ІНВЕСТИЦІЙНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО У КОРПОРАТИВНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, предмет, об’єкт і методи дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі „Теоретичні основи формування інвестиційного посередництва та його взаємодії з корпоративним сектором” досліджено погляди вчених-економістів на роль посередництва у корпоративному секторі, розглянуто процеси становлення та розвитку інвестиційного посередництва у контексті інституційних секторів економіки, виокремлено функції інвестиційних посередників, визначено їх склад та соціально-економічні ефекти від їх діяльності, здійснено порівняльний аналіз форм і джерел фінансового забезпечення інвестиційних та інноваційних процесів у корпоративному секторі.

Розгляд становлення посередництва та визначення його економічної ролі через призму розвитку інституту приватної власності засвідчив, що в процесі еволюціонування інституту посередництва змінювалися і наукові погляди щодо ролі посередників у перетворенні заощаджень у інвестиції (А. Пігу, Р. Голдсміт, Б. Фрідман та А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.). Якщо дослідники кінця ХІХ – початку ХХ ст. (М. І. Туган-Барановський, М. Х. Бунге та ін.) визначали, що розвиток фінансових інститутів сприяє залученню капіталу у високоприбуткові галузі, то сучасні дослідження акцентують увагу на доцільності державного регулювання діяльності посередників, що викликано існуванням політичних, економічних ризиків та ризиків асиметричності інформації на інвестиційних ринках.

Прискорення науково-технічного розвитку виробництва обумовило дефіцитність фінансових ресурсів та унеможливило самостійне ведення бізнесу індивідуальними власниками. Це стало поштовхом до об’єднання їх капіталів та виникнення корпоративного сектору, що постав інституційним сектором економіки. Інституційні одиниці  корпоративного сектору – корпорації, які створюються на основі об'єднання капіталів і функціонують за умов розмежування функцій власності та управління, що спричиняє синергічний ефект від їх діяльності. Економічний потенціал корпоративного сектору, його виробничі потужності, є визначальним фактором інноваційного розвитку національного господарства та інтенсифікації економічного зростання.

У роботі обґрунтовано, що еволюція фінансового посередництва, розвиток корпоративного сектору та виникнення інвестиційного ринку сприяли переходу до якісного етапу розвитку, що зумовило появу нових суб’єктів – інвестиційних посередників. Інвестиційний ринок запропоновано розглядати як систему економічних і правових відносин щодо купівлі-продажу різноманітних інвестиційних ресурсів та надання інвестиційних послуг, що забезпечують неперервність інвестиційних та інноваційних процесів у національній економіці та отримання економічних і соціальних ефектів. На основі узагальнення класифікації посередництва та встановлення випереджального розвитку інвестиційного посередництва, наведено авторське визначення поняття „інвестиційний посередник” як суб’єкта інвестиційного ринку. З позицій системно-функціонального підходу  виокремлено функції інвестиційних посередників, а саме: трансформаційну, зменшення ризиків, інноваційну, науково-технічного розвитку, створення інформації майбутнього, консультативну, аналітичну, зменшення транзакційних витрат, ціноутворення на інвестиційні ресурси, корпоративного контролю, забезпечення макроекономічної рівноваги. Визначено, що економічна реалізація означених функцій інвестиційних посередників сприятиме якісно новому розвитку економічної системи унаслідок виникнення низки соціальних та економічних ефектів