ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – «Теоретичні засади організації державного управління сталим розвитком сільського господарства» – визначено сутність сталого розвитку сільського господарства, обґрунтовано необхідність декомпозиції складових сталого розвитку та подальшої композиції цих підскладових у новій якості з метою ефективної організації державного управління підскладовими сталого розвитку на основі стандартів управління якістю для переведення галузі на інвестиційно-інноваційну модель розвитку.

Досліджено процес виникнення і становлення парадигми сталого розвитку та її адаптації до проблем сільського господарства. Розглянуто теоретичні підходи до трактування поняття «сталий розвиток» та виявлено, що сучасні визначення поняття «сталий розвиток сільського господарства» вичерпно не розкривають його сутність. Тому автором запропоновано визначення поняття «сталий розвиток сільського господарства» як стратегічно узгоджені із потребами суспільства кількісні та якісні зміни процесу галузевого виробництва на основі інвестиційно-інноваційної моделі і високих стандартів, спрямованих на вирішення питань продовольчої безпеки держави і галузевих соціально-економічних та екологічних проблем.

Сталий розвиток сільського господарства розглянуто з позиції теорії складних систем (системології). Виявлено, що дворівневість системи сталого розвитку є універсальною структурою та визначає міждисциплінарне поняття сталого розвитку, а подальша декомпозиція складових до неподільних підскладових і визначатиме, в якому аспекті (галузі науки) розглядається сталий розвиток. Обґрунтовано підходи до виокремлення елементів підсистем із врахуванням якісних їх характеристик. Диверсифікація базових складових сталого розвитку сільського господарства має здійснюватися наступним чином: економічної складової - на засоби виробництва, інновації та інвестиції; соціальної складової - на оплату праці, професійне навчання (кваліфікацію), рівень безпеки праці; екологічної складової – земля, вода та повітря. Системна декомпозиція складових сталого розвитку визначила структуру системи, а встановлення на основі методів системної динаміки прямих та обернених зв’язків між підскладовими - її поведінку. Досягнення синергетичного ефекту від інтеграції соціальної, економічної і екологічної сфер зони сільського господарства повинно відбуватися у процесі інтеграції визначених раніше їх неподільних підскладових.

У дисертаційній роботі запропоновано методичний підхід до оцінки стану галузі у розрізі підскладових сталого розвитку, який передбачає виокремлення груп показників, які характеризують певні тенденції розвитку окремих сфер сільського господарства. Стан виконання вимог чинних блоків соціального й екологічного законодавства, а також рівень відтворення матеріально-технічної бази галузі, характеризують передумови сталості її розвитку за наступними станами: несталий (деградуючий), перехідний до сталого та сталий (випереджаючий сталий) розвиток.

Здійснення будь-якої діяльності з метою досягнення визначених результатів передбачає організацію управлінського процесу. Комплексний перехід сільського господарства до сталого розвитку потребує регулювання з боку держави, адже будь-який процес, що передбачає приведення об’єкта до певного стану, має бути керованим. Отже, пріоритетом в удосконаленні системи державного управління сільським господарством є забезпечення її здатності контролювати та поетапно приводити процес розвитку галузі у відповідність визначеним вимогам сталості.

Загальна теорія управління передбачає випереджаючий розвиток керуючої підсистеми порівняно з керованою, тобто забезпеченню сталого розвитку сільського господарства має передувати організація адекватного удосконалення системи державного управління зазначеним процесом. Під організацією державного управління сталим розвитком сільського господарства автор пропонує розуміти процес узгодження виділених згідно зі структуруванням сталого розвитку функцій галузевого державного управління з вимогою забезпечення синхронного і системного їх удосконалення при зміні організаційно-правових та соціо-еколого-економічних факторів виробництва. Результативним процес організації державного управління сталим розвитком сільського господарства буде за умови забезпечення узгодженості груп функціональних підсистем управління із групами елементів базових складових сталого розвитку: соціальних, екологічних, економічних (рис. 1).