ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначається її мета, задачі дослідження, його об’єкт та предмет, характеризується методологічна, теоретична, емпірична основа дослідження, формулюється наукова новизна роботи, розкривається практичне значення отриманих результатів, вказуються ступінь апробації дослідження, наявність публікацій за темою дисертації, структура та обсяг роботи.
Розділ 1 «Ієрархічна структура законодавства: теоретико-правовий аспект» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано поняття й ознаки законодавства та його ієрархічної структури, принципи формування ієрархічної структури законодавства.
У підрозділі 1.1 «Теоретико-правові підходи до розуміння сутності законодавства» проведено аналіз науково-теоретичних підходів, концепцій та позицій щодо проблеми розуміння поняття законодавства.
У результаті вивчення існуючої джерельної бази обґрунтовується тісний взаємозв’язок таких правових категорій, як «правовий акт», «нормативно-правовий акт», «законодавство». Зазначено, що термін «законодавство» є узагальненою правовою категорією, що включає усю систему нормативно-правових актів, які можуть бути ухвалені в установленому законом порядку. Доводиться необхідність посилення ролі та значення суспільства, територіальних громад, парламенту у формуванні національного законодавства.
Проведений аналіз та узагальнення наукових підходів і трактувань законодавства дозволили дати авторське пояснення виникнення у теорії права трьох визначень поняття «законодавство», а саме: у широкому, розширеному та вузькому значеннях, розкрити його сутнісні ознаки й особливості.
У широкому значенні законодавство розглядалось як система взаємопов’язаних нормативно-правових актів, прийнятих органами державної влади та/або місцевого самоврядування, їх посадовими особами. У розширеному значенні законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, які ухвалюються парламентом, Президентом та урядом. У вузькому значенні законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, які ухвалюються народом у порядку референдуму та/або парламентом, який втілює народну волю за своєрідним дорученням, з метою правового регулювання найбільш важливих відносин у спеціально встановленому конституційно-правовому порядку, яке, на погляд дисертанта, повною мірою відповідає сучасним тенденціям розвитку права.
У підрозділі 1.2 «Поняття ієрархічної структури законодавства» розкриваються різні теоретичні підходи до розуміння поняття «ієрархічна структура законодавства», конструкції ієрархічної структури законодавства як правового явища, покликаного сприяти підвищенню ефективності правового регулювання суспільних відносин.
Виходячи із проведених узагальнень наукових позицій дослідників констатується, що поняття ієрархічної структури законодавства має тісний зв’язок з розумінням філософського поняття «ієрархія». Також зазначається, що у науковій літературі недостатньо повно досліджується поняття ієрархічної структури законодавства, а натомість більше уваги приділяється розгляду понять «ієрархічність правопорядку», «ієрархія правових законів» тощо. Поза предметною увагою вчених залишаються й питання щодо співвідношення ієрархічної структури законодавства з іншими суміжними поняттями, її особливостей у контексті сучасного етапу – розвитку суспільства, права та держави.
На основі проведеного вивчення й аналізу наукових трактувань обґрунтовується авторське визначення поняття «ієрархічна структура законодавства» – як цілісної, належним чином упорядкованої системи взаємопов’язаних між собою актів законодавства, у якій кожен елемент (нормативно-правовий акт) має чітко визначене місце щодо інших елементів (нормативно-правових актів), відповідно до предмета правового регулювання, правового статусу нормотворчих органів, обсягу їхньої компетенції, а також правової природи та юридичної сили нормативно-правових актів.
Зазначається, що чинна Конституція України здійснює особливий вплив на ієрархічну структуру законодавства. З одного боку, вона виступає невід’ємною складовою національного законодавства, а з другого – правовим базисом його функціонування та розвитку. Розглянуто вертикальну й горизонтальну структури законодавства.
Обґрунтовується необхідність прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти», на підставі якого доцільно врегулювати відносини щодо правового статусу окремих актів законодавства та визначити принципи ієрархічної структури законодавства.
