АНТИКРИЗОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження; визначено мету, завдання, предмет, об’єкт, інформаційну базу дослідження; показано ступінь розробки проблеми та її зв’язок з науковими програмами і темами; розкрито наукову новизну та практичне значення дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження криз як об’єкту регулювання” узагальнено основні теоретичні положення розвитку кризових процесів, вдосконалено понятійно-категоріальний апарат, встановлено взаємозв’язок між циклами і кризами різної природи походження та виявлено сучасні модифікації циклів і криз.

Узагальнення основних положень теорій циклів і криз дозволили автору виділити чотири напрями досліджень, що визначають причини виникнення криз: 1) екзогенний – дослідники цього напряму причиною економічного циклу і криз визначають коливання зовнішніх факторів; 2) ендогенний – економічний цикл і кризи спричиняють внутрішні фактори (інвестиції, споживання та ін.); 3) синергетичний – новітній підхід, що розкриває циклічний рух та кризові стани системи на основі принципів самоорганізації і передбачає утворення трансформаційного потенціалу всередині самої системи, у процесі взаємодії її елементів; 4) синтетичний – синтезує положення екзогенного, ендогенного та синергетичного підходів.

Доведено, що проблеми дослідження кризових явищ і процесів у сучасних умовах не вирішуються винятково в рамках одного з напрямів (однієї зі шкіл) економічної теорії і потребують застосування синтетичного підходу. У результаті такого синтезу можливе дослідження природи складних кризових процесів як елемента механізму динамічного розвитку соціально-економічних систем з урахуванням модифікацій економічних циклів, спричинених постіндустріально-інформаційною трансформацією.

З’ясовано, що протягом останніх десятиліть глобальний та національні економічні цикли зазнали суттєвих модифікацій.

По-перше, загальною довготривалою тенденцією циклічного розвитку стали безповоротні структурні зрушення світової економіки, що характеризуються зростанням у ВВП частки промисловості відносно сільського господарства, та частки виробництва послуг відносно промисловості. Концентрація зусиль постіндустріальних країн на ключових факторах становлення нових технологічних парадигм призвела до прогресивних структурних змін в їх національних економіках з випередженням. З іншого боку, зростання частки виробництва фінансових послуг у ВВП призвело до поглиблення нестійких станів фінансових ринків та їх відносної відокремленості від функціонування реальної економіки.  

По-друге, посилились взаємозв’язки фінансових і економічних циклів, внаслідок чого сучасні кризи набули характеру фінансово-економічних, а починаючи з 1990-х рр. прослідковується тенденція до перетворення збурень у фінансовій сфері в рушійну силу розгортання кризових процесів.

То-третє, сучасні економічні цикли національних господарств синхронізовані – починаючи з 1970-х рр. і до 2007 р. включно відбувалось активне економічне зростання, а надалі – синхронний спад одночасно у більшості країн світу, що характеризує низька дисперсія темпів ВВП національних господарств відносно світового тренда. Крім того, процеси синхронізації кризових явищ прямо пов’язані з прискоренням ланцюгового трансферу криз (міжнародного інфікування) та посиленням впливу неекономічних чинників (інституційних, недосконалості інформації, екологічних). Зменшення амплітуди коливань обсягів виробництва провідних економік світу (США, Китаю) та зростання взаємозалежності національних економік у зовнішній торгівлі призвели до згладжування глобальних економічних циклів.

Результати досліджень сучасних модифікацій економічних циклів і різних видів криз визначили доцільність їх розгляду як процесу іманентного регульованому соціально-економічному розвитку, що дозволило розробити класифікацію криз у соціально-економічних системах