позиції у країні.

Результати дослідження дали підставу виокремити найсуттєвіші ознаки депресивних територій, що вирізняють їх від інших видів проблемних територій та на противагу яким характеризуються не окремими кризовими явищами (проблемами), а комплексною, системною, тривалою стагнацією основних соціальних, економічних та екологічних показників. Визначені ознаки дали змогу здійснити вибір і розробити теоретичні та методологічні підходи до визначення критеріїв депресивності територій.

На основі проведеного аналізу у роботі визначено чинники, що зумовлюють появу депресивних територій: політична нестабільність, непрозорість ухвалення економічних рішень на всіх рівнях управлінської ієрархії, значна тінізація економіки; деформована   структура економіки окремих територіальних  утворень країни, нерозвиненість виробничої і ринкової інфраструктури; неефективність механізмів фінансового забезпечення розвитку територій, низька інвестиційна привабливість окремих територій і країни загалом, обмеженість джерел фінансових ресурсів; недосконала нормативно-правова база, неврегульованість взаємовідносин депресивних територій з центральними органами виконавчої влади;   відсутність   системних   реформ,   стратегії   фінансової   та   економічної політики. Аналіз чинних в Україні правових інструментів набуття статусу депресивної території свідчить про те, що вони є недостатніми для того, щоб у перспективі регіони України їх позбулися, вийшли з кризового стану і перейшли до сталого розвитку. Державні та регіональні програми, які реалізуються для подолання депресивності територій, не дають реальних результатів, оскільки вони не зорієнтовані на результат у середньо- та довгостроковому періоді, а є швидкою політичною реакцією на проблему і мають короткостроковий економічний ефект.

З метою забезпечення соціально-економічного розвитку депресивних територій у роботі обґрунтована необхідність розробки механізму їх фінансового забезпечення. Синтез і збагачення наукових поглядів дає змогу визначити сутність механізму фінансового забезпечення розвитку депресивних територій і розглядати його з двох аспектів: кількісного – як сукупність форм, методів, важелів та інструментів фінансового впливу на соціо-еколого-економічний розвиток депресивних територій та якісного – як інституту відображення фінансових відносин держави і депресивних територій з приводу подолання їх депресивності.

Головне завдання механізму фінансового забезпечення розвитку депресивних територій полягає у забезпеченні узгодження інтересів держави з інтересами таких територій, підтримуючи та стимулюючи їх соціально-економічний розвиток, відповідним чином впливаючи на обсяги виробництва ВВП. Призначення механізму фінансового забезпечення розвитку депресивних територій полягає у можливості кількісно і якісно впливати на такі процеси. Кількісний вплив такого механізму на соціально-економічний розвиток депресивних територій проявляється у сумі виділених для таких цілей фінансових ресурсів, тобто через підсистему фінансового забезпечення, а якісний – у пропорціях розподілу створеного валового внутрішнього продукту між окремими суб'єктами фінансових відносин, а також у характері руху фінансових ресурсів, тобто на основі підсистеми фінансового регулювання. На цій основі у структурі механізму фінансового забезпечення розвитку депресивних територій виділено дві взаємопов’язані підсистеми: фінансове забезпечення і фінансове регулювання розвитку депресивних територій, які ґрунтуються на фінансових інструментах, представлених засобами формування доходів і здійснення видатків, що відповідно застосовуються на макро-, мезо- і мікрорівнях з урахуванням нормативно-правового забезпечення. Фінансове забезпечення депресивних територій характеризується наявними та потенційними фінансовими ресурсами й відображає спроможність територіальних органів влади виконати покладені на них функції і завдання відповідно до законодавства щодо збалансування потреб соціально-економічного розвитку з фінансовими можливостями, в тому числі за рахунок підтримки держави. Джерелами фінансового забезпечення розвитку депресивних територій визначено самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування, інвестування та інші. Теоретичні засади механізму фінансового забезпечення розвитку депресивних територій формують основу для вибору методів й інструментів фінансового забезпечення і регулювання їх розвитку.

Вивчення світового досвіду регіонального поступу в контексті подолання економічних депресій, зокрема фінансового забезпечення і фінансового регулювання розвитку депресивних територій, для використання у вітчизняній практиці дає підставу стверджувати, що найбільш доцільним та ефективним інструментом подолання такої проблеми є децентралізація бюджетних коштів, яка базується на розширенні повноважень бюджетів низового (місцевого) рівня та їх узгодженні з функціями, що покладені на органи місцевого самоврядування. Це значно зміцнить фінансове становище та підвищить фінансову самостійність територіальних громад міст, селищ і сіл, надасть ширші можливості депресивним територіям для вирішення проблем на місцях. Як показує світова практика, найбільший ефект досягається за комплексного використання різних бюджетних механізмів: інвестиційних, трансфертних. Корисним може бути також зарубіжний досвід формування окремого фонду загального (вирівнювального) трансферту для «проблемних» територій.