У підрозділі 1.3 «Принципи формування ієрархічної структури законодавства» висвітлюються теоретичні положення щодо принципів формування ієрархічної структури законодавства.
Зазначається, що формування сучасної ієрархічної структури законодавства вимагає з’ясування сутності та змісту принципів, які буде покладено в її основу.
Розглядаються концептуальні підходи до розуміння категорії принципів права і правових принципів та їхнього впливу на формування ієрархічної структури законодавства.
Акцентується увага на розгляді загальноправових, конституційно-правових та спеціально-правових принципів формування ієрархічної структури законодавства, підкреслюється їхній тісний взаємозв’язок і взаємодія.
Обґрунтовується, що спеціально-правові принципи відображають структуру та зміст права, напрями взаємодії кожної із галузей права через закріплення засад співіснування, функціонування норм права, у тому числі за допомогою визначення правил і порядку співвідношення нормативно-правових актів.
Розділ 2 «Ієрархічна структура законодавства» складається з чотирьох підрозділів, у яких розкриваються питання щодо місця окремих нормативно-правових актів в ієрархічній структурі законодавства.
Підрозділ 2.1 «Конституція України та її місце в ієрархічній структурі законодавства» присвячено дослідженню місця та значення Конституції України в ієрархічній структурі законодавства.
Підкреслюється ключова роль Конституції як Основного Закону України у формуванні ієрархічної структури законодавства, відповідно до того, що має найвищу юридичну силу і визначає правові основи суспільного та державного ладу, механізми їхнього функціонування, зміст і засади забезпечення основних прав і свобод особи. Крім того, визначено головні елементи правового статусу національного законодавства.
На основі аналізу положень Основного Закону України виокремлюються основні конституційно-правові властивості та ознаки Конституції України, законів, міжнародних договорів, підзаконних нормативно-правових актів, а також розглядаються конституційно-правові засади сучасної моделі ієрархічної структури законодавства.
Зазначається, що у процесі становлення національного законодавства роль та значення Конституції України має посилюватись у формуванні його ієрархічної структури. Основний Закон України має визначати основоположні засади та принципи ієрархічної структури законодавства, забезпечувати її цілісність, системність та узгодженість. Такі підходи слід врахувати у процесі формування нової редакції Конституції України, який розпочато в нашій державі.
У підрозділі 2.2 «Місце міжнародних договорів України в ієрархічній структурі законодавства» висвітлюється місце міжнародних договорів в ієрархічній структурі законодавства.
Вказується, що Україна як суб’єкт міжнародного права, учасник міжнародно-правових відносин допускає чинність на її території міжнародних договорів та включення їх до складу національного законодавства.
Відповідно до статті 85 Конституції України, до компетенції Верховної Ради України належить конституційно-правове, законодавче оформлення дії міжнародних договорів на території України.
Обґрунтовується місце міжнародних договорів в ієрархічній структурі законодавства відповідно до їх конституційно-правового статусу та низки інших рис, які відображають правові властивості (зокрема, особлива процедура укладання та набрання чинності, юридична сила, правові механізми виконання тощо). У зв’язку з цим доводиться, що міжнародні договори України посідають в ієрархічній структурі національного законодавства наступну сходинку після Конституції України та, водночас, мають вищий ступінь легітимності порівняно з іншими актами законодавства.
У підрозділі 2.3 «Роль законів у формуванні ієрархічної структури законодавства» акцентується увага на місці та ролі законів в ієрархічній структурі законодавства.
Серед інших нормативно-правових актів важливу роль в ієрархічній структурі законодавства відіграє закон – специфічний акт законодавства, що ухвалюється у спеціальному порядку та регламентує найбільш суспільно важливі аспекти взаємовідносин між особою, суспільством і державою. Зокрема, вказується на конституційно-правові властивості закону, які зумовлені, насамперед, специфічною процедурою ухвалення, зміни та скасування, особливостями набрання чинності, специфічністю суспільних відносин, що становлять предмет його правового регулювання, юридичною силою в системі актів законодавства.
