ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТІВ У ПОЛІТИЦІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Краткое содержание

i)          ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та задачі дослідження, наукову новизну, практичне значення, апробацію одержаних результатів.

Розділ 1. Теоретичні основи формування політики регіонального розвитку. У цьому розділі уточнено сутність політики регіонального розвитку; узагальнено методи забезпечення політики регіонального розвитку; систематизовано сучасний досвід реалізації політики регіонального розвитку.

У ході дослідження положень теорії державної регіональної політики, узагальнення наукових підходів щодо визначення сутності політики регіонального розвитку визначено, що на сьогодні відсутнє загальновизнане тлумачення поняття «політика регіонального розвитку». У дисертаційній роботі запропоновано, що під політикою регіонального розвитку потрібно розуміти систему відносин між суб’єктами рівнів влади щодо забезпечення ефективного використання ресурсних потенціалів та визначення пріоритетів регіонального розвитку. Головною метою такої політики слід вважати забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності населення, усестороннього розвитку кожного члена суспільства. Показано, що об’єктом такої політики виступають економічна, соціальна і політична системи певної території (регіону), а суб’єктами – визначено органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, а також бізнес-структури, які функціонують у регіоні та у межах своєї компетенції розв’язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів; домогосподарства, які постачають у регіон працю, капітал та грошові ресурси, і потрібні для організації суспільного виробництва; професійні та інші громадські об’єднання; організації третього сектора, до яких входять некомерційні структури, що знаходяться у приватній власності, але функціонують з метою задоволення суспільних або соціальних потреб (рис. 1).

Визначено, що забезпечення політики регіонального розвитку ґрунтується на використанні організаційних, економічних та адміністративних (правових) методів. У Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» визначено правові засади для реалізації відносин «центр-регіон» у вигляді державної та регіональних стратегій. Цей Закон визначає організаційно-управлінські структури (бізнес-інкубатори, агентства регіонального розвитку, дорадчі органи при обласних державних адміністраціях і Автономній Республіці Крим), що сприяють соціально-економічному розвитку регіонів. Забезпечення політики регіонального розвитку знаходиться у прямій залежності від вибудованих відносин між владою, бізнесом та суспільством. Саме держава повинна визначати актуальні пріоритети регіонального розвитку і створювати сприятливі умови для їх реалізації.

Доведено, що методи регіонального стратегування, планування, прогнозування, форсайту мають стати визначальними щодо забезпечення політики регіонального розвитку. Запропоновано оперативні прогнози регіонального розвитку доповнити імпульсними. Під імпульсними розуміються прогнози на такий час, після настання якого досліджувана тенденція змінює свою поведінку на протилежну. Тому використання імпульсних прогнозів особливо доцільно при частій зміні тенденції досліджуваного процесу, що дозволяє якісно та ефективно формувати політику регіонів у моменти економічної кризи і нестабільності функціонування фінансової системи.

Виявлено, що в усіх без винятку країнах головним завданням політики регіонального розвитку залишається зменшення асиметрії у розвитку своїх
регіонів.