Напрацювання розділу дають можливість зрозуміти сутність депресивних територій та фінансових механізмів їх розвитку, обґрунтувати методичні підходи до оцінки депресивності розвитку регіону, розробити дієві механізми фінансового забезпечення розвитку таких територій.

У другому розділі «Аналітичне дослідження фінансового забезпечення депресивних територій України» розроблені методичні підходи, відповідно до яких проведено оцінку депресивності розвитку територій за соціальними, екологічними, економічними критеріями та їх фінансового забезпечення.

Подолання депресивності розвитку територій вимагає проведення комплексної оцінки їх розвитку, яка дозволяє констатувати факт депресивності, чи не депресивності розвитку територій. На цій основі базуючись на аналізі запроваджених у світовій практиці методичних підходів, у роботі розроблено методику оцінки депресивності розвитку регіонів, що передбачає формування напрямів оцінки та системи показників. Запропонована у роботі методика оцінки рівня депресивності розвитку регіону включає три проблемно-змістові блоки: соціальний, екологічний, економічний, які всебічно характеризують і дають змогу оцінити рівень соціального, екологічного та економічного розвитку територій і шляхом узагальнення отриманих результатів виділити депресивні території.

Для оцінки рівня депресивності розвитку територій у роботі використано методику багатофакторного порівняльного аналізу. Усю сукупність показників оцінки рівня депресивності розвитку територій, згідно з напрямами проведення оцінки, поділено на три блоки: економічних показників (у розрізі рівня розвитку матеріального виробництва та сфери послуг, зовнішньоекономічної діяльності, рівня розвитку підприємництва, рівня фінансового забезпечення території), соціальних показників (у розрізі рівня матеріального забезпечення, рівня забезпечення об’єктами соціальної інфраструктури, рівня безробіття, рівня порушення правопорядку, рівня стану здоров’я населення, демографічного стану на певній території), екологічних показників (у розрізі рівня забруднення територій та техногенного навантаження). Кожна з груп показників і критеріїв є відособленою та при цьому чітко відображає свою роль у загальній системі соціально-економічного розвитку депресивних територій.

Використання пропонованої методики дає змогу отримувати часткові та інтегральні характеристики депресивних тенденцій в розвитку територій, а також визначати природу кризових процесів і сферу депресивності регіону: економічну, соціальну, екологічну.

Узагальнені результати проведеної оцінки депресивності розвитку регіонів України у 2005-2010 рр. засвідчили їхню депресивність хоча б за однією із трьох складових (виняток – Вінницька, Київська, Львівська, Одеська і Черкаська  області) при посиленні міжрегіональної диференціації за рівнем фінансового забезпечення. Вісім регіонів України (29,6%) характеризуються депресивністю економічного розвитку. Високий рівень економічного розвитку спостерігається лише у регіонах зі значним рівнем забезпеченості природно-ресурсним потенціалом. Соціально депресивними є 4 (14,8%) регіони України. Найбільша кількість депресивних регіонів спостерігається за рівнем екологічного розвитку – одинадцять  (40,7%), що основним чином є лідерами промислового виробництва та характеризуються порівняно високими показниками економічного розвитку.

Проведена оцінка дала підставу згрупувати регіони України за блоками розвитку та рівнем депресивності у 4 групи: стабільні, умовно-стабільні, умовно-депресивні та депресивні (табл. 1). Такий підхід до типології регіонів дозволив розробити диференційовані підходи до формування механізмів фінансового забезпечення розвитку депресивних регіонів, визначати пріоритетність спрямування їх фінансових ресурсів на вирішення економічних, соціальних і екологічних проблем з урахуванням інтенсивності факторів негативного впливу, що зумовлюють депресивність території.

Фінансовий потенціал регіону, під яким розуміється максимально можливий обсяг власних і залучених фінансових ресурсів, що акумулюються й використовуються для забезпечення стабільного функціонування і розвитку територіальної соціально-економічної системи, будучи визначальним фактором розвитку територій та подолання їх депресивності, потребує більш глибинного дослідження.

На цій основі у роботі, в результаті аналізу чинних методик оцінки фінансового потенціалу регіону, запропоновано методичний підхід, який передбачає його дослідження в розрізі джерел формування, що дасть змогу комплексно і максимально врахувати достатність та ефективність його використання з усіх джерел фінансового забезпечення розвитку депресивних територій.

Результати аналітичного дослідження засвідчили, що у 2010 р. лише двом регіонам України (м. Київ і Дніпропетровська область) були притаманні високі значення рівня фінансового потенціалу, а для решти регіонів, вони були нижче порогового значення.

Позиціювання регіонів за інтегральним індексом оцінки фінансового забезпечення у 2005-2010 рр. зображено на рис. 1, який засвідчує, що однією з основних причин депресивності розвитку регіонів України є значна їхня диференціація за рівнем фінансової забезпеченості.