Зроблено висновок, що закони України в ієрархічній структурі законодавства посідають наступну сходинку після Конституції та міжнародних договорів України, водночас вони виступають правовою основою формування системи підзаконних нормативно – правових актів.
Обґрунтовано особливе місце законів та інших рішень прийнятих на всеукраїнському референдумі в ієрархічній структурі законодавства, з огляду на специфічну процедуру їх легітимізації народом.
У підрозділі 2.4 «Місце підзаконних нормативно-правових актів в ієрархічній структурі законодавства» висвітлюються питання щодо місця та ролі підзаконних нормативно-правових актів в ієрархічній структурі законодавства.
Підкреслюється, що у правовому регулюванні суспільних відносин окреме місце посідають підзаконні нормативно-правові акти. Такі акти покликані забезпечувати практичну реалізацію на території України Конституції, міжнародних договорів і законів України, що свідчить про їхній «підзаконний» характер на основі дослідження властивостей нормативно-правових актів Верховної Ради України, а також Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, актів колишньої Української РСР. Крім того, обґрунтовується доцільність звуження сфери підзаконного регулювання суспільних відносин. Пояснюється правова природа та статус нових нормотворчих органів, які виникли внаслідок адміністративної реформи, враховуючи те, що вони покликані забезпечувати чітку реалізацію мети, завдань та функцій держави.
Вказується на те, що окреме місце в ієрархічній структурі законодавства займають рішення місцевих референдумів та нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, які реалізують покладені на них повноваження відповідно до Конституції та законів України.
Запропоновано законодавчо закріпити порядок проведення місцевих референдумів, легітимізації ухвалених на них рішень.
Розділ 3 «Теоретико-правові проблеми формування ефективної моделі ієрархічної структури законодавства» складається з трьох підрозділів, які присвячені розгляду теоретичних проблем розроблення та ухвалення нормативно-правових актів, їх скасування, формування вимог до змісту актів законодавства та впливу судів на формування оптимальної моделі ієрархічної структури законодавства.
У підрозділі 3.1 «Вимоги до розроблення, прийняття та скасування нормативно-правових актів як актів законодавства» проаналізовано основні вимоги до розроблення, прийняття та скасування нормативно-правових актів.
Зазначається, що встановлення вимог до розроблення, прийняття та скасування нормативно-правових актів є необхідною умовою впорядкування нормотворчої діяльності, підвищення її ефективності, дієвості законодавства.
Доводиться, що вимоги до розроблення, прийняття та скасування нормативно-правових актів є важливим та конструктивним елементом нормотворчого процесу, тобто організаційно-правової діяльності уповноважених на те органів державної влади, місцевого самоврядування, що полягає в ініціюванні, підготовці, розгляді проектів нормативно-правових актів та їх прийнятті (виданні). В основі формування єдиної системи даних вимог лежать такі основні принципи: плановість; науково-правова обґрунтованість; соціально-економічна обґрунтованість; відповідність змісту повноважень нормотворчих суб’єктів; прогнозованість соціально-економічних та інших наслідків. Водночас, такі вимоги різняться, виходячи, головним чином, із правового статусу нормативно-правового акта, компетенції відповідного нормотворчого органу, повноважного його ухвалювати або скасовувати.
Обґрунтовується доцільність посилення ролі науково-правової та науково-економічної експертиз проектів нормативно-правових актів, механізмів громадських обговорень і слухань за участю інститутів громадянського суспільства як важливої складової ефективної їх дії у разі прийняття. Насамперед це стосується ухвалення законів, де експертизи та відповідні громадські слухання мають дорадчий характер. Обґрунтовується необхідність внесення коректив до Регламенту Верховної Ради України.
Зроблено висновок, що в контексті формування в Україні сучасної ієрархічної моделі законодавства доцільно: по-перше, сформувати цілісну доступну та прозору систему правових вимог до розроблення, прийняття та скасування нормативно-правових актів; по-друге, законодавчо закріпити нормотворчі повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування; по-третє, ухвалити закон про нормативно-правові акти, у якому необхідно закріпити вимоги до розроблення, прийняття та скасування нормативно-правових актів.
Підрозділ 3.2 «Вимоги до змісту акта законодавства» присвячено дослідженню правил формування окремих положень актів законодавства.
Зазначається, що вимоги до змісту актів законодавства обумовлені правилами техніки нормопроектування та включають систему засобів, методів і прийомів підготовки змісту нормативно-правових актів. Тому проекти нормативно-правових актів розробляються з дотриманням вимог техніки нормопроектування. Від правил нормопроектування слід відрізняти правила оформлення акта законодавства. Це специфічні та уніфіковані норми, які фіксують офіційні реквізити та структурні частини акта законодавства.
Вказується, що формування нормативно-правового акта передбачає необхідність дотримання правил формування його структури та окремих положень. Відтак вимоги до змісту акта законодавства – це система визначених нормами права вимог до його структури, оформлення й термінології. Зазначається, що ефективність та результативність актів законодавства значною мірою залежать від точності та прозорості юридичних формулювань, логічної їх взаємопов’язаності та послідовності, раціонального використання юридичних понять і термінів.
Проведений аналіз та узагальнення наукових підходів, дозволили сформулювати систему загальних і спеціальних вимог до змісту акта законодавства. Так, система загальних вимог до акта законодавства включає систему правил щодо: відповідності за обсягом регламентації визначеному в ньому предмету правового регулювання; не повторюваності норм права, які містяться в інших нормативно-правових актах та положень, які вже містяться в тексті такого акта тощо. На відміну від загальних, спеціальні вимоги до змісту актів законодавства включають, зокрема, вимоги: до назви та преамбули нормативно-правового акта, які мають концентрувати та відображати в собі предмет правового регулювання; до основних структурних елементів нормативно-правового акта, зокрема розділів, глав та статей, чітко вказавши, які саме структурні елементи мають бути притаманні Конституції та законам України, підзаконним нормативно-правовим актам; до статей, передбачивши можливість виділення у їх структурі частин, пунктів, підпунктів; до прикінцевих, перехідних положень, а також до додатків.
У підрозділі 3.3 «Вплив актів органів судової влади на формування ієрархічної структури законодавства» розкривається взаємозв’язок актів органів судової влади та ієрархічної структури законодавства.
Зазначається, що призначення органів судової влади спрямовано на забезпечення судового контролю за дотриманням та належним виконанням актів національного законодавства. Адже наявність ефективного судового контролю є умовою становлення цілісної та ефективної ієрархічної структури законодавства. При цьому, здійснення повноважень органами судової влади провадиться відповідно до Конституції та законів України.
Констатується, що суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, реалізуючи свої повноваження, забезпечують належне функціонування конституційної моделі ієрархічної структури законодавства, забезпечуючи її відповідність Конституції і законам України, а також вказується, що суттєвий вплив на ієрархічну структуру законодавства здійснюють Конституційний Суд України, Верховний Суд України та суди адміністративної юрисдикції.
Обґрунтовується необхідність формування більш дієвих правових механізмів реалізації рішень Конституційного Суду України у законодавчій практиці, розширення конституційної юрисдикції Конституційного Суду України у частині розширення переліку суб’єктів, які матимуть право звернутися з приводу конституційності актів законодавства (наприклад, всеукраїнські громадські організації, Генеральна прокуратура України тощо).
Зроблено висновок про необхідність посилення ролі Верховного Суду України у забезпеченні належного застосування в Україні чинного законодавства України через надання відповідних обов’язкових роз’яснень судам загальної юрисдикції, а також суб’єктам правовідносин.
Наголошується на важливості демократизації органів судової гілки влади, що зумовлюватиме зростання впливу судів на формування чіткої ієрархічної структури законодавства через дотримання і виконання встановлених ним норм. | 
